Ухвала

від 12.01.2017 по справі 734/4136/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 734/4136/15-ц Провадження № 22-ц/795/15/2017 Головуючий у I інстанції -Анохін А. М. Доповідач - Губар В. С. Категорія - цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2017 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - судді: Губар В.С.,

суддів: Висоцької Н.В., Харечко Л.К.

з участю секретаря Шевченко М.О.

за участю: представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представників відповідача ТОВ Остерський промкомбінат - Малкуша С.В., Панасенка Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Остерський промкомбінат про стягнення заборгованості по заробітній платі за час щорічних відпусток та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, невірну оцінку доказів, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її збільшені позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 травня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ Остерський промкомбінат про стягнення заборгованості по заробітній платі за час щорічних відпусток та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що ОСОБА_1, працюючи у відповідача та маючи двох двох дітей віком до 15 років, отримувала допомогу як одинока матір, що свідчить про наявність у неї права на додаткові відпустки з двох підстав за 2013-2015 роки. При звільненні відповідач не сплатив ОСОБА_1 заборгованості за невикористані додаткові відпустки.

ОСОБА_1 наголошує, що за період з 01 січня 2013 року по 01 вересня 2015 року не отримувала жодної основної відпустки, а накази відповідача про надання таких відпусток сфальсифіковані. Вказує, що виплата грошових коштів згідно відомості № ВПЗ-000016 за вересень 2015 року у сумі 1218,19 грн. є заробітною платою при звільненні за серпень 2015 року.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ Остерський промкомбінат , посилаючись, що з 01 січня 2013 року була прийнята на роботу у ТОВ Остерський промкомбінат , а 01 вересня 2015 року звільнена з роботи за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України.

Стверджує, що як одинока мати двох дітей - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2, один з яких є інвалідом, мала право на щорічну додаткову відпустку 17 днів, а за три роки роботи - 51 календарний день без урахування святкових і неробочих днів.

ТОВ Остерський промкомбінат за час роботи не надавав їй основні відпустки та відмовляв у наданні додаткових відпусток і за невикористані основні та додаткові відпустки грошової компенсації не сплачував. При її звільненні ТОВ Остерський промкомбінат також не виплатив позивачці належних при звільненні сум у строки, передбачені ст.117 КЗпП України, а тому просила стягнути із відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (ч.1 ст.117 КЗпП України).

Збільшивши позовні вимоги (т.1 а.с.58), просила стягнути з відповідача на її користь: середній заробіток за увесь час затримки проведення розрахунку в сумі 9646,00 грн., заборгованість по заробітній платі за дні основних щорічних відпусток за період з 01.01.2013 по 01.09.2015, невиплачену відповідачем станом на день звільнення - 66 календарних днів в сумі 3037,98 грн., заборгованість по заробітній платі за дні основних щорічних відпусток по день фактичного розрахунку за період з 01.09.2015 по 04.04.2016 в сумі 644,42 грн., заборгованість по заробітній платі за дні додаткових відпусток за період з 01.01.2013 по 01.09.2015, невиплачену відповідачем станом на день звільнення - 51 календарний день, в сумі 2347,53 грн., а також витрати понесені на юридичні послуги, у зв'язку з поданням позовної заяви в суми 2939,76 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що доказів звернення ОСОБА_1 до відповідача із заявою про надання додаткової щорічної відпустки як матері двох дітей не надано, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаної заборгованості в сумі 15 675 грн. 93 коп. є необгрунтованими.

Апеляційний суд погоджується з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які у справі мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог, і кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Апеляційним судом встановлено, що сторони перебували у трудових правовідносинах з 01 січня 2013 р. до 01 вересня 2015 року, які припинені згідно заяви ОСОБА_1 на підставі ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

Відповідно до ст.24 Закону України Про відпустки у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи підстав, йому має бути виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні відпустки згідно зі ст.24 Закону України Про відпустки . Аналогічна норми закріплена в ст. 83 КЗпП України.

Чинним законодавством не передбачено строку давності, після якого втрачається право працівників на додаткову відпустку. Якщо працівник з якихось причин не скористався цим правом і не використав цієї відпустки за минулий рік або кілька попередніх років, він має право використати її, а в разі звільнення, незалежно від підстав звільнення, отримати грошову компенсацію за всі невикористані дні відпусток.

Як встановлено апеляційним судом, у особовій картці ОСОБА_1 вказано, що вона є неодруженою та має двох дітей - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 1 а.с.119).

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України Про відпустки щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Згідно із ст.19 Закону України Про відпустки жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України). За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Отже, ОСОБА_1 мала право на додаткову відпустку як жінка, яка має двох дітей віком до 15 років та одинока мати, а саме: за період роботи з 01.01.2013 року по 01.09.2015 року позивачка мала право на додаткову відпустку тривалістю 51 календарних днів (17 календарних днів х 3).

Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред'явити матері, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.

Відтак, для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцеві має бути пред'явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.

Проте, як встановлено апеляційним судом, упродовж роботи у ТОВ Остерський промкомбінат ОСОБА_1 не надала відповідачеві документального підтвердження про те, що вона має статус одинокої матері і до відповідача із заявою про надання їй як одинокій матері додаткової відпуски - не зверталась.

На спростування зазначених обставин позивачем не надано доказів суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду.

Надана позивачем в ході розгляду справи довідка Управління соціального захисту населення Козелецької райдержадміністрації від 04 квітня 2016 року про виплату ОСОБА_1 допомоги як одинокій матері, не є належним і допустимим доказом при вирішенні цього спору, оскільки позивачем не доведено, що така довідка надавалась нею роботодавцеві під час перебування у трудових правовідносинах (а.с.59).

Відтак, вимоги позивача про виплату при звільненні як одинокій матері компенсації за 51 день невикористаної додаткової відпустки є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Доводи апелянта про те, що їй не надавалась щорічна основна відпустка та додаткова відпустка згідно статусу особи, що постраждала внаслідок чорнобильської катастрофи, спростовується наявними у справі доказами, а саме:

наказом ТОВ Остерський промкомбінат №16 від 30.06.2013 року ОСОБА_1 надано відпустку за період з 01.07.2013 року по 14.07.2013 року строком на 14 календарних днів з 01.07.2013 року по 12.07.2013 року та чорнобильську відпустку з 12.07.2013 року по 14.07.2013 року строком на 3 календарних днів включно (а.с.33 т.1);

наказом ТОВ Остерський промкомбінат Про відпуску №48 від 30.06.2014 року ОСОБА_1 надано чергову відпустку за період з 01.07.2013 року по 30.07.2014 року строком на 24 календарних днів з 01.07.2014 року по 27.07.2014 року та чорнобильську відпустку з 24.07.2014 року по 30.07.2014 року строком на 6 календарних днів (а.с.34 т.1);

наказом ТОВ Остерський промкомбінат Про відпуску №54/1 від 29.05.2015 року про надання ОСОБА_1В відпустки за період з 01.06.2015 року по 24.06.2015 року строком на 24 календарних днів.

Вказаним доказам судом першої інстанції дана правильна оцінка і позивачем в апеляційному суді ці обставини не спростовані (т. 1 а.с.31-36).

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, з метою уникнення будь-яких припущень і виключення будь-яких сумнівів та для перевірки аргументів скарги щодо можливого існування на день звільнення заборгованості по невиплаченій заробітній платі ОСОБА_1 за невикористані відпустки за період з 01 січня 2013 року по 01 вересня 2015 року, апеляційним судом за клопотанням представника позивача була призначена судово-економічна експертиза.

Проте, як убачається з аналізу судово-економічної експертизи № 3828/16-24 від 29 листопада 2016 року, висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи не є категоричним та не дає однозначної відповіді на поставлені питання. Разом з тим, відповіді не можуть мати форму рекомендацій або вказівок суду і в основу рішення суду не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Зокрема, згідно висновку експертизи, за даними бухгалтерського обліку ТОВ Остерський промкомбінат заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 за невикористані відпустки за період з 01 січня 2013 р. по 01 вересня 2015 року - відсутня (т.2 а.с.7-15). Разом з тим, далі у висновку експертизи зазначено, що відповідно до картки рахунку 661 по ОСОБА_1 25.09.2015 року підприємством нараховані відпускні на суму в розмірі 1189,60 грн. Подальший висновок експертизи є суто умовним, а отже не може бути прийнятий апеляційним судом як безспірний і безсумнівний доказ на підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 при вирішенні цього спору.

Позовні вимоги про стягнення з ТОВ Остерський промкомбінат на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за дві основні щорічні відпуски по день фактичного розрахунку за період з 01 вересня 2015 року по 04 квітня 2016 року (розгляду справи), невиплачену позивачці, що становить 644 грн. 42 коп. є необгрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки відпустка надається виключно за відпрацьований час, а вказані вимоги заявлені позивачкою після звільнення.

З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Виходячи із сукупності досліджених обставин та наявних у справі доказів, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків оскаржуваного рішення і передбачені процесуальним законом підстави для його скасування відсутні, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

Відповідно до ст.88 ЦПК України в дохід місцевого бюджету м. Чернігова підлягає стягненню несплачений судовий збір за розгляд справи в апеляційному суді у розмірі 606 грн.32 коп.

Керуючись ст.ст. 88, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 травня 2016 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід місцевого бюджету міста Чернігова несплачений судовий збір за розгляд справи в апеляційному суді 606 грн. 32 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: