Ухвала

від 17.01.2017 по справі 807/673/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2017 р. Справа № 876/2506/16

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Закарпатського академічного обласного театру ляльок на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.03.2016 року у справі за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Закарпатського академічного обласного театру ляльок про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 65560,72 грн., -

ВСТАНОВИЛА :

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів 15.04.2015року звернулося з позовною заявою в Закарпатський окружний адміністративний суд до Закарпатського академічного обласного театру ляльок, якою просило стягнути адміністративно-господарські санкції в сумі 65560,72 грн..

Позовні вимоги мотивовані наступним. Відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ (далі по тексту Закон України № 875-ХІІ) для підприємств, установ і організацій встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2014 рік відповідач не виконав вимогу Закону України № 875 щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. У зв'язку з цим до відповідача застосовано адміністративно-господарську санкцію у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, а саме 65560,72 грн..

Оскаржуваною постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.03.2016 року задоволено позов.

У поданій апеляційній скарзі відповідач просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує, тим, що Закарпатський академічний обласний ляльковий театр виконав всі вимоги чинного законодавства, проте не отримало працівників від служби занятості.

Сторони по справі належним чином судом були повідомлені, однак з невідомих для суду причин не з'явилися в зал судового засідання, а тому відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що у роботодавця існує обов'язок щодо вжиття всіх необхідних та достатніх заходів щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Ці заходи повинні носити активний характер, зокрема звернення до відповідних центрів зайнятості зі щомісячними формами звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", звернення із відповідними оголошеннями до засобів масової інформації тощо.

Суд вважає, що відповідачем не було вжито усіх залежних від нього заходів достатніх для недопущення господарського правопорушення.

Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України № 875-XII становить 2 особи. Фактично середньооблікова кількість інвалідів на підприємстві становить 0 осіб. Таким чином, відповідачем не працевлаштовані, відповідно до нормативу, інвалідів в кількості 2 особи . Оскільки середньорічна заробітна плата штатного працівника у відвідача становить 32780,36 грн. (рядок 04 звіту : рядок 01 звіту), то адміністративно-господарська санкція становить 65560,72 (32780,36 х 2) грн..

Відповідно до статті 20 частини 4 Закону України № 875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Постановою Верховного Суду України від 19 листопада 2013 року, що ухвалена у справі за № 21-397а13, викладено правову позицію щодо застосування положень статей 18-20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", яка полягає у наступному. "… у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, погодився із висновком останнього, що до обов'язків роботодавців, крім створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, відноситься також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, а тому, оскільки відповідач не виконав обов'язку щомісячно інформувати центр зайнятості про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда, а саме: протягом 2008 року не подавав до центру зайнятості щомісячно звіти (форма № 3-ПН), то з нього слід стягнути адміністративно-господарські санкції у розмірі 1 131 345 грн. Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування", а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Разом з тим відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України на підставі аналізу наведених норм матеріального права зазначає, що висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, про стягнення адміністративно-господарських санкцій з Товариства, оскільки воно протягом 2008 року не подавало щомісячно до центру зайнятості звіти (форма № 3-ПН), ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права... Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 11 червня 2013 року № 21-63а13".

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, що відповідач подав до Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт формою № 10-ПІ річна "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" за 2014 рік . Відповідно до рядка 01 звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві становить 56 осіб. Відповідно до рядка звіту 03 кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України № 875-XII становить 2 особи. Відповідно до рядка звіту 02 середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить "-" осіб.

За змістом статті 19 Закону України № 875-XII для підприємств, установ, організацій установлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів

Відповідно до статті 19 частини 1 Закону України № 875-XII, для підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 18 частини 3 Закону України № 875-XII, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 181 частини 3 Закону України № 875-XII, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Статтею 20 частиною 1 Закону України № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

На виконання ухвали Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2015 року, Ужгородський міський центр зайнятості надіслав інформацію, відповідно до якої протягом 2014 року Закарпатський академічний обласний театр ляльок не надсилав Ужгородському міському центру зайнятості звіти форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" яка затверджена наказом Міністерства соціальної політики України 31.05.2013 № 316. Крім того, Ужгородським МЦЗ було направлено лист від 26.05.2015 року № 734 керівнику відповідача про те, що на даному підприємстві не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2014 році. На даний лист відповіді Ужгородський МЦЗ не отримав .

Також Ужгородський міський центр зайнятості листом від 26 травня 2014 року за № 1276 повідомляв відповідача про те, що на даному підприємстві не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2013 році . На даний лист була отримана відповідь за № 93 від 30 травня 2014 року щодо відсутності вакантних посад та вільних робочих місць .

Представники відповідача під час судового розгляду надали суду копію інформації про зайнятість і працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню за 2014 рік . Також представники відповідача пояснили, що обов'язку щомісячного подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" не має, а тому таку звітність відповідачем до Ужгородського міського центру зайнятості не подавалася.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до статті 50 частини 3 пункту 4 Закону України "Про зайнятість населення", роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

З аналізу статей 18 частини 3 та 181 частини 3 Закону України № 875-XII 18 суд констатує, що у роботодавця існує обов'язок щодо вжиття всіх необхідних та достатніх заходів щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Ці заходи повинні носити активний характер, зокрема звернення до відповідних центрів зайнятості зі щомісячними формами звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", звернення із відповідними оголошеннями до засобів масової інформації тощо. Закарпатський окружний адміністративний суд вважає, що відповідачем не було вжито усіх залежних від нього заходів достатніх для недопущення господарського правопорушення. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України № 875-XII становить 2 особи. Фактично середньооблікова кількість інвалідів на підприємстві становить 0 осіб. Таким чином, відповідачем не працевлаштовані, відповідно до нормативу, інвалідів в кількості 2 особи . Оскільки середньорічна заробітна плата штатного працівника у відвідача становить 32780,36 грн. (рядок 04 звіту : рядок 01 звіту), то адміністративно-господарська санкція становить 65560,72 (32780,36 х 2) грн..

Відповідно до статті 20 частини 4 Закону України № 875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Постановою Верховного Суду України від 19 листопада 2013 року, що ухвалена у справі за № 21-397а13, викладено правову позицію щодо застосування положень статей 18-20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", яка полягає у наступному. "… у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, погодився із висновком останнього, що до обов'язків роботодавців, крім створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, відноситься також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, а тому, оскільки відповідач не виконав обов'язку щомісячно інформувати центр зайнятості про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда, а саме: протягом 2008 року не подавав до центру зайнятості щомісячно звіти (форма № 3-ПН), то з нього слід стягнути адміністративно-господарські санкції у розмірі 1 131 345 грн. Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування", а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Разом з тим відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України на підставі аналізу наведених норм матеріального права зазначає, що висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, про стягнення адміністративно-господарських санкцій з Товариства, оскільки воно протягом 2008 року не подавало щомісячно до центру зайнятості звіти (форма № 3-ПН), ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права... Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 11 червня 2013 року № 21-63а13".

Отже, оскільки відповідачем самостійно не здійснено працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць та, у зв'язку з цим, самостійно не сплачено адміністративно-господарські санкції у розмірі та в строки передбачені статтею 20 вказаного Закону, то позовні вимоги слід задовольнити та стягнути з Закарпатського академічного обласного лялькового театру адміністративно-господарські санкції у розмірі 65560,72 грн..

А тому висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного колегія судів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Закарпатського академічного обласного театру ляльок - залишити без задоволення.

постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.03.2016 року у справі № 807/673/15 - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду у порядку адміністративного судочинства протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий В.В. Ніколін

Судді О.М. Гінда

В.Я. Качмар