Постанова

від 31.10.2019 по справі 734/4136/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 734/4136/15-ц

провадження № 61-36026св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Остерський промкомбінат ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 травня 2016 року в складі судді Анохіна А. М. та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 12 січня 2017 року в складі колегії суддів: Губар В. С., Висоцької Н. В., Харечко Л. К.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Остерський промкомбінат (далі - ТОВ Остерський промкомбінат ) про стягнення заборгованості по заробітній платі за час щорічних відпусток та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка зазначила, що з 01 січня 2013 року по 01 вересня 2015 року вона працювала у ТОВ Остерський промкомбінат на посаді сортувальника. 01 вересня 2015 року вона звільнена за власним бажанням. За весь період роботи вона мала право на основні щорічні та додаткові відпустки, оскільки має двох неповнолітніх дітей до 15 років та є одинокою матір`ю, яка самостійно утримує дітей. Заробітна плата за період роботи та грошова компенсація при звільненні за час щорічних основних та додаткових відпусток відповідачем їй не була виплачена.

Враховуючи наведене, з урахуванням збільшення позовних вимог позивачка просила стягнути з відповідача на її користь:

- середній заробіток за весь час затримки проведення розрахунку в сумі 9 646,00 грн;

- заборгованість по заробітній платі за дні основних щорічних відпусток за період із 01 січня 2013 року по 01 вересня 2015 року, невиплачену відповідачем станом на день звільнення - 66 календарних днів в сумі 3 037,98 грн;

- заборгованість по заробітній платі за дні основних щорічних відпусток по день фактичного розрахунку за період із 01 вересня 2015 року по 04 квітня 2016 року в сумі 644,42 грн

- заборгованість по заробітній платі за дні додаткових відпусток за період із 01 січня 2013 року по 01 вересня 2015 року , невиплачену відповідачем станом на день звільнення - 51 календарний день, у сумі 2 347,53 грн;

- витрати, понесені на юридичні послуги у зв`язку з поданням позовної заяви, в сумі 2 939,76 грн.

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 травня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів звернення до відповідача із заявою про надання їй додаткової щорічної відпустки як матері двох дітей, а також не доведено, що вона має статус одинокої матері. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за час щорічної відпустки в сумі 15 675,93 грн, суд оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, дійшов до висновку про їх необґрунтованість та не доведеність.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 12 січня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що упродовж роботи у ТОВ Остерський промкомбінат позивач не надала відповідачеві документального підтвердження того, що вона має статус одинокої матері, а також наявність звернення до відповідача із заявою про надання їй додаткової відпустки як матері, яка має двох дітей до 15 років.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу нарішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 12 січня 2017 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що у разі, коли працівник, який має право на соціальну відпустку, з якихось причин не скористався цим правом у році досягнення дитиною певного віку або ж за кілька попередніх років, він має право використати цю відпустку, і в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні відпусток. Законодавством не передбачено строку давності, після спливу якого втрачається право на додаткову соціальну відпустку працівникам, які мають дітей.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції допустив неповне з`ясування фактичних обставин, що мають істотне значення для правильно вирішення справи, неналежно оцінив докази, що призвело до неправильного вирішення справи. Звертає увагу на те, що відповідач у неї не запитував документи на підтвердження того, що вона має статус одинокої матері, з огляду на те, що всі необхідні документи нею були надані роботодавцеві.

У серпні 2017 року представник ТОВ Остерський промкомбінат подав заперечення на касаційну скаргу, в яких просив скаргу відхилити, рішення судів залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів ), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

За вимогами підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 Про здійснення правосуддя у Верховному Суді та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки у зазначеній справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Справу розподілено судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Виклад фактичних обставин справи

Судом установлено, що сторони перебували у трудових правовідносинах з 01 січня 2013 року до 01 вересня 2015 року, які припинені на підставі заяви ОСОБА_1 , поданої відповідно до статті 38 КЗпП України.

За відомостями, зазначеними в особовій картці ОСОБА_1 , остання є неодруженою та має двох дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідачем при звільненні позивачу нараховано відповідні суми за невикористані дні основної щорічної відпустки за період із 01 липня по 31 серпня 2015 року (4 дні) та невикористані дні додаткову відпуски 10 календарних днів за 2 роки та 8 місяців (27 днів). Загальна сума до нарахування становила 1 423,52 грн.

Згідно з наказом про відпустку від 30 червня 2013 року № 16 ОСОБА_1 надано відпустку за період із 01 по 14 липня 2013 року строком 12 календарних днів з 01 по 12 липня 2013 року та відпустку, передбачену статтею 21 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи , з 12 по 14 липня 2013 року строком 3 календарних днів включно. З наказом ОСОБА_1 ознайомлена, що підтверджується її підписом.

Наказом про відпустку від 30 червня 2014 року № 48 ОСОБА_1 надано чергову відпустку за період із 01 по 30 липня 2014 року строком 24 календарних днів із 01 по 24 липня 2014 року та відпустку, передбачену статтею 21 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи , з 24 по 30 липня 2014 року включно строком 6 календарних днів. З наказом ОСОБА_1 ознайомлена, що підтверджується її підписом у додатку до наказу.

Відповідно до розрахунку основної щорічної відпустки ОСОБА_1 за період із червня 2014 року по травень 2015 року нараховано 1 087,68 грн.

Наказом про відпустку від 29 травня 2015 року № 54/1 ОСОБА_1 надано чергову відпустку строком 24 календарних днів із 01 по 24 червня 2015 року. З додатком до наказу ОСОБА_1 ознайомлена, що підтверджується її підписом.

Згідно з відомістю на виплату грошей № ВЗП-000016 за вересень 2015 року ОСОБА_1 було виплачено 1 281,19 грн, про що є її підпис про отримання.

З метою уникнення будь-яких припущень і виключення будь-яких сумнівів та для перевірки аргументів скарги щодо можливого існування на день звільнення заборгованості по невиплаченій заробітній платі ОСОБА_1 за невикористані відпустки за період із 01 січня 2013 року по 01 вересня 2015 року, апеляційним судом за клопотанням представника позивача призначена судово-економічна експертиза.

Згідно з висновком експертизи за даними бухгалтерського обліку ТОВ Остерський промкомбінат заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 за невикористані дні відпустки за період із 01 січня 2013 року по 01 вересня 2015 року - відсутня.

Нормативно-правове обґрунтування

За змістом частин першої, другої статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівнику не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а у разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Частиною першою статті 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічне положення передбачено статтею 24 Закону України Про відпустки .

Розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнута на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Згідно із статтею 19 Закону України Про відпустки жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73КЗпП України).

Одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Отже, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена).

Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які необхідно пред`явити матері, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки. Для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред`явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.

Одним з таких документів, наприклад, може бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів; акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів в акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України одним з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За положеннями статті 57 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивач не надавала відповідачу документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дітей, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача компенсації за невикористану соціальну відпустку, як одинокій матері.

Відмовляючи у задоволенні вимог позивача про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що такі вимоги є безпідставними, оскільки під час звільнення з позивачем проведений повний розрахунок всіх належних їй сум, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Разом із тим, колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновками судів у частині вирішення позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану додаткову відпустку як жінці, яка працює і має двох дітей віком до 15 років.

За загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Позивач на підтвердження доводів про те, що вона є матір`ю двох дітей до 15 років надала копії свідоцтв про народження дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , довідку про отримання допомоги від 04 квітня 2016 2016 року № 386, видану управлінням соціального захисту населення Козелецької районної державної адміністрації Чернігівської області. Крім того, влаштовуючись на роботу до відповідача, позивач в особовій картці працівника зазначала про наявність у неї двох неповнолітніх дітей, вказавши їх дані та дати народження.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції та залишаючи його без змін, апеляційний суд усупереч наведених положень норм процесуального права не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, не встановив повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи характер спірних правовідносин, та встановивши, що ОСОБА_1 мала право на додаткову відпустку, як жінка, яка має двох дітей віком до 15 років, дійшов помилково висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у цій частині, посилаючись на факт не звернення позивача із відповідною заявою до відповідача про виплату їй компенсації за вказану відпустку, не взявши при цьому до уваги, що саме на роботодавця покладений обов`язок виплати працівнику при звільненні всіх належних йому суми, зокрема й компенсації за невикористану додаткову відпустку як матері двох дітей.

Згідно з пунктом 3 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини, які не були перевірені та встановлені судами, враховуючи необхідність встановлення обставин, наведених вище, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 12 січня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська