Ухвала

від 17.01.2017 по справі 817/178/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2017 року К/800/49701/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Веденяпіна О.А. Голубєвої Г.К. , розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2013 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013 у справі № 817/178/13-а за позовом Приватного акціонерного товариства Консюмерс-Скло-Зоря до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство Консюмерс-Скло-Зоря звернулося з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області Державної податкової служби від 03.08.2012 № 0000132250, від 18.10.2012 № 0001492351, № 0001502351 та № 0001512351.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2013, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області Державної податкової служби від 03.08.2012 № 0000132250, від 18.10.2012 № 0001492351, № 0001502351 та № 0001512351. Присуджено на користь Приватного акціонерного товариства Консюмерс-Скло-Зоря із Державного бюджету судовий збір у сумі 2294,00 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області (правонаступник Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області Державної податкової служби) подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Державною податковою інспекцією у Рівненському районі Рівненської області Державної податкової служби проведено планову виїзну документальну перевірку за період з 01.07.2010 по 31.03.2012, за результатами якої складено акт від 24.07.2012 № 170/16/22-141/22555135.

На підставі акта перевірки складено податкові повідомлення-рішення:

від 03.08.2012 № 0000722351 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 994959 грн., в т.ч. за основним платежем 927897 грн., за штрафними (фінансовими санкціями) 67062 грн.;

від 03.08.2012 № 0000712351 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 207404 грн., в т.ч. за основним платежем 176866 грн., за штрафними (фінансовими санкціями) 30538 грн.

від 03.08.2012 № 0000732351 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2012 року в сумі 3080662 грн.;

від 03.08.2012 № 0000132250 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі155477 грн., в т.ч. за основним платежем 133026,74 грн., за штрафними (фінансовими санкціями) 22450,26 грн.

Позивач не погодився із податковими повідомленнями-рішеннями та подав скаргу до Державної податкової служби у Рівненській області. Рішенням Державної податкової служби у Рівненській області від 18.10.2012 № 20501/10-210/313 скаргу позивача задоволено частково та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача:

від 03.08.2012 № 0000722351 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 8385,00 грн. за основним платежем;

від 03.08.2012 № 0000712351 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 7291,00 грн. за основним платежем та в сумі 1823 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 03.08.2012 № 0000732351 в частині зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 3018427,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження відповідачем складено податкові повідомлення-рішення:

від 18.10.2012 № 0001502351 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 986574,00 грн., в т.ч. 919512,00 грн. за основним платежем та 67062,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 18.10.2012 № 0001492351 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 198290,00 грн., в т.ч. 169575,00 грн. за основним платежем та 28715,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 18.10.2012 № 0000732351 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 62235,00 грн.

Вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.08.2012 № 0000132250, від 18.10.2012 № 0001502351, від 18.10.2012 № 0001492351 та від 18.10.2012 № 0000732351 є предметом позову.

Підставою для визначення позивачу податковим повідомленням-рішенням від 03.08.2012 за № 0000132250 грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 155477 грн. (в т.ч. за основним платежем 133026,74 грн., за штрафними (фінансовими санкціями) 22450,26 грн.) слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п.13.1 ст.13 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , п.160.2 ст.160 Податкового кодексу України, які полягали у неутриманні податку з доходів нерезидента із джерелом їх походження з України. Відповідач вважає, що позивач при здійсненні оплати за придбані послуги у нерезидентів C.L. GlassProductionConsulting LLC (США), Saint-Gobain Emballage (Франція), LWN LufftechnikGmbHHuhndorfer (Німеччина), OFFICINA MECCANICA SESTESE S.P.A (Італія) мав утримати податок з доходів нерезидентів, оскільки не надав довідок чи їх нотаріально засвідчених копій про підтвердження, що вказані нерезиденти є резидентами країн, з якими укладено міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування.

Згідно п.16.13 ст.16 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств відповідальність за утримання та перерахування до бюджету податку, зазначеного у ст.13 цього Закону, несуть платники податку, які провадять відповідні виплати. Перерахування податків, зазначених у ст. 13 Закону № 334/94-ВР, здійснюється до/або разом із здійсненням таких виплат.

Пунктом 13.2 ст.13 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств встановлено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснює на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться у гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3-13.6 ст. 13, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у п. 13.1 цієї статті, за ставкою 15 % від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Положення п.13.2 ст.13 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств відповідають положенням п.160.2 ст.160 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.13.1 ст.13 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Перелік таких доходів наведено у підпунктах а - й п.13.1 ст.13 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств .

Положення п.13.1 ст.13 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств відповідають положенням пункту 160.1 ст.160 Податкового кодексу України.

У відповідності до пп. й п.160.1 ст.160 Податкового кодексу України для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються, зокрема, інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів/виконаних робіт/наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Таким чином, доходи у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг з міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення, не підпадають під інші доходи від здійснення нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, які оподатковуються у порядку, визначеному п.13.2 ст.13 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств та п.160.2 ст.160 Податкового кодексу України.

Відповідач вважає, що доходи, виплачені позивачем вищевказаним нерезидентам, підпадають під дію пп. й п.13.1 ст.13 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств та пп. й п.160.1 ст.160 Податкового кодексу України, оскільки є іншими доходами від здійснення нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг з міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- між позивачем та компанією C.L. GlassProductionConsulting LLC (США) укладено контракт від 31.12.2009 б/н, за яким нерезидентом надано позивачу кваліфіковані консультаційні послуги з усіх аспектів виробництва скляної тари на заводі позивача;

- між позивачем та компанією Saint-Gobain Emballage (Франція) укладено контракт від 01.09.2008 № 01-09-08/SGE, за яким нерезидентом надано позивачу консультаційні послуги з ремонту автоматизації палетизатора на заводі позивача;

- між позивачем та компанією LWN LufftechnikGmbHHuhndorfer (Німеччина) укладено контракт від 18.06.2009 № 18-06-09/LWN із додатковою угодою від 29.12.2009 № 1 та від 03.05.2010 № 2, за якими нерезидентом надано позивачу послуги технічного обслуговування (балансування) вентиляторів системи охолодження склоформуючих машин цеха № 2;

- між позивачем та компанією OFFICINA MECCANICA SESTESE S.P.A (Італія) укладено контракт від 25.10.2010 № 25-10-10/OMS, за яким нерезидентом надано позивачу послуги з ремонту з наступним пусконалагоджуванням термоусадочної машини в цеху № 3.

Таким чином, виплачені резидентом (позивачем) нерезидентам доходи є доходами у вигляді компенсації вартості послуг, переданих (виконаних, наданих) резиденту від таких нерезидентів.

Зважаючи на те, що доходи отримані нерезидентами компаніями C.L. GlassProductionConsulting LLC (США), Saint-Gobain Emballage (Франція), LWN LufftechnikGmbHHuhndorfer (Німеччина), OFFICINA MECCANICA SESTESE S.P.A (Італія) не підпадають під визначення доходів із джерелом походження з України відповідно до п.13.1 ст.13 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств та п.160.1 ст.160 Податкового кодексу України (в т.ч., пп. й п.13.1 ст.13 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств та пп. й п.160.1 ст.160 Податкового кодексу України), на таких нерезидентів не розповсюджується вимога про надання довідок чи їх нотаріально посвідчених копій про підтвердження розповсюдження на них дії міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування.

Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій про протиправність податкового повідомлення-рішення від 03.08.2012 за № 0000132250, яким позивачу було визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 155477 грн., в т.ч., за основним платежем - 133026,74 грн., за штрафними (фінансовими санкціями) - 22450,26 грн.

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 18.10.2012 № 0001502351 грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 986574,00 грн., в т.ч., 919512,00 грн. - за основним платежем та 67062,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, та для зменшення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 18.10.2012 № 0000732351 від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 62235,00 грн. слугували висновки, викладені в акті перевірки, про порушення позивачем вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3, пп.5.4.2 п.5.4, п.5.9 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств та пп.138.4, пп.138.10.2 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України.

