Рішення

від 12.01.2017 по справі 910/19656/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.01.2017Справа №910/19656/16

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Купній В.В.

розглянувши справу № 910/19656/16

за позовом Coveris Rigid Polska Sp. z.o.o.;

до товариства з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна";

про повернення лізингового обладнання вартістю 120 000 євро та стягнення 38 000

євро заборгованості за лізинговим контрактом , що в загальній сумі

еквівалентно 4 415 727,91 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Герасименко Є.С., довіреність № 8226/2016 від07.11.2016р.

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Coveris Rigid Polska Sp. z.o.o. (надалі - позивач ) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна" (надалі - відповідач ) про повернення лізингового обладнання та стягнення 38 000 євро заборгованості за лізинговим контрактом , що в загальній сумі еквівалентно 4415727,91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач після розірвання Лізингового контракту №1/06/2014 від 16.06.2014 року та підписання Акту про припинення контракту від 16.12.2015 року у термін, встановлений в даному акті, не повернув обладнання, передане позивачем згідно зі вказаним лізинговим контрактом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2016р. порушено провадження у справі № 910/19656/16, розгляд справи призначений на 24.11.2016р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2016р. розгляд справи відкладено на 08.12.2016р., у зв'язку з неявкою представника відповідача.

08.12.2016р. через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та надання можливості ознайомитись з матеріалами справи.

Також, 08.12.2016р. через відділ діловодства суду від представника позивача отримано клопотання про забезпечення позову.

У судовому засіданні 08.12.2016р. було оголошено перерву до 10.01.2017р., у зв'язку з задоволенням клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2016р. суд, на підставі ч. 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжив строк розгляду справи.

03.01.2017р. через відділ діловодства суду від позивача отримано пояснення до позовної заяви.

10.01.2017р. через відділ діловодства суду від відповідача отримано клопотання про припинення провадження, яке мотивоване тим, що спір у даній справі має розглядатися за місцезнаходженням лізингодавця.

Судом у судовому засіданні 10.01.2017р. відмовлено у задоволенні вказаного клопотання, з огляду на те, що пунктом 2 ст. 33 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24.05.1993 передбачено, що у справах, які виникають з договірних відносин, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу відповідач.

Крім того, у п. 6 Акту про припинення Лізингового контракту № 1/06/2014 та повернення обладнання (який за своєю правовою природою та положеннями є угодою про припинення договору) визначено, що будь-які спори, які можуть виникнути по даному Акту, у зв'язку з поверненням обладнання та/або стягнення грошових коштів з лізингоодержувача, будуть вирішуватись загальним судом, розташованим за місцезнаходженням лізингодавця у Республіці Польща - Катовіце, в цивільній справі з використанням процесуального закону розгляду справ Республіки Польща. Однак, у випадку подання позову лізингодавцем, лізингодавець має право вибору між вказаним вище судом юрисдикції Республіки Польща за місцезнаходженням лізингодавця або судом в Україні по місцезнаходженню лізингоодержувача у м. Києві з використання процесуального закону України для розгляду господарських справ.

Таким чином, з огляду на положення п. 1 ч. 1 ст. 76 Про міжнародне приватне право та ст.ст. 15, 124 ГПК України, суд дійшов висновку, що дана справа підсудна Господарському суду міста Києва.

У судовому засіданні 10.01.2017р. було оголошено перерву до 12.01.2017р., у зв'язку з усним клопотанням представника відповідача для надання йому часу підготувати відзив на позовну заяву.

11.01.2017р. через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача отримано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із зайнятістю представника відповідача в іншому судовому засіданні.

У судовому засіданні 12.01.2017р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, а також заперечив проти задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та просив задовольнити заяву про забезпечення позову.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не надав.

Судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, в зв'язку з його необґрунтованістю, оскільки до клопотання не додано доказів відрядження представника відповідача в інше судове засідання, а також враховуючи те, що відповідач не обмежений колом осіб для направлення в судове засідання для захисту прав та інтересів відповідача, або подати відзив на позовну заяву через відділ діловодства суду або скерувати його на адресу суду поштовим зв'язком. До того ж, провадження у справі № 922/4312/16 порушена пізніше на два місяці, ніж справа № 910/19656/16. Крім того, судом вже відкладався розгляд справи за клопотанням відповідача.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду , основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції №18 від 26.12.2011р., у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п. 3 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення №11 від 17.10.2014р., розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02.09.2010р., Смірнова проти України від 08.11.2005р., Матіка проти Румунії від 02.11.2006р., Літоселітіс Проти Греції від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Суд надав відповідачу достатньо часу для можливості підготувати відзив на позовну заяву та подати витребувані докази. Водночас, господарський суд обмежений строками вирішення спору, визначеними у ст. 69 ГПК України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Крім того, розглянувши клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на лізингове обладнання - екструзійну лінію INF200TC, 1988 року випуску, серійний номер 1331 та заборонити відповідачу і ТОВ "Інтерагропак" відчужувати зазначене лізингове обладнання, а також їм розпоряджатись та/або користуватись, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Заяву обґрунтовано тим, що відповідач ухиляється від виконання зобов'язань по поверненню обладнання та перерахування заборгованості по лізинговим платежам, а натомість передав обладнання, яке належить позивачу, у фактично користування новоствореному ТОВ "Інтерагропак", яке зареєстровано за тією ж адресою, де і знаходиться спірне обладнання.

В обґрунтування своїх тверджень позивачем до справи додано витяги з ЄДР відносно відповідача та ТОВ Інтерагропак , а також роздруківку з сайту ТОВ Інтерагропак щодо напрямків його діяльності.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

При цьому, відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову , особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, згідно з п. 3 вказаної постанови, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, заява повинна містити посилання на докази, які підтверджують, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, проте заявником не надано доказів, що відповідачем або будь-якою іншою особою здійснюються заходи, спрямовані на реалізацію спірного обладнання, а також не наведено доказів на підтвердження того, що лізингове обладнання було передано третій особі - ТОВ Інтерагропак у користування.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.06.2014 року між Coveris Rigid Polska Sp. z.o.o. (лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Коверіс Рігід Україна" (лізингоодержувач) було укладено Лізинговий контракт №1/06/2014 (далі - Контракт), відповідно до п.1 § 1 Контракту лізингодавець зобов'язався передати в лізинг лізингоодержувачу екструзійну лінію INF200TC, 1988 року випуску, серійний номер 1331 (далі - обладнання), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти у лізинг зазначене обладнання.

Згідно з п.3 § 1 Контракту балансова вартість обладнання на день підписання контракту складає 120 000 євро.

За умовами §2 Контракту обладнання повинно бути отримано в порядку та строк, оговорений сторонами окремо, на підставі акту приймання-передачі. Лізингоодержувач зобов'язаний нести усі витрати та збори, пов'язані з передачею обладнання, яке передається у лізинг на митну територію України. Транспортування обладнання на територію вантажоодержувача проводиться за рахунок вантажоодержувача на умовах FСА Скернівіце, Польща, відповідно до INCOTERMS 2010.

Позивач передав обладнання перевізнику на умовах FСА Скернівіце, Польща, відповідно до INCOTERMS 2010, про що складено відповідну міжнародну товарно-транспортну накладну СМR № 362634 від 18.06.2014р.

Відповідно до умов вказаного контракту лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв у лізинг екструзійну лінію INF200TC, 1988 року випуску, серійний номер 1331, що підтверджується актом приймання-передачі обладнання у лізинг від 14.07.2014р.

Відповідно до п.1 § 6 Контракту він може бути розірваний будь-якою із сторін не раніше ніж через шість місяців після повідомлення, наданого в письмовій формі в кінці місяця.

У зв'язку з несплатою відповідачем лізингових платежів понад три місяці, на підставі умов § 6 пункту 2, а) Контракту позивачем та відповідачем 16.12.2015р. підписано Акт про припинення лізингового контракту та повернення обладнання.

Відповідно до умов п. 2 Акту про припинення контракту лізинговий контракт є розірваним з 16.02.2016р., тобто через 2 (два) місяці з моменту підписання цього акту. Момент розірвання лізингового контракту 16.02.2016 року встановлюється цим Актом та не потребує підписання Сторонами ніяких додаткових документів.

Згідно з умовами п. 3 Акту про припинення контракту, лізингодавець провів огляд обладнання і підписанням цього Акту сторони підтвердили, що обладнання знаходиться в належному технічно справному стані, повністю придатному для використання відповідно до технічних вимог і параметрів, вказаних у керівництві (посібнику).

Відповідно до умов п. 4.2. Акту про припинення контракту, 16.02.2016р. лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцю обладнання, одержане за Лізинговим контрактом, в належному стані з дотриманням умов повернення, ідентичних умовам Лізингового контакту, з урахуванням умов даного Акту.

Пунктом 4.5 Акту про припинення контракту передбачено, що у випадку неповернення обладнання в належному стані лізингоодержувачем у добровільному порядку до 16.04.2016р. лізингодавець має право на захист своїх прав, зокрема, шляхом звернення до суду з вимогами про повернення обладнання лізингоодержувачем або будь-якою іншою особою, у фактичному володінні якої перебуває обладнання.

19.04.2016 року позивачем надіслано відповідачу повідомлення TND/4/19/04 від 19.04.2016р. про повернення обладнання, у зв'язку з розірванням Лізингового контракту.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що відповідач своїх зобов'язань по поверненню позивачу обладнання, одержаного за лізинговим контрактом, у зв'язку з припиненням цього контракту, не виконав, обладнання не повернув.

Відповідно до ст.124 Господарського процесуального кодексу України, підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, серед іншого, у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону (виключна підсудність).

Пунктом 2 §9 Контракту сторони передбачили, що будь-які спори, що можуть виникнути за даним контрактом, будуть вирішуватися судом, що знаходиться за місцезнаходження лізингодавця. Проте, у разі подання позову про відшкодування лізингодавцем, лізингодавець має право вибору між судами юрисдикції за місцезнаходженням лізингодавця або місцезнаходженням лізингоодержувача.

Відповідно до п. 6 Акту про припинення контракту, будь-які спори, які можуть виникнути по даному Акту, у зв'язку з поверненням обладнання та/або стягнення грошових коштів з лізингоодержувача, будуть вирішуватись загальним судом, розташованим за місцезнаходження лізингодавця у Республіці Польща - Катовіце, в цивільній справі з використанням процесуального закону розгляду справ Республіки Польща. Однак, у випадку подання позову лізингодавцем, лізингодавець має право вибору між вказаним вище судом юрисдикції Республіки Польща, за місцезнаходженням лізингодавця або судом в Україні по місцезнаходженню лізингоодержувача у м. Києві із застосуванням процесуального закону України для розгляду господарських справ.

Відповідно до п. 1 ст. 33 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24.05.1993, ратифікованого Постановою Верховної Ради України № 3941-XII від 04.02.1994, зобов'язання, що виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була укладена угода, хіба що учасники договірних відносин підпорядкують ці відносини вибраному ними законодавству.

Пунктом 2 ст. 33 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24.05.1993 передбачено, що у справах, зазначених в пункті 1, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу відповідач. Компетентним є також суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу позивач, якщо на цій території знаходиться предмет спору або майно відповідача. Компетенція, про яку йде мова в пункті 2, може бути змінена за згодою учасників договірних відносин.

Згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

За таких підстав спір у даній справі підлягає розгляду за місцезнаходженням відповідача в Господарському суді міста Києва.

Відповідно до положень п. 1 § 9 Лізингового контракту сторони погодились, що контракт буде регулюватися законодавством Республіки Польща.

Статтею 1 Цивільного кодексу Республіки Польща (далі - ЦК Республіки Польща) встановлено, що цим Кодексом регулюються цивільно-правові відносини між фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 353 Цивільного кодексу Республіки Польща, зобов'язання полягає у тому, що кредитор може вимагати від боржника виконання певного обов'язку, а боржник повинен такий обов'язок виконати. Виконання обов'язку може полягати у виконанні або утриманні від виконання певних дій.

Сторони, які укладають договір, можуть започаткувати правові відносини на власний розсуд, тільки щоб його зміст не суперечив змісту (природі) таких відносин, закону і принципам суспільного життя (ст. 353-1 ЦК Республіки Польща).

Статтею 354 Цивільного кодексу Республіки Польща визначено, що боржник повинен виконати свої зобов'язання, відповідно до їхнього змісту та у спосіб, який відповідає суспільно-господарській меті та принципам суспільного життя, а якщо у цій області діють також певні звичаї, тоді також у спосіб, який би відповідав цим звичаям.

Положеннями ст.ст. 471, 474, 476 Цивільного кодексу Республіки Польща регулюються наслідки невиконання зобов'язань, відповідно до яких боржник зобов'язаний компенсувати збитки, понесені внаслідок невиконання або неналежного виконання ним своїх зобов'язань, якщо тільки це невиконання або неналежне виконання не були наслідком обставин, за які боржник не несе відповідальності. Боржник є відповідальним як за власні дії чи бездіяльність, так і за бездіяльність осіб, за допомогою яких він виконує зобов'язання, а також осіб, яким він доручає виконання зобов'язань. Вище приведене положення також застосовується у випадку, коли зобов'язання виконує законний представник боржника. Боржник є таким, що затримує виконання зобов'язання, коли не виконує його вчасно, а якщо термін не було визначено, то коли не виконує зобов'язання негайно, після отримання вимоги кредитора.

Згідно з параграфом 1 ст. 693 Цивільного кодексу Республіки Польща за договором оренди наймодавець зобов'язується передати наймачеві майно у користування і отримання прибутку на певний строк або безстроково, а наймач зобов'язується сплачувати наймодавцеві встановлену оплату. Відповідно до параграфу 2 цієї статті плата за користування майном може вноситися у грошовій формі або полягати у виконанні іншого роду зобов'язань.

Статтею 696 Цивільного кодексу Республіки Польща наймач повинен реалізовувати свої права згідно з вимогами належного господарювання і не може змінювати призначення предмету оренди без згоди наймодавця.

Згідно зі ст. 705 Цивільного кодексу Республіки Польща після закінчення дії договору оренди, наймач повинен, якщо не було підписано договору про інше, повернути предмет оренди в такому стані, в якому він повинен знаходитися, згідно з положеннями про виконання оренди.

Відповідачем не надано суду доказів повернення обладнання на виконання умов Акту про припинення контракту від 16.12.2015р. у термін, встановлений в даному акті, наявність обов'язку щодо повернення отриманого від позивача за Контрактом не спростовано, в зв'язку з чим суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги про зобов'язання відповідача повернути позивачу обладнання, передане у лізинг за Лізинговим контрактом №1/06/2014 від 16.06.2014 року - екструзійну лінію INF200TC, 1988 року випуску, серійний номер 1331 балансовою вартістю на день підписання контракту 120 000 Євро.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про повернення обладнання є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості зі сплати лізингових платежів у розмірі 38 000,00 Євро.

Згідно з параграфом 1 ст. 693 Цивільного кодексу Республіки Польща, за договором оренди наймодавець зобов'язується передати наймачеві майно у користування і отримання прибутку на певний строк або безстроково, а наймач зобов'язується сплачувати наймодавцеві встановлену оплату. Відповідно до параграфу 2 цієї статті плата за користування майном може вноситися у грошовій формі або полягати у виконанні іншого роду зобов'язань.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що умовами п.4 Акту про припинення контракту передбачено, що до 16.02.2016р. Лізинговий контракт діє для кожної сторони в повному обсязі; Лізингоодержувач зобов'язується нараховувати та сплачувати лізингові платежі до 16.02.2016р. в повному розмірі відповідно до умов контракту, та враховуючи наявність заборгованості відповідача перед позивачем з оплати лізингових платежів у сумі 38 000,00 Євро, суд пришов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 38 000,00 Євро, визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю згідно розрахунку позивача.

Матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем вказаної заборгованості. Відповідач доказів протилежного суду не надав.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю Коверіс Рігід Україна (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 41; код ЄДРПОУ 30021648) повернути Coveris Rigid Polska Sp. z.o.o. (юридична особа за законодавством Республіки Польща, зареєстроване за адресою: Республіка Польща (Роland), Siemianowice Slaskie41-100, ul. Budowlana 6, ідентифікаційний код юридичної особи КRS number 0000016602 NIР: 5490022619) обладнання, передане у лізинг за лізинговим контрактом №1/06/2014 від 16.06.2014 - екструзійну лінію INF200TC, 1988 року випуску, серійний номер 1331, балансовою вартістю на день підписання контракту 120 000 Євро. Видати наказ.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Коверіс Рігід Україна (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 41; код ЄДРПОУ 30021648) на користь Coveris Rigid Polska Sp. z.o.o. (юридична особа за законодавством Республіки Польща, зареєстроване за адресою: Республіка Польща (Роland), Siemianowice Slaskie41-100, ul.Budowlana 6, ідентифікаційний код юридичної особи КRS number 0000016602 NIР: 5490022619) 594 (п'ятсот дев'яносто чотири) суму заборгованості зі сплати лізингових платежів у розмірі 38 000 Євро, що еквівалентно 1 080 710 грн. 69 коп., та 2370 Євро, що еквівалентно 67402 грн. 22 коп., - витрати по сплаті судового збору. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано: 17.01.2017р.

Суддя А.І. Привалов