Рішення

від 03.01.2017 по справі 904/9684/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.12.2016 Справа № 904/9684/16

За позовом Приватного підприємства "МТрейд", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глубур-Сервіс", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення 661259,81 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: юрист Третьяк В.А., довіреність №8 від 05.01.2016;

від відповідача: представник Антонов Д.А., довіреність від 03.11.2015.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "МТрейд" (позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глубур-Сервіс" (відповідач) про стягнення 512853,60 грн боргу за надані послуги, 148406,21 грн пені, 3% річних, інфляційних нарахувань на суму боргу.

Відповідач 04.11.2016 подав заяву з проханням відкласти розгляд справи та вказав, що не визнає позов.

В судовому засіданні 13.12.2016 відповідно до ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 20.12.2016, в засіданні суду 20.12.2016 оголошено перерву до 26.12.2016.

20.12.2016 відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, вказавши на те, що позивач надав послуг більше, ніж передбачено договором, тому вимоги про оплату цих послуг є безпідставними.

Позивач 20.12.2016 подав заяву, у якій зменшив розмір заявленої до стягнення пені та збільшив розмір 3% річних та інфляційних нарахувань і просить стягнути з відповідача 512853,60 грн боргу, 15789,43 грн 3% річних, 58298,83 грн інфляційних нарахувань, 111431,46 грн пені.

Заява прийнята судом до розгляду, копія заяви вручена представнику відповідача у судовому засіданні 20.12.2016.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

26 березня 2015 року між приватним підприємством "МТрейд" (позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Глубур - Сервіс" (відповідач) було укладено договір про надання послуг № 2603. Умовами вищевказаного договору передбачено, що позивач, як виконавець, зобов'язується надати послуги з технічного і технологічного обслуговування бурових установок Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" власним персоналом, автотранспортом, а відповідач, як замовник цих послуг, зобов'язується забезпечити виконавця долотами, устаткуванням і матеріалами та прийняти надані послуги за актом виконаних робіт і сплатити за них по наданому рахунку. Виконавець надає комплекс послуг, що спрямовані на збільшення продуктивності бурового інструменту і оснащення та наступного надання послуг з технічного і технологічного обслуговування бурових установок на кар'єрах ПАТ "АМКР". Вартість послуг розраховується виходячи з фактичного об'єму наданих послуг за договором про надання послуг, підписаним між ТОВ "Глубур-Сервіс" та ПАТ "АМКР", копію якого замовник передає виконавцю. Оплата здійснюється замовником за фактичним обсягам наданих послуг, вказаних в акті виконаних робіт сторонами та у рахунку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом 20 (двадцяти) календарних днів від дати підписання акта виконаних робіт і рахунку, виставленого виконавцем. Строк дії договору з 31.03.2015 по 21.01.2016 включно, а в частині оплати до повного погашення заборгованості за надані послуги, але не пізніше 31.03.2016, згідно додаткової угоди № 2 до вищезазначеного договору.

В позовній заяві позивач зазначає, що згідно умов договору він своєчасно надавав відповідачу акти виконаних робіт та рахунки для сплати за надані послуги з технічного та технологічного обслуговування бурових установок, зокрема:

- рахунок № 44 від 21.10.2015 разом з актом виконаних робіт № 43 від 21.10.2015 на суму 133288,80 грн;

- рахунок № 48 від 23.11.2015 разом з актом виконаних робіт № 47 від 23.11.2015 на суму 182 572,80 грн;

- рахунок № 50 від 22.12.2015 разом з актом виконаних робіт № 50 від 22.12.2015 на суму 138 228,00 грн;

- рахунок № 1 від 21.01.2016 разом з актом виконаних робіт № 1 від 21.01.2016 на суму 84052,80 грн.

Згідно умов пункту 2.3 договору відповідач повинен був здійснити оплату на протязі 20 календарних днів від дати підписання акту наданих послуг.

Таким чином у разі несплати вказана в актах та рахунках сума вважається заборгованістю за рахунком № 44 від 21.10.2015 з 11 листопада 2015 року, рахунком № 48 від 23.11.2015 з 14 грудня 2015 року, за рахунком № 50 від 22.12.2015 з 12 січня 2016 року, за рахунком № 1 від 21.01.2016 з 11 лютого 2016 року. По рахунку № 44 відповідач 02.08.2016 сплатив борг частково у сумі 25 288,80 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку ПП "МТрейд" від 02.08.2016, тому борг за цим рахунком складає 108000,00 грн, решта рахунків взагалі не оплачені.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Згідно ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто неналежне виконання.

Факт надання позивачем відповідачу послуг з обслуговування бурових установок ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" підтверджений матеріалами справи та відповідачем не оспорений.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач порушив обумовлені договором строки оплати наданих йому послуг, обгрунтовуючи під час розгляду судом справи свою позицією тим, що позивач перевищив передбачений договором об'єм послуг, тому відсутні підстави для їх оплати.

Суд вважає таку позицію помилковою виходячи з наступного.

В пункті 2.5 договору передбачено, що його орієнтовна вартість складає 800000,00 грн.

Загальний об'єм послуг перевищує вказану суму, але в пункті 2.2 договору зазначено, що оплата замовником здійснюється за фактичним об'ємом наданих послуг, вказаних сторонами в акті наданих послуг та рахунку на оплату.

Відповідач не відмовився від виконання позивачем послуг, об'єм яких перевищує 800000,00 грн, прийняв без заперечень та зауважень ці послуги, підписавши вищевказані акти прийняття послуг, що свідчить про наявність між сторонами фактичної домовленості про виконання робіт на суму, що перевищує 800000,00 грн, яка, як зазначено в договорі, є орієнтовною. Таким чином відповідач має невиконані зобов'язання по оплаті наданих йому послуг на суму 512853,60 грн.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст.47 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Договір між сторонами не містить умов щодо відповідальності відповідача у вигляді сплати штрафу чи пені за несвоєчасну оплату отриманих послуг, тому вимоги про стягнення пені є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Так, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за рахунком № 44 від 21.10.2015 за період з 11.11.2015 по 20.12.2016 у сумі 4147,96 грн та 14145,98 грн інфляційних нарахувань з грудня 2015 року по листопад 2016 року, за рахунком № 48 від 23.11.2015 3% річних у сумі 5582,23 грн за період з 14.12.2015 по 20.12.2016 та 20738,84 грн інфляційних за період з січня по листопад 2016 року, за рахунком № 50 від 22.12.2015 3% річних за період з 12.01.2016 по 20.12.2016 у сумі 3896,90 грн та 14328,61 грн інфляційних нарахувань за цей же період, за рахунком № 1 від 21.01.2016 3% річних у сумі 2162,34 грн за період з 11.02.2016 по 20.12.2016 та 9085,40 грн інфляційних за період з березня по листопад 2016 року.

Перевіривши здійснені розрахунки встановлено, що при розрахунку 3% річних по рахунку № 44 позивач в день часткового погашення боргу - 02.08.2016 нарахував річні з повної суми боргу, а мав здійснити це з залишку боргу, тому 3% річних за цим рахунком складають 4144,93 грн, решту розрахунків здійснено вірно.

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином позов слід визнати обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в частині вимог про стягнення 512853,60 грн боргу, 58298,83 грн інфляційних нарахувань на суму боргу, 15786,40 грн 3% річних, в решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог покладаються 8804,08 грн витрат на оплату судового збору, 1671,52 грн судових витрат покладаються на позивача.

Згідно заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог від 20.12.2016 сума позову складала 698373,32 грн, судовий збір на цю суму мав складати 10475,60 грн. Позивачем сплачено двома платіжними дорученнями 11518,90 грн, тому відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" зайво сплачені позивачем 1043,30 грн судового збору можуть бути повернуті йому з держбюджету за умови подання ним відповідної заяви.

Також підлягають поверненню позивачу у разі подання заяви 111,00 грн судового збору, сплачені зайво за квитанцією № 19967194 за подачу заяви про забезпечення позову.

Щодо поданої позивачем 20.12.2016 заяви про забезпечення позову суд зазначає, що згідно з Постановою Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Позивач не надав до справи матеріалів, які б свідчили про необхідність застосування заходів забезпечення позову, тому в задоволенні заяви позивача слід відмовити, судові витрати в сумі 689,00 грн за подання заяви покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 3 , 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глубур-Сервіс" (Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, проспект Карла Маркса, буд. 49, офіс 314, ідентифікаційний код 38333682) на користь приватного підприємства "МТрейд" (Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, проспект Миру, буд. 5, офіс 24, ідентифікаційний код 31682608) основний борг у сумі 512853,60 грн, 58298,83 грн інфляційних нарахувань на суму боргу, 15786,40 грн 3% річних, 8804,08 грн витрат на оплату судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. В задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовити.

5. Витрати по сплаті судового збору в сумі 2360,52 грн покласти на позивача.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 03.01.2017.

Суддя В.Д. Воронько