Ухвала

від 15.12.2016 по справі 808/2523/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

15 грудня 2016 року справа № 808/2523/15 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Богданенка І.Ю.,

суддів: Уханенка С.А. Дадим Ю.М. ,

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 06 червня 2016 року),

- ОСОБА_2 (довіреність від 06 червня 2016 року),

відповідача: - ОСОБА_3 (довіреність від 30 грудня 2015 року),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2016 року

у справі № 808/2523/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Електроресурс»

до державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Електроресурс» звернулося у Запорізький окружний адміністративний суд з позовом до державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08 травня 2015 року №00008008262201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 719547,50 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2016 року позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні представник державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі.

Представники товариства з обмеженою відповідальністю «Електроресурс» у судовому засіданні заперечують проти вимог апеляційної скарги, зокрема, з підстав, викладених у письмових запереченнях та просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області, на підставі наказу від 13 січня 2015 року №12, відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Електроресурс» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час взаємовідносин з приватним підприємством «Будмайстер і К» за травень-червень 2014 року, з товариством з обмеженою відповідальністю «Фотурн» за липень-вересень 2014 року, з товариством з обмеженою відповідальністю «Промспецбуд» за серпень 2014 року та з товариством з обмеженою відповідальністю «Трестан» за вересень 2014 року, за результатами якої складено акт від 23 січня 2015 року №9/08-26-22-01/38520991.

Перевіркою встановлено порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 575638,00 грн.

На підставі акту перевірки від 23 січня 2015 року податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 06 березня 2015 року №00004308262201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 863452,50 грн., в тому числі 575635,00 грн. за основним платежем та 287817,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення від 06 березня 2015 року №00004308262201, в частині нарахованого податку на додану вартість збільшено на 3,00 грн. та скасовано в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 143908,00 грн.

На підставі зазначеного податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 08 травня 2015 року №00008008262201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 719547,50 грн., в тому числі 575638,00 грн. за основним платежем та 143909,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з зазначеним податковим повідомленням-рішенням від 08 травня 2015 року, позивач звернувся до суду, обґрунтовуючи свою позицію протиправністю призначення та проведення перевірки з урахуванням встановлення у 2015 році мораторію на проведення податкових перевірок.

З матеріалів справи убачається, що позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Електроресурс» призначена наказом державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області від 13 січня 2015 року №12, на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, який оскаржувався позивачем у судовому порядку.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 08 липня 2015 року по справі №808/261/15 задоволено позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Електроресурс» до державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області та визнано протиправним і скасовано наказ від 13 січня 2015 року №12.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08 липня 2015 року скасовано, а у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Разом з тим, у зазначених судових рішеннях, при розгляді адміністративної справи №808/261/15, не досліджувалось питання правомірності призначення та проведення перевірки позивача з підстав запровадження у 2015 році мораторію на проведення перевірок, у зв'язку з чим суд першої інстанції правильно зазначив наступне.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Разом з тим, з 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, у відповідності до пункту 3 розділу II Перехідних положень якого установлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.

Зазначене обмеження не поширюється: з 1 січня 2015 року на перевірки суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість; з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібно-роздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Отже, у 2015 та 2016 роках органи Державної фіскальної служби України можуть проводити перевірки суб'єктів господарювання, не залежно від їх виду, за наявності однієї з таких обставин: у разі, якщо обсяг доходу суб'єкта господарювання перевищує 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік; за наявності дозволу Кабінету Міністрів України, судового рішення або постанови прокурора або слідчого, прийнятою в межах кримінального провадження.

Зі звіту про фінансові результати позивача за 2014 рік убачається, що обсяг доходу позивача за 2014 рік не перевищує законодавчо визначені 20 мільйонів гривень, а отже на момент проведення перевірки 13 січня 2015 року на позивача поширювалась дія мораторію на проведення перевірок органами Державної фіскальної служби України.

Доказів наявності рішення суду та/або рішення прийнятого в рамках кримінально процесуального законодавства представником відповідача до суду не надано, так саме як і не надано дозволу Кабінету Міністрів України на проведення перевірки позивача.

Таким чином, суд першої інстанції правильного дійшов висновку, що податковим органом протиправно, в період дії мораторію на проведення перевірок, проведено позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Електроресурс».

Разом з тим, слід зазначити, що перевірка фактично відбулась, позивачем надавались до перевірки первинні документи на підтвердження правомірності формування показників податкової звітності, результат перевірки яких оформлено відповідним актом.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Відтак, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки.

Оскільки перевірка фактично відбулась, то необхідно дослідити обґрунтованість висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки.

Судом установлено, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок контролюючого органу про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та приватним підприємством «Будмайстер і К», товариством з обмеженою відповідальністю «Фотурн», товариством з обмеженою відповідальністю «Промспецбуд» та товариством з обмеженою відповідальністю «Трестан».

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством України. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

З аналізу зазначених норм можна дійти висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку, наявність належним чином складеної податкової накладної, у передбачених законом випадках зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З матеріалів справи убачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Електроресурс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фотурн» укладено договори поставки від 22 липня 2014 року №07-22/4 та від 22 серпня 2014 року №22-08/1, відповідно до яких контрагентом позивача поставлено товар, визначеного у специфікаціях (провід, блок контролю, реле токове, контактори, вимикачі, панелі кабельні, перетворювачі частоти універсальні). Виконання умов договорів підтверджується податковими, видатковими накладними. Транспортування товару здійснювалось власним автомобільним транспортом позивача, що підтверджується товарно-транспортними накладними.

