Постанова

від 27.12.2016 по справі 918/930/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" грудня 2016 р. Справа № 918/930/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Огороднік К.М.

суддя Тимошенко О.М. ,

суддя Коломис В.В.

при секретарі судового засідання Саган І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Рівненської області на рішення господарського суду Рівненської області від 20.10.2016 року у справі № 918/930/16 (суддя Політика Н.А.)

за позовом Заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації

до Дочірнього лісогосподарського підприємства "Звіробій"

до Володимирецької районної державної адміністрації

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 сільської ради

про визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки

за участю представників:

позивача - ОСОБА_2, за довіреністю,

відповідача 1 - ОСОБА_3, за довіреністю,

відповідача 2 - ОСОБА_4, а довіреністю,

органу прокуратури - ОСОБА_5,

третьої особи на стороні позивача - не з'явився,

В судовому засіданні від 27.12.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року заступник прокурора Рівненської області звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації до Дочірнього лісогосподарського підприємства "Звіробій" (далі - відповідач 1) та Володимирецької районної державної адміністрації (далі - відповідач 2), в якому просив визнати недійсним укладений між ОСОБА_1 сільською радою та відповідачем 1 договір оренди землі від 19.09.2005 року, а також зобов'язати останнього повернути орендовану ним за цим правочином земельну ділянку Рівненській обласній державній адміністрації шляхом підписання акту приймання-передачі.

Ухвалою суду першої інстанції від 30.08.2016 року позовну заяву прокурора прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні, а також залучено ОСОБА_1 сільську раду до участі в розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 20.10.2016 року у задоволенні позову заступника прокурора Рівненської області відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Перший заступник прокурора Рівненської області звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить останнє скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі.

В судовому засіданні прокурор підтримала вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та надала пояснення в обґрунтування своєї правової позиції, просила оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити в повному обсязі. Представник позивача підтримала позицію прокурора та надала свої пояснення.

Представник відповідача 1 заперечив вимоги апеляційної скарги в повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача 2 також заперечив вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, апеляційний суд встановив наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що розпорядженням голови Володимирецької районної державної адміністрації від 08.11.2004 року № 339 відповідачу 1 в довгострокову оренду терміном на 25 років за рахунок земель запасу лісового фонду на території ОСОБА_1 сільської ради Володимирецького району Рівненської області було надано земельні ділянки загальною площею 838,21 га для ведення лісового господарства, а також доручено сільському голові ОСОБА_1 сільської ради укласти з відповідачем 1 відповідний договір оренди зазначених земельних ділянок.

На підставі зазначеного розпорядження 19.09.2005 року між ОСОБА_1 сільською радою (далі - третя особа) та відповідачем 1 був укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого зазначений орган місцевого самоврядування передав відповідачу 1 у строкове платне користування земельну ділянку лісового фонду загальною площею 838,21 га (у тому числі осушені землі - 21,17 га), яка знаходиться на території третьої особи. Згідно п. 3 договору на земельній ділянці немає об'єктів нерухомого майна. Відповідно до п. 5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки не проводилася. Відповідно до п. 8 договору, останній укладено на 25 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору, повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Відповідно до п. 9 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 2400, 00 грн. щорічно. Згідно п. 15 укладеного договору земельна ділянка передається в оренду для ведення лісового господарства.

Звертаючись із позовом до суду першої інстанції, заступник прокурора Рівненської області вказав на те, що спірний договір в порушення приписів Закону та Закону України "Про оцінку земель" укладений без проведення нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки, що є обов'язковим для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності та є істотною умовою такого договору.

Однак, суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Рівненської області слід задовольнити, а рішення господарського суду Рівненської області від 20.10.2016 року скасувати, виходячи з наступного.

За приписами ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором про оренду землі.

Згідно з приписами ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

В силу ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюються за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 15 Закону України "Про оренду землі" ( в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) унормовано, що однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За приписами ст. 21 названого Закону (у відповідній редакції) орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").

Згідно з приписами ст. 2 Закону України "Про плату за землю" (який був чинним на момент укладання оспорюваного договору) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Статтею 13 вказаного Закону передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності - договір оренди такої земельної ділянки.

Статтею 1 Закону України "Про оцінку земель" (у відповідній редакції) унормовано, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

За приписами ст. 5 цього ж Закону нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до приписів ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" (в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного договору оренди) проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок є обов'язковим при визначенні розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Згідно зі ст. 18 названого Закону нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок сільськогосподарського призначення проводиться не рідше як один раз у 5 - 7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше як один раз у 7 - 10 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою. За результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (ст. 20 Закону України "Про оцінку земель" у відповідній редакції).

Відповідно до ст. 23 цього ж Закону технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, затверджується районними радами. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Отже, земельним законодавством передбачено обов'язковість проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності, яка є основою для визначення розміру орендної плати за них.

За приписами статті 203 ЦК України (у відповідній редакції) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 08.04.2015 року у справі №3-41гс15, від 20.05.2015 у справі №3-70гс15, від 01.07.2015 №3-297гс15, від 01.07.2015 №3-298гс15.

Втім, здійснюючи судовий розгляд справи, суд першої інстанції не врахував, не надав оцінки спірним правовідносинам в контексті наведених норм, не дослідив у повному обсязі доводи прокурора щодо невідповідності оспорюваного договору вимогам ст. 13 Закону України "Про оцінку земель", ст. ст. 15, 21 Закону України "Про оренду землі", зокрема, те, що нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки не розроблялась, не погоджувалась, на розгляд до уповноваженого органу не подавалась та, відповідно, ним не затверджувалась, що орендарем не було дотримано встановленого законом порядку визначення орендної плати за спірну земельну ділянку відповідно до проведеної нормативної грошової оцінки; що орендна плата за оспорюваним договором розрахована в порушення порядку її визначення без проведення обов'язкової нормативної грошової оцінки.

Також, пунктом 18 спірного договору визначено, що організація розроблення проекту відведення земельної ділянки і витрати, пов'язані з цим, покладаються на орендаря.

Із матеріалів справи вбачається, що лише 15.09.2016 року між відповідачем 1 та Державним підприємством "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" укладено договір № 1254 на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), які перебувають в оренді відповідача 1. Тобто, з 2005 року по 2016 року відповідач використовує об'єкт оренди без встановлення меж в натурі.

Враховуючи вищевикладене, висновок суду першої інстанції про те, що єдиною підставою для проведення нормативної грошової оцінки землі є рішення органу виконавчої влади, не ґрунтується на нормах закону.

Крім того, безпідставними є висновки суду щодо вчинення відповідачем активних дій з проведення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки з моменту звернення до нього Адміністрації, оскільки відсутні дані звернення орендаря про внесення відповідних змін до договору оренди в частині збільшення орендної плати та про розроблення нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Так, матеріали справи містять лише договір № 1254 від 15.09.2016 року, укладений між відповідачем 1 та ДП "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", предметом якого є розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Водночас, відповідно до ст. 20 Закону України "Про оцінку земель", за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, а відтак, відповідачем не надано суду належного доказу - договору про замовлення технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Також, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову господарський суд Рівненської області посилався на практику Європейського суду з прав людини, в тому числі по справі "Стретч проти Сполученого королівства". Однак у даній справі практика Європейського суду з прав людини застосована невиправдано з огляду на. таке.

Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави. У контексті цієї норми під майном розуміється ціла низка інтересів економічного характеру, до яких можна віднести й право оренди земельної ділянки для створення фермерського господарства.

У практиці Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 року, "Щокін проти України" від 14.10.2010 року, "Сєрков проти України" від 07.07.2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009 року, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій "пропорційності", використаний судом у справі, яка переглядається, передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому в питаннях оцінки "пропорційності" Європейський суд з прав людини, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або щодо якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах "Раймондо проти Італії" від 22.02.1994 року, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 05.07.2001 року, "Аркурі та інші проти Італії" від 05.07.2001 року, "Ріела та інші проти Італії" від 04.09.2001 року, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06.11.2008 року).

Отже, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Крім того, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 09.10.1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30.05.2013 року в справі ОСОБА_6 проти України (пункт 32). У розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції майном визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" (пункт 32)).

Ухвалюючи рішення в справі, яка переглядається, місцевий суд не пересвідчився в дійсності волевиявлення відповідача на внесення змін у договір оренди землі в частині збільшення орендної плати та розроблення нормативної грошової оцінки землі, тобто чи насправді виникли та існують законні сподівання відповідача на здійснення майнового права - оренду землі, чи є такі сподівання практичними в своїй реалізації. Тому висновок суду про необхідність захисту права ДЛГП "Звіробій" на мирне володіння майном з огляду на ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є передчасним.

Щодо строків позовної давності, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини (зазначений висновок був сформований в Постанові Верховного суду України від 29.10.2014 у справі №6-152цс14).

Згідно із п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 19 Закону України "Про прокуратуру" (чинного за час спірних правовідносин), предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам. Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 20 вказаного Закону, при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення. Таким чином, виявлення порушень закону при прийнятті розпоряджень органами виконавчої влади могло відбутися за результатами проведеної перевірки, підставами якої могли бути заяви та повідомлення третіх осіб про порушення законності під час прийняття таких рішень, або власна ініціатива прокурора, яка реалізувалася шляхом скерування вимоги про надання розпорядження.

Окрім того, у позовній заяві не ставиться вимога про визнання недійсним та скасування розпорядження, а визнається недійсним договір оренди земельної ділянки, що укладений з порушенням вимог Закону.

Разом з тим, ні прокурор, ні Рівненська обласна державна адміністрація не є сторонами даного договору, про його існування, як зазначено у позовній заяві, органам прокуратури стало відомо у 2016 році, що підтверджується листом Володимирецької Районної державної адміністрації №1824/02-23/16 від 11.05.2016 року, а Рівненській обласній державній адміністрації - із листа Прокуратури області № 05/2/683вих.16 від 10.08.2016 року.

При цьому, будь-яких належних та допустимих доказів про обізнаність прокурора про укладення оспорюваного договору оренди землі, зокрема витребування його прокурором, матеріали справи не містять.

Аналогічно, відсутні докази про інформування Володимирецькою районною державною адміністрацією Рівненської обласної державної адміністрації щодо укладення сільською радою, за її дорученням, спірного договору оренди земельної ділянки, а відтак, строк звернення до суду не пропущено.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені Першим заступником прокурора в апеляційній скарзі, є обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню, а тому, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте без врахування всіх обставин справи та без дотримання норм чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Рівненської області задоволити.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 20.10.2016 року у справі № 918/930/16 скасувати.

Прийняти нове рішення.

"Позов задоволити.

Визнати недійсним договір оренди землі від 06.12.2005 року, укладений на виконання доручення Володимирецької районної державної адміністрації між ОСОБА_1 сільською радою та Дочірнім сільськогосподарським підприємством "Звіробій" від 19.09.2005 року, зареєстрованим у Державному реєстрі земель за № 64 від 19.09.2005 року.

Дочірньому сільськогосподарському підприємству "Звіробій" повернути Рівненській обласній державній адміністрації земельну ділянку площею 838,21 га, розташовану на території ОСОБА_1 сільської ради Володимирецького району, шляхом підписання акту приймання-передачі.

Стягнути з Дочірнього лісогосподарського підприємства "Звіробій" (34341, Рівненська обл., Володимирецький район, с.Великі Цепцевичі, вул. Лісова, 67 а, код 30956855) на користь прокуратури Рівненської області (р/р 35214079015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк одержувача - Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 2800) 1378, 00 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

Видати наказ.

Стягнути з Володимирецької районної державної адміністрації (34300, Рівненська обл., смт. Володимирець, вул. Грушевського, 56, код 22580570) на користь прокуратури Рівненської області (р/р 35214079015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк одержувача - Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 2800) 1378, 00 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

Видати наказ."

3. Стягнути з Дочірнього лісогосподарського підприємства "Звіробій" (34341, Рівненська обл., Володимирецький район, с.Великі Цепцевичі, вул. Лісова, 67 а, код 30956855) на користь прокуратури Рівненської області (р/р 35214079015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк одержувача - Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 2800) 1515, 80 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Видати наказ

Стягнути з Володимирецької районної державної адміністрації (34300, Рівненська обл., смт. Володимирець, вул. Грушевського, 56, код 22580570) на користь прокуратури Рівненської області (р/р 35214079015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк одержувача - Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 2800) 1515, 80 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Видати наказ

4. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду Рівненської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Коломис В.В.