Постанова

від 16.01.2017 по справі 922/2751/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2017 р. Справа № 922/2751/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

першого відповідача - не з'явився,

другого відповідача - не з'явився,

третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника прокурора області (вх. №3022 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 25.10.16 у справі

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури №1, м. Харків,

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, м. Харків,

до

1) Харківської міської ради, м. Харків,

2) Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Резиденція", м. Харків,

про скасування рішення

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (далі - перший відповідач) та ОК "ЖБК "Резиденція" (далі - другий відповідач) звернувся Керівник Харківської місцевої прокуратури №1 (далі - прокурор). У позові останній просить суд визнати незаконним та скасувати п. 5 додатку 2 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів від 23.04.2014 №1551/14.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.10.2016 року (суддя Погорелова О.В.) у задоволення позову відмовлено.

Прокурор із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В судовому засіданні прокурор апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Представники першого і другого відповідачів та третьої особи в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обов'язків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Розумність строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі G. B. проти Франції ), тощо. Отже, поняття розумний строк є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду .

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

В обґрунтування позовних вимог та вимог апеляційної скарги прокурор зазначає, що в ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території м. Харкова прокуратурою встановлено, що п. 5 додатку 2 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів» від 23.04.2014 № 1551/14 Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Резиденція» (код ЄДРПОУ 36816423) (далі - ОК «ЖБК «Резиденція» ) надано у власність земельну ділянку, площею 3,0 га, (кадастровий номер 6310136600:10:001:0200), яка належить територіальній громаді м. Харкова за рахунок земель житлової та громадської забудови, для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по Білгородському шосе, 34.

Прокурор вважає, що вказане рішення Харківської міської ради про передачу у власність ОК «ЖБК «Резиденція» прийнято у порушення вимог ст. 41 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ), ст. ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК) та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186 (далі - Примірний статут).

Зокрема, вказує на те, що всупереч ч. 6 ст. 137 ЖК та абз. 2 п. 4 Примірного статуту, рішення про створення ОК «ЖБК «Резиденція» (протокол загальних зборів засновників від 12.04.2012) та список членів кооперативу не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, при тому що статут кооперативу зареєстровано саме у цій місцевій раді; всупереч ст. 135 ЖК та абз. 1 п. 8 Примірного статуту члени кооперативу (на момент створення), а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, не потребували поліпшення житлових умов та на момент прийняття зазначеного рішення Харківської міської ради вказані особи на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов не перебували, що підтверджується самим Статутом ОК «ЖБК «Резиденція» ; пункт 5.1. статуту кооперативу всупереч ст. ст. 133, 135 ЖК та абз. 1 п. 8 Примірного статуту передбачає можливість юридичних осіб бути членами кооперативу, п. 5.2. статуту кооперативу всупереч абз. 1 п. 45 Примірного статуту передбачає можливість членів кооперативу бути членами кількох кооперативів. Крім того, в статуті ОК «ЖБК «Резиденція» всупереч ст. 135 ЖК та абз. 1 п. 8 Примірного статуту не зазначено, що члени кооперативу повинні постійно проживати у місті Харкові і потребувати поліпшення житлових умов (перебувати на відповідному обліку); всупереч абз. 2 п. 7 Примірного статуту, на момент створення ОК «ЖБК «Резиденція» його члени - фізичні особи були у віці понад 30 років; ОК «ЖБК «Резиденція» фактично не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 ЖК та ст. 41 ЗКУ, вказаний кооператив фактично є обслуговуючим, його мета, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам до житлово-будівельного кооперативу. Члени кооперативу не мають права на поліпшення житлових умов.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд вказав, що оспорюване розпорядження є ненормативним актом, який вичерпав свою дію внаслідок виконання, тому підстави для задоволення прозову про визнання його недійсним - відсутні.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 41 ЗК України, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Постанова Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» №1545-ХІІ від 12.09.1991 врегулювала порядок тимчасового застосування законодавства Радянського Союзу на території незалежної, суверенної республіки Україна.

Цією постановою встановлено, що до прийняття, відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Постанова Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» № 1545-ХІІ від 12.09.1991, що дозволила дію норм ЖК УРСР та інших актів Союзу РСР на території незалежної, суверенної республіки Україна, обмежила їх дію часом та колом питань, які законодавством України не врегульовано, до їх врегулювання, зосередившись на частині, що Конституції і законам України не суперечить. Тобто, норми ЖК УРСР та Примірного статуту можуть застосовуватися у житловій сфері лише у частині, що не суперечить вимогам чинної Конституції та законам України, проте всі норми щодо порядку організації кооперативів (статті 133, 134, 135 та 137 ЖК УРСР і пункти 1, 2, 3, 4, 5, 7, 8 Примірного статуту відповідно) суперечать вимогам чинного законодавства України.

Статті 133 та 134 ЖК УРСР обмежуючи право громадян на добровільне об'єднання для ведення спільної господарської діяльності, з метою соціальних потреб, встановлюють, що вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру можуть лише громадяни, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на відповідному обліку. Статті 135 та 136 кодексу, встановлюючи умови прийому громадян до членів житлово-будівельного кооперативу, дискримінаційно обмежують коло таких громадян тими, хто постійно проживає у певному населеному пункті, і запроваджують черговість прийому членів до кооперативу.

У статті 137 цього ж кодексу закріплено обов'язок виконавчих комітетів Рад народних депутатів організовувати житлово-будівельні кооперативи, затверджувати списки осіб, що вступають до нього, витребувати рекомендації комітетів комсомолу та трудових колективів для прийняття осіб у члени таких кооперативів. Примірний статут повторює вказані нормативні приписи, додатково передбачаючи обов'язок виконавчих комітетів Рад народних депутатів реєструвати статути кооперативів та встановлює в якості часу набуття кооперативом прав юридичної особи дату реєстрації її статуту (пункти 1 - 10).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконавчі органи місцевого самоврядування діють на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 N 280/97-ВР, з дня прийняття якого втратив чинність ОСОБА_5 РСР «Про місцеві Ради народних депутатів ОСОБА_5 РСР та місцеве самоврядування» від 07.12.1990 П533-ХІІ.

Так у відповідності до п. 9 ч. 2 ст. 42 ЗУ РСР «Про місцеві Ради народних депутатів ОСОБА_5 РСР та місцеве самоврядування» до повноважень Виконавчого комітету міської (міста обласного підпорядкування) Ради, крім повноважень, перелічених у пункті 1 цієї статті, зокрема, відносилось прийняття рішень про організацію житлово-будівельних і гаражних кооперативів, здійснення контролю за їх діяльністю.

Відповідних повноважень виконавчим органам відповідно до ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» надано не було.

Починаючи з 2003 року, правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні, як системи кооперативних організацій, до яких відносяться кооперативи та кооперативні об'єднання, регулюються Законом України «Про кооперацію» № 1087-ІУ від 10.07.2003. До законодавства про кооперацію віднесено норми Конституції України, ЦК України, цього Закону та інших нормативно-правових актів з питань кооперації і закріплено пряму вказівку усім кооперативам, створеними до набрання чинності цим Законом, привести свої статути у відповідність із ним.

Згідно із преамбулою цього Закону визначено, що цей ОСОБА_5 визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.

У статті 5 ЗУ «Про кооперацію» визначено законодавство про кооперацію, до якого віднесено норми Конституції України, Цивільного кодексу України, цього Закону та інших нормативно-правових актів з питань кооперації. Розділ УІІ «Прикінцеві положення» цього Закону містить пряму вказівку на приведення усіма кооперативами та кооперативними об'єднаннями, створеними до набрання чинності цим Законом, своїх статутів у відповідність із цим Законом (пункт 2). На період до приведення кооперативів своїх статутів у відповідність із цим Законом, надано можливість кооперативам керуватися положеннями діючих статутів у частині, що не суперечить ЗУ «Про кооперацію» (пункт 3).

Як вбачається з матеріалів справи, ОК «ЖБК «Резиденція» діє на підставі Статуту, прийнятого відповідно до вимог діючого законодавства, державну реєстрацію юридичної особи було проведено в установленому законом порядку.

Статтею 2 ЗУ «Про кооперацію» визначено термін обслуговуючий кооператив. Так обслуговуючий кооператив це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

Статтею 5 Закону визначено, що законодавство про кооперацію базується на нормах Конституції України і Цивільного кодексу України, цього Закону, інших нормативно-правових актів з питань кооперації.

Отже законом передбачено ієрархію законодавчих актів, що регулюють діяльність кооперативів.

Згідно із ст. 6 ЗУ «Про кооперацію» передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Отже створюючи кооператив його засновники повинні визначитись із типом та напрямом діяльності кооперативу.

Колегія суддів вважає, що твердження прокурора про те, що ОК «ЖБК «Резиденція» не є житлово-будівельним кооперативом, а є тільки обслуговуючим кооперативом є помилковим, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про кооперацію» відповідно до завдань та характеру діяльності кооператив може бути «обслуговуючим» , а за напрямом діяльності - «житлово-будівельними» . Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про кооперацію» ОК «ЖБК «Резиденція» може були одночасно і житлово-будівельним і обслуговуючим, що не суперечить, а ні ЖК УРСР. а ні Примірному статуту ЖБК.

Статтею 7 Закону врегульоване питання створення кооперативу.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Відповідно до ч. 2 ст. 7 засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Відповідно до ч. 3 ст. 7 рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Відповідно до ч. 5 ст. 7 чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи. Відповідно до ч. 6 ст.7 при створенні кооперативу складається список членів та асоційованих членів кооперативу, який затверджується загальними зборами.

Статтею 8 ЗУ «Про кооперацію» передбачені вимоги до статуту Кооперативу, та визначено, що статут є правовим документом, що регулює його діяльність.

Відповідно до ст. 19-1 Закону врегульовані права членів кооперативу на його майно.

Так, член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Місцевий господарський суд вірно акцентував увагу на тому, що норми Закону про кооперацію, на відміну від норм ЖК УРСР, по-іншому врегулювали правовідносини щодо створення та діяльності кооперативів, зокрема, обслуговуючих, що за напрямами діяльності віднесено до типу житлово-будівельних. Право створювати споживчі, виробничі та обслуговуючі кооперативи із певним напрямком діяльності, як-то, дачний, туристичний, медичний чи житлово- будівельний, на добровільних засадах, ОСОБА_5 про кооперацію надає не тільки громадянам України, а й іноземцям, особам без громадянства, юридичним особам України і навіть іноземним державам (стаття 7). При цьому, право на створення кооперативу ОСОБА_5 не пов'язує ані з певним місцем проживання чи переважного перебування особи, ані із необхідністю поліпшення власних житлових умов, усуваючи такі критерій дискримінаційного характеру, як місце проживання, віковий та майновий ценз, що закріплювалися у нормах статей 133, 134, 135 та 136 ЖК УРСР.

Прокурором також не враховано, що на сьогодні, місцеві Ради народних депутатів, як органи місцевого самоврядування, не існують і не можуть існувати та припинили свою діяльність без жодного правонаступництва у зв'язку із втратою чинності Законом ОСОБА_5 РСР «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування» у 1997 році. Тобто місцеві ради, створені згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» , не можна ототожнювати із Радами народних депутатів, які діяли раніше.

Отже, Харківська міська рада, при прийнятті оскаржуваного рішення, врахувала те, що питання створення та діяльності кооперативів, метою яких є забезпечення економічних, соціальних та інших потреб їх членів, що, частково, регулювалися Житловим Кодексом ОСОБА_5 РСР та Примірним Статутом, вже врегульовано чинним законодавством України, зокрема, шляхом прийняття як кодифікованих нормативно-правових актів таких як Цивільний кодекс України (2003), так і законів України, зокрема, Закону «Про кооперацію» (2003) та Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (2003).

Також, прокурор не звернув уваги на те, що норми ЖК УРСР та Примірного статуту в частині створення житлово-будівельних кооперативів суперечать не тільки ЗУ «Про кооперацію» , але і спеціальному нормативно-правовому акту який вже був чинним на дату реєстрації «ЖБК «Резиденція» та дату прийняття спірного рішення Харківською міською радою - ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 755-ІV від 15.05.2003, який є спеціальним та повинен застосовуватися до правовідносин, пов'язаних з реєстрацією будь-якої юридичної особи, у т.ч. ЖБК, та який не передбачає обмежень, що встановлені ЖК УРСР та Примірним статутом.

Вищенаведеним спростовуються доводи апеляційної скарги прокурора щодо невірного висновку суду про співвідношення Житлового Кодексу ОСОБА_5 РСР та Примірного статуту і Закону України "Про кооперацію" між собою.

Інформацію про ОК «ЖБК «Резиденція» внесено до Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що свідчить про державну реєстрацію цієї юридичної особи і відповідність її статутних документів вимогам чинного законодавства України.

Згідно зі статтею 2 цього Закону його дія поширюється на відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, та регулюються Конституцією України, цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону. Стаття 3 цього ж Закону поширює сферу його дії на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців.

Отже, саме ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців» є спеціальним законом, який врегульовує порядок засвідчення фактів створення юридичних осіб, за результатами перевірки порядку їх створення вимогам чинного законодавства.

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, встановлений ч. 2 ст. 4 та ст. 25 Закону, передбачає здійснення ряду заходів, зокрема: відбувається перевірка комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці; здійснюється перевірка документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації; здійснюється внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру; оформлюється і видається виписка з Єдиного державного реєстру.

Статтею 27 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» визначено підстави для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, серед яких, невідповідність установчих документів вимогам ч. 3 ст. 8 цього Закону (щодо відповідності змісту установчих документів юридичної особи чинному законодавству) та/або порушення порядку створення юридичної особи, який встановлено законом; невідповідність найменування вимогам закону.

За правилами ч. З ст. 25 Закону державний реєстратор вносить запис до ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про проведення державної реєстрації юридичної особи виключно за відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації.

Так, на підтвердження правового статусу як зареєстрованої юридичної особи Обслуговуючим кооперативом «ЖБК «Резиденція» було надано до Харківської міської ради виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців» , що цілком відповідає вимогам ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» .

Отже, Харківська міська рада, перевіряючи правовий статус та правосуб'єктність кооперативу керувалася приписами ст. ст. 18, 20 та 21 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» , за якими відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб га фізичних осіб - підприємців є достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Також, ст. 1 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» визначено, зокрема, термін модельний статут - типовий установчий документ, затверджений Кабінетом Міністрів України, який використовується для створення та провадження діяльності юридичних осіб відповідних організаційно- правових форм, містить встановлені законом правила, що регулюють правовий статус, права, обов'язки та відносини, які пов'язані із створенням, управлінням та провадженням господарської діяльності відповідних юридичних осіб.

Згідно із ч. 4 ст. 56 ГК України суб'єкт господарювання може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.

Згідно із ч. 5 ст. 56 ГК України якщо суб'єкт господарювання створюється та діє на підставі модельного статуту в рішенні про його створення, яке підписується усіма засновниками, зазначаються відомості про його найменування, мету і предмет господарської діяльності, а також інформація про провадження діяльності на основі модельного статуту.

Відповідно до ст. 87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.

Засновники (учасники) юридичної особи, утвореної на підставі модельного статуту, можуть у встановленому законом порядку затвердити статут, який є установчим документом, та провадити діяльність на його підставі.

Кабінетом Міністрів України не приймалось рішення про затвердження модельного статуту житлово-будівельного кооперативу.

До того ж, прийняття модельного статуту, його застосування у діяльності певного кооперативу віднесено до компетенції засновників юридичної особи і не є обов'язковим.

У зв'язку з цим, застосування Примірного статуту не може бути визнано обов'язковим, а його положення повинні відповідати нормам діючого законодавства України.

Отже як вбачається, з огляду на приписи ст. ст. 2. 6. 19-1, 41 ЗУ «Про кооперацію» , цей закон регулює в тому числі діяльність житлово-будівельних кооперативів. З огляду на приписи ч. ч. 2, 3 ст. 41 статути кооперативів мають відповідати вимогам цього Закону.

Таким чином, оскільки норми ст. 133, 135, 137 ЖК та Примірного статуту суперечать нормам ЗУ «Про кооперацію» , то необхідно застосовувати до спірних правовідносин саме ЗУ «Про кооперацію» .

Згідно із п. 1 Положення про Міністерство юстиції України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 N 228, Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до листа заступника міністра - керівника апарату Міністерства Юстиції України від 05.05.2015 № К-6462/8.1 «Щодо застосування чинного законодавства України стосовно діяльності житлово-будівельного кооперативу» примірний статут має рекомендаційний характер, оскільки у примірних статутах відповідні уповноважені органи виконавчої влади можуть саме рекомендувати їх орієнтовні умови.

У свою чергу 10 липня 2003 року набрав чинності ЗУ «Про кооперацію» , який є спеціальним законом, що визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.

Твердження прокурора про те, що ОК «ЖБК «Резиденція» не є житлово- будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом є помилковим, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про кооперацію» відповідно до завдань та характеру діяльності кооператив може бути «обслуговуючим» , а за напрямом діяльності - «житлово-будівельними» . Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про кооперацію» ОК «ЖБК «Резиденція» може бути одночасно і житлово-будівельним і обслуговуючим, що не суперечить, а ні ЖК УРСР, а ні Примірному статуту ЖБК, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ, а саме КВЕД.

Статтею 2 ЗУ «Про кооперацію» визначено термін обслуговуючий кооператив. Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

Згідно із ст. 6 ЗУ «Про кооперацію» передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торгівельно-закупівельними. транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо. Таким чином, поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям діяльності кооперативу та не можуть підмінятися.

Відповідно до п. 3.3.1 «Державного класифікатору України класифікація організаційно-правових форм господарювання» , затвердженого Наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 №97, визначено, термін Кооператив - юридична особа, утворена фізичними та (або) юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торгівельно - закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Отже найменування визначає його тип та напрям діяльності відповідно до різновидностей юридичних осіб організаційно-правових форм кооперативи, що узгоджується із п. 1.2. «Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу» зазначені у ст. 143, 145, 146 ЖК УРСР.

Також, нормами ст. 133 ЖК УРСР закріплено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру.

Потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, які мають право бути взятими на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду (стаття 34), а також громадяни, забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається Радою Міністрів ОСОБА_5 РСР і ОСОБА_5 республіканською радою професійних спілок.

Таким чином, особою, яка «потребує поліпшення житлових умов» , вважається особа, яка має право бути взятою на облік, але це не означає, що вона обов'язково має перебувати на такому обліку.

Згідно із ч. 2 ст. 135 ЖК УРСР та абз.1 п. 8 Примірного статуту до членів житлово-будівельного кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і ОСОБА_5 РСР) і перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово- будівельного кооперативу або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, а також громадяни, зазначені в частині першій статті 143, частині другій статті 145 і частині першій статті 146 цього Кодексу.

Коментована норма ч. 2 ст. 135 ЖК УРСР взагалі не передбачала наявності необхідності поліпшення житлових умов, як передумову вступу до кооперативу, а отже прокурором було здійснено довільне тлумачення цих норм.

Крім цього, як вже зазначено вище, відповідно до ст. 7 ЗУ «Про кооперацію» , кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах та Законом не вимагається отримання будь-яких дозвільних документів або передумов для створення кооперативу та прийняття рішення щодо його заснування, або наявність певного статусу у його членів.

Проаналізувавши норми Глави 5 ЖК УРСР та зміст Примірного статуту із дотриманням принципу верховенства права, як пріоритету прав та свобод людини і громадянина, колегія суддів, як і суд першої інстанції, дійшла висновку, що вимоги статей 133, 135 та 137 цього кодексу та приписи Примірного статуту суперечать як нормам Конституції України, так і вимогам Цивільного і Господарського кодексів України, законів України «Про кооперацію» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» , що унеможливлює їх застосування та свідчить про їх застарілість.

Отже, всі вищезгадані норми цих актів, в частині встановлення ними порядку створення і діяльності житлово-будівельних кооперативів, як частини системи кооперації, створеної на Україні, суперечать вимогам чинного законодавства.

Крім того, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, номер довідки: 60392272, сформована 01.06.2016, право власності на нерухоме майно, а саме, земельну ділянку загальною площею 3 га, кадастровий номер: 6310136600:10:001:0200, цільове призначення: для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови за адресою: м. Харків, Білгородське шосе, земельна ділянка 34, реєстраційний номер об'єкта: 287802163101, зареєстровано 01.06.2016 за обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельним кооперативом "Резиденція", код ЄДРПОУ 36816423, тобто другим відповідачем у цій справі.

Таким чином, рішення 33 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам ділянок для будівництва об'єктів» від 23.04.2014 № 1551/14, відповідно до якого Харківська міська рада передала у власність 2-му відповідачу спірну земельну ділянку, як ненормативний акт було реалізовано шляхом реєстрації права власності на вказане нерухоме майно за 2-м відповідачем - ОК "ЖБК "Резиденція".

Предметом позову у даній справі є вимога керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 про визнання незаконним та скасування п. 5 додатку 2 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам ділянок для будівництва об'єктів» від 23.04.2014 № 1551/14.

Втім, як встановлено судом, оскаржуване рішення, як ненормативний акт було реалізовано ОК "ЖБК "Резиденція", а тому вичерпало свою дію, що робить неможливим задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року, справа № 3-514гс16, відповідно до якої ВСУ зазначив наступне.

Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Частиною 1 статті 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з частиною 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

За змістом пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Так, у зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Отже, розпорядження РДА, згідно з яким зазначеним підприємствам передано в оренду земельні ділянки, є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позов, предметом якого є визнання недійсним розпорядження органу місцевого самоврядування, яким вирішено питання про передачу в оренду земельних ділянок, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволено, оскільки таке розпорядження органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію внаслідок виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків для орендарів земельних ділянок, оскільки у таких осіб виникло право володіння земельною ділянкою, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Отже, господарський суд Харківської області, на думку колегії суддів, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 25.10.2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 19.01.2017 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.