Ухвала
від 21.11.2016 по справі 823/1396/14
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2016 року м. Київ К/800/46220/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М. СуддівБорисенко І.В. Олендера І.Я. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 19 червня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2014 року

у справі №823/1396/14

за позовом Приватного підприємства «Укрпромхолод - Інвест»

до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області

про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Укрпромхолод - Інвест» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі - відповідач) про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень.

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 19 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2014 року, задовольнив адміністративний позов частково. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 11 січня 2014 року №0000052301, №00000062301 та від 03 квітня 2014 року №0000692301. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 1 285,95 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України провели документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 червня 2011 року по 30 січня 2012 року при проведенні взаємовідносин з ТОВ «ФАСАДРЕМ-СЕРВІС», про що склали акт від 11 грудня 2013 року №143/23-01-22-06/35435757, яким встановили порушення позивачем вимог пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 62 654,00 грн.; пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 54 626,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 11 січня 214 року №000000622301, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 61 948,00 грн., з яких основний платіж - 54 626,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 7 322,00 грн. та №00000052301, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 63 090,00 грн., з яких основний платіж - 62 654,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 436,00 грн.; податкове повідомлення - рішення від 03 квітня 2014 року №000000692301, яким на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, застосував до позивача штрафні (фінансові) санкції з податку на додану вартість у розмірі 3 557,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «ФАСАДРЕМ-СЕРВІС» за нікчемним правочином.

При проведенні перевірки контролюючим органом було використано акт перевірки контрагента позивача за результатами дослідження якого, відповідач дійшов висновку про те, що діяльність вказаного контрагента була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди переважно з контрагентами-посередниками, які не виконували своїх податкових зобов'язань. Відповідно до баз даних ДПС податкової, звітності та інших джерел інформації, одержаних у ході перевірки, встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування податкового кредиту.

Крім того, в акті перевірки податковий орган посилається на відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, у зв'язку з чим, зроблено висновок про відсутність трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень, що унеможливлює здійснення господарської діяльності.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначеного контрагента

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «ФАСАДРЕМ-СЕРВІС» на підставі договору від 02 січня 2011 року №0201, за умовами якого позивач (замовник) доручив, а ТОВ «ФАСАДРЕМ-СЕРВІС» (виконавець) прийняв на себе зобов'язання виконати наступні роботи: провести демонтажні, монтажні, ремонтні, налагоджувальні роботи холодильно-компресорного обладнання, технологічного обладнання запірної арматури, трубопроводів, металоконструкцій, напилення і шліфовку колінвалів, очистку масла ХА-30.

Фактичне виконання вказаних господарських відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями рахунків-фактур, актів виконаних робіт, податкових накладних.

Оплата за придбаний товар здійснена у безготівковій формі, шляхом перерахування позивачем коштів на банківський рахунок контрагента, про що свідчать банківські виписки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі вказаного договору контрагентом були виконані роботи на загальну суму 327 756,00 грн., у тому числі ПДВ 54 626,00грн., сума витрат понесених позивачем в зв'язку з придбанням вказаних послуг була включена до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, в деклараціях за II-IV квартали 2011 року та за І квартал 2012 року.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено, що первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, виходячи з вказаних норм податкового законодавства, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаного контрагента, що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту спірного періоду за результатом виконання господарських взаємовідносин з ТОВ «ФАСАДРЕМ-СЕРВІС».

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманих товарів (робіт, послуг) на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеним контрагентом.

Крім того, укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми витрат та податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.

Доводи податкового органу щодо відсутності між позивачем та контрагентом реальності здійснення господарських операцій ґрунтуються на висновках постанови свідчого СУ ФР ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідно до якої, будучи допитаним в якості свідка засновник і директор ТОВ «ФАСАДРЕМ-СЕРВІС», пояснив, що зареєстрував товариство за грошову винагороду і заперечує свою причетність до його фінансово-господарської діяльності.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що лише встановлення у ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, податковим органом не надано, а отже сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою ніяких правових наслідків для позивача.

У даному випадку, у матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, які складені за результатами проведених операцій з дотриманням вимог законодавства і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою. Фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність віднесення відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані на виконання умов вказаних договірних відносин.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, про неправомірність формування валових витрат та податкового кредиту ґрунтуються на підставі лише тих даних, які містяться в інформаційних базах відповідача, без врахування первинних документів, що підтверджують фактичне здійснення операцій позивача із зазначеними контрагентам.

Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій факту документального підтвердження формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатом здійснення господарської діяльності з ТОВ «ФАСАДРЕМ-СЕРВІС», а також використання придбаного товару підприємством у власній господарській діяльності, контролюючим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області залишити без задоволення.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 19 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2014 року у справі №823/1396/14 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Борисенко І.В. Олендер І.Я.

СудВищий адміністративний суд України
Дата ухвалення рішення21.11.2016
Оприлюднено28.12.2016
Номер документу63719766
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —823/1396/14

Ухвала від 21.11.2016

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Нечитайло О.М.

Ухвала від 16.07.2014

Адміністративне

Київський апеляційний адміністративний суд

Лічевецький І.О.

Ухвала від 07.08.2014

Адміністративне

Київський апеляційний адміністративний суд

Лічевецький І.О.

Постанова від 19.06.2014

Адміністративне

Черкаський окружний адміністративний суд

С.М. Гарань

Ухвала від 19.05.2014

Адміністративне

Черкаський окружний адміністративний суд

С.М. Гарань

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні