Ухвала

від 10.01.2017 по справі 755/11308/16-к

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/11308/16-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" січня 2017 р. слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва Бірса О.В., секретар судових засідань Ярмак І.В., за участю сторін провадження: прокурора Жила О.Б., захисника ОСОБА_2, підозрюваного ОСОБА_3, розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні в м. Києві клопотання слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу прокуратури м. Києва Подольского В.О. про арешт майна у рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.08.2015 за № 42015000000001716, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України,

в с т а н о в и в :

До слідчого судді даного місцевого суду надійшло зазначене клопотання слідчого, яке погоджене з прокурором у провадженні - прокурором першого відділупроцесуального керівництвауправління з розслідуваннякримінальних провадженьслідчими органів прокуратурита процесуального керівництвапрокуратури м. Києва Жила О.Б. у рамках даного кримінального провадження, яке розслідується 3 СВ прокуратури м. Києва за фактом заволодіння майном ОСОБА_6 шляхом зловживання службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України.

Клопотання обґрунтоване тим, що 26 грудня 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

27 грудня 2016 року ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.191 КК України.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що підозрюваному ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 на праві приватної власності належить наступне нерухоме майно: земельна ділянка, кадастровий номер: НОМЕР_2, загальною площею 0.12 га (АДРЕСА_1); земельна ділянка, кадастровий номер: НОМЕР_3, загальною площею 0,103 га (АДРЕСА_3.

Відповідно до ч 2. ст. 170 КПК України, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання та з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов) допускається арешт майна підозрюваного.

Згідно ч. 6 ст.170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті (відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов)), арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні.

Потерпілою у кримінальному провадженні - ОСОБА_6 заявлено цивільний позов у кримінальному провадженні на суму 5 000 900 000 (п'ять мільярдів дев'ятьсот тисяч гривень) .

Крім того, остання звернулась до органу досудового розслідування із клопотанням про вжиття заходів до забезпечення її цивільного позову, шляхом внесення клопотання про арешт майна.

Розмір шкоди, що заподіяна ОСОБА_6 є співмірним з вартістю майна, яке належить арештувати.

Відповідно до ч. 5 ст. 171 КПК України у випадку, передбаченому п.3 частин другої ст.170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КПК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.

Санкція ч.5 ст.191КК України за якої повідомлено про підозру ОСОБА_19 визначає конфіскацію майна як обов'язковий вид покарання.

Таким чином у органа досудового розслідування є достатньо підстав вважати, що за результатами кримінального провадження суд може призначити покарання в т.ч. у вигляді конфіскації майна.

Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які б порушували інтереси держави або порушували загальні засади кримінального провадження чи істотно порушували права особи, на теперішній час не встановлено.

А тому, заявник вказує на те, що, на цей час, з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження вказаного майна для забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна виникла необхідність накласти арешт на все наявне рухоме і нерухоме майно, що на праві приватної власності належить підозрюваному ОСОБА_3, а саме: земельну ділянку, кадастровий номер: НОМЕР_2, загальною площею 0.12 га (АДРЕСА_1); земельну ділянку, кадастровий номер: НОМЕР_3, загальною площею 0,103 га (АДРЕСА_4.

У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав у повному обсязі, просив задовольнити з підстав викладених у його мотивувальній частині, однак звернув, увагу на той факт, що воно містиь описку у найменуванні населеного пункту, де розміщена земельна ділянка кадастровий номер: НОМЕР_3, а саме у ньому вказано Київська область, Броварський район, с. Рожин, у той час, як вірним є с. Рожни, а тому просив вважати дану описку технічною.

Крім того зауважив, що арешт слід накласти шляхом заборони відчуження вказаного майна.

Вказав, що завдані у провадженні збитки підтверджуються висновком експертизи.

Сторона захисту у судовому засіданні заперечували проти задоволення клопотання з огляду на його необґрунтованість й невідповідність вимогам КПК України, у тому числі ст. 171 даного Кодексу.

Вказала на те, що підстави для арешту майна визначені ч. 2 ст. 170 того ж Кодексу у даному провадженні відсутні взагалі.

Висунута підозра підозрюваному є необґрунтованою.

Наявний у провадженні цивільний позов не відповідає вимогам КПК України.

Слідчий суддя дослідивши надане клопотання на відповідність КПК України, заслухавши доводи учасників процесу, приходить до наступного.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (ст. 1 КПК України).

Зокрема, питання застосування заходів забезпечення кримінального провадження, до яких відноситься і арешт майна, регламентовані Главою 10 - заходи забезпечення кримінального провадження і підстави їх застосування та Главою 17 - арешт майна КПК України.

Так, дані положення кримінального процесуального законодавства України вказують на те, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом (ст. 132 КПК України).

Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування (ст. 132 КПК України).

Також, системний аналіз положень п. 8 ч. 1 ст. 3 КПК, яка вказує, що керівник органу досудового розслідування - начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу , відділення органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України та його заступники, які діють у межах своїх повноважень та ч. 1 ст. 38 КПК у своїй сукупності вказують на те, що органами досудового розслідування є: 1) слідчі підрозділи (Головне слідче управління, слідче управління, відділ , відділення) органів Національної поліції України, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів державного бюро розслідувань; 2) підрозділ детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України.

Іншими словами, органом досудового розслідування в конкретному кримінальному провадженні є не сам правоохоронний орган, до складу якого входить відповідний підрозділ (Національна поліція України, Служба безпеки України, Національне антикорупційне бюро України), а його підрозділ (управління, відділ ).

Підставою для визначення територіальної юрисдикції суду першої інстанції при їх розгляді є постанова керівника відповідного органу досудового розслідування про створення слідчої групи, в якій визначено місце проведення досудового розслідування.

У цій ситуації згідно постанови начальника управління з розслідування кримінальних правопорушень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури м. Києва Авраменка О.І. від 25.11.2016 слідує, що місцем проведення досудового розслідування у рамках кримінального провадження унесеного до ЄРДР 12.08.2015 за № 42015000000001716 визначено - третій слідчий відділ управління з розслідування кримінальних правопорушень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури м. Києва, розміщений у приміщення за адресою: м. Київ, вул. Каунаська, 3, що знаходиться у Дніпровському районі м. Києва.

Слід також зазначити, що дана позицію слідчого судді кореспондується у повній мірі з позицією судової палати ВССУ відображеною у листах Щодо окремих питань здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю в кримінальному провадженні (від 16.06.2016 № 223-1650/0/4-16), Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження (від 05 квітня 2013 року № 223-559/0/4-13) і Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України (від 04 квітня 2013 року №511-550/0/4-13) у пунктах 3 і 2 відповідно.

Як наслідок, слідчий суддя вважає, що це клопотання поадне заявником із дотриманням положень кримінального процесуального законодавства України.

Щодо питання арешту майна підозрюваного, то слідчий суддя при його розгляді бере до уваги наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно п. 3, 4 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт на майно накладається з метою конфіскації майна як виду покарання; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).

Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Згідно ч. 6 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

У разі задоволення цивільного позову або стягнення з юридичної особи розміру отриманої неправомірної вигоди суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про арешт майна для забезпечення цивільного позову або стягнення з юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, доведеного розміру отриманої неправомірної вигоди до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

При цьому, вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (ч. 8 ст. 170 КПК України).

Сам арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна (ч. 10 ст. 170 КПК України).

У даному випадку, слідчим суддею в ході розгляду даного клопотання заявника на підставі висловлених в судовому засіданні доводів сторін, що, згідно ст.ст. 22, 26 КПК України, були вільним у використанні своїх прав у межах передбачених КПК України, та досліджених наданих останніми матеріалами, встановлено таке.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що підозрюваному ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 на праві приватної власності належить наступне нерухоме майно: земельна ділянка, кадастровий номер: НОМЕР_2, загальною площею 0.12 га (АДРЕСА_1); земельна ділянка, кадастровий номер: НОМЕР_3, загальною площею 0,103 га АДРЕСА_5.

26 грудня 2016 року ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Стаття 191 КК України регламентує кримінальну відповідальність за привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, а її частина 5 стосується дії, передбаченої частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою та караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна .

Також, потерпілою у кримінальному провадженні - ОСОБА_6 заявлено цивільний позов на суму 5 000 900 000 (п'ять мільярдів дев'ятсот тисяч гривень) і нею висловлено клопотанням про вжиття заходів до забезпечення її цивільного позову.

Тобто, обставини регламентовані ч. 5 та ч. 6 ст. 170 КПК України є наявними та вказують на те, що, у цьому випадку, арешт на майно підозрюваного слід накласти з метою конфіскації майна як виду покарання та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення з урахуванням заявленого потерпілою ОСОБА_6 цивільного позову на суму 5 000 900 000 (п'ять мільярдів дев'ятсот тисяч гривень).

Так у ході судового розгляду встановлено наявність достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити підозрюваному покарання у виді конфіскації майна.

Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову не перевищує співмірності розміру шкоди зазначеної у цивільному позові на суму 5 000 900 000 (п'ять мільярдів дев'ятсот тисяч гривень), а доводи сторони захисту з даного питання є такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження.

Клопотання відповідає вимогам ст. 171 КПК України.

Зазначене у клопотанні майно відноситься до видів передбачених Главою 17 Розділу ІІ КПК України, на які може бути накладено арешт.

Щодо доводів захисту про необґрунтованість пред'явленої підозри підозрюваному, то слідчий суддя сприймає їх критично з урахуванням того, що поняття обґрунтована підозра не визначене у національному законодавстві, а тому, виходячи з положень ч. 5 ст. 9 КПК України, бере до уваги позицію Європейського суду з прав людини, відображену у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі Нечипорук і Йонкало проти України , відповідно до якої термін обґрунтована підозра означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182), те що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі Мюррей проти Об'єднаного Королівства від 28 жовтня 1994 року, Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства від 30 серпня 1990 року), дослідивши, матеріали клопотання, долучені до нього документи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів, лише щодо пред'явленої підозри, - з точки зору достатності та взаємозв'язкувважає, що наявні у провадженні докази, передбачені параграфами 3-5 Глави 4 КПК України (показання, речові докази і документи та інші) свідчать про обґрунтованість підозри підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки об'єктивно зв'язують його з ним, тобто підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний, міг вчинити дане правопорушення.

Крім того, на підставі вимог ч. 5 ст. 9 КПК України, слідчий суддя враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Також, у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як у справі Бакланов проти Росії (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі Фрізен проти Росії (рішення від 24 березня 2005 р.) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий і надмірний тягар для особи (справа Ізмайлов проти Росії , п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.).

При цьому, у судовому засіданні слідчим суддею не встановлено, що клопотання суперечить вищезазначеним вимогам КПК України, тобто не містить правових підстав для арешту майна, достатності доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, вказівки на розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження або не єпропорційним, тобто не відповідає тяжкості правопорушення і становитиме особистий і надмірний тягар для володільця майна.

Тож, слідчий суддя погоджується з висловленою у судовому засіданні думкою заявника про те, що необхідно накласти арешт на майно на підставі ст. 170 КПК України, оскільки є достатні підстави вважати, що це майно відповідає критеріям, зазначеним у частині другій статті 170 цього Кодексу.

За таких обставин, слідчий суддя враховуючи правову підставу для арешту майна; наслідки арешту майна для інших осіб; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження приходить до висновку, що клопотання підлягає задоволенню та, вважає за необхідне застосувати найменш обтяжливий спосіб арешту майна, тобто такий спосіб арешту майна, який не призведе до наслідків, які суттєво позначаються на інтересах осіб та накласти арешт саме на підставі ч. 2 ст. 170 КПК України, оскільки існує обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти з дотриманням відповідних положень національного законодавства та принципів верховенства права.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1-29, 131-132, 170-173, 309, 369-372, 376 КПК України, слідчий суддя

п о с т а н о в и в :

Клопотання - задовольнити.

Накласти арешт на нерухоме майно, яке належить підозрюваному ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, а саме: земельну ділянку, кадастровий номер: НОМЕР_2, загальною площею 0.12 га (АДРЕСА_1); земельну ділянку, кадастровий номер: НОМЕР_3, загальною площею 0,103 га (АДРЕСА_5, заборонивши його відчуження.

Ухвала підлягає негайному виконанню на всій території України.

В силу ст. 175 КПК України , негайне виконання ухвали про арешт майна покласти наслідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу прокуратури м. Києва Подольского В.О. та прокурора у провадженні - прокурор першого відділупроцесуального керівництвауправління з розслідуваннякримінальних провадженьслідчими органів прокуратурита процесуального керівництвапрокуратури м. Києва Жилу О.Б.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва протягом п'яти днів з дня її оголошення.

Копію ухвали негайно після її постановлення вручити учасникам процесу, третім особам, власнику майна, які присутні під час оголошення ухвали. У разі відсутності таких осіб під час оголошення ухвали копію ухвали надіслати їм не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.

Роз'яснити сторонам кримінального провадження, що підозрюваний, захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково, арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за їх клопотанням, якщо вони доведуть, що в подальшому в застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 15:00 год. 13.01.2017.

Слідчий суддя: О.В. Бірса