Ухвала

від 07.04.2016 по справі 755/20982/15-к

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/20982/15-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого слідчого судді ОСОБА_1 ,

при секретарісудових засідань ОСОБА_2 ,

за участю:

слідчого ОСОБА_3 ,

адвоката ОСОБА_4

розглянувши в приміщенні суду в м. Києві клопотання слідчого 2-го відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС в м. Києві ОСОБА_3 про арешт майна, в рамках кримінального провадження унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32015100040000095 від 16.11.2015 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України, -

в с т а н о в и в :

До Дніпровського районного суду м. Києва надійшло зазначене клопотання слідчого, яке погоджене з прокурором Київської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_5 та обгрунтоване тим, що органом досудового розслідування проводиться розслідування, в ході якого встановлено, що ОСОБА_6 , будучи директором ТОВ «Єврокопі», вчинив злочин передбачений ст..212 ч.1 КК України.

При цьому, органом досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_6 на праві приватної власності належить: квартира за адресою АДРЕСА_1 ; домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 ; квартира за адресою АДРЕСА_3 , а тому беручи до уваги, що підозрюваний ОСОБА_6 , будучи обізнаний з покаранням за інкриміноване йому кримінальне правопорушення, може вчинити дії спрямовані на відчуження зазначеного майна, а також по справі заявлено цивільний позов на відшкодування матеріальної шкоди заподіяної злочином, виникла необхідність у накладенні арешту на вищевказане майно.

У судовому засіданні слідчий клопотання підтримав у повному обсязі, просив задовольнити з підстав викладених у його мотивувальній частині.

Адвокат ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечував проти задоволення даного клопотання сторони обвинуваченого зазначивши, що слідчим не доведено підстави, у зв`язку з якими існує необхідність арешту майна, не зазначено у клопотанні, яким чином відсутність арешту вплине на розслідування. При цьому зазначив, що невстановлена дійсна вартість майна.

Усудовезасідання не з`явилися прокурор, підозрюванийоднак суд враховуючиположення ч. 1 ст. 172 КПК України, та беречу до уваги той факт, що сторони не заперечував проти розгляду клопотання у відстунітстьзазначених осіб, вважає за можливерозглянутиданеклопотанняувідсутність останніх.

Слідчий суддя, дослідивши надані матеріали, кримінальне провадження, заслухавши думку слідчого, захисника приходить до наступного.

З положень ч. 1 ст. 170 КПК України слідує, що арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 173 КПК України передбачено, щопри вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

При цьому, ч. 3 та ч. 5 ст. 132 КПК України передбачено, щопід час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі при вирішенні питання надання накладення арешту на майно (п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України), сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

Слідчим суддею у судовому засіданні встановлено, що 29.03.2016 року ОСОБА_6 , було пред`явлено підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 212 КК України в рамках кримінального провадження унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32015100040000095 від 16.11.2015 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України.

Надаючи оцінку достатності доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення, тобто обґрунтованості самої підозри, слідчий суддя виходить з наступного.

З рішення ЄСПЛ від 30 серпня 1990 року у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства», п.32, Series А, №182 убачається, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

При цьому, слідчий суддя дослідивши, матеріали клопотання, долучені до нього документи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні та передбачені параграфами 3-5 Глави 4 КПК України (показання, речові докази і документи та інші) свідчать про обґрунтованість підозри підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний, міг вчинити правопорушення, прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, не встановленість очевидного отримання останніх у порядку не передбаченому Кримінально процесуальним Кодексом України.

Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності у підозрюваного і перебувають у нього з метою забезпечення можливої конфіскації майна, спеціальної конфіскації або цивільного позову.

Частиною 1 статті 212 КК України визначено, що покарання за вчинення зазначеного кримінального правопорушення передбачене у вигляді штрафу.

При цьому, в ході досудового розслідування та безпосередньо у судовому засіданні, згідно інформаційної довідкиз Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта встановлено, що ОСОБА_6 на праві приватної власності належить:квартира за адресою АДРЕСА_1 ; домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 ; квартира за адресою АДРЕСА_3 .

В судому засіданні слідчим суддею встановлено, що клопотання про арешт майна подано, у відповідності до ч. 3 ст. 170 КПК України, з метою забезпечення цивільного позову поданого в рамках даного кримінального провадження.

Клопотання органу досудового розслідування відповідає вимогам ст. 171 КПК України.

Зазначене у клопотанні майно відноситься до видів передбачених ч. 3 ст. 170 КПК України, на які може бути накладено арешт.

З ч. 4 ст. 170 КПК Українислідує, що заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майномможуть бути застосованілише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, якіможуть перешкодити кримінальному провадженню.

У судовому засіданні з`ясовано, що необхідність арешту обумовлена тим, що підозрюваний ОСОБА_6 , будучи обізнаним з покаранням за інкриміноване йому кримінальне правопорушення, може вчинити дії спрямовані на відчуження зазначеного майна.

Крім того, на підставі вимог ч. 5 ст. 9 КПК України, слідчий суддя враховує, що виходячи з положеньПершого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Так, у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересахсу спільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як у справі «Бакланов протиРосії» (рішеннявід 9 червня 2005 р.), так і в справі «ФрізенпротиРосії» (рішеннявід 24 березня 2005 р.), ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.

Крім того, у справі «ІзмайловпротиРосії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) ЄСПЛвстановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи.

При цьому, стороною захисту у судовому засіданні, у супереч положень ч. 3 та ч. 5 ст. 132 КПК України, не було доведено, що клопотання органу досудового розслідування суперечить вищезазначеним вимогам КПК України, безпосередньо п.п. 1-3 ч. 3 ст. 132 КПК України, не містить правових підстав для арешту майна, достатності доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення, зазначення про розмір можливої конфіскації майна, вказівки на розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження або не є пропорційним, тобто не відповідає тяжкості правопорушення і становить особистий і надмірний тягар для підозрюваного.

За таких обставин, слідчий суддя враховувати правову підставу для арешту майна; достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; наслідки арешту майна для інших осіб; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження приходить до висновку, що клопотання підлягає частковому задоволенню та, вважає за необхіднезастосовути найменш обтяжливий спосіб арешту майна, тобто такий спосіб арешту майна, який не призведе до наслідків, які суттєво позначаються на інтересах осіб шляхом заборони розпоряджатися майном.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 131-132, 170-173, 309, 372-376 КПК України, слідчийсуддя, -

у х в а л и в :

Клопотання частково задовольнити.

Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_4 , яка належить ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 на праві приватної власності, заборонивши розпоряджатися останньою.

Негайне виконання ухвали про арешт майна покласти на слідчого 2-го відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС в м. Києві ОСОБА_3 та прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_5 .

Роз`яснити сторонам кримінального провадження, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Копія ухвали надіслати слідчому, прокурору, підозрюваному, іншим заінтересованим особам не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя: