Рішення

від 12.01.2017 по справі 361/6477/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 361/6477/15-ц Головуючий у І інстанції Петришин Н.М. Провадження № 22-ц/780/42/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 18 12.01.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

12 січня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Волохова Л.А., Матвієнко Ю.О.,

та секретаря Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом, який у подальшому уточнив, та просив стягнути із відповідача ОСОБА_2 6 503 766, 25 грн. боргу за договором позики, 1 101 210, 89 грн. процентів за користування коштами, 132 047 грн. 3 % річних, 145 688, 63 грн. інфляційних втрат та 100 000 грн. моральної шкоди.

Обґрунтовуючи позов, зазначав, що 20 березня 2012 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики у формі розписки, відповідно до змісту якої він передав відповідачу у борг 250 000 дол. США з повернення позики до 20 травня 2015 року. Однак, вказує, що до цього часу відповідач грошові кошти не повернув, через що він змушений звернутися до суду із цим позовом.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 березня 2016 року позов задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 6 503 766 грн. 25 коп.; проценти за користування грошовими коштами у розмірі 1 101 210 грн. 89 коп., 3 % річних з простроченої суми у розмірі 132 047 грн. 99 коп. та 3654 грн. судових витрат, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне з'ясування судом усіх обставин справи.

У обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не було досліджено оригіналу боргової розписки та не було належним чином з'ясовано належність йому підпису у цій розписці, через що, на його думку, суд ухвалив необґрунтоване рішення.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у цих сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Однак зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 належним чином не виконав взятих на себе зобов'язань, а тому повинен повернути позивачеві борг, сплатити 3 % річних від простроченої суми та відсотки за користування коштами.

Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до фотокопії надрукованого тексту розписки від 20 березня 2012 року ОСОБА_3 передав в позику ОСОБА_2 250 000 дол. США, які підлягали поверненню в строк до 20 травня 2015 року (т.2, а. с. 20).

Заперечуючи в місцевому суді факт укладення договору позики та належності йому підпису у цій розписці, відповідач заявив клопотання про призначення судово-технічної експертизи, на вирішення якої були поставлені питання зокрема щодо способу виконання боргової розписки та належності відповідачу підпису у ній (Т. 2, а. с. 96-97).

Не дивлячись на ту обставину, що суддею першої інстанції Петришин Н.М. було засвідчено фотокопію спірної розписки, стороною відповідача заперечувався той факт, що наданий суду документ був саме оригіналом спірної розписки, а з технічного запису судового засідання місцевого суду від 26 січня 2016 року вбачається, що позивач відмовився надати відповідачу для огляду оригінал цієї розписки.

Поряд з цим, під час розгляду справи у суді першої інстанції сторона позивача заперечувала проти призначення судово-технічної експертизи, а суд першої інстанції відмовив у її призначенні з тих мотивів, що призначення експертизи може утруднити розгляд справи по суті та призведе до порушення строків розгляду справи (Т. 2, а. с. 101, 102, 105).

За клопотанням апелянта судом апеляційної інстанції була призначена судово-технічна експертиза, на вирішення якої були поставлені питання щодо способу виготовлення підпису від імені ОСОБА_2 у розписці від 20 березня 2012 року та чи виконано цей підпис особисто ОСОБА_2 (Т. 2, а. с. 190-194). Однак, позивачем не було виконано клопотання судового експерта та не було надано для огляду та дослідження оригінал розписки, через що Харківський НДІСЕ повідомив про неможливість надання висновку (Т. 2, а. с. 206, 220-221).

У подальшому, стороні позивача неодноразово надсилалися судові повістки із повідомленням про час та місце розгляду справи, а 07 грудня 2016 року представник позивача ОСОБА_5 викликався до суду апеляційної інстанції телефонограмою, в якій також зазначалося про необхідність надання суду для огляду оригіналу боргової розписки від 20 березня 2012 року (а. с. 242), однак ні позивач, ні його представник відмовляючись від отримання судового повідомлення, не з'явилися у судові засідання та не надали суду оригіналу вказаної розписки, що виключає можливість проведення в справі судово-графологічної експертизи.

У відповідності до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

За правилами ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. ст. 10 , 11 , 60 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, а кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі (ч.1 ст. 143 ЦПК України).

Якщо у справі про стягнення коштів за борговою розпискою відповідач заперечує або оспорює дійсність та належність йому підпису у цій розписці, то належним і допустимим доказом щодо справжності та належності підпису боржника може бути підтверджено зокрема висновком експерта. Однак, оскільки позивачем не було надано ні експертній установі, ні суду апеляційної інстанції оригіналу зазначеної розписки, яка є основним доказом у справі, то суд позбавлений можливості належним чином оцінити докази у їх сукупності та перевірити доводи, на які посилається ОСОБА_3 як на підставу позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 27 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 146 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Таким чином, перевіривши достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та враховуючи фактичні обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено позовні вимоги, оскільки ним не надано належних і допустимих доказів на їх підтвердження, в зв'язку з чим апеляційний суд позбавлений можливості перевірити їх, а суд першої інстанції, у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України , належним чином не перевіривши доводів відповідача, не з'ясувавши фактичних обставин справи та належним чином не перевіривши докази, якими були обгрунтовані позовні вимоги, передчасно та необґрунтовано ухвалив рішення про задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню відповідно до ст. 309 ЦПК України з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи і неправильного застосування норм матеріального і процесуального права з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 березня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: