Постанова

від 13.12.2016 по справі 815/5987/14

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Волкова О.Ф., суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_6 до Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області (далі - РДА), третя особа - ОСОБА_7, про визнання протиправним та скасування розпорядження,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до РДА про визнання протиправним та скасування розпорядження РДА від 9 грудня 2011 року № 1975/А-2011 «Про надання громадянину України ОСОБА_7 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва на території Фонтанської сільської ради (за межами населеного пункту) Комінтернівського району Одеської області» (далі - Спірне розпорядження, Сільрада відповідно).

Позовні вимоги мотивовано протиправністю Спірного розпорядження як такого, що прийнято відповідачем незаконно, за відсутності у третьої особи права на приватизацію земельної ділянки, що перебуває в користуванні позивача.

Суди встановили, що рішенням Сільради від 8 серпня 2008 року № 367-V ОСОБА_6 затверджений як член садівничого товариства (далі - СТ) «Пограничник» із закріпленням за ним ділянки № 116 по вул. Виноградна в СТ «Пограничник» на території Сільради.

З метою реалізації права на безоплатну приватизацію земельної ділянки, яка перебуває в його користуванні, ОСОБА_6 звернувся до управління Держземагентства у Комінтернівському районі Одеської області (далі - Управління) щодо надання відомостей з документації із землеустрою, що включена до Державного фонду документації із землеустрою, щодо бажаного місця розташування земельної ділянки, яка передбачається до відведення.

Листом Управління від 22 травня 2014 року № 2722 ОСОБА_6 повідомлено, що відповідно до отриманого обмінного файла координати цієї земельної ділянки збігаються з координатами земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, розробник товариство з обмеженою відповідальністю «ДП ІНАГРО» (далі - ТОВ).

На запит ОСОБА_6 на отримання публічної інформації від 10 вересня 2014 року РДА листом від 11 вересня 2014 року № 46/09-2014 повідомила, що Спірним розпорядженням надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність ОСОБА_7 на території Сільради.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 12 грудня 2014 року позов задовольнив.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що основною передумовою для отримання земельної ділянки у власність є факт користування такою ділянкою. Оскільки відсутні докази знаходження спірної земельної ділянки у користуванні третьої особи, суд першої інстанції дійшов висновку щодо протиправності Спірного розпорядження.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 10 березня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2016 року, скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким відмовив у задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка на час прийняття оскаржуваного рішення не знаходилась у власності чи користуванні будь-яких осіб, а тому РДА правомірно, в межах норм безоплатної приватизації, надала дозвіл третій особі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність.

Не погоджуючись з рішенням Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_6 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на неоднакове застосування одних і тих самих норм процесуального права. Заявник вважає, що в цьому випадку виникає спір, що має приватноправовий характер, а не публічно-правовий, тому вирішення такого спору має розглядатись у порядку цивільного судочинства.

У заяві просить скасувати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та закрити провадження в адміністративній справі.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права заявник надав рішення Вищого адміністративного суду України від 3 березня та 19 травня 2016 року (№№ К/800/44157/15, К/800/52282/15 відповідно).

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим, а тому, відповідно, належить до юрисдикції адміністративних судів.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК) передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК).

За правилами частини першої статті 123 ЗК надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, передбачених статтею 122 цього Кодексу.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (частина друга статті 123 ЗК).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина третя статті 123 ЗК).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186№ цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК).

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у користування зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в статті 123 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Отже, висновок у справі, що розглядається, предметом якої є рішення РДА про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва на території Сільради, про те, що РДА при його винесенні здійснювала владні управлінські функції, ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права, оскільки в цих правовідносинах РДА реалізує свої контрольні функції у сфері управлінської діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 19 січня 2016 року (справа № 21-3690а15).

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIIІ «Про судоустрій і статус суддів» та статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_6 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. Волков Судді:М.І. ГрицівО.В. Кривенда О.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін