Постанова

від 16.01.2020 по справі 734/4136/15-ц

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

16 січня 2020 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 734/4136/15-ц

Головуючий у першій інстанції - Анохін А. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/82/20

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Бечка Є.М.,

суддів: Євстафіїва О.К., Онищенко О.І.,

секретар: Кривопиша Я.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Остерський промкомбінат про стягнення заборгованості за невикористані основні та додаткові відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ Остерський промкомбінат в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за дні основних щорічних відпусток за період з 01 січня 2013 року по 01 вересня 2015 року, невиплачену відповідачем на день її звільнення - 66 к.д., що становить 3037 грн 98 коп.; заборгованість по заробітній платі за дні основних щорічних відпусток по день фактичного розрахунку за період з 01 вересня 2015 року по 04 квітня 2016, невиплачену відповідачем в сумі 644 грн 42 коп.; середній заробіток за весь час затримки проведення розрахунку в сумі 9646 грн; заборгованість по заробітній платі за дні додаткових відпусток за період з 01 січня 2013 року по 01 вересня 2015 року, невиплачену відповідачем станом на день звільнення - 51 календарний день, що становить 2347 грн 53 коп., а також судові витрати.

Позовна заява мотивована тим, що 01 січня 2013 року вона була прийнята на роботу у ТОВ Остерський промкомбінат на посаду сортувальника, а 01 вересня 2015 року в звільнена за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. За весь період роботи вона мала право на основні щорічні відпустки загальною тривалістю 58 днів, додаткову відпустку тривалістю 10 календарних днів як жінці, яка працює і має двох або більше дітей, та як мати, яка має двох неповнолітніх дітей до 15 років та є одинокою матір`ю, яка самостійно утримує дітей. Посилається, що заробітна плата та грошова компенсація при звільненні за час щорічних основних та додаткових відпусток відповідачем їй не була виплачена.

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів звернення до відповідача із заявою про надання їй додаткової щорічної відпустки як матері двох дітей, а також не доведено, що вона має статус одинокої матері. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за час щорічної відпустки в сумі 15675 грн 93 коп. суд дійшов до висновку про їх необґрунтованість та не доведеність.

Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою та, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що у особовій справі ОСОБА_1 наявні копії свідоцтв про народження її двох малолітніх дітей, а також позивачка користувалась соціальною податковою пільгою при нарахуванні заробітної плати за час що працювала у відповідача. У разі, коли працівник, який має право на соціальну відпустку, з якихось причин не скористався цим правом у році досягнення дитиною певного віку або ж за кілька попередніх років, він має право використати цю відпустку, і в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні відпусток.

На думку особи, яка подає апеляційну скаргу, при розгляді справи вона довела, що працюючи у відповідача та маючи двох дітей віком до 15 років, отримувала допомогу як одинока матір, що свідчить про наявність у неї права на додаткові відпустки з двох підстав за 2013-2015 роки.

Крім того, ОСОБА_1 наголошує, що за період з 01 січня 2013 року по 01 вересня 2015 року не отримувала жодної основної відпустки, а накази відповідача про надання таких відпусток сфальсифіковані. Вказує, що виплата грошових коштів згідно відомості № ВПЗ-000016 за вересень 2015 року у сумі 1218 грн 19 коп. є заробітною платою при звільненні за серпень 2015 року.

Від представника ТОВ Остерський промкомбінат надійшли пояснення, в яких останній просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскільки відповідачем були надані належні докази того, що позивач була у щорічних основних та додатковій чорнобильській відпустці, тому при звільненні виплати не здійснювались. Доказів того, що позивачка зверталась до відповідача з заявами про надання їй додаткової відпустки як жінці, яка має 2 дітей віком до 15 років надано не було.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 12 січня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, виходив із того, що упродовж роботи у ТОВ Остерський промкомбінат позивач не надала відповідачу документального підтвердження того, що вона має статус одинокої матері, а також про наявність звернення до відповідача із заявою про надання їй додаткової відпустки як матері, яка має двох дітей до 15 років.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2019 року ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 12 січня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд зазначив, що відмовляючи у задоволенні вимог позивача про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що такі вимоги є безпідставними, оскільки під час звільнення з позивачем проведений повний розрахунок всіх належних їй сум, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та що позивач не надавала відповідачу документів на підтвердження відсутності участі батька у вихованні дітей.

Однак, скасовуючи ухвалу апеляційного суду Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, не встановив повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи характер спірних правовідносин, та встановивши, що ОСОБА_1 мала право на додаткову відпустку, як жінка, яка має двох дітей віком до 15 років, дійшов помилково висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у цій частині, посилаючись на факт не звернення позивача із відповідною заявою до відповідача про виплату їй компенсації за вказану відпустку, не взявши при цьому до уваги, що саме на роботодавця покладений обов`язок виплати працівнику при звільненні всіх належних йому суми, зокрема й компенсації за невикористану додаткову відпустку як матері двох дітей.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечень, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.263 ЦПК України передбачено, що рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено, що сторони перебували у трудових правовідносинах з 01 січня 2013 р оку до 01 вересня 2015 року, які припинені згідно заяви ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України (а.с.4-5, 6-7 т.1).

Згідно копій свідоцтв про народження ОСОБА_1 має двох дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10 т.1) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.11 т.1).

З Довідки-розрахунку середньої заробітної плати вбачається, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 63 грн 60 коп. (а.с.68 т.1).

Згідно наказу про відпустку №16 від 30 червня 2013 року ОСОБА_1 надано відпустку за період з 01 липня 2013 року по 14 липня 2013 року строком на 12 календарних днів з 01 липня 2013 року по 12 липня 2013 року та чорнобильську відпустку з 12 липня 2013 року по 14 липня 2013 року строком на 3 календарних днів включно. З наказом ОСОБА_1 ознайомлена, що підтверджується підписом (а.с.33 т.1).

ОСОБА_1 27 червня 2014 року зверталась до роботодавця з заявами про надання відпусток (а.с.35, 36 т.1), на підставі яких, наказом про відпустку №48 від 30 червня 2014 року ОСОБА_1 надано чергову відпустку за період з 01 липня 2014 року по 30 липня 2014 року строком на 24 календарних днів з 01 липня 2014 року по 24 липня 2014 року та чорнобильську відпустку з 24 липня 2014 року по 30 липня 2014 року строком на 6 календарних днів включно. Відповідно до додатку до наказу ОСОБА_1 з наказом ознайомлена, що підтверджується підписом (а.с.34 т.1).

Відповідно до розрахунку щорічної відпустки №7 ОСОБА_1 за період з червня 2014 по травень 2015 нараховано 1087 грн 68 коп. (а.с.30 т.1).

Наказом про відпустку №54/1 від 29 травня 2015 року ОСОБА_1 надано чергову відпустку строком на 24 календарних днів з 01 червня 2015 року по 24 червня 2015 року включно. З додатком до наказу ОСОБА_1 була ознайомлена, що підтверджується її підписом (а.с.31, 32 т.1).

Всі відпустки ОСОБА_1 та нараховані грошові кошти зведені ТОВ Остерський промкомбінат в загальну довідку, які приєднані в суді апеляційної інстанції (а.с.120-123 т.1) та підтверджені оборотно-сальдовою відомістю (а.с.128 т.1)

Згідно розрахунку компенсації невикористаної відпустки вбачається що підприємством при звільненні позивачу нараховано компенсацію за невикористану відпустку за період з 01 липня 2015 року по 31 серпня 2015 року (4 дні) та додаткову 10 календарних днів за 2 роки та 8 місяців (27 днів). Сума до нарахування становить 1423 грн 52 коп. Розрахунок містить середню заробітну плату для нарахування невикористаної відпустки, яка складає за день складає 45 грн 92 коп. (а.с.69 т.1).

З Довідки про заборгованість ТОВ Остерський промкомбінат вбачається, що на 11 вересня 2015 року заборгованість перед співробітником ОСОБА_1 становила 1423 грн 52 коп. до нарахування і до виплати на руки 1257 грн. 70 коп. та що станом на 29 вересня 2015 року заборгованість була погашена (а.с.29 т.1).

Згідно відомості на виплату грошей № ВЗП-000016 за вересень 2015 р. ОСОБА_1 було виплачено 1281 грн 19 коп., про що є її підпис про отримання (а.с.28 т.1).

До апеляційного суду відповідачем було надано копію особової картки працівника ОСОБА_1 з якої вбачається, що працівниця має двох дітей 2005 року народження та 2007 року народження, а також неодружена (а.с.119 т.1).

Також матеріали справи містять розрахунок компенсації за невикористану основну щорічну відпустку, здійснений ОСОБА_1 (а.с.8 т.); розрахунок додаткової відпустки, здійснений ОСОБА_1 (а.с.9 т.1); картки рахунків на ОСОБА_1 по місяцях (а.с.129-162 т.1); відомості на виплату грошей по місяцях (а.с.163-272 т.1).

Як вбачається з Висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи №3828/16-24 від 29 листопада 2016 року заборгованості по невиплаченій заробітній платі ОСОБА_1 за період з 01 січня 2013 року по 01 вересня 2015 року на день звільнення відсутня. Подальший висновок експертизи є суто умовним (а.с.7-14 т.2).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, Законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами ст.6 Конвенції є верховенство права та доступ до правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Право на справедливий суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини, яку він викладає у своїх рішеннях.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.

Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права .

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що вразі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до статті 19 Закону України Про відпустки жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Згідно з Конвенцією Міжнародної організації праці Про захист заробітної плати № 95 (стаття 1), Кодексом законів про працю України (стаття 94), Законом України Про оплату праці (стаття 1) термін заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, та виплачені власником або уповноваженим ним орган (роботодавцем) працівникові за виконану ним роботу.

Оцінюючи зібрані по справі докази в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за час щорічної відпустки в сумі 15675 грн. 93 коп. в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зв`язку, суд дійшов до висновку про їх необґрунтованість належними доказами, не доведеність та необхідність відмови у їх задоволенні.

Правильним є висновок суду першої інстанції, що заборгованість по заробітній платі за час щорічної відпустки в сумі 15675 грн 93 коп. перед позивачкою ОСОБА_1 відсутня, адже під час звільнення з нею було проведено розрахунок, відпустка надається виключно за відпрацьований час, а вказані вимоги заявлені позивачкою після звільнення. Доводи про те, що їй не надавалась щорічна основна відпустка та додаткова відпустка згідно статусу особи, що постраждала внаслідок чорнобильської катастрофи, не підтверджені жодним доказом та навпаки, матеріали справи містять копії заяв позивачки та наказів відповідача про надання таких відпусток.

Доводи апеляційної скарги, що за період з 01 січня 2013 року по 01 вересня 2015 року ОСОБА_1 не отримувала жодної основної відпустки, а накази відповідача про надання таких відпусток сфальсифіковані, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Також не підлягають задоволенню вимог позивачки про виплату їй компенсації як одинокій матері, адже вбачається, що упродовж роботи у ТОВ Остерський промкомбінат ОСОБА_1 не надала відповідачеві документального підтвердження про те, що вона має статус одинокої матері і до відповідача із заявою про надання їй як одинокій матері додаткової відпуски - не зверталась.

Надана позивачкою в ході розгляду справи апеляційним судом довідка Управління соціального захисту населення Козелецької райдержадміністрації від 04 квітня 2016 року про виплату ОСОБА_1 допомоги як одинокій матері, не є належним і допустимим доказом при вирішенні цього спору, оскільки позивачкою не доведено, що така довідка надавалась нею роботодавцеві під час перебування у трудових правовідносинах, тому доводи апеляційної скарги в цій частині також не заслуговують на увагу.

В той же час колегія суддів апеляційного суду погоджується з доводами ОСОБА_1 , що вона мала право на виплату їй компенсації за невикористану додаткову відпустку як жінці, яка працює і має двох дітей віком до 15 років, адже з матеріалів справи вбачається, що влаштовуючись на роботу до відповідача, позивачка в особовій картці працівника зазначала про наявність у неї двох неповнолітніх дітей, вказавши їх дані та дати народження.

Таким чином, встановлено, що ОСОБА_1 мала право на додаткову відпустку, як жінка, яка має двох дітей віком до 15 років, відповідно до ст.19 Закону України Про відпустки , саме на роботодавця покладений обов`язок виплати працівнику при звільненні всіх належних йому сум, зокрема й компенсації за невикористану додаткову відпустку як матері двох дітей, що відповідачем зроблено не було.

Враховуючи викладене, ТОВ Остерський промкомбінат має оплатити ОСОБА_1 за 2 роки і 8 місяців роботи додаткову відпустку за 30 днів, що складає, враховуючи розмір середньої заробітної плати для нарахування невикористаної відпустки за день 45 грн 92 коп., 1377 грн 60 коп. (30 днів х 45,92 грн.).

Також підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

При обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку, якщо іншого не передбачено чинним законодавством (правова позиція Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-2807цс16).

Відповідно до пункту 2 вказаного порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом 1 пункту 8 розділу ІV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Оскільки ОСОБА_1 звільнена з роботи 01 вересня 2015 року та саме в цей день мав бути проведений повний розрахунок при звільненні, апеляційним судом береться для обчислення середнього заробітку період з 01 вересня 2015 року по 16 січня 2020 року (день ухвалення остаточного рішення у справі), що складає 1095 робочих днів та вираховується множенням робочих днів на середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 , 63 грн 60 коп., підтвердженої довідкою роботодавця. Тобто, 1095 х 63,60 = 69642 грн.

Відповідно п.20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогами про стягнення заборгованості по виплаті за дні основних щорічних відпусток у сумі 3037 грн 98 коп., за чорнобильську відпустку в сумі 644 грн 42 коп. та заборгованості за дні додаткової відпустки одинокій матері і матері, яка має двох дітей в сумі 2347 грн. 53 коп., а всього на загальну суму 6029 грн 93 коп., з яких задоволено 1377 грн 60 коп., тобто 22,8% від суми вимог, заявлених ОСОБА_1 , тому слід задовольнити частково й вимоги щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні: 69642 грн. х 22,8% = 15878 грн 38 коп.

Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Постановляючи рішення, суд першої інстанції у цій частині вимог неправильно застосував норми права, невірно встановив фактичні обставини справи та дійшов помилкового висновку про відмову у позові.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позов ОСОБА_1 - частковому задоволенню зі стягненням з ТОВ Остерський промкомбінат на користь позивачки компенсації за невикористані додаткові відпустки в сумі 1377 грн 60 коп. та частково, з урахуванням спірної суми, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 15878 грн 38 коп., а разом 17225 грн 98 коп. (податки та обов`язкові платежі з цієї суми не відраховані).

Крім того, ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 були понесені судові витрати на юридичні послуги та на експертизу.

Згідно вимог ч.1 ст.84 ЦПК України, який діяв на час подання позовної заяви ОСОБА_1 , витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Вбачається, що ОСОБА_4 представляла інтереси ОСОБА_1 в суді першої інстанції на підставі довіреності (а.с.62 т.1), згідно Акту здачі-приймання робіт від 16 березня 2016 року представник брала участь у двох судових засіданнях, консультувала ОСОБА_1 , складала заяви та клопотання, ознайомлювалась з матеріалами справи та загальна сума за надані послуги склала 2939 грн 76 коп. (а.с.61 т.1), яка згідно квитанції від 16 березня 2016 року сплачена позивачкою (а.с.60).

Також ОСОБА_1 було понесено витрати на проведення судово-економічної експертизи, які склали 2114 грн 40 коп. (а.с.29 т.2).

Враховуючи часткове задоволення позову (22,8 %), ОСОБА_1 за рахунок відповідача слід відшкодувати 482 грн 08 коп. витрат за проведення експертизи та 670 грн 27 коп. на правову допомогу, а разом 1023 грн 12 коп. а також частково відшкодувати на користь держави судовий збір за розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376 ч.1 п.1, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 травня 2016 року - скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Остерський промкомбінат на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані додаткові відпустки в сумі 1377 грн 60 коп. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 15878 грн 38 коп., а разом 17225 грн 98 коп. (податки та обов`язкові платежі з цієї суми не відраховані).

В задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Остерський промкомбінат на користь ОСОБА_1 670 грн 27 коп. витрат на правову допомогу та 482 грн 08 коп. витрат за проведення судової експертизи, а разом 1152 грн 35 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Остерський промкомбінат в дохід держави 487 грн 20 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 535 грн 92 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції, а разом 1023 грн 12 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

ОСОБА_1 , мешканка АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 .

Товариство з обмеженою відповідальністю Остерський промкомбінат , м.Остер, вул.1 Травня, 41, Козелецький район, Чернігівська область, код 02972552.

Повний текст постанови виготовлено 20 січня 2020 року.

Головуючий: Судді: