Постанова

від 19.01.2017 по справі 826/2935/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 19 січня 2017 року                                           № 826/2935/16 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Побужський феронікелевий комбінат» доМіжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби – Центральний офіс з обслуговування великих платників   провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.12.2015 p. №0000604010,          ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Побужський феронікелевий комбінат»  (далі — позивач) звернулось до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби – Центральний офіс з обслуговування великих платників  (далі — відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.12.2015 p. №0000604010. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки № 1116/28-10-40-10/31076956 від 25.11.2015 р. щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято податкове повідомлення - рішення від 08.12.2015 p. №0000604010, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, у розмірі 223 603,00 грн. та застосовано   штрафну   санкцію   (штраф)   у   розмірі    55  901,00   грн. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі, оскільки в акті перевірки не було наведено жодних достовірних доказів на підтвердження нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом. Всі товари та послуги, які було замовлено позивачем у ПП “ФОНД”, були реально надані у повному обсязі, що підтверджується наданими первинними документами. Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в їх задоволенні. Обґрунтовуючи свої заперечення зазначив, що надані позивачем первинні документи не підтверджують реальність проведених позивачем господарських операцій. Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. В судовому засіданні сторони заявили клопотання про подальший розгляд справи за відсутності представників сторін в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження. Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне. Міжрегіональним головним управлінням Державної фіскальної служби – Центральний офіс з обслуговування великих платників, проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності включення до складу витрат підприємства вартості товарів та включення до податкового кредиту з ПДВ сум ПДВ з вартості товарів придбаних у контрагентів ПП «Фонд», ПП «Авант», ТОВ БК «Афіна» у лютому 2014 p. Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Побужський феронікелевий комбінат»: - п.п.14.1.27 пункту 14.1 ст. 14, п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті  чого  встановлено заниження  податку на прибуток на загальну суму 223 603 грн., в тому числі за 2013 рік на суму 223 603 грн., внаслідок того, що до складу витрат підприємства включено витрати, які не пов'язані з господарською діяльністю товариства.   За результатами перевірки складено акт № 1116/28-10-40-10/31076956 від 25.11.2015 р. та винесено податкове повідомлення-рішення від 08.12.2015 p. №0000604010, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, на загальну суму 279 504,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 223 603,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 55 901,00 грн. За результатами повторного адміністративного оскарження, Державною фіскальною службою України прийнято рішення від 11.02.2016 р. №2847/6/99-99-10-01-04-25, яким податкове повідомлення-рішення від 08.12.2015 p. №0000604010 та рішення, прийняте за результатами розгляду первинної скарги, залишено без змін, а скаргу без задоволення. Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне. Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. В силу ж п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну). Відповідно до пп. 139.1.1 п. 139. 1 ст. 139 Податкового кодексу України витратами, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку є витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу). Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку. Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11. Товариство з обмеженою відповідальністю «Побужський феронікелевий комбінат» зареєстроване   Голованівською   районною державною адміністрацією Кіровоградської області   15.01.2004 р., номер запису про державну реєстрацію №1 426 105 0009 000148. Взято на податковий облік 27.07.2000 р. за № 39135, з 14.02.2011 р. перебуває на обліку Міжрегіональному головному управління ДФС – Центральному офісі з обслуговування великих платників. Як вбачається з матеріалів справи, предметом перевірки податкового органу стали фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ПП “ФОНД” протягом квітня-грудня 2013 року. В   перевіряємому   періоді   між   ПП   “ФОНД”   як Продавцем та ТОВ   «Побужський феронікелевий комбінат» як Покупцем було укладено договір від 09.02.2012 року №157/12, згідно якого  Продавець  продає,  а   Покупець  купляє   продукцію – запасні частини та МШП (кількість,   номенклатура,   ціна  та  термін   поставки   Товару   зазначається   додатково в Додатках). Також було укладено Договір від 16.01.2013 р. № 74/13 на надання послуг по ремонту обладнання. Загальна сума операцій становила 1 471 317,44 грн., в т.ч. ПДВ 245 219,57 грн. Розрахунки між Позивачем та ПП “ФОНД” відбувались у безготівковій формі, що підтверджується наявними в матеріалах справи   платіжними   дорученнями. На підтвердження факту придбання   товару   позивачем надано:     прибуткові     накладні,     видаткові накладні та товарно-транспортні накладні, а формування податкового кредиту підтверджується податковими        накладними, копії яких містяться в матеріалах справи.     Дані    вищевказані операції були    відображені    в бухгалтерському обліку позивача згідно проводок:    По придбанню матеріалів: - Дт 207  «Виробничі запаси – запасні частини»,  221   «Малоцінні та швидкозношувані предмети»; - Кт 6311   «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» - оприбуткування матеріалів; - Дт 6415 «Розрахунки по ПДВ з бюджетом»; - Кт 631   - включення ПДВ до податкового кредиту; - Дт 631 – Кт 311 «Поточні рахунки в національній валюті» - оплата за матеріали. Як зазначає позивач, придбані матеріали були використані на ремонтні та загальновиробничі потреби у залізничному цеху підприємства зі списанням на собівартість наданих послуг: - Дт   91    «Загальновиробничі   витрати» ; - Кт   207,   221   -   списання   матеріалів   на загальновиробничі витрати; - Дт   23    «Виробництво»; - Кт   91    -   списання   у   виробництво      розподілених загальновиробничих витрат; - Дт 903 «Собівартість реалізованих робіт і послуг»   - Кт 23 -  списання на собівартість послуг. По наданню послуг: - Дт 911 «Ремонт», 913 «Загальновиробничі витрати»; - Кт 6312 «Розрахунки з вітчизняними підрядниками» - виконані роботи (послуги); - Дт 6415, 644 «Розрахунки по ПДВ з бюджетом»; - Кт 6312 – включення ПДВ до податкового кредиту; - Дт 6312 – Кт 311 «Поточні рахунки в національній валюті» - оплата за роботи (послуги). Як зазначає позивач, послуги були надані для потреб у залізничному цеху підприємства    на ремонт та утримання обладнання зі списанням вартості робіт на собівартість: - Дт 23 «Виробництво»; - Кт 91 – списання у виробництво розподілених загальновиробничих витрат; - Дт 903 «Собівартість реалізованих робіт і послуг»    - Кт 23 -  списання на собівартість послуг. У той же час з матеріалів справи вбачається, що відносно ПП «ФОНД» (код ЄДРПОУ  20386192), за даними Єдиного реєстру податкових накладних та декларацій по ланцюгам формування ПДВ в квітні-грудні 2013 року встановлено наступне: ТОВ «Побужський феронікелевий комбінат» сформовано податковий кредит по придбанню послуг з ремонту турбокомпрессорів та придбанню інших запасних частин для поточного ремонту тепловозів, на суму ПДВ 231 619,57 грн. від ПП “ФОНД”, яким в свою чергу сформовано податковий кредит по придбанню послуг з ремонту  турбокомпрессорів   та   придбанню   інших   запасних   частин   для   поточного   ремонту тепловозів в сумі ПДВ 487 896 грн. від ТОВ «Прогресс-СК» (код ЄДРПОУ 38587003), у якого згідно даних ЄДРПН відсутні зареєстровані податкові накладні по придбанню вказаної продукції у контрагентів-постачальників, що за висновками відповідача свідчить про відсутність факту реального походження товару та неможливістю його продажу в подальшому за документально оформленим ланцюгом поставки. ТОВ «Побужський феронікелевий комбінат» сформовано податковий кредит по придбанню турбокомпресора УТК23 на суму ПДВ 13 600,0 грн. від ПП “Фонд”, яким в свою чергу сформовано податковий кредит по придбанню турбокомпресора ТК23 в сумі ПДВ 11 614,0 грн. від ТОВ “СЛ-12” (код ЄДРПОУ 38210113), в якого згідно даних ЄДРПН відсутні зареєстровані податкові накладі по придбанню  вказаного товару у контрагентів-постачальників. Крім того, за даними Єдиного реєстру податкових накладних та декларацій по ланцюгам формування ПДВ в квітні-грудні 2013 року встановлено, що ПП “Фонд” сформовано податковий кредит лише за рахунок придбання товарів у ТОВ «Прогресс-СК» (100% податкового кредиту). Аналізуючи надані позивачем докази на підтвердження реальності вищевказаних господарських операцій суд приходить до висновку, що документи, надані позивачем, достовірно підтверджують реальність вчинених господарських операцій, оскільки відповідачем не надано належні та допустимі докази того, що позивач та ПП “Фонд” не мали відповідні матеріальні ресурси, кваліфікований персонал у достатній кількості для виконання послуг відповідно до вищевказаних договорів. Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції ТОВ «Побужський феронікелевий комбінат» та ПП “Фонд” фактично мали реальний характер, замовлення та надання товарів і послуг оформлені не лише документально, а й спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами. У той же час, доводи податкового органу стосовно того, що поставка на користь ТОВ «Побужський феронікелевий комбінат» товару та послуг від ПП “ФОНД” документально не підтверджена первинними документами, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. На переконання суду, порушення податкового законодавства контрагентами ТОВ «Побужський феронікелевий комбінат» (якщо податковим органом не надано доказів сприяння позивача у вчиненні його контрагентами відповідних порушень) не має впливати на можливість реалізації позивачем своїх прав на зменшення податкових зобов'язань, гарантованих Податковим кодексом України, Так, судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Суд звертає увагу на неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого, що підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності». Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат. Відповідно, витрати на придбання активів, здійснені без мети їх використання у господарській діяльності або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника податків не дають право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ. Як встановлено судом, всі витрати здійснені позивачем в межах господарської діяльності платника податків і вказані обставини відповідачем не спростовані. Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) підчас здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності. Розглядувана позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 Податкового кодексу України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину. При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання). Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою. В ході розгляду справи судом встановлено, що господарські операції позивача з ПП «ФОНД» обумовлені розумними економічними причинами та здійснені з метою отримання матеріальної вигоди. Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію,  не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків  у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків. У зв'язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку про наявність сукупності умов, обставин та підстав, з якими Податковий Кодекс України у взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми витрат. Враховуючи вищенаведене, суд не погоджується із висновком податкового органу про те, що в порушення позивачем п.п.14.1.27 пункту 14.1 ст. 14, п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті  чого відповідачем встановлено заниження  податку на прибуток на загальну суму 223 603 грн., а тому податкове повідомлення-рішення від 08.12.2015 p. №0000604010 є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Як зазначено в ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суд вважає, що відповідачем не надано достатні аргументи та доводи, які свідчать що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято в межах повноважень податкового органу та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно. В той же час, позивач довів обставини в обґрунтування своїх вимог, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають відшкодуванню. Керуючись статтями 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,             П О С Т А Н О В И В: 1.          Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Побужський феронікелевий комбінат» задовольнити в повному обсязі. 2.          Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.12.2015 p. №0000604010, винесене Міжрегіональним головним управлінням Державної фіскальної служби – Центральний офіс з обслуговування великих платників. 3.          Судові витрати в розмірі 4 192,57 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Побужський феронікелевий комбінат» за рахунок асигнувань Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби – Центральний офіс з обслуговування великих платників.           Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя                                                                                                                                                                                                                                        І.О. Іщук