Ухвала

від 27.12.2016 по справі 825/1006/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/1006/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кашпур О.В. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

27 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

за участю представника позивача - Коленченка О.О., представника відповідача - Бисикало Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Прилуки-Агропереробка» до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Прилуки-Агропереробка» звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001571400 від 19.05.2016 на загальну суму 1019685,50 грн., в тому числі за основним платежем на суму 679790,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 339895,50 грн.; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача № 0001591400 від 20.05.2016, № 0001581400, № 0001561400, № 0001551400 від 19.05.2016.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ГУ ДФС у Чернігівській області проведено документальна планова перевірка ТОВ ВКП «Прилуки-Агропереробка» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної фіскальної служби за період з 01.01.2013 по 31.12.2014.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено акт від 29.04.2016 за №198/14/31429413, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.135.4.1, п. 135.4 ст. 135, п.п. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135, п. 137.1, п. 137.4 ст. 137, п. 138.2, п.138.8, п. 138.10 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1ст. 139, ст.. 149, ст.. 152 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 682 575 грн., в т.ч. у 2013 року у сумі 120 461 грн., у 2014 році у сумі 562 114 грн.; ст. 185, п. 198.1, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198 ст. 199 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення по податку на додану вартість у 2014 році в сумі 11 003 грн. (липень 2014 року - 7 957 грн., жовтень 2014 року - 3 046 грн.); ст. 185, п. 198.1, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198, ст. 199, п.п. 1.3 п. 1 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України у розмірі 535 195 грн., в т.ч. за грудень 2013 року 57 403 грн., за 2014 рік 177 792 грн. (січень 2014 року - 45 330 грн., лютий 2014 року - 25 014 грн., березень 2014 року - 23 150 грн., квітень 2014 року - 87 507 грн., травень 2014 року - 29 613 грн., липень 2014 року - 20 463 грн., серпень 2014 року - 12 981 грн., вересень 2014 року - 109 561 грн., жовтень 2014 року - 2 394 грн., листопад 2014 року - 61 133 грн., грудень 2014 року - 60 646 грн.) та завищення від'ємного значення по податку на додану вартість на 129 084 грн., в т.ч. за січень 2013 року - 10 296 грн. за 2014 рік - 118 788 грн. (червень 2014 року - 63 108 грн., вересень 2014 року - 22 077 грн., листопад 2014 року - 14 086 грн., грудень 2014 року - 19 517 грн.); п. 51.1 ст. 51, п.п. б п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України від 02.12.10р. №2755-VI зі змінами та доповненнями; п. 2.11 гл. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637 (із змінами і доповненнями).

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, ГУ ДФС у Чернігівській області прийнято податкові повідомлення - рішення №0001571400 від 19.05.2016, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 1 023 863 грн. в т.ч. за основним платежем - 682575 та за штрафними (фінансовими санкціями) - 341 288 грн.; №0001591400 від 20.05.2016, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 802 792,50 грн. в т.ч. за основним платежем - 535 195 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) - 267 597,50 грн.; №0001581400 від 19.05.2016, яким зменшено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 118 788 грн., в т.ч. за червень 2014 - 22 077 грн., за вересень 2014 року - 14 086 грн., за листопад 2014 року - 63 108 грн., за грудень 2014 року - 19 517 грн.; №0001561400 від 19.05.2015, яким зменшено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 11 003 грн., в т.ч. за серпень 2014 - 7 957 грн., за лютий 2015 року - 3 046 грн.; №0001551400 від 19.05.2016, яким застосовано штрафні санкції за порушення касової дисципліни на суму 27500 грн.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з п.п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім цього, в силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 14.08.2012 між позивачем (Замовник) та ТОВ «Український маркетинг» (Виконавець) укладено договір №14/08-ПА про надання маркетингових та інформаційних послуг.

За умовами п. 1.1 цього Договору, Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику маркетингові та інформаційні послуги по товарам замовника, а Замовник зобов'язується своєчасно прийняти такі послуги та оплатити їх вартість відповідно до умов Договору.

Згідно п.1.2 Договору, Виконавець, на вибір Замовника, надає наступні маркетингові та інформаційні послуги (надалі - послуги): вивчення попиту на Товар, аналіз динаміки попиту; дослідження кон'юктури ринку; впровадження, розвиток та/або аналіз перспективних видів торгових операцій; аналіз порядку взаємодії Замовника з покупцями та/або постачальниками, методів продаж; можливість, доцільність та ефективність проведення рекламних компаній по відношенню до Товару; проведення дегустацій та презентацій Товару у випадках, не заборонених законодавством України.

Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні та розрахункові документи: акти приймання-передачі послуг, податкові накладні, платіжні доручення, банківські виписки.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Договір, укладений між позивачем та його контрагентом в судовому порядку не оспорювався, недійсним (фіктивним) не визнавався, його зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішення, посилається на акт ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 30.04.2014 №468/25-58-22-01-17/37024053 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Універсальний маркетинг» щодо документального підтвердження господарських відносин та їх реальності та повноти відображення обліку за період з 01.03.2014 по 31.03.2014».

Однак, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідача на інформацію, що міститься у вказаному акті, оскільки вона не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження їх за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагента не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Український маркетинг» останнє було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

Також, сам по собі акт перевірки не може розцінюватися в якості достатнього доказу порушення позивачем вимог чинного законодавства України, адже він являється по суті суб'єктивно викладеними судженнями податкового органу за результатами перевірки, здійсненої відносно діяльності виключно контрагента позивача, а відображені в ньому відомості не ґрунтуються на дослідженні первинних фінансово-господарських відносин з позивачем.

При цьому, акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання складається не за результатами проведення зустрічної звірки чи перевірки суб'єкта господарювання, а у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, з огляду на що зазначений акт може бути лише носієм інформації щодо наявності фактів, які унеможливлюють проведення зустрічної звірки та не може містити інформацію щодо фінансово-господарських відносин суб'єктів господарювання.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відсутність у контрагентів позивача достатніх матеріальних, трудових чи будь - яких інших ресурсів, як і наявність чи відсутність таких контрагентів за юридичною адресою, чи неможливість проведення у суб'єктів господарювання перевірки не є достатніми підставами для висновку про відсутність реальних правових наслідків господарських операцій чи слугувати доказом наявності у вказаних суб'єктів господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Таким чином, слід погодитися з висновком суду першої інстанції, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з ТОВ «Універсальний маркетинг».

Відповідачем в акті перевірки від 29.04.2016 за №198/14/31429413 також зазначено, що за результатами співставлення сальдо на початок та кінець періоду оборотно-сальдових відомостей помісячно та зведеної за 2014 рік (рахунок 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями»), встановлено його розбіжність, в т.ч. в розрізі контрагентів.

При цьому, на думку податкового органу, до складу доходу від операційної діяльності позивачем не включено суму реалізації кінцевому споживачу в розмірі 2 597 862 грн., внаслідок якого порушено пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135, п.137.1, п.137.4. ст.137 Податкового кодексу України.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано податковим органом, відповідно до наданих позивачем первинних документів (видаткові накладні, податкові накладні, прибуткові касові ордери, касова книга, регістри бухгалтерського обліку, головна книга за 2014 рік) вбачається, що сума чистого доходу ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «Прилуки-Агропереробка» за січень - грудень 2014 року складає 60 681 893,85 грн.

В зв'язку з цим, платником податку за січень - грудень 2014 року в бухгалтерському обліку відображено доходи від реалізації товарів, робіт, послуг та від реалізації інших оборотних активів на загальну суму 60 681 893 грн., в тому числі суму доходу від реалізації продукції «кінцевому споживачу» в розмірі 2 597 863 грн.

Крім того, у звіті про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 2014 рік, підприємством задекларовано в рядку 2000 «Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» в сумі 60 680 тис. грн. (60 679 643,85) та в рядку 2120 «Інші операційні доходи» 2 250 грн.

Також в рядку 02 «Дохід від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг)» податкової декларації з податку на прибуток за 2014 рік ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «Прилуки-Агропереробка» задекларовано суму доходу від операційної діяльності в розмірі 60 681 893 грн.

Вказане спростовує твердження податкового органу про наявність розбіжностей оборотно-сальдових відомостей по рахунку 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» з даними первинних бухгалтерських документів.

При цьому оригіналів таких оборотно-сальдових відомостей або належним чином засвідчених їх копій відповідачем не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено не включення позивачем до складу доходу від операційної діяльності сум реалізації «Кінцевому споживачу» в розмірі 2 597 862 грн., і як наслідок порушення ним пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135, п.137.1, п.137.4. ст.137 Податкового кодексу України.

Стосовно податкового повідомлення рішення № 0001551400 від 19.05.2016, яким до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 27 500 грн. за порушення п.2.11 гл.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 № 637, колегія суддів зазначає наступне.

Вищевказані штрафні санкції застосовані відповідачем до позивача на підставі Указу Президента України від 12.06.1995 №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».

Так, вказаний Указ не є законом, а є підзаконним нормативно правовим актом.

При цьому, згідно з п.п. 20.1.19 п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право: застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з п. 111.2 ст. 111 ПК України фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Відповідно до п. 113.3 ст. 113 ПК України штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених цим Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення №0001551400 від 19.05.2016 року прийняте з порушенням вказаних вище норм Податкового кодексу України.

Крім того, відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Порушення п.2.11 гл.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 №637 позивачем було допущено в листопаді 2014 року.

Разом з тим, податкове повідомлення-рішення № 0001551400 прийнято 19.05.2016 року, тобто більше року з дня вчинення правопорушення, а тому підлягає скасуванню, як протиправне.

Крім того, за результатами перевірки відповідач прийшов до висновку, що у 2013 році підприємством при визначенні інших доходів в порушення пп. 135.5.5 п. 135.5 ст.135 Податкового кодексу України не враховано залишок неповернутої на кінець року суми поворотної фінансової допомоги у розмірі 354 700 грн., за мінусом умовно нарахованих і включених до доходів умовно нарахованих відсотків 7 713 грн., в зв'язку з чим занижено рядок 03 Декларації за 2013 рік на загальну суму 346 987 грн. Крім того, у 2014 році позивачем, на думку податкового органу, при визначенні інших доходів в порушення пп. 135.5.5 п. 135.5 ст.135 Податкового кодексу України невірно визначено розмір умовно нарахованих відсотків на залишок неповернутої фінансової допомоги на кінець звітного періоду, в результаті чого до складу інших доходів не включено 13 590 грн. умовно нарахованих відсотків.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків в користування за договором, що не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, і обов'язкова до повернення.

Згідно із пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України до інших доходів включаються, зокрема, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді.

У відповідності до пп. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України суми поворотної фінансової допомоги, отримані платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу включає до складу інших доходів.

У разі якщо в майбутніх звітних податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками звітного податкового періоду, в якому відбулося таке повернення.

При цьому доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, яка надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2016 року у справі було призначено судово-економічну експертизу на вирішення, якої було поставлено наступні питання:

1. Чи підтверджуються документально та нормативно висновки акта Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області №198/14/31429413 від 29.04.2016 про заниження ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «Прилуки-Агропереробка» податку на прибуток за 2013-2014 роки в порушення п.п. 135.4.1 п. п. 135.4 ст. 135, п.п. 135.5.5 п. 135.5, ст. 135, п.137.1, п. 137.4 ст. 137, п. 138.2, п. 138.8, п. 138.10, ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, ст. 149, ст. 152 Податкового кодексу України на загальну суму 682 575,00 грн.?

2. Чи підтверджуються документально та нормативно висновки акта Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області №198/14/31429413 від 29.04.2016 про:

- заниження ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «Прилуки-Агропереробка» податку на додану вартість за 2013-2014 роки в порушення ст. 185, п. 198.1, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198, ст. 199, п.п. 1, 3 п. 1 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України у розмірі 535 195,00 грн.;

- завищення від'ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 129 084,00 грн. та завищення від'ємного значення по податку на додану вартість у 2014 році в порушення ст. 185, п.198.1, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198, ст. 199 Податкового кодексу України на загальну суму 11 003,00 грн.?

Згідно висновків експерта за результатами проведеної судово-економічної експертизи встановлено, що:

По першому питанню

Висновки акта Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області №198/14/31429413 від 29.04.2016 про заниження ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «Прилуки-Агропереробка» податку на прибуток за 2013-2014 роки в порушення п.п. 135.4.1 п. п. 135.4 ст. 135, п.п. 135.5.5 п. 135.5, ст. 135, п. 137.1, п. 137.4 ст. 137, п. 138.2, п. 138.8, п. 138.10, ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, ст. 149, ст. 152 Податкового кодексу України на загальну суму 682 575,00 грн. документально та нормативно не підтверджуються.

По другому питанню

Документально та нормативно не підтверджуються висновки акту Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області №198/14/31429413 від 29.04.2016 про:

- заниження ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «Прилуки-Агропереробка» податку на додану вартість за 2013-2014 роки в порушення ст. 185, п. 198.1, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198, ст. 199, п.п. 1, 3 п. 1 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України у розмірі 535 195,00 грн.;

- завищення від'ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 129 084,00 грн. та завищення від'ємного значення по податку на додану вартість у 2014 році в порушення ст. 185, п.198.1, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198, ст. 199 Податкового кодексу України на загальну суму 11 003,00 грн.

Таким чином, згідно висновку експертизи, призначеної в рамках розгляду даної справи, визнано такими, що документально не підтверджуються висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України.

Так, доказами в адміністративному судочинстві, відповідно до частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи, що висновки експерта узгоджуються з іншими доказами по справі щодо достовірності господарських операцій ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «Прилуки-Агропереробка» з його контрагентами за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, що було предметом документальної планової перевірки ГУ ДФС у Чернігівській області та непідтвердженості інших порушень Податкового кодексу України з боку позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність податкових повідомлень-рішень № 0001571400 від 19.05.2016 на загальну суму 1019685,50 грн., в тому числі за основним платежем на суму 679790,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 339895,50 грн., № 0001591400 від 20.05.2016, № 0001581400, № 0001561400, № 0001551400 від 19.05.2016 та визнає його обґрунтованим.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», де суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятих ним рішень, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

При цьому, колегія суддів зазначає, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року в порядку ст. 88 КАС України відповідачу відстрочено сплату судового збору за подачу апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Колегія суддів звертає увагу, що на час подання відповідачем апеляційної скарги він в силу положень Закону України «Про судовий збір» не був звільнений від сплати судового збору.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 110% від ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. За подання цього позову підлягала сплаті сума судового збору в розмірі 29 759, 20 грн.

Отже, розмір судового збору за подання даної апеляційної скарги становить 32 735,12 грн.

Враховуючи те, що рішення у справі ухвалено не на користь апелянта, судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 32 735,12 грн. підлягає стягненню з Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року - без змін.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області до Державного бюджету України (отримувач коштів: УДКСУ у Печерському р-ні; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897; банк отримувача: ГУДКCУ у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31211206781007; код класифікації доходів до бюджету: 22030001) судовий збір за подання апеляційної скарги до Київського апеляційного адміністративного суду у розмірі 32 735 (тридцять дві тисячі сімсот тридцять п'ять) гривень12 копійок

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Ухвалу в повному тексті виготовлено 27 грудня 2016 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Губська Л.В.

Федотов І.В.