Ухвала

від 17.01.2017 по справі 826/16301/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/16301/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Мамчур Я.С

У Х В А Л А

Іменем України

17 січня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді: Мамчура Я.С.

суддів: Желтобрюх І.Л., Файдюка В.В.,

при секретарі Кривді В .І .,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Офісу великих платників податку ДФС на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Україна" до Офісу великих платників податку ДФС, Державної фіскальної служби України про скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю " АДМ Україна ", звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Офісу великих платників податку ДФС, Державної податкової служби України, в якому просить: скасувати податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 17.07.2013 №0000133720; скасувати рішення Міністерства доходів і зборів України від 30.09.2013 №12183/6/99-99-10-01-15; визнати протиправними дії Міжрегіонального головного управління державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників з винесення податкового повідомлення-рішення від 17.07.2013 №0000133720.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2013 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2014 року, у задоволенні позову - відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.07.2015 року за результатами розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю АДМ Україна у даній адміністративній справі скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2014, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Так, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2016 року позов задоволено частково.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та прийняти рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав:

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ АДМ Україна з питання правомірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за 2010, 2011, 2012, 2013 роки, за результатами якої складено Акт від 27.06.2013 року № 761/40-50/37-20/33546533, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог: підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 , підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1, підпункту 7.7.2, пункту 7.7 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість від 03.04.1997 № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями (далі - Закон №168/97-ВР), підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 , пункту 185.1 статті 185 , пункту 198.1 , пункту 198.2 , пункту 198.3 , пункту 198.6 статті 198 , пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України ), що призвело до завищення податкового кредиту по операціях, які оподатковуються на загальних підставах та призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на загальну суму ПДВ 7 247 770,00 грн.

Так, на підставі висновків Акта перевірки, відповідачем 17.07.2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення форми В1 № 0000133720, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 7 247 770,00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3 584 654,00 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, зазначив, що висновок податкового органу щодо порушення позивачем норм Податкового кодексу України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству, а винесене податкове повідомлення-рішення від 17.07.2013 №0000133720 є неправомірним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

У відповідності до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

В силу п.201.10 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (№996-ХІV ), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV ).

З аналізу положень податкового законодавства вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки податкового органу про порушення позивачем норм податкового законодавства ґрунтуються на тому, що правочини, укладені між позивачем та його контрагентами (ТОВ Фірма Сервістрансмаш , ТОВ Фірма Імперія , ТОВ Шевченко-Південь-Агро , ФГ Південна зірка , ТОВ Давос , ПП Павлоград-Інвест-Агро , Приватна Агрофірма Світоч-Агро , ТОВ Ферко та ФГ Антар ) не створюють юридичних наслідків, є нереальними та на їх підставі неправомірно сформовано податкову звітність позивача.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, між ТОВ АДМ Україна та його контрагентами -ТОВ Фірма Сервістрансмаш , ТОВ Фірма Імперія , ТОВ Шевченко-Південь-Агро , ФГ Південна зірка , ТОВ Давос , ПП Павлоград-Інвест-Агро , Приватна Агрофірма Світоч-Агро , ТОВ Ферко та ФГ Антар було укладено ряд договорів на придбання соняшника.

На підтвердження вищезазначених господарських відносин позивачем надано ряд копій документів, таких як: договорів купівлі-продажу, видаткових накладних, податкових накладних, виписок з банківських рахунків, товарно-транспортної накладної, карток аналізу зерна, складських квитанцій на зерно, актів прийому-передачі товару.

Всі надані документи відповідають вимогам ПК України та чинному законодавству.

Водночас, судом першої інстанції встановлено, що висновки контролюючого органу про завищення товариством з обмеженою відповідальністю АДМ Україна суми бюджетного відшкодування ґрунтуються, в першу чергу, на висновках актів перевірок (неможливості проведення зустрічних звірок) контрагентів останнього.

Так, з приводу вищевказаного колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обставини, встановлені в актах перевірок та звірок контрагентів не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.02.2015 року у справі №К/800/55977/14.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів в останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, недотримання контрагентами позивача податкової дисципліни (що не доведено відповідачем) має правові наслідки саме для цих контрагентів, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 у справі №К/800/36098/13, від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 №К/9991/37637/12, від 17.02.2014 №К/800/50945/13, від 19.02.2014 №К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 №К/800/12888/13, від 02.06.2014 №К/800/6497/13.

Крім того, колегія суддів також враховує рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками , якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач при здійсненні фінансово-господарських операцій з вказаними контрагентами діяв як добросовісний платник. При цьому, іншого з матеріалів справи не вбачається, а відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.07.2013 №0000133720.

Що стосується позовних вимог щодо визнання протиправними дій відповідача з винесення податкового повідомлення-рішення від 17.07.2013 №0000133720, колегія суддів вважає, що вони не підлягають до задоволення, оскільки юридично значимим для платника податків є саме рішення контролюючого органу, а не дії із його прийняття.

Щодо позовних вимог про скасування рішення Міністерства доходів і зборів України від 30.09.2013 №12183/6/99-99-10-01-15, колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у їх задоволенні, з мотивів викладених у постанові від 02.11.2016 року, а саме: оскаржуване рішення саме по собі не є юридично значеним для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, а, відтак, вказане рішення безпосередньо не порушує права та інтереси позивача.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 211, 212 КАС України суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податку ДФС - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий Я.С. Мамчур

Судді І.Л. Желтобрюх

В.В. Файдюк

Повний текст складено 20.01.2017 р.

Головуючий суддя Мамчур Я.С

Судді: Желтобрюх І.Л.

Файдюк В.В.