Постанова

від 21.12.2016 по справі 910/17610/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року Справа № 910/17610/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Швеця ВО., Сибіги О.М. розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Поліпром" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 у справі№ 910/17610/15 Господарського суду м. Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Поліпром" доТовариства обмеженою відповідальністю "ТВИЧ" простягнення коштів в судовому засіданні взяли участь представники : - - позивачане з'явився - - відповідачаПанчишин А.М.

В С Т А Н О В И В:

В липні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Поліпром" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Твич", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 27 996,10 грн. заборгованості, 1 706,69 грн. 3% річних; 35 461,22 грн. втрат від інфляції (з урахуванням заяви від 01.09.2015 про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята та розглянута судом).

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 01.04.2014 №101-142-ДА14 в частині оплати товару.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 (суддя Марченко О.В.) позов задоволено частково. Стягнуно з відповідача на користь позивача 27 996, 10 грн. основного боргу. В іншій частині позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат. Судове рішення мотивовано наявністю підстав для стягнення основного боргу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 (головуюча Корсакова Г.В, судді: Хрипун О.О., Гаврилюк О.М.) у даній справі вказане судове рішення скасовано в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 27 996, 10грн. та прийнято нове рішення, яким відмолено у позові в цій частині. Резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції: " 1. В задоволенні позову відмовити повністю. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Поліпром" (49044, м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, 5; ідентифікаційний код 19155069) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Твич" (03057, м. Київ, вул. Гетьмана Вадима, 6 (літери Б, Б*), ідентифікаційний код 39118195) 2 009 (дві тисячі дев'ять) грн. 07 коп. судового збору за подання апеляційної скарги та 2 192 (дві тисячі сто дев'яносто дві) грн. 40 коп. судового збору за подання касаційної скарги.". Здійснено розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції послався на те, що строк оплати товару на момент звернення позивача з позовом до суду не настав.

Не погоджуючись частково з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції в цілому, Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Поліпром" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції про відмову у позові, а рішення суду першої інстанції - в частині відмови у задоволенні позовних вимог та в цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що 01.04.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Поліпром" (постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Твич" (покупець) уклали дговір поставки № 101-142-ДА14, за умовами якого, постачальник зобов'язується поставити товар згідно із замовленням покупця, а покупець прийняти його відповідно до накладних та протоколу узгодження цін, що є невід'ємною частиною Договору, та оплатити товар у строки, зазначені в пункті 3.2 договору.

В пунктах 1.2, 2.13, 3.1 сторони узгодили, що моментом передачі права власності на товар є момент фізичного одержання товару покупцем та підписання уповноваженими представниками обох сторін накладних, що підтверджують фактичну передачу товару від постачальника покупцеві. Якщо товар не реалізується протягом 30 календарних днів, покупець має право повернути його постачальникові, попередньо повідомивши про це постачальника. Повернення нереалізованого товару здійснюється в присутності відповідальних представників покупця й постачальника на підставі видаткових накладних протягом 7 календарних днів з моменту виставлення вимоги в письмовій формі. Коригуючі накладні постачальник зобов'язаний надати протягом 5 (п'яти) робочих днів. Загальна сума Договору становить суму вартості товару, поставленого за всіма разом накладними до Договору.

Відповідно до пунктів 3.2, 4.16, 4.17 договору, покупець оплачує суму за поставлений товар за цінами, зазначеними у накладних, один раз на тиждень за проданий товар. Сторони погодили, що оплата може здійснюватися, у тому числі, шляхом готівкових розрахунків, у порядку, передбаченому чинним законодавством України. Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2014. Якщо за 20 календарних днів до закінчення дії Договору жодна із сторін не відмовляється від Договору, то Договір вважається продовженим на один календарний рік.

На виконання умов договору, позивач у 2014 році здійснив поставку товару на загальну суму 137 082, 50 грн., що підтверджено видатковими накладними, які відповідають ознакам первинних документів та оформлені у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Поставлений товар відповідач оплатив частково, перерахувавши позивачу 109 086,40 грн.

До матеріалів справи залучено акт нереалізованого товару, що був поставлений на підставі вказаного договору, складений відповідачем. Відповідно до цього акту, що загальна кількість нереалізованого товару становить 249 штук на суму 23 330,08 грн. без ПДВ (27 996,10 грн. з ПДВ). (т.1., а.с.215-216, т.2, 247-248).

В своєму позові про стягнення боргу, нарахованих інфляційних втрат та 3 % річних, позивач послався на те, що відповідач неналежним чином виконав умов договору поставки від 01.04.2014 № 101-142-ДА14 в частині оплати товару. На думку позивача, оскільки строк оплати у договорі не врегульовано, мають бути застосовані приписи ст. 692 ЦК України, тобто оплата має бути проведена після прийняття товару та товаророзпорядчих документів.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову, відповідач послався на відсутність підстав для стягнення боргу, оскільки в пункті 3.2 договору поставки сторони чітко визначили умови оплати, а саме за проданий товар. Товар на спірну суму не продано, тому строк його оплати на момент звернення позивача з позовом до суду не настав.

Висновки суду апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог колегія вважає правильними, з наступних підстав.

За приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), статей 173, 193 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Визначаючи правову природу укладеного сторонами договору, судам першої та апеляційної інстанції встановлено, що такий має ознаки договору поставки, за яким, відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні приписи містить ст. 712 ЦК України, згідно частини другої якої, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець, відповідно до ст. 691 ЦК України, зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, якщо договором купівлі-продажу не передбачено розстрочення платежу.

Укладаючи договір поставки, сторони домовились, що покупець оплачує суму за поставлений товар за цінами, зазначеними у накладних, один раз на тиждень за проданий товар (п. 3.2. договору).

Отже, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, за умовами договору, отримання продавцем плати за товар сторони поставили у залежність від його реалізації покупцем, встановивши тим самим інший строк оплати товару, аніж передбачений приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України.

При цьому, пунктом 2.13. договору сторони визначили, що в разі нереалізації товару протягом 30 календарних днів, покупець має право повернути його постачальникові, попередньо повідомивши про це постачальника.

Отже, аналіз загального змісту укладеного між сторонами правочину свідчить, що його умови не містять ні граничного строку, протягом якого поставлений товар міг би бути реалізований покупцем, ані граничної дати, з настанням якої переданий, втім не реалізований товар підлягав би поверненню постачальнику.

В контексті пунктів 2.13, 3.2 договору, право постачальника вимагати оплати переданого товару виникає не з наступного дня після прийняття товару покупцем, а з перебігом наданого йому 30-ти денного строку на реалізацію отриманого товару.

У такому випадку, після спливу 30-ти денного строку товар, переданий покупцю, вважається проданим, якщо інше не встановлено судом, і згідно з п. 3.2 договору таким, що підлягає оплаті.

Відповідно до ч. 4 ст. 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Отже, покупець для звільнення себе від обов'язку оплатити товар, який перебуває у нього на реалізації понад 30 днів, відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 ГПК України повинен довести, що товар не був проданий та був повернутий постачальнику у порядку, встановленому договором, або довести, що ним були здійснені всі необхідні для цього дії, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. Відповідно до ч. 2 ст. 613 ЦК України, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач посилався на те, що у вересні 2015 року він звертався до позивача з листом № 119 від 03.09.2015 про повернення залишків нереалізованого товару та надав йому акт нереалізованого товару, відповідно до якого сума залишків товару становить 23 330,08 грн. без ПДВ (27 996,10 грн. з ПДВ) в кількості 249 штук (т.1., а.с.214-216).

Згідно з п. 2.13 договору позивач зобов'язаний був у 7-денний строк забрати цей товар та у 5-денний строк оформити накладні.

Судами не встановлено і матеріали справи не містять доказів вчинення позивачем всіх необхідних дій для забезпечення оформлення процедури повернення товару, на якій наполягає покупець. Невчинення позивачем цих дій спричинило неможливість оформлення належним чином (шляхом підписання накладної) повернення товару на суму 27 996, 10 грн. з ПДВ. Відтак, посилання позивача на наявність у відповідача обов'язку сплатити вартість цього товару не відповідають вимогам ч. 4 ст. 14, ч. 4 ст. 612, ч. 2 ст. 613 ЦК України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в порядку ст.ст. 33, 34 ГПК України, позивач, заявляючи вимогу про стягнення з відповідача вартості поставленого, але неоплаченого товару, не навів належних та допустимих доказів на підтвердження факту його реалізації відповідачем, тому висновок суду про те, що строк оплати товару у відповідача на момент звернення ТОВ НВП "Поліпром" до суду з даним позовом не настав, колегія вважає обґрунтованим.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за поставлений, але непроданий товар.

Оскільки позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат є похідними від заявленої вимоги про стягнення заборгованості за поставлений для реалізації товар, такі задоволенню теж не підлягають.

Відповідно до приписів статті 111 7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

У відповідності до вимог статті 43 ГПК України, судом апеляційної інстанції дана належна правова оцінка сукупності поданих до матеріалів справи доказів з правильним застосуванням до спірних правових відносин норм матеріального та процесуального права, тому правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, відсутні.

В своїй касаційній скарзі скаржник фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судом апеляційної інстанції, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 у справі № 910/17610/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і В.О. Швець

О. М. Сибіга