Рішення

від 17.01.2017 по справі 908/3301/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 33/136/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.2017 Справа № 908/3301/16

за позовом: Державного науково-виробничого підприємства інженерної геодезії «Укрінжгеодезія» Державного агентства земельних ресурсів України (01042, м. Київ, пров. Новопечерський, 3, корп. 2)

до відповідача: Державного підприємства «Державний інститут по проектуванню промислових підприємств» (69005, м. Запоріжжя, вул. Патріотична, 74-а)

про стягнення суми,

Суддя Мірошниченко М.В.

Секретар судового засідання Хилько Ю.І.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_1 - довіреність № 11/06 від 16.01.2017 р., ОСОБА_2 - довіреність № 11/06 від 16.01.2017 р.

ВСТАНОВИВ:

Державне науково-виробниче підприємство інженерної геодезії «Укрінжгеодезія» Державного агентства земельних ресурсів України, м. Київ, звернулося в господарський суд Запорізької області із позовною заявою про стягнення з Державного підприємства «Державний інститут по проектуванню промислових підприємств» , м. Запоріжжя, заборгованості у розмірі 65295,71 грн., в т.ч.: 48000,00 грн. основного боргу за виконані роботи, 10433,21 грн. пені, 1635,30 грн. - 3% річних та 5227,20 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позов позивач вказує, що на виконання укладеного між сторонами договору від 12.07.2013 р. № ПВ13/15 на виконання інженерно-геодезичних робіт відповідачу було надано послуги на загальну суму 93000,00 грн., вартість яких останнім сплачено частково. За твердженням позивача, станом на 15.11.2016 р. заборгованість відповідача за виконані згідно договору роботи складає 48000,00 грн., що є підставою для покладення на останнього додаткової відповідальності у вигляді передбачених договором та законом санкцій. Посилаючись на приписи статей 11, 15, 526, 530, 553, 554, 610, 625 ЦК України, позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 09.12.2016 р. порушено провадження у справі № 908/3301/16, розгляд якої призначено на 17.01.2017 р.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив. Про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

03.01.2017 р. в господарський суд від представника позивача надійшло письмове клопотання (вих. № б/н від 30.12.2016 р.) про проведення судового засідання у режимі відеоконференції. В заяві зазначається, що найближчий суд, до якого може прибути представник позивача - ОСОБА_3 для участі у судовому засіданні у режимі відеоконференції - Господарський суд Вінницької області.

Ухвалою від 03.01.2017 р. у задоволенні клопотання Державного науково-виробничого підприємства інженерної геодезії «Укрінжгеодезія» Державного агентства земельних ресурсів України про проведення судового засідання 17.01.2017 р. о 12 год. 30 хв. по справі №908/3301/16 в режимі відеоконференції відмовлено через необґрунтованість.

Позивач вимоги ухвали суду від 09.12.2016 р. не виконав, витребуваних судом документів не надав, представника у судове засідання не направив, про причини неявки суду не повідомив. Про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Згідно з п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Як свідчать матеріали справи, ухвала суду від 09.12.2016 р. з інформацією про час та місце судового розгляду справи, була своєчасно надіслана на адресу позивача, зазначену в позовній заяві, в строки та порядку, встановлених статтею 87 ГПК України. Отже, про час та місце судового розгляду даної справи позивач є повідомленим належним чином.

При цьому будь-яких клопотань (про відкладення розгляду справи) позивачем до суду не подано.

Згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. № 01-08/140, матеріали справ, звернення господарських судів і учасників судового процесу та інша інформація, яка надходить до Вищого господарського суду України, свідчать, що в діяльності деяких сторін, третіх осіб у справах набула поширення практика зловживання своїми процесуальними правами. Зокрема, мають місце нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, подання необґрунтованих клопотань про вчинення судом процесуальних дій, подання зустрічних позовів без дотримання вимог Господарського процесуального кодексу України, одночасного оскарження судових рішень в апеляційному і в касаційному порядку, подання апеляційних та касаційних скарг на судові акти, які не можуть бути оскаржені, тощо. Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судому продовж розумного строку.

Водночас, згідно з частиною третьою статті 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Стаття 75 ГПК України дозволяє суду розглянути спір за наявними у справі матеріалами, у випадку, якщо відзив на позов та витребувані судом документі не надані.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, суд визнав за можливе розглянути справу по суті спору за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутності представника позивача.

Відповідач письмового відзиву на позов не надав.

Представники відповідача у судовому засіданні зазначили, що заявлена позивачем до стягнення сума в розмірі 48000,00 грн. відповідачем оплачена, на підтвердження чого надано копію банківської виписки від 06.12.2016 р. Крім того, вказують на невідповідність наданого позивачем розрахунку пені вимогами п. 6 ст. 232 ГК України. До матеріалів справи надано розрахунок пені, згідно з яким належна до стягнення сума пені складає 5241,00 грн.

За клопотанням представників відповідача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

В судовому засіданні 17.01.2017 р. прийнято і проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представників відповідача, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Матеріали справи свідчать, що 12.07.2013 р. між Державним науково-виробничим підприємством інженерної геодезії «Укрінжгеодезія» Державного агентства земельних ресурсів України (Виконавцем, позивачем у справі) та Державним науково-виробничим підприємством інженерної геодезії «Укрінжгеодезія» Державного агентства земельних ресурсів України (Замовником, відповідачем у справі) було укладено договір № ПВ13/15 на виконання інженерно-геодезичних робіт (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання виконати: Комплекс інженерно-топографічних вишукувальних робіт для проектування лінії електропередач для підприємства по видобутку і переробці марганцевих руд Велико-Токмакського родовища в Запорізькій області.

За визначенням п. 2.1 Договору, вартість робіт за Договором розрахована Кошторисом (Додаток № 3), узгоджена Протоколом узгодження договірної ціни (Додаток № 1), що становлять невід'ємну частину цього договору, і складає 50000,00грн., в т.ч. ПДВ.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що до початку робіт Замовник перераховує на рахунок Виконавця аванс в розмірі 30% вартості робіт договору, що складає 15000,00 грн., в т.ч. ПДВ.

Згідно із п. 3.3 Договору підставою для заключних взаємних розрахунків є підписаний представниками Замовника та Виконавця акт здачі-приймання робіт, що надається Виконавцем Замовникові після завершення робіт.

Відповідно до п. 4.1 Договору приймання виконаних робіт здійснюється шляхом підписання Замовником акту здачі-приймання робіт.

Пунктом 8.1 Договору сторонами узгоджено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по договору Виконавець і Замовник несуть матеріальну відповідальність згідно з діючим законодавством України.

Сторона, що порушила свої зобов'язання по договору відшкодовує іншій стороні збитки, а терміновим зобов'язанням - сплачує пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми зобов'язань за кожний день прострочення (п. 8.3 договору).

Згідно із п. 9.3 Договору термін дії договору: початок - з моменту підписання договору обома сторонами - 12 липня 2013 р, закінчення - до повного виконання умов договору по фінансовим зобов'язанням.

Договірна ціна в сумі 50000,00 грн. узгоджена сторонами Протоколом (Додаток № 1) та Кошторисом від 11.07.2013 р. (Додаток № 3).

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов п. 3.2 Договору відповідачем 12.07.2013 р. перераховано позивачу аванс в розмірі 15000,00 грн., що підтверджується долученою до матеріалів справи банківською випискою.

Додатковою угодою № 1 від 28.08.2013 р. сторонами внесено зміни до умов Договору.

Так, пунктом 1 Додаткової угоди передбачено, що згідно пункту 1.3 у зв'язку із збільшенням обсягів виконання робіт Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання виконати наступні роботи: Комплекс інженерно-топографічних вишукувальних робіт для проектування лінії електропередач для підприємства по видобутку і переробці марганцевих руд Велико-Токмакського родовища в Запорізькій області, площею 53 га.

Пунктом 2 Додаткової угоди визначено, що згідно з п. 2.2 вартість робіт, передбачених в п. 1 даної додаткової угоди становить 43000,00 грн., в т.ч. ПДВ.

Договірна ціна в сумі 43000,00 грн. узгоджена Протоколом (Додаток № 1 до додаткової угоди) та Кошторисом (Додаток № 2 до додаткової угоди).

Як свідчать обставини справи та не заперечується сторонами, свої зобов'язання за договором позивачем виконано в повному обсязі.

Позивачем виконані, а відповідачем прийняті без зауважень передбачені Договором роботи, що підтверджується двостороннє підписаним та скріпленим печатками підприємств Актом № 13/15 здачі-приймання виконаних робіт від 31.10.2013 р. на загальну суму 93000,00грн., копію якого долучено до матеріалів справи (арк. справи 20-21).

За змістом позовної заяви, в порушення умов укладеного між сторонами Договору та додаткової угоди до нього, вартість виконаних робіт відповідачем оплачена не в повному обсязі. Згідно з копіями банківських виписок відповідачем 29.11.2013 р. сплачено суму 10000,00 грн. та 24.12.2013 р. суму 20000,00 грн.

Позивачем на адресу відповідача направлено претензію від 16.09.2015 р. за вих. № 80 з вимогою сплатити заборгованість по договору в розмірі 48000,00 грн.

Як зазначено в позовній заяві, з урахуванням вручення відповідачу претензії 21.09.2015 р., кінцевим строком погашення заборгованості за договором відповідно до ст.530 ЦК України є 28.09.2015 р. Проте, у вказаний строк, відповідач, взяті на себе зобов'язання за Договором, не виконав.

За доводами позивача, станом на 15.11.2016 р. заборгованість відповідача за виконані згідно договору роботи складає 48000,00 грн., що є підставою для покладення на останнього додаткової відповідальності у вигляді передбачених договором та законом санкцій.

Позовна вимога про стягнення з Державного підприємства «Державний інститут по проектуванню промислових підприємств» , м. Запоріжжя, заборгованості у розмірі 65295,71грн., в т.ч.: 48000,00 грн. основного боргу за виконані роботи, 10433,21 грн. пені, 1635,30 грн. - 3% річних та 5227,20 грн. інфляційних втрат, стала предметом судового розгляду у даній справі.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини... Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного між сторонами договору, які породили взаємні обов'язки: обов'язком позивача стало виконання обумовлених Договором робіт, а обов'язком відповідача - оплата їх вартості на умовах, визначених Договором.

Згідно з приписами п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, пунктом 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до приписів ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За змістом п. 3.3 Договору, підставою для заключних взаємних розрахунків є підписаний представниками Замовника та Виконавця акт здачі-приймання робіт, що надається Виконавцем Замовникові після завершення робіт. Отже, конкретного строку здійснення відповідачем остаточних розрахунків за виконані позивачем роботи умовами Договору не визначено.

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За доводами позивача, зважаючи на дату отримання відповідачем направленої йому претензії, кінцевим строком погашення заборгованості за договором є 28.09.2015 р.

Так, згідно долученої до матеріалів справи копії поштового повідомлення про вручення поштового відправлення (арк. справи 26) претензія позивача щодо сплати заборгованості в сумі 48000,00 грн. отримана повноважним представником відповідача 21.09.2015 р., останній день сплати заборгованості - 28.09.2015 р.

Отже, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за Договором щодо оплати виконаних позивачем робіт. Строк сплати сплив - 28.09.2015 року. Таким чином, відповідач прострочив виконання зобов'язання.

Слід зазначити, що факт неналежного виконання умов Договору та розмір заборгованості відповідачем не заперечується.

Представники відповідача у судовому засіданні зазначили про сплату суми основного боргу до моменту звернення позивача до суду, на підтвердження чого надали копію банківської виписки від 06.12.2016 р. Проте, згідно відбитку відділення поштового зв'язку на конверті, датою звернення позивача до суду з даним позовом - є 05.12.2016 р.

Враховуючи вищенаведене, суд відзначає, що позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу за Договором в сумі 48000,00 грн. була заявлена позивачем обґрунтовано.

Однак, зважаючи на надані відповідачем докази сплати залишку заборгованості, щодо стягнення 48000,00 грн. основного боргу провадження у справі слід припинити на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Разом з тим, факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов'язання, та факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати вартості виконаних позивачем на його замовлення робіт суд вважає доведеним.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги наведені вище приписи законодавства, представлені докази, а також роз'яснення, викладені у п. 1.12 Пленуму, відповідно до якого з огляду на вимоги ч.1 ст. 47 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Позивач просить стягнути з відповідача суму 1635,30 грн. - 3% річних та суму 5227,20 грн. втрат від інфляції.

Судом перевірено розрахунок 3% річних та втрат від інфляції за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» та здійснено розрахунки з урахуванням визнаною простроченою суми заборгованості в розмірі 48000,00 грн.

Суд відзначає, що вимога про стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню. Так, за заявлений період (з 29.09.2015 р. по 15.11.2016 р.) належний до стягнення розмір 3% річних становить суму 1629,87 грн.

Отже, вимога про стягнення 3 % річних задовольняється судом частково - в розмірі 1629,87 грн. В решті позовної вимоги про стягнення 3% річних слід відмовити, як нарахованої та заявленої до стягнення необґрунтовано.

Дослідивши розрахунок інфляційних втрат, здійсненний позивачем, судом встановлено, що з урахуванням приписів постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14, листа ВСУ від 03.04.1997р. № 62-97р., дати початку порушення грошового зобов'язання, суми боргу, що існувала у спірний період, суд вважає, що вимоги про їх стягнення підлягають задоволенню в заявленій сумі - 5227,20 грн.

Відносно заявленої до стягнення суми пені суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки

Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (далі - Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому, статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В свою чергу, п. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки відповідачем не виконувались своєчасно та належним чином зобов'язання щодо оплати вартості отриманого за Договором товару, позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі 10433,21 грн. за період з 29.09.2015 р. по 15.11.2016 р.

В даному випадку, факт порушення відповідачем умов Договору щодо строків оплати підтверджується матеріалами справи, тому вимоги про стягнення пені заявлено позивачем правомірно з правової точки зору. Проте, позивачем при визначення розміру пені не враховано приписи п. 6 ст. 232 ГК України.

Вимоги про стягнення пені заявлено позивачем на підставі п. 8.3 Договору, згідно з яким Сторона, що порушила свої зобов'язання по договору відшкодовує іншій Стороні збитки, а по терміновим зобов'язанням - сплачує пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми зобов'язань за кожний день прострочення.

Зважаючи на вищенаведене, суд визнає вимогу позивача про стягнення пені обґрунтованою, проте, вважає необхідним розмір пені, яка підлягає стягненню, обмежити періодом у шість місяців, оскільки законом встановлений граничний період нарахування пені за прострочення платежу - нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, і у більшому розмірі вона не може бути стягнута.

Здійснивши розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство , судом встановлено, що з урахуванням суми простроченої заборгованості (48000,00 грн.) та періоду заборгованості (з 29.09.2015 р.- виникнення зобов'язання по оплаті, по 29.03.2016 р. - що відповідає п. 6 ст. 232 ГК України), сума пені становить 5258,50 грн. і в цій сумі вимоги позивача про стягнення пені підлягають задоволенню. В решті заявлених вимог щодо стягнення пені суд відмовляє з огляду на їх необґрунтованість.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: в сумі 1629,87 грн. - 3% річних, в сумі 5227,20 грн. інфляційних втрат та в сумі 5258,50 грн. пені. В частині стягнення 48000,00 грн. основного боргу провадження у справі припиняється на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору. В іншій частині позовних вимог про стягнення 3% річних та пені суд відмовляє з огляду на необґрунтованість.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 460,93 грн. судового збору - пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також, суд констатує наявність підстав для повернення з Державного бюджету суми сплаченого судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України «Про судовий збір» .

Так, пунктом 1 статті 4 вказаного Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Зокрема, згідно пп. 2 п.2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат; позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Судом розглядаються вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 65295,71 грн., тобто, предметом розгляду даної справи є вимога майнового характеру, за яку належить до сплати - 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати, що складає 1378,00 грн.

Згідно наданого до позову платіжного доручення № 186 від 16.11.2016 р. позивачем сплачено суму 1378,00 грн. судового збору.

Статтею 7 Закону України «Про судовий збір» врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, в тому числі визначено підстави такого повернення, яке здійснюється за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду. Зокрема, сума судового збору підлягає поверненню у випадку закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом) (п. 5 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону).

Таким чином, із урахуванням ст. 7 Закону України «Про судовий збір» позивачу підлягає поверненню з державного бюджету судовий збір за вимогами, провадження у справі за якими припинено - в частині стягнення 48000,00 грн., що складає суму 720,00 грн.

Отже, позивачу підлягає повернення з державного бюджету сума судового збору в розмірі 720,00 грн., про що слід видати ухвалу згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» - за наявності відповідної заяви.

Керуючись ст.ст. 49, 75, п. 1-1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Державний інститут по проектуванню промислових підприємств» (69005, м. Запоріжжя, вул. Патріотична, 74-а, код ЄДРПОУ 32343302) на користь Державного науково-виробничого підприємства інженерної геодезії «Укрінжгеодезія» Державного агентства земельних ресурсів України (01042, м. Київ, пров. Новопечерський, 3, корп. 2, код ЄДРПОУ 22807329) суму 5258 (п'ять тисяч двісті п'ятдесят вісім) грн. 50 коп. пені, суму 1629 (одна тисяча шістсот двадцять дев'ять) грн. 87 коп. - 3% річних, суму 5227 (п'ять тисяч двісті двадцять сім) грн. 20 коп. інфляційних втрат та суму 460 (чотириста шістдесят дев'ять) грн. 93 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

За вимогою про стягнення 48000,00 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

В іншій частині позову відмовити.

Видати ухвалу на повернення з державного бюджету України Державному науково-виробничому підприємству інженерної геодезії «Укрінжгеодезія» Державного агентства земельних ресурсів України (01042, м. Київ, пров. Новопечерський, 3, корп. 2, код ЄДРПОУ 22807329) суми 720 (сімсот двадцять) грн. 00 коп. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення № 186 від 16.11.2016 р., - за наявності відповідної заяви.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлено у повному обсязі та підписано згідно із вимогами ст. 84 ГПК України та ч.3 ст. 51 ГПК України 19.01.2017 р.

Суддя М.В. Мірошниченко