Рішення

від 11.01.2017 по справі 907/764/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.01.2017 Справа № 907/764/16

За позовом: ОСОБА_1 міської ради м. Ужгород

до відповідача: Приватного підприємства спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство "Закарпатліфтмонтаж" м.Ужгород

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Комунальне підприємство "Ужгородліфт" м.Ужгород

про визнання права комунальної власності територіальної громади на майно

Головуючий суддя Йосипчук О.С.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 - представник

від відповідача: ОСОБА_3 - представник, ОСОБА_4 - керівник

від третьої особи: ОСОБА_5 - представник, ОСОБА_6 - керівник

СУТЬ СПОРУ: Позивачем заявлено позов про визнання права комунальної власності територіальної громади міста Ужгорода на рухоме майно:

- станок токарний гвинторізний 1978року випуску марки СП-500 інвентарний номер 01;

- станок фрезерний універсальний 1960 року випуску марки 6725В інвентарний номер 02;

- станок токарний гвинторізний виготовлений 1994 року інвентарний номер 03;

- станок для загинання листового металу виготовлений 2003 року інвентарний номер 04.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що означене майно перебуває у його володінні починаючи з січня 2006 року внаслідок придбання корпоративних прав на спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Закарпатліфтсервіс" у складі основних засобів якого і було це майно на правах власності.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що спірне майно було поставлено на бухгалтерський облік згодом, без наведення дати прийняття на облік та на підставі яких документів первинного бухгалтерського обліку.

З наведених вище міркувань, позивач стверджує, що спірне майно перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Ужгорода і це право комунальної власності оспорюється відповідачем.

Таким чином, з огляду на майнові претензії з боку відповідача, позивач просить визнати за ним право власності на спірне майно на підставі ст.344 ЦК України, оскільки він (позивач у справі) добросовісно заволодів чужим майном і відкрито безперервно володіє ним протягом більш як п'ять років, що є правовою підставою для визнання права власності відповідно до ч.4 ст.344 ЦК України.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема стверджує про те що спірне майно ним було придбане у гр.ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу №02/06 від 02.06.2010р. (накладна від 02.06.2010р.), який, у свою чергу, придбав це майно у спеціалізованого ремонтно-будівеьного управління Закарпатліфтмонтаж на підставі Накладної №5 від 29.04.2005р.

Окрім того, відповідачем поставлено під сумнів добросовісність заволодіння позивачем спірного майна з тих міркувань, що позивач міг знати про власника майна, однак прийняв це майно, як безхазайне, без встановлення власника та без узгодження із таким ймовірним власником, що виключає можливість застосування ст.344 ЦК України у спірній ситуації.

Третьою особою надано суду пояснення у якому стверджується про те, що спірне майно було добросовісно прийнято у володіння у 2006 році, що підтверджується інвентарними картками обліку основних засобів. Стверджується, що більша частина майна була виготовлена його підприємством самостійно, а наявність правочину між гр.ОСОБА_4 та ПП Закарпатліфтмонтаж оформленого договором від 02.06.2010р. не спростовує добросовісність заволодіння спірним майном КП Укрліфт . Зважаючи на таке, третя особа також доходить висновку про наявність підстав для застосування ст.344 ЦК України з метою набуття права власності за набувальною давністю.

Окрім того, третьою особою поставлено під сумнів існування правочину купівлі-продажу, оформленого накладною №5 від 29.04.2005р., оскільки означений доказ виникнення правочину містить дефект форми а тому суперечить умовам створення документів первинного бухгалтерського обліку, передбаченим Законом України Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні .

У попередніх засіданнях суду оголошувались перерви відповідно до ст.77 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Як вбачається із матеріалів справи, предметом спору є минулі активи Державного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства «Укрліфт , яке пройшло процес корпоратизації та частину активів якого було передане з різних підстав відповідачу та третій особі у спорі.

Власне тому, у ході розгляду справи судом встановлено, що на виконання Указу Президента України від 15.06.93р. «Про корпоратизацію підприємств» , наказу Міністерства економіки України від 27.08.93 № 54 та на підставі Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.93 № 508, Державним комітетом України по житлово-комунальному господарству видано наказ від 09.02.94 № 9 «Про створення ВАТ «Укрліфт» , на підставі якого створено шляхом перетворення Державного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства «Укрліфт» , ВАТ «Спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство «Укрліфт» (ВАТ «Укрліфт» ), до якого як правонаступника всіх прав і обов'язків корпоратизованого державного підприємства перейшли всі активи і пасиви.

У судовому порядку (Справа №5008/1324/2011) встановлено, що відповідно до витягу з відомості результатів інвентаризації нерухомого майна станом на 01.01.94, яке було передане до статутного фонду ВАТ «Укрліфт»та є власністю товариства, затвердженого начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву, у власність ВАТ «Укрліфт» разом з іншим майном було передано й адмінбудівлю та гараж за адресою: м. Ужгород, вул. Польова, 4.

Згідно з наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 12.12.95 № 1712 процес приватизації акціонерного товариства «Укрліфт»визнано завершеним.

Таким чином, вищенаведеними було встановлено, що при приватизації Державного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства «Укрліфт»у власність позивача ВАТ «Укрліфт» перейшло рухоме та нерухоме майно, зокрема, адмінбудівля (літ. «Б» ), розташована за адресою: м. Ужгород, вул. Польова, 4. При цьому, дата передачі будівлі згідно акта прийому-передачі за станом 01.03.94 була здійснена в процесі приватизації позивача, яка завершена у 1995 році,

Як вбачається з пояснень, поданих Регіональним відділенням Фонду державного майна по м. Києву від 04.12.06 в рамках розгляду справи № 5/39-А, майно, яке станом на 09.02.94 було закріплено за Державним ремонтно-будівельним підприємством «Укрліфт» належало до права державної власності, а надалі ВАТ «Укрліфт» відповідно до положень статуту (затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу № 9 від 09.02.94) стало власником майна, яке перебувало на балансі Товариства.

Отже, майно цілісного майнового комплексу Державного ремонтно-будівельного підприємства «Укрліфт» було корпоратизовано повністю, без винятків, оскільки ОСОБА_4 оцінки вартості не містив зафіксованого факту вилучення з майнової маси певного виду майна, яке приватизації не підлягало.

Позивач просить визнати на ним право власності на спірне майно покликаючись на те, що він добросовісно заволодів цим майно і продовжував користуватись ним безперервно та безперешкодно протягом кваліфікаційного строку, відповідно ст.344 ЦК України, а відповідач це право позивача оспорює і не визнає.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права власності та визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом визнання наявності або відсутності прав.

Статтею 392 Цивільного кодексу України унормовано, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відтак, позов про право власності подається у випадках, коли належне певній особі або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують належність їй такого права.

Частиною 1 статті 386 Цивільного кодексу України унормовано, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Стаття 316 Цивільного кодексу України визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Слід зауважити, що відповідно до приписів статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Поряд з цим, відповідно до приписів ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно.

Разом з тим, судом встановлено, що виконавчим комітетом ОСОБА_1 міської ради 21.11.05 на підставі розпорядження глави міської управи № 502 від 28.10.93 про реєстрацію права власності, ОСОБА_1 міській раді видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, будівлі літ «Б» , «В» , «Г» , «Д» по вул. Польовій, 4 м. Ужгорода.

Водночас, пунктом 1 рішення ОСОБА_1 міської ради від 06.04.07 № 285, прийнятого на IV сесії V скликання, скасовано пункти 1, 2 розпорядження ОСОБА_1 міської управи від 03.12.93 № 576 «Про вилучення та виділення земельних ділянок фізичним та юридичним особам, підприємствам, організаціям для будівництва та вирощування сільськогосподарських культур та передачу будівель на баланс» , згідно з яким позивачу було передано у постійне користування зазначену вище земельну ділянку площею 0,216 га, а також передано на його баланс відповідні споруди При цьому, згідно п. 2 вказаного рішення міської ради ОСОБА_7 майном міста зобов'язано прийняти на баланс будівлі літ. «Б» , «В» , «Г» , «Д» , за адресою: м. Ужгород, вул. Польова, 4.

Надалі, рішенням ОСОБА_1 міської ради № 1344 від 25.12.09 (п. 7.4) скасовано Державний акт на право постійного користування землею від 05.05.01 № 314 ІІ-ЗК № 001025, у зв'язку з скасуванням розпорядження глави міської управи від 03.12.93 в частині передачі на баланс будівель підприємству «Закарпатліфт .

Власне тому твердження про те, що внаслідок укладення між ВАТ «Укрліфт»та ТОВ «В.В.С. ліфт груп»договору від 20.05.05 купівлі-продажу корпоративних прав ДП СРСУ «Закарпатліфт» власником майна останнього, в т.ч. і рухомого та нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Польова, 4, став позивач є невірним з огляду на те, що, відповідно до п. 8.1. статуту ДП СРСУ «Закарпатліфт» АТ «Укрліфт» майно, яке відображено на балансі дочірнього підприємства є ВАТ «Укрліфт» , а тому це майно не могло бути об'єктом договору від 20.05.05.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.07 у справі № 5/39-А яким було задоволено позов АТВТ «Укрліфт» , було визнано неправомірним та скасовано рішення Виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради від 08.05.05 № 165 в частині визнання таким, що втратило чинність розпорядження голови міської управи від 03.12.93 № 576 про передачу на баланс ДП СРСУ «Закарпатліфт» всіх будівель по вул. Польовій, 4 в м. Ужгороді і передачі цих об'єктів нерухомості на баланс управління майнової політики. Окрім того, рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.01.11 у справі № 16/121 (яке було залишене без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій) визнано незаконним та частково скасовано пункти 1, 2 рішення ОСОБА_1 міської ради № 285 від 06.04.07 у частині нерухомого майна - гаража (літера «Д» ) та визнано за АТВТ «Укрліфт» (м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 52-Б, код 05506365) право власності на нерухоме майно -гараж (літера «Д» ), що знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Польова, 4.

Добросовісність заволодіння спірним майном не може грунтуватись лише на самому факті існування цього майна на балансі комунального підприємства Ужгородліфт . Не являється така добросовісність заволодіння і преюдицією; її слід перевіряти на достовірність.

Зважаючи на таке, при розгляді спору судом було враховано і те, що 17.01.07 постановою Львівського апеляційного господарського суду у справі №5/39-А задоволено позов позивача про визнання неправомірним та скасування рішення Виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради від 08.05.05 №165 в частині визнання таким, що втратило чинність розпорядження голови міської управи від 03.12.1993 року №576 про передачу на баланс ДП СРСУ „Закарпатліфт» всіх будівель по вул. Польовій, 4 в м. Ужгород і передачі цих об'єктів нерухомості на баланс управління майнової політики, а рішенням господарського суду Закарпатської області від 11.01.2011р. у справі № 16/121 визнано незаконним та частково скасовано пункти 1, 2 рішення ОСОБА_1 міської ради №285 від 06.04.07 у частині нерухомого майна - гаража (літера „Д» ) та визнано за акціонерним товариством відкритого типу „Укрліфт» (м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 52-Б, код 05506365) право власності на нерухоме майно -гараж (літера „Д» ), що знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Польова, 4.

Судом враховано також і те, що як вбачається з матеріалів справи №907/973/13, рішеннями ОСОБА_1 міської ради №1327 від 25.12.2009 року та № 848 від 29.03.2013 року" передано у повне господарське відання КП "Ужгородліфт частину будівлі літ. „Б» (193,3 кв. м.); будівлі літ. „Г» , „Д» та будівлю літ. „Ж» (90,4 кв. м.) за адресою: м. Ужгород, вул. Польова, 4.

Приватне підприємство спеціалізоване ремонтно - будівельне управління "Закарпатліфтмонтаж" придбало розташовані у м. Ужгород по вул. Польова, 4 приміщення:

- під літерою „Б» (вбудовані приміщення) загальною площею 63,7 кв. м. на підставі договору купівлі - продажу № 701 від 25.06.2010 року, укладеного між Департаментом ОСОБА_1 міської ради та ПП СРБУ "Закарпатліфтмонтаж", зареєстрованого ОСОБА_1 БТІ в реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 26842511 від 28.07.2010 року;

- під літерою „Б» (адміністративний корпус) на 1/2 частки загальною площею 63,7 кв. м. на підставі договору купівлі - продажу від 31.01.2013 року, укладеного між Акціонерним товариством відкритого типу „Укрліфт» та ПП СРБУ "Закарпатліфтмонтаж", зареєстрованого в Державному реєстру прав на нерухоме майно (витяг № 227910 від 31.01.2013 року);

- під літерою „Б» (адміністративний корпус) на 1/2 частки загальною площею 63,7 кв. м. на підставі договору купівлі - продажу від 01.02.2013 року, укладеного між Акціонерним товариством відкритого типу „Укрліфт» та ПП СРБУ "Закарпатліфтмонтаж", зареєстрованого в Державному реєстрі прав на нерухоме майно (витяг № 239476 від 01.02.2013 року);

- під літерою „Д» (гараж) на 1/2 частки загальною площею 99,0 кв. м. на підставі договору купівлі - продажу від 05.03.2012 року, укладеного між Акціонерним товариством відкритого типу „Укрліфт» та ПП СРБУ "Закарпатліфтмонтаж", зареєстрованого ОСОБА_1 БТІ в реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 33581293 від 23.03.2012 року;

- під літерою „Д» (гараж) на 1/2 частки загальною площею 99,0 кв. м. на підставі договору купівлі - продажу від 06.04.2012 року, укладеного між Акціонерним товариством відкритого типу „Укрліфт» та ПП СРБУ "Закарпатліфтмонтаж", зареєстрованого ОСОБА_1 БТІ в реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 33978539 від 27.04.2012 року;

- під літерою „Ж» (складські приміщення) площею 90,4 кв. м. на підставі договору купівлі - продажу від 20.03.2012 року, укладеного між Акціонерним товариством відкритого типу „Укрліфт» та ПП СРБУ "Закарпатліфтмонтаж".

А ОСОБА_7 №28 від 06.02.2013р. ПП СРБУ "Закарпатліфтмонтаж" - повідомило КП "Ужгородліфт" про придбання зазначених вище приміщень та просило звільнити їх до 01.03.2013р.

Отже, належні позивачу за первісним позовом на праві власності приміщення (будівлі за літ. "Б", "Д" у м. Ужгород по вул. Польова, 4) фактично зайняті та використовувались КП "Ужгородліфт".

Таким чином, судом у справі №907/973/13, було встановлено факт користування КП "Ужгородліфт" належними ПП СРБУ "Закарпатліфтмонтаж" приміщеннями (літ. „Б» „Д» по вул. Польва, 4 у м. Ужгороді).

Із матеріалів, поданих позивачем, вбачається, що спірне майно було виявлене ОСОБА_7 майнової політики ОСОБА_1 міської ради у ході перевірки інвентаризації майна, яку проведено комунальним підприємством Ужгородліфт . Означена перевірка здійснена на виконання Розпорядження міського голови від 30.06.2006р. №169 .

Саме за наслідками наведеної вище перевірки і було виявлене майно, яке не було зазначене у акті приймання передачі при купівлі корпоративних прав на спеціалізоване ремонтно-будівельне управління Закарпатліфтсервіс - дочірнє підприємство АТВТ Укрліфт а тому визнане таким, що є безхазяйним - таким що не має власника або власник якого невідомий.

Опираючись на наведені висновки, ОСОБА_7 від 19.10.2006 р. №991 ОСОБА_7 майнової політики міста Ужгород звернулась до КП Ужгородліфт із пропозицією оцінити це безхазяйне майно по справедливій вартості і взяти його на баланс підприємства.

Отже, спірне майно було занесене на баланс третьої особи на підставі ОСОБА_7 майнової політики міста Ужгород від 19.10.2006 р. №991, як безхазяйне, який і прийняв на облік безхазяйне майно.

І, саме внаслідок цього, позивачем стверджується про те, що безхазяйне рухоме майно може набуватись у власність за набувальною давністю відповідно до ст.ст.335, 344 ЦК України.

Досліджуючи обставини прийняття спірного майна на облік та послідуюче його утримання органом місцевого самоврядування, суд не знайшов доказів вчинення позивачем будь-яких дій направлених на віднайдення власника безхазяйної речі орган місцевого самоврядування.

Слід зауважити про те, що чинним законодавством, зокрема ст.337 ЦК України передбачено абсолютний обов'язок особи, яка знайшла загублену річ, повернути майно власникові або особі, яка річ загубила.

Частиною 2 п.1 ст.337 ЦК України унормовано правило поведінки особи, яка знайшла загублену річ у приміщення. Зокрема, особа, яка знайшла загублену річ у приміщенні зобов'язана передати її особі, яка представляє володільця цього приміщення (що і було виконано ОСОБА_7 майнової політики міста Ужгорода). А особа, якій передано знахідку, набуває прав та обов'язків особи, яка знайшла загублену річ.

Таким чином, оскільки у спірній ситуації, на момент виявлення знахідки власником приміщення було КП Ужгоролліфт , він і являється носієм прав та зобов'язань особи, яка знайшла загублену річ. Відтак саме на КП Ужгородліфт і покладається обов'язок повернути річ власникові (якщо він відомий), або заявити про знахідку правоохоронному органу або органові місцевого самоврядування для здійсненні дій, направлених на віднайдення власника загубленої речі.

Як вбачається із матеріалів справи та пояснень сторін і учасників спору, жодних дій, направлених на виконання свого обов'язку повернути річ чи вчинити унормовані законом дії, направлені на виявлення власника, КП Ужгородліфт чи безпосередньо ОСОБА_1 міська рада (яка представляє власника комунальної власності) не здійснили.

У відповідності до ст.338 ЦК України, особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після шести місяців з моменту заявлення про знахідку правоохоронному органові або органові місцевого самоврядування. Доказів звернення до правоохоронного органу або до органу місцевого самоврядування із повідомленням про знахідку судовим розглядом справи не виявлено.

Далі, особа яка знайшла загублену річ набуває права власності на неї якщо не було встановлено власника або особу яка має право вимагати повернення або не буде відповідного звернення власника про повернення до правоохоронного органу або до органу місцевого самоврядування.

У спірній ситуації, відсутність звернення до правоохоронного органу або до органу місцевого самоврядування із повідомленням про знахідку тягне за собою нездійснення жодних дій пов'язаних із виявленням власника загубленої речі з боку цього правоохоронного органу або до органу місцевого самоврядування через відсутність підстав.

Таким чином, із наведеного вище слідує, що одним з наслідків, як і тягне за собою знахідка, - це зобов'язальний процес, який, у свою чергу, полягае у тому, що особа, яка знайшла річ, зберігае лише (якщо з'явиться власник речі) право: 1) вимагати від особи, якій вона повер¬ нута, або особи, як а набула право власності на неї, відшкодування необхідних витрат, пов'язаних із знахідкою (зберігання, розшук власника, продаж речі тощо - ч. 1 ст. 339 ЦК України); 2) вимагати від її власника (володільця) ви нагороду за знахідку в розмірі до двадцяти відсотків вартості речі (ч. 2 ст. 339 ЦК України); 3) вимагати винагороди, якщ о знайдена річ була предметом пу¬ блічної обіцянки винагороди на умовах публічної обіцянки (ч. 3 ст. 339 ЦК України).

Контекст ст. 337 ЦК України дає змогу стверджувати, що законода-вець вживає термін знахідка у розумінні юридичного факту. У вказаній статті йдеться про те, що особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути знайдену річ цій особі . Таким чином, робиться наголос на вчиненні певної активної дії.

Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦК України (якою позивач обгрунтовує можливість застосування ст.344 ЦК України) безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених статтями 336, 338, 341 і 343 цього Кодексу .

Таким чином, законодавець чітко вказав, що безхазяйні речі набуваються у власність за загальним правилом, за набувальною давністю, якщо не підпадають під правила про відмову власника від речі, знахідку, знайдених бездоглядних тварин чи скарбу.

Необхідно прийняти до уваги те, що згідно з діючим законодавством України під терміном безхазяйна річ розуміється таке: річ, яка не має власника або власник якої невідомий (ч. 1 ст. 335 ЦК України). Тобто, найменування речі безхазяйною не обов'язково означає, що вона не має власника.

Як правило, власник у безхазяйної речі є, але або його особистість не може бути встановлена зацікавленими особами, або цей власник своїми діями недвозначно демонструє бажання перестати бути таким.

Власника можуть не мати тільки безхазяйні речі, що входять до складу скарбу - закон визнає можливість існування скарбів, на які власник втратив право в силу дії обставин, зазначених у законі . Річ, власник якої невідомий, не може автоматично вважатися безхазяйною. Такі речі на підставі закону міняють попереднього власника на нового у відповідності до правил про знахідку, про бездоглядних тварин, скарб. До цього попередній власник зберігає право власності на цю річ і вправі вимагати її повернення від незаконних власників.

За змісту ст.344 ЦК України вбачається, що суб'єкт права може набувати права власності за набувальною власність виключно у випадку коли заволоділа чужим майном добросовісно і продовжує володіти відкрито і безперешкодно.

Таким чином, інститут набувальної давності є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ - не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених у частині першій ст. 344 ЦК України, саме: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним.

Добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно. Тому встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна.

Як встановлено судовим розглядом справи, спірне майно, на підставі Заяви про надання дозволу на придбання майна від 26.04.2005р., погодженого ВАТЗТ Укрліфт , на Накладної на реалізацію №5 від 29.04.2005р. було придбане сід СРБУ Закарпатліфт громадянином ОСОБА_4М (податкова накладна Н-04-38 від 29.04.2005р.).

У послідуючому, рішенням зборів учасників ТОВ Закарпатліфтмонтаж відповідачу було надано дозвіл на придбання цього обладнання від громадяника ОСОБА_4, що і було реалізовано на підставі Договору купівлі-продажу №02/06 від 04.10.2010р. та накладної від 02.06.2010р.

Таким чином, спірне майно має власника, який, захищаючи власні майнові права 17.10.2014р. звернувся до суду із вимогою про витребування цього майна з чужого незаконного володіння (справа №907/1016/14).

У контексті викладеного, цілком вірогідним є і висновок Постанови про закриття кримінальної власності від 11.02.2016р. згідно з яким у період з грудня 2003 року по грудень 2012р. Між ОСОБА_1 міською радою та АТВТ Укрліфт тривав судовий спір про визнання права власності на будівлі в яких знаходилось ДП СРБУ Закарпатліфт АТВА Укрліфт новий власник спірного майна не мав можливості його вивезти, оскільки у цей момент приміщення у яких знаходились спірні станки, використовувався КП Ужгородліфт .

Із урахуванням викладеного слід зазначити, що порядок та характер обставин щодо набуття спірного майна позивачем, не відповідає диспозиції норми ст.344 ЦК України, яка передбачає, що особа, яка претендує на власність за набувальною давністю, вважається такою, зокрема за умови, що вона „добросовісно заволоділа» , тобто є незаконним володільцем, чужого майна, а це у свою чергу, виключає можливість застосування ст.344 ЦК України у спірній ситуації.

На підставі вищеприведеного, судом залишено без уваги і заперечення третьої особи щодо дефекту форми документів первинного бухгалтерського обліку, позаяк один із основних принципів обліку господарським операцій суб'єктом господарювання є превалювання сутності формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (ст.4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Отже, враховуючи наявні у справі матеріали, пояснення сторін та учасників спору, а також здійснивши аналіз законодавства, яким регламентуються законні умови виникнення права власності, суд доходить висновку про те, що позивач не довів суду добросовісність заволодіння спірним майном на умовах, які б надавали можливість застосувати у спірній ситуації ст.344 ЦК України чи установленні нового власника на знахідку.

За таких обставин, позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 1, 15, 27, 32, 33, 34, 43, 49, 69, 79, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У позові відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили і підлягає обов'язковому виконанню на території України в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено і підписано 19.01.2017р.

Суддя Йосипчук О.С.