Постанова

від 20.01.2017 по справі 815/6086/16

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/6086/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2017 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.,

при секретарі: Казарян С.Б.

сторін:

позивач: ОСОБА_1

ОСОБА_2 (представник за ордером та угодою)

відповідач: Сосницька Н.В. (представник за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці ДФС про визнання незаконним та скасування наказу № 1151-о від 07.11.2016р., поновлення на посаді, -

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 16 січня 2017 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської митниці ДФС, в якому позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить: визнати незаконним та скасувати наказ № 1151-о від 07.11.2016р. про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 за порушення Присяги державного службовця у відповідності до вимог пункту 1 частини 2 статті 65 Закону України Про державну службу від 10.12.2015 року № 889-VIII - звільнення з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста Ізмаїл Одеської митниці ДФС; поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста Ізмаїл Одеської митниці ДФС.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 07.11.2016р. Одеською митницею ДФС прийнято наказ № 1151-о, яким позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади. На думку позивача, цей наказ є необґрунтованим, безпідставним, прийнятим упереджено, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття цього рішення, нерозсудливо, без урахування права позивача на участь у процесі прийняття рішення. Позивач наголошує на протиправності наказу № 1151-0 від 07.11.2016 р., оскільки, перебуваючи на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста "Ізмаїл" Одеської митниці ДФС, позивача протиправно притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби, на підставі тверджень, викладених у висновку службового розслідування, що не відповідають дійсності та проведеного службового розслідування з неповним з'ясуванням обставин правомірності дій позивача та з порушенням процедури розслідування. Так, позивач зазначив, що дії щодо оформлення ним транспортних засобів здійснювались у період чинності Закону України Про державну службу №3723-XII від 16.12.1993 р., відповідно до якого відсутні норми пов'язані з застосуванням дисциплінарної відповідальності пов'язаної зі звільненням державного службовця з посади. Відтак, на думку позивача, дії Одеської митниці ДФС щодо застосування вимог п. 1 ч.2 ст. 65 Закону України Про державну службу від 10.12.2015 року №889-VIII для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності пов'язаної зі звільненням з посади за дії, які здійснювалися під час чинності Закону України Про державну службу N 3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року, вважає протиправними, оскільки правовідношення по факту митного оформлення, які склалися між сторонами виникли до набрання чинності Закону України Про державну службу від 10.12.2015 року №889-VIII. Також наголошується, що відповідачем було порушено десятиденний строк на винесення рішення на підставі пропозиції комісії або подання дисциплінарної комісії чи надання вмотивованої відмови протягом цього строку. Вважає, що обставини, викладені в наказі №1151-0 від 07.11.2016 р., не можуть бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності - звільнення з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста Ізмаїл Одеської митниці ДФС, оскільки позивач не вчиняв жодних порушень вимог Митного кодексу України, інших нормативних актів України, наказів та розпоряджень керівництва ДФС України, в тому числі Присяги державного службовця у відповідності до вимог пункту 1 частини 2 статті 65 Закону України Про державну службу №889-VIII від 10.12.2015 р.

Від відповідача надійшли письмові заперечення на адміністративний позов (68-72), в яких, зокрема, зазначено, що позивач допустив несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, що призвело до порушення вимог Митного кодексу України, низки нормативних актів України, наказів та розпоряджень керівництва ДФС України та зумовило невиконання завдань ДФС, визначених Положенням про Державну фіскальну службу України, затвердженого постаново Кабінету Міністрів України № 236 від 21.05.2014 р. під час здійснення митного оформлення тракторів у митному режимі тимчасове ввезення до 1 року , що завдало шкоду бюджету України.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив відмовити у задоволенні адміністративного позову з підстав, наведених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Наказом Одеської митниці ДФС №209-о від 26.12.2014р. позивача переведено з 26.12.2014р. на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста Ізмаїл Одеської митниці ДФС (а.с. 102).

Наказом начальника Одеської митниці ДФС Марушевської Ю.Л. "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" №1151-о від 07.11.2016 р. позивача з 07.11.2016р. звільнено з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста Ізмаїл Одеської митниці ДФС за порушення Присяги державного служби (а.с. 11-16).

Підставами прийняття вказаного наказу зазначено копію службової записки дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ Одеської митниці ДФС № 2828/15-70-18 від 22.09.2016р., копію подання дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ Одеської митниці ДФС щодо звільнення ОСОБА_1 з посади державної служби, копію пояснення ОСОБА_1

Як вбачається з матеріалів справи, заступником начальника управління боротьби з митними правопорушеннями ОСОБА_5 подано Начальнику Одеської митниці ДФС Марушевській Ю.Л. службову записку № 6347/15-70-20-03 (а.с. 80), в якій повідомлялось про опрацювання інформації щодо п'яти випадків ввезення на митну територію України транспортних засобів (тракторів) через пункт пропуску для автомобільного сполучення Нові Трояни митного поста Ізмаїл Одеської митниці ДФС, які мають ознаки порушення вимог діючого законодавства України під час здійснення посадовою особою митного поста митного контролю та митного оформлення таких транспортних засобів, в зв'язку з чим просив порушити дисциплінарне провадження стосовно головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста Ізмаїл Одеської митниці ДФС ОСОБА_1.

За результатами розгляду вказаної службової записки 31.08.2016р. начальником Одеської митниці ДФС видано наказ №339 про здійснення дисциплінарного провадження стосовно головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста Ізмаїл Одеської митниці ДФС (а.с. 78).

Позивач не погоджується із накладенням дисциплінарного стягнення, вважає його протиправним, в зв'язку з чим звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч.3 ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Законом України "Про державну службу" як у попередній редакції так і в діючій на теперішній час передбачено, що особа, яка вступає на посаду державної служби вперше набуває статусу державного службовця з дня публічного складення нею Присяги державного службовця.

Так, згідно ч.2 ст.17 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993р. № 3723-XII громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту: "Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки". Присяга у зазначеній редакції приймалась позивачем.

Згідно ч.3 ст.21 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015р. № 889-VIII особа, яка вступає на посаду державної служби вперше, набуває статусу державного службовця з дня публічного складення нею Присяги державного службовця, а особа, яка призначається на посаду державної служби повторно, - з дня призначення на посаду.

Відповідно до ч.1 ст. 36 вказаного Закону особа, призначена на посаду державної служби вперше, публічно складає Присягу державного службовця такого змісту:"Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов'язки".

Зі змісту рішення Конституційного Суду України від 11.03.2011 року (реєстраційний №2-рп/2011) у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про Вищу раду юстиції" вбачається, що присяга має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного, зобов'язання державного службовця. Вона є особистою обіцянкою про вірність служби народові України. У присязі знаходить вияв конституційне положення про те, що джерелом влади є народ України і саме йому адресована присяга, яку складає державний службовець.

Згідно ч.1 ст. 64 Закону України "Про державну службу" за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.65 Закону України "Про державну службу" підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

Згідно п.1 ч.2 ст.65 Закону України "Про державну службу" порушення Присяги державного службовця є дисциплінарним проступком.

Згідно ч.1 ст.66 Закону України "Про державну службу" до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби.

Згідно ч.5 ст.66 Закону України "Про державну службу" звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 3, 7, 9-11, 13, 14 частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 цього Закону.

Частинами 6, 7 Закону України "Про державну службу" дисциплінарні стягнення, передбачені пунктами 2-4 частини першої цієї статті, накладаються виключно за пропозицією Комісії, поданням дисциплінарної комісії. За кожний дисциплінарний проступок до державного службовця може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

Згідно положень ч.1 ст.67 Закону України "Про державну службу" дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов'язків.

Частиною 1 ст. 68 Закону України "Про державну службу" передбачено, що дисциплінарні провадження ініціюються суб'єктом призначення. Пунктом 2 ч.2 ст.68 Закону України "Про державну службу" передбачено, що на державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В": зауваження - суб'єктом призначення; інші види дисциплінарних стягнень - суб'єктом призначення за поданням дисциплінарної комісії.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 71 Закону України "Про державну службу" з метою визначення наявності вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку може проводитися службове розслідування. У разі невиконання або неналежного виконання посадових обов'язків державним службовцем, перевищення повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну шкоду фізичній чи юридичній особі, державі або територіальній громаді, службове розслідування проводиться обов'язково. Службове розслідування стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В", проводиться дисциплінарною комісією у державному органі. Тривалість службового розслідування не може перевищувати один місяць. За потреби зазначений строк може бути продовжений суб'єктом призначення, але не більш як до двох місяців. До участі у проведенні службового розслідування суб'єктом призначення за поданням дисциплінарної комісії, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, можуть залучатися відповідні фахівці.

Згідно ч. 9 ст. 71 Закону України "Про державну службу" за результатами службового розслідування складається висновок про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності. Висновок, складений за результатами проведеного службового розслідування центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, передається Комісії.

Відповідно до вимог ч.ч. 9-11 ст. 69 Закону України "Про державну службу" Дисциплінарна комісія розглядає дисциплінарну справу державного службовця, сформовану в установленому цим Законом порядку. Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб'єкта призначення. Суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов'язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.

За приписам ч.ч.1-4 ст. 69 Закону України "Про державну службу" для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія). Дисциплінарну комісію стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В", утворює керівник державної служби у кожному державному органі. Дисциплінарна комісія діє у складі не менше шести членів. До складу дисциплінарної комісії включаються державні службовці державного органу, представники виборного органу первинної профспілкової організації з числа державних службовців, а в разі відсутності профспілкової організації - представники державних службовців, обрані на загальних зборах (конференції) державних службовців державного органу, а також можуть включатися представники громадських об'єднань, які мають досвід роботи у сфері державного управління, державної служби або за юридичним фахом.

Склад дисциплінарної комісії у державному органі затверджується наказом (розпорядженням) керівника державної служби. До складу дисциплінарної комісії у державному органі включаються в однаковій кількості: представники керівника державної служби, визначені ним одноосібно із числа державних службовців цього державного органу; представники виборного органу первинної профспілкової організації з числа державних службовців, а в разі відсутності профспілкової організації - представники державних службовців, обрані на загальних зборах (конференції) державних службовців державного органу. До складу дисциплінарної комісії можуть включатися експерти або інші представники громадських об'єднань, утворених відповідно до Закону України "Про громадські об'єднання", за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. До складу дисциплінарної комісії повинна бути включена щонайменше одна особа, яка має юридичну освіту не нижче другого (магістерського) рівня та досвід роботи за фахом.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" профспілки, їх об'єднання легалізуються шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу.

Легалізація всеукраїнських профспілок та їх об'єднань, інших профспілок та їх об'єднань здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань.

Для легалізації профспілок, об'єднань профспілок їх засновники або керівники виборних органів подають заяви. До заяви додаються статут (положення), протокол з'їзду, конференції, установчих або загальних зборів членів профспілки з рішенням про його затвердження, відомості про виборні органи, наявність організацій профспілки у відповідних адміністративно-територіальних одиницях, про засновників об'єднань.

На підставі поданих профспілкою, об'єднанням профспілок документів легалізуючий орган у місячний термін підтверджує заявлений статус за ознаками, визначеними статтею 11 цього Закону, включає профспілку, об'єднання профспілок до реєстру об'єднань громадян і видає профспілці, об'єднанню профспілок свідоцтво про легалізацію із зазначенням відповідного статусу.

Наказом Одеської митниці ДФС №164 від 12.05.2016 р. створена постійно діюча дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ, до складу якої від керівника державної служби Одеської митниці ДФС делеговані Волинець О.Б., Єзеров А.А., Палиця А.В. (а.с. 133).

Наказом Одеської митниці ДФС №167 від 17.05.2016р. на підставі подання Первинної профспілкової організації державних службовців Одеської митниці ДФС, листа Всеукраїнської громадської організації "Координаційний центр громадської безпеки України" до дисциплінарної комісії включено представників виборного органу Первинної профспілкової організації державних службовців Одеської митниці ДФС: Безрука В'ячеслава Миколайовича, Білоконя Михайла Петровича, Думбраву Володимира Івановича; представника громадського об'єднання Координаційний центр громадської безпеки України Гетьмана Ігоря Леонідовича (а.с. 132).

Проте згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань відсутні відомості про легалізацію Первинної профспілкової організації державних службовців Одеської митниці ДФС, водночас містяться відомості про Первинну профспілкову організацію працівників Одеської митниці ДФС (ідентифікаційний код юридичної особи 34995348; місцезнаходження: 65078, Одеська обл., місто Одеса, вул. Гайдара, будинок 21-А).

Підставою для видання оскаржуваного наказу послугувало, зокрема, подання голови комісії О.Б.Волинця, яке було затверджене на засіданні Дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ Одеської митниці ДФС, про що зазначено в ньому (протокол засідання №16 від 29.09.2016р.) (а.с. 73-75).

Таким чином, призначення до складу дисциплінарної комісії трьох осіб від не легалізованої Первинної профспілкової організації державних службовців Одеської митниці ДФС є неправомірним.

За результатами проведених заходів наказом начальника Одеської митниці ДФС № 1151-о від 07.11.2016р. за порушення Присяги державного службовця звільнено з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста Ізмаїл Одеської митниці ДФС.

При цьому, зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що керівник митного органу вважав повністю встановленими дисциплінарною комісією фактичні обставини та без будь-якого аналізу відтворив у наказі виклад обставин і висновки дисциплінарної комісії, які й слугували фактичною підставою для дисциплінарної відповідальності позивача.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок їх в сукупності, суд вважає зазначений наказ необґрунтованим, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у зв'язку з наступним.

З огляду на матеріали справи, підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади за результатами здійснення дисциплінарного провадження стосовно головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста Ізмаїл Одеської митниці ДФС ОСОБА_1 службова записка дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ Одеської митниці ДФС № 2828/15-70-18 від 22.09.2016р., подання дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ Одеської митниці ДФС щодо звільнення ОСОБА_1 з посади державної служби, пояснення ОСОБА_1 (а.с. 73-75, 81).

Згідно службової записки заступника начальника управління боротьби з митними правопорушеннями ОСОБА_5 № 6347/15-70-20-03 (а.с. 80-64), щодо п'яти випадків ввезення на митну територію України транспортних засобів (тракторів) через пункт пропуску для автомобільного сполучення Нові Трояни митного поста Ізмаїл Одеської митниці ДФС з ознаками порушення вимог діючого законодавства України, під час здійснення посадовою особою митного поста митного контролю та митного оформлення таких транспортних засобів допущено порушення, відтак, на думку вказаної посадової особи, потребували службової перевірки питання щодо неналежності митного оформлення за вищевказаними фактами, що здійснювалась позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, дисциплінарна комісія дійшла висновку, що головний державний інспектор відділу митного оформлення № 3 митного поста Ізмаїл Одеської митниці ДФС ОСОБА_1 допустив несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, що призвело до порушення вимог Митного кодексу України, низки нормативних актів України, наказів та розпоряджень керівництва ДФС України та зумовило невиконання завдань ДФС, визначених Положенням про Державну фіскальну службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 236 від 21.05.2014р. (а.с. 73-77).

При цьому відповідачем не зазначено номеру, дати, назви нормативних актів України, наказів та розпоряджень керівництва ДФС України, які на думку відповідача, порушено позивачем.

Згідно наданих позивачем пояснень позивач зазначив, що усі перелічені транспортні засоби згідно поданих документів зареєстровані у Республіці Молдові на фізичних осіб - нерезидентів та згідно постанови Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року Про правила дорожнього руху - є механічними транспортними засобами й не входять до переліку транспортних засобів, тимчасове ввезення яких заборонено.

За висновком комісії, який знайшов своє відображення у поданні, позивач підлягав притягненню до дисциплінарної відповідальності згідно положень п.1 ч.2 ст.65, ч.5 ст.66 та п.5 ч.4 ст. 67 Закону України "Про державну службу" у вигляді звільнення з посади державної служби.

Слід зазначити, що спосіб, в який викладені висновки комісії, свідчить про відсутність відповіді на доречні та важливі аргументи та доводи позивача стосовно відсутності фактичного підґрунтя для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи, обставинами, які в подальшому слугували для притягнення до дисциплінарної відповідальності головного державного інспектора відділу митних оформлень №3 митного поста Ізмаїл Одеської митниці ДФС ОСОБА_1, стало митне оформлення шести тракторів через червоний коридор у митному режимі тимчасове ввезення до 1 року без сплати митних платежів, а саме:

- транспорт Комбайн GEC 825 28.12.2015;

- транспорт Вантажний автомобиль TAC 878 (29.01.2016);

- транспорт Вантажний автомобиль GED 134 (13.03.2016);

- транспорт Вантажний автомобиль ТАЕ 122 (07.04.2016);

- транспорт Вантажний автомобиль ТАЕ 422 (22.04.2016);

- транспорт Вантажний автомобиль GED 320 (17.06.2016).

Як зазначено позивачем всі транспортні засоби було оформлено на підставі поданих документів на громадян Молдови - фізичних осіб, які є нерезидентами та згідно Постанови Кабінету Міністрів України Про правила дорожнього руху є механічними транспортними засобами і не входять до переліку транспортних засобів, тимчасове ввезення яких заборонено. Протилежного відповідачем не спростовано та не підтверджено належними та допустимими доказами.

При здійсненні митного оформлення позивачем внесено інформацію до модуля Диспетчер ЗМК у АСМО Інспектор про тип транспортного засобу як вантажний транспортний засіб та митне оформлення вищевказаних тракторів здійснювалось у митному режимі тимчасове ввезення до 1 року , оскільки в модулі Диспетчер ЗМК у АСМО Інспектор про тип транспортного засобу в підрозділі сільськогосподарська техніка відсутня пропозиція вибору транспортного засобу трактор .

Відповідно до ч.1 ст.380 МК України тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року.

Згідно п. 59 ч.1 ст. 4 МК України транспортні засоби комерційного призначення - будь-яке судно (у тому числі самохідні та несамохідні ліхтери та баржі, а також судна на підводних крилах), судно на повітряній подушці, повітряне судно, автотранспортний засіб (моторні транспортні засоби, причепи, напівпричепи) чи рухомий склад залізниці, що використовуються в міжнародних перевезеннях для платного транспортування осіб або для платного чи безоплатного промислового чи комерційного транспортування товарів разом з їхніми звичайними запасними частинами, приладдям та устаткуванням, а також мастилами та паливом, що містяться в їхніх звичайних баках упродовж їхнього транспортування разом із транспортними засобами комерційного призначення.

Відповідно до п. 60 ч.1 ст. 4 МК України транспортні засоби особистого користування - наземні транспортні засоби товарних позицій 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепи до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД, плавучі засоби та повітряні судна, що зареєстровані на території відповідної країни, перебувають у власності або тимчасовому користуванні відповідного громадянина та ввозяться або вивозяться цим громадянином у кількості не більше однієї одиниці на кожну товарну позицію виключно для особистого користування, а не для промислового або комерційного транспортування товарів чи пасажирів за плату або безоплатно.

Згідно ч.1 ст. 103 МК України тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.

Відповідно до ч.6 ст. 104 МК України для поміщення товарів у митний режим тимчасового ввезення особа, відповідальна за дотримання митного режиму, повинна:

1) подати органу доходів і зборів, що здійснює випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення у режимі тимчасового ввезення, документи на такі товари, транспортні засоби, що підтверджують мету їх тимчасового ввезення;

2) у випадках, передбачених законодавством, надати органу доходів і зборів зобов'язання про реекспорт товарів, транспортних засобів комерційного призначення, які тимчасово ввозяться, у строки, встановлені органом доходів і зборів;

3) подати органу доходів і зборів дозвіл відповідного компетентного органу на тимчасове ввезення товарів, якщо отримання такого дозволу передбачено законодавством;

4) сплатити митні платежі відповідно до статті 106 цього Кодексу або забезпечити виконання зобов'язання із сплати митних платежів відповідно до розділу X цього Кодексу.

Згідно Закону України від 24.03.2004р. № 1661-IV Україна приєдналася до Конвенції про тимчасове ввезення та Додатків A, B.1-B.9, C, D та E до неї, прийнятих 26 червня 1990 року у м. Стамбулі.

Згідно ст.1 глави І Додатку С Додаток щодо транспортних засобів до Конвенції про тимчасове ввезення "приватне використання" означає: перевезення особою виключно для особистих потреб, за винятком будь-якого комерційного використання.

Згідно ст.6 глави ІІІ Різні положення Додатку С Додаток щодо транспортних засобів до Конвенції про тимчасове ввезення, згода на тимчасове ввезення транспортних засобів надається без вимагання митного документа або гарантії.

В матеріалах справи відсутня будь-яка інформація про комерційне використання даних транспортних засобів на території України. Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не підтверджено належними доказами та не доведено порушень, які послугували підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи, висновок про наявність чи відсутність у діях головного державного інспектора ВМО № 3 митного поста Ізмаїл Одеської митниці ДФС ОСОБА_1 дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності (наказ від 31.08.2016 №339), складено 21 вересня 2016 року членом комісії А.А.Єзеровим.

Відповідачем було порушено ч.11 ст. 69 Закону України "Про державну службу", відповідно до якої суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов'язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.

Так згідно листа голови дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ Одеської митниці Волинця О.Б. №28/15-70-18 від 22.09.2016 р. на виконання вимог п 4.2. наказу Одеської митниці ДФС №339 від 31.08.2016 ро. Про здійснення дисциплінарного провадження було надано начальнику Одеської митниці ДФС Марушевській Ю.Л. подання дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ Одеської митниці ДФС щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста Ізмаїл Одеської митниці ДФС ОСОБА_1 (а.с. 73).

Проте оскаржуваний наказ суб'єктом призначення про притягнення до дисциплінарної відповідальності датований 07.11.2016 р., що є порушенням вимог ч.11 ст. 69 Закону України "Про державну службу".

Вирішуючи спір, суд враховує, що точність та передбачуваність підстав для дисциплінарної відповідальності є надзвичайно бажаними для цілей юридичної визначеності та особливо для гарантування незалежності.

Вислів "згідно із законом" вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (серед інших джерел, рішення від 25 березня 1998 року у справі "Копп проти Швейцарії", п. 55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II).

Отже, ця фраза передбачає, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (рішення від 24 квітня 2008 року у справі "C.G. та інші проти Болгарії", заява № 1365/07, п. 39). Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій у цьому контексті є необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (рішення у справі "P. G. та J. H. проти Сполученого Королівства", заява № 44787/98, п. 46, ECHR 2001-IX).

Оцінюючи обґрунтованість оскаржуваного наказу, суд виходить із того, що відповідний висновок має прийматися на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, які були досліджені під час перевірки і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.

При цьому належність доказу означає встановлення інформації (фактичних даних), які визначають предмет доказування. Зміст фактичних даних повинен відповідати їх формі, а саме документально підтверджувати певні обставини, на які посилається сторона, тобто мати ознаку допустимості, що виключає суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов'язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.

Відповідне дисциплінарне провадження повинно бути здатним призвести до встановлення фактів справи та до встановлення і покарання винних осіб. Отже, розслідування повинно бути ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні або необґрунтовані висновки. Вони повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події. Будь-який недолік розслідування, що стає на заваді встановленню причин порушення, є загрозою недотримання цього стандарту.

Отже, суд приходить до висновку, що дисциплінарною комісією не вжито заходів щодо об'єктивного та оперативного встановлення обставин, зазначених у пп. 9, 10, 12 ч.2 ст.73 Закону України "Про державну службу", оскільки саме проведення перевірки було поверховим та неповним, а висновки побудовані на помилковому тлумаченні законодавства.

Комісією фактично констатовано порушення позивачем вимог Присяги державного службовця, посадової інструкції, МК України, низки нормативно-правових актів, в основу чого покладено неправомірне, як встановлено судом вище, твердження про відсутність підстав для проведення митного оформлення за поданими декларантом документами, не вдаючись до будь-якого аналізу чи оцінювання вихідних даних для таких висновків, і без відповідного обґрунтування, яке повинно базуватись на відповідних фактах та обставинах та із застосуванням чітких та зрозумілих критеріїв.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, згідно з характеристикою начальника ВМО №3 митного поста Ізмаїл Одеської митниці ДФС Дьякова В.Е., ОСОБА_1 здебільшого характеризується з позитивного боку, за час роботи в митних органах зарекомендував себе з позитивного боку: дисциплінованим, старанним, виконавчим співробітником, тощо.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні № 37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі Суомінен проти Фінляндії Європейський суд вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 10 лютого 2010 р. у справі Серявін та інші проти України Європейський суд відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. В рішенні від 27 вересня 2010 р. по справі Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як зазначено в рішенні по справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" і "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер'їлдіз проти Туреччини").

Крім того, суд враховує, що принцип презумпції невинуватості перш за все є гарантією процесуального характеру по кримінальних справах, але за висновками ЄСПЛ його сфера застосування є значно ширшою: він є обов'язковим не тільки для кримінального суду, який приймає рішення щодо обґрунтованості обвинувачення, але й для віх інших державних органів. Так, на думку ЄСПЛ, замах на презумпцію невинуватості може виходити не тільки від суду чи судді, але й від інших публічних влад.

Висновок (а по суті констатація, якій не передували фактичне встановлення обставин, їх оцінка та аналіз) дисциплінарного провадження про порушення позивачем вимог посадової інструкції та МК України, здійснений без вирішення питання про винуватість чи невинуватість позивача, без аналізу питання юридичної кваліфікації рішення позивача і без оцінки свідчень, наданих ним безпосередньо.

При цьому суд встановив, що позивача було звільнено з порушенням фундаментальних принципів процедурної справедливості, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Одним із головних принципів адміністративного судочинства, відповідно до ст. 7 КАС України є принцип верховенства права. Відповідно до ст. 3 Конституції України та ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004).

Для вирішення спору та оцінки оскаржуваного рішення суд також врахував вимоги Європейської соціальної хартії, обов'язок з дотримання якої Україна взяла на себе відповідно до Закону України від 14 вересня 2006 року № 137-V "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" та якої не дотримався відповідач.

Так, Україна взяла на себе зобов'язання вважати обов'язковими для України такі статті та пункти частини II Хартії: п.1 (визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов'язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості), п.2 (ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає), п.3 (створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування), п.4 (забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм) статті 1 "Право на працю".

Згідно статті 24 "Право на захист у випадках звільнення" з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов'язуються визнати:

a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби;

b) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу.

З цією метою Сторони зобов'язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.

Слід наголосити, що права і свободи, закріплені в документах, які мають статус міжнародно-правових договорів, є частиною національного законодавства України. Зазначене проголошено частиною першою статті 9 Конституції України, відповідно до якої чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

З огляду на встановлені вище факти та обставини, суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставами для проведення відносно позивача службового розслідування та відображені у висновку службового розслідування та в оскаржуваному наказі відносно ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду даної справи.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що при винесенні оскаржуваного наказу в частині накладення на позивача дисциплінарного стягнення, відповідач діяв у спосіб, що не передбачений Конституцією та законами України; необґрунтовано та без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового розгляду, вказує на те, що відповідач при прийнятті оскаржуваного наказу № 1151-о від 07.11.2016р. діяв із суттєвим порушенням законодавства, яким врегульовано формування дисциплінарної комісії, а також без врахування фактичних обставин, які підлягали встановленню в ході проведення дисциплінарного провадження, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Суд також враховує, що відповідно до вимог п. 22 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Дисциплінарна відповідальність публічного службовця є предметом адміністративного права, а трудове законодавство у цьому випадку застосовується субсидіарно.

В даному випадку питання притягнення державних службовців до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення в повній мірі регламентовано спеціальним законодавством, проте останнє не врегульовує питань поновлення таких працівників у випадках незаконного звільнення, у зв'язку із чим суд вважає за можливе застосувати загальні норми трудового законодавства.

Згідно з ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дає підстави для висновку, що за змістом статті 235 Кодексу законів про працю України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.

В рішенні у справі "П'єрсак проти Бельгії" ЄСПЛ зазначив, що він виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому б він перебував, якби не була порушена стаття 6 Конвенції, таким чином підкреслюючи верховенство обов'язку відновлення status quo ante.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.

Встановлення статтями 105 та 162 КАС України способів захисту не виключає застосування інших способів захисту, зокрема тих, які встановлені КЗпП України при розгляді вимог про поновлення на роботі.

Задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково, скасувати акт індивідуальної дії та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.

Враховуючи вищевикладене, суд, визнаючи протиправним та скасовуючи наказ Одеської митниці ДФС № 1151-о від 07.11.2016р. про звільнення позивача з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста Ізмаїл Одеської митниці ДФС, беручи до уваги висновки Верховного Суду України та приписи ч.1 ст.244-2 КАС України, вважає за необхідне поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста Ізмаїл Одеської митниці ДФС з 07.11.2016р.

Відповідно до ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Статтею 86 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відтак, приймаючи до уваги вищевикладене та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 11, 71, 86, 159-164, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської митниці ДФС про визнання незаконним та скасування наказу № 1151-о від 07.11.2016р., поновлення на посаді, - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати наказ Одеської митниці ДФС № 1151-о від 07.11.2016р., яким ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста Ізмаїл Одеської митниці ДФС з підстав, передбачених п.1 ч.2 ст. 65 Закону України Про державну службу .

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста Ізмаїл Одеської митниці ДФС з 07.11.2016р.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста Ізмаїл Одеської митниці ДФС.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 20.01.2017 р.

Суддя: Г.П. Самойлюк

.