Ухвала

від 04.01.2017 по справі 29/441-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

УХВАЛА

"04" січня 2017 р. Справа № 29/441-09 (вх. № 327)

Суддя господарського суду: Ємельянова О.О.

при секретарі судового засідання: Малихіна М.П.

розглянувши матеріали скарги вх. № 327 від 03.11.2016 року Публічного акціонерного товариства "Атоменергокомплект" на дії та постанови посадових осіб державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області у справі № 29/441-09

за позовом Публічного акціонерного товариства " Атоменергокомплект", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Безмятежне", с. Безмятежне

про стягнення за форвардним контрактом

за участю представників сторін:

від скаржника (стягувача-позивача): ОСОБА_2 (дов. № б/н від 03.01.2017 року);

від боржника (відповідача): ОСОБА_3 (дов. №302/12 від 02.12.2016 року);

від відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області: ОСОБА_1 (дов. № 1/14.37-39 від 03.01.2017 року).

ВСТАНОВИВ:

03.11.2016 року до господарського суду Харківської області від Публічного акціонерного товариства "Атоменергокомплект" надійшла скарга вх. № 327 від 03.11.2016 року на дії та постанови посадових осіб державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області у справі № 29/441-09, у якій скаржник просить суд:

1. прийняти скаргу на дії та постанови органу державної виконавчої служби до розгляду;

2. визнати незаконними дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області ОСОБА_4 щодо неприйняття дублікату наказу від 14.05.2012 року у справі № 29/441-09 до виконання.

3. визнати повідомлення № 2218/14.37-39 від 07.10.2016 року про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання незаконним та скасувати;

4. зобов'язати відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області відкрити виконавче провадження на підставі дублікату наказу від 14.05.2012 року у справі № 29/441-09 відповідно до первісно поданої заяви Публічного акціонерного товариства "Атоменергокомплект" від 22.09.2016 року керуючись Законом України "Про виконавче провадження " № 606-XIV від 21.04.1999 року з наступними змінами.

У межах строків визначених статтею 69 господарського процесуального кодексу України розгляд скарги неодноразово відкладався.

16.12.2016 року боржник (відповідач) через канцелярію суду надав відзив вх. № 43188 у якому зазначає, що момент отримання виконавчого документа органами державної виконавчої служби є особисте вручення документу та вручення адресату оператором поштового зв'язку. Тому на думку боржника (відповідача) в останньому випадку датою отримання наказу до виконання є саме вручення органу державної виконавчої служби листа оператором поштового зв'язку, а не дата передання до поштового відділення такого листа. Також зазначає, що державний виконавець не мав законного права керуватися положеннями Закону України, який втратив чинність, а отже і його дії були правомірними. У зв'язку із чим просить суд відхилити скаргу стягувача (позивача) вх. № 327 від 03.11.2016 року.

У судовому засіданні 19.12.2016 року оголошено перерву до 22.12.2016 року.

22.12.2016 року представник відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області через канцелярію суду надав клопотання вх. № 43989 про долучення документів до матеріалів справи та письмові пояснення у яких зазначає, що 04.10.2016 року до відділу надійшла заява Публічного акціонерного товариства "Атоменергокомплект" від 22.09.2016 року разом із дублікатом наказу № 29/441-09. 05.10.2016 року дана заява була зареєстрована в журналі реєстрації вхідних документів про відкриття виконавчого провадження за № 853/14.37-38 та розглянута керівником відділу що зафіксовано резолюцією, після чого повернута діловоду відділу. 06.10.2016 року діловодом відділу дана заява зареєстрована в журналі обліку виконавчих проваджень, переданих державному виконавцеві на виконання. Документи виконавчого провадження надійшли до державного виконавця в установленому законом порядку 06.10.2016 року, а від так Закон України "Про виконавче провадження" № 606-ХІV від 21.04.1999 року вже втратив чинність та набув чинності Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ від 02.06.2016 року. 07.10.2016 року державним виконавцем відділу, відповідно до пункту 8, пункту 10 частини 4 статті 4, абзацу 2 частини 1 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" 1404-VІІІ від 02.06.2016 року у зв'язку із тим, що стягувачем не надано підтвердження сплати авансового внеску, винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачеві без прийняття до виконання.

У судовому засіданні 22.12.2016 року оголошено перерву до 04.01.2017 року.

28.12.2016 року боржник (відповідач) через канцелярію суду надав письмові пояснення вх. № 44570, у яких просить суд, відхилити скаргу стягувача (позивача) вх. № 327 від 03.11.2016 року.

04.01.2017 року скаржник (стягувач-позивач) через канцелярію суду надав клопотання вх. № 110 про долучення до матеріалів справи копії листа № 1764 від 12.12.2016 року, що надійшов від відділення поштового зв'язку Центр поштового зв'язку № 5 м. Куп'янськ Харківської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта".

Присутній у судовому засіданні представник скаржника (стягувача-позивача) підтримав надану до суду скаргу на дії та постанови посадових осіб державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області у справі № 29/441-09 та просив суд її задовольнити. На думку скаржника державний виконавець повинен був керуватись Законом України "Про виконавче провадження " № 606-XIV від 21.04.1999 року.

Присутній у судовому засіданні представник боржника (відповідача) проти задоволення скарги заперечував у повному обсязі, на думку представника боржника (відповідача) державний виконавець не мав законного права керуватися положеннями Закону України, який втратив чинність.

Присутній у судовому засіданні представник відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області проти задоволення скарги заперечував у повному обсязі. Та зазначив, що оскільки документи виконавчого провадження надійшли до державного виконавця 06.10.2016 року то державний виконавець керувався Законом України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ від 02.06.2016 року який набув чинності 05.10.2016 року та інструкцією з організації примусового виконання рішень. У зв'язку із чим просить суд відмовити у задоволенні скарги у повному обсязі.

Розглянувши скаргу вх. № 327 від 03.11.2016 року Публічного акціонерного товариства "Атоменергокомплект" на дії та постанови посадових осіб державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області у справі № 29/441-09 та наявні у матеріалах справи письмові докази, вислухавши пояснення представника скаржника (стягувача-позивача), боржника (відповідача) та відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області, дослідивши матеріали справи та докази, надані в обґрунтування скарги, суд встановив наступне.

13.09.2016 року на виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 року у справі № 29/441-09 господарським судом відповідно до супровідного листа за вих. № 024523 видано дублікат наказу від 14.05.2012 року на примусове виконання рішення суду від 15.11.2011 року та постанови Вищого господарського суду України від 18.04.2012 року (т. 9, а.с. 78).

Постановою Вищого господарського суду України від 08.11.2016 року залишено без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 року у справі № 29/441-09 (т. 9, а.с. 128-134).

Як зазначає скаржник (стягувач-позивач), 22.09.2016 року Публічне акціонерне товариство "Атоменергокомплект" на адресу відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області направив заяву про відкриття виконавчого провадження та оригінал наказу (дублікат) від 14.05.2012 року у справі № 29/441-09 (т. 1, а.с. 149-156).

У якості доказів направлення на адресу відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області заяви про відкриття виконавчого провадження № б/н від 22.09.2016 року скаржником (стягувачем-позивачем) надані копії фіскального чеку та опису вкладення у цінний лист від 22.09.2016 року (т. 9, а.с. 148).

07.10.2016 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області ОСОБА_4 винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 8, пункту 10, частини 4 статті 4, абзацу 2 частини 1 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" (т. 9, а.с. 151).

Скаржник (стягувач-позивач) не погоджується з прийнятим державним виконавцем повідомленням про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 07.10.2016 року, вважає, що до правовідносин, які склалися між скаржником та органом державної виконавчої служби мають бути застосовані норми Закону України "Про виконавче провадження", в редакції від 21.04.1999 року, що була чинною на момент подання документів до відділення поштового зв'язку 22.09.2016 року та отримання органом державної виконавчої служби заяви - 04.10.2016 року, що стало причиною звернення із скаргою вх. № 327 від 03.11.2016 року на дії та постанови посадових осіб державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області у справі № 29/441-09 до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам із урахуванням фактичних та правових підстав, вимог скарги на дії та постанови посадових осіб державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області у справі № 29/441-09, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 124 Конституції України (станом на час виникнення спірних правовідносин) правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

За частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 124 Конституції України, з якою кореспондуються положення статті 115 Господарського процесуального кодексу України, встановлено імперативний припис, згідно якого судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і виконуються в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".

02.06.2016 року був прийнятий Закон України "Про виконавче провадження", який набрав чинності 05.10.2016 року.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Рішення Конституційного Суду України "У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)" № 1-рп/99 від 09.02.1999 року, згідно з яким, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України. Конституція України, закріпивши частиною 1 статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.

Тобто, щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини 1 статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Згідно положень частини 1 статті 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Як зазначає скаржник (стягувач-позивач), заява з додатками про відкриття виконавчого провадження була надана до відділення поштового зв'язку 22.09.2016 року, про що свідчить копія фіскального чеку, опису вкладення у цінний лист від 22.09.2016 року (т. 9, а.с. 148) та копія листа (відповіді на запит) № 1764 від 12.12.2016 року від відділення поштового зв'язку Центр поштового зв'язку № 5 м. Куп'янськ Харківської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" у якому зазначено, що цінний лист № 6100313073587 направлено 22.09.2016 року за адресою відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції, Харківської області з ВПЗ Харків-3, надійшов до ВПЗ Шевченкове-1 - 24.09.2016 року. Цінний лист був виданий за довіреністю № 16 від 04.10.2016 року відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції уповноваженій особі ОСОБА_5 - 04.10.2016 року.

Частиною 2 статті 255 Цивільного кодексу України передбачено, що письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Відповідно до вимог статті 51 Господарського процесуального кодексу України процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.

Враховуючи вищевикладене, дата на розрахунковому документі є датою, що підтверджує дату прийняття поштового відправлення. Таким чином, скаржник (стягувач-позивач) вважається таким, що звернувся до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області із заявою про відкриття виконавчого провадження саме 22.09.2016 року.

Станом на 22.09.2016 року був чинний Закон України "Про виконавче провадження" (№ 606-XIV від 21.04.1999 року), положеннями якого не передбачено обов'язок стягувача додавати до заяви про примусове виконання квитанцію про сплату авансового внеску. Додані стягувачем до заяви про примусове виконання рішення господарського суду документи є достатніми для вчинення державним виконавцем дій передбачених відповідним законом.

Положеннями статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (№ 606-XIV від 21.04.1999 року) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (частина 1 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року).

Подання скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби в порядку статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України має на меті відновлення порушеного права сторони виконавчого провадження.

Відповідно до приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абзац 3 пункт 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Згідно з вимогами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 року (пункт 40) у справі Горнсбі поти Греції зазначено: "…право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію".

Згідно з частини 1 статті 6, частин 1, 2 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" (№ 606-XIV від 21.04.1999 року) державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 Закону, зокрема за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Частиною 1 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" (№ 606-XIV від 21.04.1999 року) встановлено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Враховуючи, що на дату звернення скаржника (стягувача-позивача) 22.09.2016 року із заявою про відкриття виконавчого провадження діяли положення Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року, господарський суд вважає дії державного виконавця щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу від 07.10.2016 року на підставі Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року, який набрав чинності 05.10.2016 року без прийняття до виконання неправомірними. Оскільки стягувач звернувся до виконавчої служби 22.09.2016, до набрання законної сили Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року, вказані правовідносини регулюються Законом України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року, в редакції, що діяла на час звернення скаржника (стягувача-позивача) до відділу виконавчої служби.

Щодо заперечень відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області у яких останній зазначає, що документи виконавчого провадження надійшли до державного виконавця в установленому законом порядку 06.10.2016 року, а від так Закон України "Про виконавче провадження" № 606-ХІV від 21.04.1999 року вже втратив чинність та набув чинності Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ від 02.06.2016 року не приймаються судом з огляду на наступне.

Як вбачається з наданих скаржником документів, заяву про відкриття виконавчого провадження було направлено до відділу держаної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області - 22.09.2016 року та отримано 04.10.2016 року, про що свідчить лист № 1764 від 12.12.2016 року Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" Харківської дирекції Центр поштового зв'язку № 5 та витяг з сайту "Укрпошти" щодо інформації про поштове відправлення за № 6100313073587 з якого вбачається, що поштове відправлення вручено 04.10.2016 року о(б) 11:00 (т. 9, а.с. 161). Вищезазначене також підтверджується журналом реєстрації вхідних документів про відкриття виконавчого провадження Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області за період з 01.10.2016 року по 31.10.2016 року (т. 10, а.с. 16-20).

Отже, враховуючи положення статті 58 Конституції України, статті 251 Цивільного кодексу України вищезазначені посилання відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області є необґрунтованими та такими що не відповідають вище наведеним норму чинного законодавства України.

Також судом не приймаються посилання відділу держаної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області при винесенні державним виконавцем повідомлення від 07.10.2016 року на інструкцію з організації примусового виконання рішень затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 оскільки інструкція про проведення виконавчих дій є підзаконним нормативно-правовим актом. Оскільки закон має вищу юридичну силу порівняно з підзаконним актом на який посилається державний виконавець при здійсненні дій по винесенню оскаржуваного повідомлення.

Заперечення боржника (відповідача) викладені у наданому до суду відзиві, а саме, що на думку боржника (відповідача) момент отримання виконавчого документа органами державної виконавчої служби є особисте вручення документу та вручення адресату оператором поштового зв'язку та те, що державний виконавець не мав законного права керуватися положеннями Закону України, який втратив чинність не приймаються судом, оскільки у даному випадку вирішальним є не дата надходження до відділу державної виконавчої служби заяви про відкриття виконавчого провадження із оригіналом виконавчого документа, а дата звернення стягувача із такою заявою.

Таким чином, вищевикладені посилання боржника (відповідача) та відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області на необхідність застосування у даному випадку положень Закону України "Про виконавче провадження" у редакції від 02.06.2016 року, який набрав чинності 05.10.2016 року, є безпідставними, оскільки його положення не мають зворотної дії в часі щодо правовідносин, що склалися.

Із урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку що надані боржником (відповідачем) та відділом державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області заперечення на скаргу суперечать вищевикладеним нормам законодавства та ґрунтуються на неправильному розумінні та довільному тлумаченні норм законодавства, спростовуються матеріалами справи та є такими що не приймаються судом.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Враховуючи вищевикладене, встановлені судом порушення державним виконавцем норм Закону під час здійснення оспорюваних скаржником (стягувачем-позивачем) дій, господарський суд прийшов до висновку, що у державного виконавця відсутні підстави для відмови у відкритті виконавчого документа на підставі Закону України "Про виконавче провадження" в редакції Закону від 02.06.2016 року. Тобто, державним виконавцем порушено вимоги статей 6,11 Закону України "Про виконавче провадження", рівність усіх перед законом.

Щодо вимоги скаржника (стягувача-позивача) визнати повідомлення № 2218/14.37-39 від 07.10.2016 року про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання незаконним та скасувати, суд приходить до висновку про часткове його задоволення із огляду на наступне.

Згідно пункту 9.13. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" №9 від 17.10.2012 року, за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

З огляду на вищевикладені положення, ані Господарський процесуальний кодекс України, ані Закон України "Про виконавче провадження" не надає повноважень відповідному суду скасувати акти державної виконавчої служби. З метою поновлення порушеного права, господарський суд вправі постанову державної виконавчої служби або наслідки виконавчих дій визнати недійсними.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене, суд визнає повідомлення № 2218/14.37-39 від 07.10.2016 року про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання недійсним, в частині скасування повідомлення № 2218/14.37-39 від 07.10.2016 року відмовити.

Вирішуючи скаргу вх. № 327 від 03.11.2016 року в частині зобов'язання відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області відкрити виконавче провадження на підставі дублікату наказу від 14.05.2012 року у справі № 29/441-09 відповідно до первісно поданої заяви Публічного акціонерного товариства "Атоменергокомплект" від 22.09.2016 року керуючись Законом України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року із наступними змінами, суд зазначає наступне.

Згідно положень пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" № 14 від 26.12.2003 року, у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.

При цьому, суд не вправі зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом України "Про виконавче провадження" можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд приходить до висновку про відмову у задоволенні скарги вх. № 327 від 03.11.2016 року в частині зобов'язання відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області відкрити виконавче провадження на підставі дублікату наказу від 14.05.2012 року у справі № 29/441-09 відповідно до первісно поданої заяви Публічного акціонерного товариства "Атоменергокомплект" від 22.09.2016 року керуючись Законом України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 року з наступними змінами.

Оскільки суд не вправі зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом України "Про виконавче провадження" можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

З огляду на вищевикладене, господарський суд, дійшов висновку про часткове задоволення скарги вх. № 327 від 03.11.2016 року Публічного акціонерного товариства "Атоменергокомплект" на дії та постанови посадових осіб державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області у справі № 29/441-09.

Керуючись статтями 86, 121 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Скаргу вх. № 327 від 03.11.2016 року Публічного акціонерного товариства "Атоменергокомплект" на дії та постанови посадових осіб державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області у справі № 29/441-09 задовольнити частково.

Визнати незаконними дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у Харківській області ОСОБА_4 щодо неприйняття дублікату наказу від 14.05.2012 року у справі № 29/441-09 до виконання.

Визнати повідомлення № 2218/14.37-39 від 07.10.2016 року про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання недійсним.

В частині скасування повідомлення № 2218/14.37-39 від 07.10.2016 року про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання відмовити.

Суддя Ємельянова О.О.