ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"10" січня 2017 р. Справа № 907/601/16
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Марко Р.І.
суддів Желік М.Б.
ОСОБА_1
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність в матеріалах справи);
від відповідача: ОСОБА_3- директор, ОСОБА_4Ю - представник (довіреність в матеріалах справи);
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «МІТАЛ-УА» , б/н та б/д (вх. № 01-05/5889/16 від 15.12.16).
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.11.2016р.
у справі № 907/601/16, суддя Ремецькі О.Ф.
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Стілтех» , м. Виноградів Закарпатської області
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мітал - УА» , с. Шаланки Виноградівського району Закарпатської області
про: визнання договору позички №01 від 01.01.2014 року припиненим та зобов'язання повернути отримане за такою угодою виробниче обладнання та майно на суму 2 585 973,89грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 16.11.2016р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Стілтех» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мітал - УА» про визнання договору позички №01 від 01.01.2014 року припиненим та зобов'язання повернути отримане за такою угодою виробниче обладнання та майно на суму 2 585 973,89грн. - задоволено.
Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «МІТАЛ-УА» повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Стілтех» наступне обладнання та майно, отримане згідно Акту приймання-передачі обладнання та майна до Договору позички №01 від 01 січня 2014р., а саме: Конвеєр ланцюговий модель 1595 - 1 шт., Конвеєр ланцюговий модель TRR1254 -1 шт., Швейна машина одноголкова ZOJE 9610-D № 71201022 - 1 шт., Швейна машина одноголкова ZOJE 9610-D № 71201009 - 1 шт., Швейна машина одноголкова ZOJE 9610-D № 71201109 - 1 шт., Швейна машина одноголкова ZOJE 9610-D № 80101025 - 1 шт., Швейна машина одноголкова ZOJE 9610-D № 71201012 - 1 шт., Швейна машина одноголкова ZOJE 9610-D № 71201094 - 1 шт., Швейна машина одноголкова ZOJE 9610-D № 80101040 - 1 шт., Швейна машина одноголкова ZOJE 9610-D № 71201079 - 1 шт., Швейна машина одноголкова ZOJE 9610-D № 71201088 - 1 шт., Машина для нанесення маркування SICOMEC 341 №1517 - 1 шт., Машина для затоншення країв деталей взуття COLMEZ SS20 №2013147 - 1 шт., Вирубочний прес INN4 №3740785 - 1 шт., Вирубочний прес ATOM S525/5 №12389 -- 1 шт., Прес для пресування відходів виробництва TR12 №1659 - 1 шт., Машинка для пошиття окантовки ADLER 69-FA 373 №340885 -1 шт., Швейна машинка STROBEL KL14123 №49528-2 - 1 шт., Маркувальна машина №193-944/01/BL - 1 шт., Машина для набивання кнопок-застібок 77SPS 2952 -1 шт., Машина для термофіксації деталей взуття PR86 №89506331 - 1 шт., Шафа висотою 180 см - 7 шт., Вирубочний прес АТОМ 588-11 №21В520023 - 1 шт., Швейна машинка одноголкова ZOJE 9610-D №80101010 - 1 шт., Стіл металевий 78 см - 13 шт., Стелаж металевий для рулонів - 4 шт., Стілець що обертається з дерев'яним верхом - 39 шт., Теліжка металева для перевезення вирубочних ножів - 6 шт., Навантажувач з вилковим захватом 3шт., Компресор AIRPOL С11 - 1шт., Швейна машинка двоголкова ZOJE ZJ- 9620 №80501016 - 1шт., Швейна машина одноголкова ZOJE 9610-D № 071201060 - 1 шт., Швейна машина одноголкова ZOJE 9610-D № 080101028 - 1 шт., Швейна машина одноголкова ZOJE 9610-D № 080101017 - 1 шт., Швейна машина одноголкова ZOJE 9610-D № 071201043- 1 шт., Швейна машина одноголкова ZOJE 9610-D № 071201147 - 1 шт., Швейна машина одноголкова ZOJE 9610-D № 080101044 - 1 шт., Швейна машина одноголкова ZOJE 9610-D № 071201004 - 1 шт., Швейна машина одноголкова ZOJE 9610-D № 071201041 - 1 шт., Швейна машина одноголкова ZOJE 9610-D № 071201026 - 1 шт., Швейна машина одноголкова ZOJE 9610-D № 071201037 - 1 шт., Швейна машина одноголкова ZOJE 9610-D № 071201007 - 1 шт., Швейна машина одноголкова ZOJE 9610-D № 071201076 - 1 шт., Швейна машина одноголкова ZOJE 9610-D № 071201064 - 1 шт., Швейна машина одноголкова ZOJE 9610-D № 071201003 - 1 шт., Машина для шліфування країв деталей взуття ALLEGI №8126245 - 1 шт., Вирубочний прес ATOM G888 №52602 - 1 шт., Вирубочний прес INN №1068/02/85 - 1 шт., Плити пластмасові для вирубочного пресу - 2 шт., Машина для набивання кнопок-кілець SPS 69-S-9 №32/2409 - 1 шт., Вирубочний прес ATOM S525/6 №141141 - 1 шт., Машина для нанесення розмітки R507 - 1 шт., Столи металеві до швейних машин - 16 шт., Візок на двох колесах - 1 шт., Швейна машина типу зіг-заг PFAFF №277965 - 1 шт., Швейна машина типу зіг-заг PFAFF №489876 - 1 шт., Швейна машина типу STROBEL KL-141-23 №281332-5А - 1 шт., Швейна машина двоголкова SIMAC 9620 №100601013 - 1 шт., Точило - 1 шт., Підставка металева з чорних металів для кріплення рулонів - 4 шт., Полиці для вирубочних ножів - 73 шт., Тиски (лещата) - 1 шт., Стільці на коліщатах чорні - 20 шт., Ящики пластмасові на 4-х колесах - 3 шт., Полиці для розміщення моделей взуття - 3 шт., Стіл для розміщення маркувальної машини - 3 шт., Пристрій механічний для встановлення металевих кілець - 2 шт., Столи до машинок - 7 шт., Вішалки для одягу (5ть секцій, 26 вішаків) - Ікомпл., Набір ключів для механіка - 1 шт., Стелажі металеві для рулонів - 1 комплект.
У задоволенні вимоги про визнання таким, що припинився Договір позички №01 від 01 січня 2014р., укладений між ТОВ «Стілтех» та ТОВ «МІТАЛ-УА» - відмовлено.
Провадження у справі щодо повернення майна, яке є предметом акту приймання-передачі від 14.11.2016 року - припинено.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «МІТАЛ-УА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стілтех» суму 40 167,62грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Закарпатської області від 16.11.2016р. у справі № 907/601/16, відповідач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, б/н та б/д (вх. № 01-05/5889/16 від 15.12.16), в якій просить рішення Господарського суду Закарпатської області у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Зокрема, скаржник у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що договір позички № 1 від 01.01.2014 р. діє до закінчення строку укладення угод ТзОВ МІТАЛ-УА для яких бралося виробниче обладнання з відома ТзОВ Стільтех по даному договору позички, що в свою чергу відповідає використання його для своєї статутної діяльності. Окрім того, скаржник зазначає, що позивачем по справі неправильно нарахована вартість майна та виробничого обладнання при визначенні ціни позову, оскільки вартість майна та виробничого обладнання взята із загальної суми 86120,00 грн., яке було придбане власником - ТзОВ Стільтех , тобто в розрахунок судового збору ввійшли суми за обладнання, яке підприємству за договором не передавалося. Також, апелянт стверджує, що судом не було з'ясовано значення втрати інтересу до подальшого виконання договору позички та встановлення строку припинення відносин позички та наведення конкретної підстави до припинення або розірвання Договору позички.
Згідно автоматичного розподілу справ КП «Документообіг господарських судів» , 15.12.2016р. справу за № 907/601/16 розподілено до розгляду судді - доповідачу Марку Р.І., у складі колегії суддів Костів Т.С. та Желіка М.Б.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19.12.2016р. справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «МІТАЛ-УА» , б/н та б/д прийнято до провадження та справу призначено до розгляду на 10.01.2017р.
На адресу канцелярії суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу ( № 01-04/8/17 від 03.01.2017р.), в якому останній просить рішення господарського суду Закарпатської області залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
В судовому засіданні від 10.01.2016 р. представники сторін надали пояснення по суті спору, а також пояснення з питань, що виникли в процесі розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 10.01.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свої позиції, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Дослідивши матеріали справи судами встановлено, що 01 січня 2014 року між ТОВ «Стілтех» (Позичкодавець) та ТОВ «Мітал - УА» (Користувач) було укладено Договір позички №01, згідно з яким Позичкодавець передає, а Користувач приймає у безоплатне користування виробниче обладнання для виробництва взуття, що належить Позичкодавцеві на праві власності.
Вказане обладнання на загальну суму 86120,00 євро (що станом на 12.09.2016 року згідно офіційного курсу НБУ складає 2585973,89 грн.) було придбане власником - ТОВ «Стілтех» у фірми « Calzaturificio Antis s.r.l.» (Італія) згідно з договорами купівлі-продажу №01/2009 - на 22800,00 євро, №03/2009 - на 10432,00 євро, №04/2009 - на 200,00 євро, №01/2010 - на 118,00 євро, №04/2010 - на 34790,00 євро, №5/2010 - на 2480,00 євро, №01/2011 від 01.02.2011 на 14800,00 євро, №01/2011 від 12.09.2011 - на 500,00 євро.
01 січня 2014 року ТОВ «Стілтех» передало, а ТОВ «Мітал-УА» прийняло відповідно до Акту приймання-передачі обладнання та майна до Договору позички №01 від 01 січня 2014 року у безоплатне користування виробниче обладнання та майно згідно з переліком, зазначеним в Акті приймання-передачі (всього 102 позиції).
Об'єкти позички були прийняті відповідачем без зауважень.
Листами №4 від 14 березня 2016 року та №5 від 05 квітня 2016 року ТОВ «Стілтех» просило ТОВ «Мітал-УА» повернути одержане у безоплатне користування виробниче обладнання та майно у зв'язку виниклою у ТОВ «Стілтех» необхідністю.
26 липня 2016 року ТОВ «Стілтех» направило ТОВ «Мітал-УА» вимогу про повернення обладнання та майна, отриманих у тимчасове користування, якою встановлено строк повернення майна - до 31 серпня 2016 року.
Згідно листа-відповіді від 15 серпня 2016 року ТОВ «Мітал-УА» визнало дану вимогу нічим не підтвердженою.
Пунктом 2.1.1. Договору поруки передбачено, що Користувач зобов'язаний прийняти Майно у володіння та користування за актом приймання- передачі і використовувати його для своєї статутної діяльності, здійснювати ефективні дії щодо експлуатації, відновлення та збереження майна.
Згідно п.3.2.2. ч.3 Договору, Позичкодавець має право здійснювати контроль за станом використання майна та вимагати від користувача вжиття заходів щодо підвищення ефективності використання майна.
Відповідно до п.4.1.3. Договору, Користувач зобов'язаний повернути майно Позикодавцю у разі припинення (розірвання) договору.
Позивач зазначає, що як Позичкодавець, він втратив інтерес до подальшого виконання Договору позики та встановив строк припинення відносин позички, відповідно Договору позички - 31 серпня 2016 року.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, оскільки, відповідач станом на 01 вересня 2016 року не повернув отримане в якості позички обладнання та майно, від його повернення ухиляється, позивач звернувся до суду для захисту своїх інтересів як власника майна.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України , ст.173 ГК України ). В силу положень ст. 526 ЦК України , ст. 193 ГК України , зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України , ч. 7 ст. 193 ГК України ). Нормою ч.1 ст. 530 ЦК України , встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов"язковим для виконання сторонами.
Правовідносини сторін за вищевказаними договорами регулюються главою 60 Цивільного кодексу України (Позичка).
Згідно ч. 1 ст. 827 Цивільного кодексу України , за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.
В силу ст. 179 Цивільного кодексу України , річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 833 ЦК України користувач зобов'язаний повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.
У відповідності до ст. 836 Цивільного кодексу України , якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків.
Приписами статті 831 ЦК України визначається, що якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею.
Відповідно до ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Як вбачається з матеріалів справи та позовної заяви, позовні вимоги позивача ґрунтуються на встановленні факту припинення договору позички та відсутності правових підстав для утримання відповідачем майна переданого для безоплатного користування.
Статтею 631 вказаного Кодексу визначені положення щодо строку договору та частиною 1 передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що строк договору є однією із складових його змісту. Строком є термін дії певного договору. Протягом строку дії договору сторони мають права і повинні виконувати свої обов'язки, які обумовлені предметом того чи іншого договору. Строк дії договору визначається сторонами на їх власний розсуд, за винятком випадків, коли законом передбачено конкретний строк дії того чи іншого виду договорів.
Тобто, з аналізу вищенаведених норм, необхідно зазначити, що закінчення строку дії договору спричиняє правові наслідки щодо наявності у користувача права користуватися річчю, переданою йому за договором позички.
Як вбачається з позовної вимоги та апеляційної скарги, відповідач заперечує факт припинення договору позички, яка укладена між позивачем та відповідачем та зазначає, що відповідно до умов п.п. 2.1.1 та 4.1.1 договору строк договору не закінчився, оскільки сторонами при укладенні не було встановлено такого строку. Відтак, з огляду на суть договору його строк визначається відповідно до мети користування переданим позивачем відповідачу майном, а саме, для забезпечення статутної діяльності.
Однак, місцевий господарський суд правомірно встановив, що аналіз умов договору в частині визначення сторонами мети договору свідчить про те, що користування річчю відповідно до мети, визначеної договором, слід відрізняти від призначення користування речі.
Як вбачається з умов договору сторонами було узгоджено не мету договору (тобто, досягнення певної цілі), а визначено тільки обов'язок щодо призначення користування речі з огляду на її функціональне призначення (обладнання для виробництва взуття). Позиція відповідача про те, що метою договору є забезпечення статутної діяльності товариства не може бути взята судом до уваги, оскільки суперечить суті вимог 631 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що якщо строк користування річчю не встановлений в договорі та не може бути визначений виходячи із мети користування річчю, такий договір буде вважатися укладеним на невизначений строк. В даному випадку на відносини позичкодавця і користувача будуть розповсюджуватися положення частини 3 статті 763 ЦК. Тобто кожна із сторін договору позички, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору у будь-який час, попередивши про це другу сторону за один місяць.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, листами №4 від 14 березня 2016 року та №5 від 05 квітня 2016 року ТОВ «Стілтех» просило ТОВ «Мітал-УА» повернути одержане у безоплатне користування виробниче обладнання та майно у зв'язку з виниклою у ТОВ «Стілтех» необхідністю.
Окрім того, 26 липня 2016 року ТОВ «Стілтех» направило ТОВ «Мітал-УА» вимогу про повернення обладнання та майна, отриманих у тимчасове користування, якою встановлено строк повернення майна - до 31 серпня 2016 року.
З вищенаведеного вбачається, що договірні відносини сторін згідно договору №01 від 01.01.2014р. були припинені саме при отриманні відповідачем вимоги позичкодавця по поверненню майна.
Щодо твердження апелянта, що судом було не з'ясовано значення втрати інтересу до подальшого виконання договору позички, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Як правомірно встановлено судом першої інстанції, у ситуації, що склалась у даному спорі заявник позову мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе вільно повернути позичене майно, і таке очікування можна вважати - в цілях застосування положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції - складовою частиною його права власності, наданого йому за договором позички.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Підставою для припинення права володіння, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 399 ЦК України є витребування майна від володільця власником майна або іншою особою.
Як правомірно встановлено судом, право позичкодавця, в разі якщо після припинення договору користувач не повертає річ, вимагати її примусового повернення прямо передбачено ст. 836 ЦК України, що при встановлених обставинах є підставою для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача повернути майно.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у задоволенні вимоги про визнання таким, що припинився Договір позички №01 від 01 січня 2014 року, укладений між ТОВ «Стілтех» та ТОВ «Мітал-УА» слід відмовити, враховуючи наступне:
оскільки такий факт встановлено судом при аналізі вимог щодо повернення майна, що є предметом такого договору.
Виходячи з аналізу норм чинного законодавства ,а саме ст. 20 ГК України та ст 16 ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити, що даними правовими нормами не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання зобов'язання за договором припиненим. Цивільним та Господарським кодексами України не встановлено такий спосіб захисту права, як визнання правовідносин припиненими.
Однак, позивач не позбавлений права стверджувати про припинення зобов'язань за Договором, посилаючись на факт припинення договірних правовідносин у зв'язку з розірванням Договору, тому, встановити зазначений юридичний факт має господарський суд за насідком дослідження питання щодо дотримання позивачем порядку розірвання договору та встановлення наявності або відсутності правових підстав для повернення майна, що є предметом договору (зазначена правова позиція викладена у Постанові ВГСУ від 04.03.2010 у справі № 6/403).
Відтак, даний факт встановлено судом при аналізі вимог щодо повернення майна, що є предметом такого договору, дані вимоги.
Окрім того, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно, припинив провадження в порядку вимог п.1.1 ст. 80 ГПК України (в частині майна, що є предметом акту приймання-передачі від 14.11.2016 року).враховуючи те, що в ході розгляду справи сторонами було в добровільному порядку повернуто частину майна, що є предметом позички.
Щодо зазначених вимог апелянта про те, що позивачем по справі неправильно нарахована вартість майна та виробничого обладнання при визначенні ціни позову, оскільки вартість майна та виробничого обладнання взята із загальної суми 86120,00 грн., яке було придбане власником - ТзОВ Стільтех , тобто в розрахунок судового збору ввійшли суми за обладнання, яке підприємству за договором не передавалося, колегія суддів вважає зазначити наступне:
Як передбачено п. 2.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом пункту 3 частини другої статті 54 і статті 55 ГПК такий обов'язок покладається на позивача. На виняток з цього правила лише у випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею (частина третя статті 55 ГПК ).
У пункті 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 зазначено, що одним з реквізитів позовної заяви є ціна позову, яку зазначає позивач і з якої обчислюється судовий збір.
У разі коли визначена (встановлена) позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, господарський суд з урахуванням припису абзацу першого частини другої статті 6 Закону і частин першої - четвертої статті 49 ГПК попередньо визначає розмір судового збору, виходячи з ціни позову, вказаної позивачем, а за результатами вирішення спору або достягає недоплачену суму судового збору з належної сторони, або повертає суму переплати цього збору.
Остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а отже, й суми судового збору здійснюється господарським судом на підставі поданих учасниками судового процесу доказів, а за їх недостатності для цього - шляхом призначення відповідної судової експертизи (експертної оцінки майна).
Відповідно до ст.4 Закону України "Про судовий збір" , судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Враховуючи вищенаведене, необхідно зазначити, що ні позивач, ні відповідач в місцевому господарському суді жодним чином не заперечували про встановлену ціну позову та сплату судового збору в розмірі, який вбачається з квитанції за сплату судового збору та зазначеної в рішенні суду, що свідчить про те, що апеляційний господарський суд не вбачає підстав, передбачених статтею 104 ГПК України , для зміни або скасування рішення суду першої інстанції та, відповідно, підстав для задоволення апеляційної скарги.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає задоволення позову повністю правомірним, а апеляційну скаргу необґрунтованою.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.11.2016р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст.49 ГПК України покласти на скаржника.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Рішення господарського суду Закарпатської області від 16.11.2016р. в справі за номером 907/601/16 залишити без змін.
2. Апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю «МІТАЛ-УА» , б/н та б/д залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд .
Повний текст постанови виготовлений 12.01.2017 р.
Головуючий-суддя Марко Р.І.
Суддя Желік М.Б.
Суддя Костів Т.С.
Суд | Львівський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 10.01.2017 |
Оприлюднено | 19.01.2017 |
Номер документу | 64059812 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Львівський апеляційний господарський суд
Марко Р.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні