Постанова

від 22.12.2016 по справі 814/1903/16

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

22 грудня 2016 року Справа № 814/1903/16

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Князєва В.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Майстер скла", вул. Дніпровська, 4-А, м. Миколаїв, 54031

доДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області, вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028 проскасування податкового повідомлення-рішення від 12.03.2013 р. № 0000251504, ВСТАНОВИВ:

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Майстер скла", звернувся до суду з позовом до державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, правонаступником якої є державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - відповідач), про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.03.2013 р. № 0000251504.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, і, як наслідок, винесене податкове повідомлення-рішення, суперечать діючому законодавству України. Позивач надав відповідачу первинні бухгалтерські документи на підтвердження поставки товарів.

Відповідач надав письмові заперечення на позовну заяву (а. с. 74-77), в яких зазначив, що за результатами перевірки встановлено неправомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту за квітень 2011 р. суми ПДВ у розмірі 66760,00 грн. по операціях з придбання товарно-матеріальних цінностей у постачальника ТОВ "Укрлісавтотранс".

Представник позивача подав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ст. 128 ч. 6 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд дійшов висновку, що позов належить задоволенню, виходячи з наступного:

У лютому 2013 р. відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача, за результатами якої складено акт від 15.02.2013 р. № 422/15-414/33436552 (а. с. 12-23).

Під час перевірки встановлено наступні порушення:

- п. 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено податковий кредит за квітень-травень 2011 р. на загальну суму 85427,00 грн.;

- п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України, внаслідок чого занижено позитивне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту, та як наслідок занижено суму ПДВ на загальну суму 85427,00 грн.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.03.2013 р. № 0000251504 на суму 85428,00 грн. (а. с. 10-11).

Вирішуючи спір між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідачем ставиться під сумнів здійснення фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ "Укрлісавтотранс".

Зокрема, під час перевірки досліджено договір купівлі-продажу від 01.02.2011 р. № 01/2-11, за умовами якого ТОВ "Укрлісавтотранс" зобов'язувалось передати у власність позивача комплектуючі до склопакетів у кількості та асортименті, вказаних в усних заявках покупця (а. с. 54-55).

Пунктом 1.2 договору передбачено, що отримання товару покупцем за видатковими накладними продавця є повним і остаточним узгодженням заявок покупця між сторонами.

Крім того, у відповідності до п. 6.4 договору, товар за домовленістю сторін може поставлятись як транспортом продавця до пункту (місця) поставки, вказаного покупцем у заявці, так і транспортом покупця.

Позивач надав суду видаткові та податкові накладні, банківські виписки (а. с. 56-67). Відповідач не зазначив про будь-які недоліки в їх оформленні.

В акті перевірки відповідачем зазначено, що позивач не надав документи щодо отримання та транспортування придбаного товару: акти прийому-передачі, довіреності на отримання ТМЦ із зазначенням посадових осіб, товарно-транспортні накладні/подорожні листи, акти про надання транспортних послуг сторонніми організаціями.

Крім того, відповідач посилається на акт перевірки ТОВ "Укрлісавтотранс", за яким встановлено відсутність фінансово-господарських взаємовідносин ТОВ "Укрлісавтотранс" з підприємством-постачальником ТОВ "Вєкойл", що свідчить про нереальність поставок товару контрагентам-покупцям.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 ст. 200 ПК України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У той же час, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків (зокрема, у вигляді позбавлення його права на податковий кредит) внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

На переконання суду, можливе порушення податкового законодавства контрагентом позивача не означає "автоматичного" порушення вимог податкового законодавства самим позивачем. У позивача відсутній обов'язок і можливості перевіряти добросовісність своїх контрагентів щодо ведення податкового обліку.

Зазначена позиція узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. у п. 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини", українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Стосовно відсутності товарно-транспортних накладних на поставлений ТОВ "Укрлісавтотранс" товар, суд зазначає, що товарно-транспортні накладні - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку їх на шляху переміщення, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Проте, наявність належних первинних документів свідчить про здійснення самих господарських операцій. Наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних може вказувати лише на дотримання чи порушення правил перевезення, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.02.2013 р. по справі № К/9991/27587/12.

Відповідач не довів узгодженість дій між позивачем та ТОВ "Укрлісавтотранс", які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що діяв діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент чи діяльність позивача спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань

З огляду на викладене, право позивача на податковий кредит є законним.

Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів перед судом законності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивач надав квитанцію про сплату судового збору в сумі 854,28 грн. (а. с. 3), що й підлягає присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 11, 72, 94, 122, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 12.03.2013 р. № 0000251504.

3. Присудити товариству з обмеженою відповідальністю "Майстер скла" (ідентифікаційний код 33436552) судовий збір, сплачений квитанцією від 05.04.2013 р. № 12, у сумі 854,28 грн. за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Князєв В.С.