Між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Трестан» укладено договір поставки від 08 вересня 2014 року №08/19-1, за умовами якого на адресу позивача, відповідно до специфікації поставлено товар (контактори, компенсатори шинні, перетворювачі частоти універсальні, реле, перемикачі універсальні, провід, панелі кабельні, вимикачі). Виконання умов договорів підтверджується податковими, видатковими накладними. Транспортування товару здійснювалось автомобільним транспортом контрагента, що підтверджується товарно-транспортними накладними.

Також, між товариством з обмеженою відповідальністю «Електроресурс» та приватним підприємством «Будмайстер і К» укладено договір поставки від 19 травня 2014 року №4/1905-1, контрагентом поставлено товар відповідно до специфікації (провід, трансформатори, блоки контролю опору, реле, кінцевики кабельні). Виконання умов договорів підтверджується податковими, видатковими накладними. Транспортування товару здійснювалось власним автомобільним транспортом позивача, що підтверджується товарно-транспортними накладними.

Оплата за поставлені матеріальні цінності підтверджується картками особового рахунку та виписками по особовому рахунку товариства з обмеженою відповідальністю «Електроресурс».

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом установлено, що факт виконання вимог договорів, укладених позивачем з контрагентами, та рух активів підтверджується первинними документами, зокрема, договорами, специфікаціями, видатковими та податковими накладними, що відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Податкового кодексу України. Придбаний у контрагентів товар оприбутковано товариством з обмеженою відповідальністю «Електроресурс» та використаний позивачем у власній господарській діяльності шляхом подальшої реалізації, що підтверджується відповідними первинними документами.

Отже, в результаті господарських операцій, здійснених між товариством з обмеженою відповідальністю «Електроресурс» та приватним підприємством «Будмайстер і К», товариством з обмеженою відповідальністю «Фотурн», товариством з обмеженою відповідальністю «Промспецбуд» та товариством з обмеженою відповідальністю «Трестан», у позивача відбулися зміни в структурі активів, зобов'язань та у власному капіталі.

Суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, що посилання контролюючого органу на наявність кредиторської заборгованості товариства з обмеженою відповідальністю «Електроресурс» по взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Трестан», є безпідставними, оскільки оплата отриманого товару здійснювалась після отримання товару, а договором поставки товару обов'язковість попередньої оплати не обумовлена, наявність кредиторської заборгованості по оплаті поставленого товару не може мати вирішальне значення для висновків про нереальність господарської операції та відсутність у платника права на формування податкового кредиту. Отже, наявність кредиторської заборгованості між контрагентами не може свідчити про нереальність господарської операції, а лише може вказувати на неналежне виконання сторонами умов договору щодо строків оплати товару.

Також слід зазначити, що при визнанні договорів нікчемними податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. А безтоварність здійснених позивачем господарських операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.

Крім того, посилання податкового органу на податкову інформацію одержану по контрагентам позивача приватному підприємству «Будмайстер і К», товариству з обмеженою відповідальністю «Фотурн», товариству з обмеженою відповідальністю «Промспецбуд» та товариству з обмеженою відповідальністю «Трестан», не доводить обґрунтованість висновків, викладених в акті перевірки від 23 січня 2015 року №9/08-26-22-01/38520991, оскільки вона не спростовує дійсність укладених товариством з обмеженою відповідальністю «Електроресурс» з контрагентами правочинів щодо придбання товару та не може вважатись судом безспірним доказом порушення податкового законодавства з боку позивача. Чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів. Платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань.

Щодо посилань представника відповідача на те, що позивачем виписувалась лише одна довіреність на одержання товару, є необґрунтованими, оскільки чинне законодавство України не зобов'язує суб'єкта господарювання виписувати довіреність на кожну партію поставленого товару.

Відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року №99 (чинної на момент здійснення спірних господарських операцій), довіреність на одержання цінностей, розрахунки за які здійснюються у порядку планових платежів або доставка яких здійснюється централізовано-кільцевими перевезеннями, допускається видавати на календарний місяць.

При цьому, посилання податкового органу на те, що водій ОСОБА_4, який здійснював перевезення, фактично кожного дня виконував перевезення за маршрутом Запоріжжя-Київ-Запоріжжя без надання днів для відпочинку, не приймаються судом, у зв'язку з тим, що дотримання вимог трудового законодавства з водієм ОСОБА_4 не є предметом розгляду даної адміністративної справи. Крім того, даний водій зазначений у товаросупровідних документах постачальника та, відповідно, не перебував у трудових відносинах із позивачем.

Отже, позивач правомірно відніс до складу податкового кредиту відповідні суми у порядку та у розмірі, передбаченому нормами чинного законодавства.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Електроресурс».

Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, судом першої інстанції повно встановлені обставини справи та надана правильна юридична оцінка, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 206, 212 Кодексу адміністративного судочинства України,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя І.Ю. Богданенко

суддя С.А. Уханенко

суддя Ю.М. Дадим