Згідно акту перевірки порушення вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3, пп.5.4.2 п.5.4, п.5.9 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств полягало у неправомірному віднесенні позивачем до складу валових витрат витрати в сумі 796381,65 грн., в т.ч. в сумі 217773,65 грн. за ІІІ квартал 2010 року та в сумі 217773,65 грн. за IV квартал 2010 року, за операціями з придбання позивачем у компанії C.L. GlassProductionConsulting LLC (США) консалтингових послуг за контрактом від 31.12.2009 № б/н. Зазначений висновок податковим органом обґрунтовано тим, що позивачем не підтверджено відповідними документами отримання послуг технологічного консалтингу та не доведено використання цих послуг у власній господарській діяльності. При цьому податковий орган виходив з того, що при складанні податкової звітності повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме: договори на їх виконання, акти виконаних робіт та результати виконаних робіт. Позивачем не було надано відповідачу копій документів, що підтверджують результат виконаних робіт відповідно до умов контракту б/н від 31.12.2009р., а також не надано документів, які підтверджують рівень освіти та кваліфікації консультантів. Водночас, відповідач в акті перевірки підтверджує факт надання йому актів приймання-передачі наданих послуг, підписаних позивачем та відповідачем, а також технічних звітів із описом наданих послуг.

Відповідач в акті перевірки також вказує, що надані позивачу нерезидентом C.L. GlassProductionConsulting LLC (США) послуги пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, винахідництвом і раціоналізацію господарських процесів, проведенням дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовленням та дослідженням моделей і зразків, виплатою роялті, придбанням нематеріальних активів, професійною підготовкою або перепідготовкою за профілем фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку. На думку контролюючого органу, правила віднесення витрат на придбання вищевказаних консультаційних послуг до складу валових витрат визначаються пп.5.4.2 п.5.4 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств . А тому, документами, які підтверджують правомірність віднесення зазначених витрат платника податку на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, є: типові форми первинного обліку об'єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій та форми державної статистичної звітності, затверджені Держкомстатом України; рішення Держпатенту України щодо реєстрації договору про передачу прав на інтелектуальну, в тому числі промислову, власність і/або ліцензійного договору на використання об'єктів інтелектуальної, в тому числі промислової, власності; звіт згідно з Державним стандартом України ДСТУ 3575-97 Патентні дослідження. Основні положення та порядок проведення ; патентний формуляр згідно з Державним стандартом України ДСТУ 3574-97 Патентний формуляр. Основні положення та порядок розробки .

Згідно акту перевірки порушення позивачем вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств полягало у неправомірному віднесенні позивачем до складу валових витрат І кварталу 2011 року витрати в сумі 785231,3 грн. на придбання у Представництва Г.Л.Н Європа юридичних послуг (послуг консультантів) у справі податкового розслідування та юридичних консультацій з корпоративних питань клієнта. Зазначений висновок обґрунтовано податковим органом тим, що позивачем не підтверджено первинними документами фактичне надання послуг.

Згідно акту перевірки порушення позивачем вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств полягало у неправомірному віднесенні позивачем до складу валових витрат за ІІІ квартал 2010 року витрат у сумі 28485 грн. за операціями з придбання товару (автоматичний вимикач, конденсатор) у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 Зазначений висновок обґрунтовано тим, що операція з придбання товару реально не здійснювалась. При цьому відповідач посилається на висновки, викладені в акті ДПІ у м. Івано-Франківську від 03.05.2012 № 28/17-2/НОМЕР_8, про неможливість проведення документальної виїзної позапланової перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, про відсутність у цієї особи умов для здійснення господарських операцій, ненадання до перевірки первинних документів, якими б підтверджувалась передача товарів до покупців.

Згідно акту перевірки порушення позивачем вимог пп.138.4, пп.138.10.2 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України полягало у неправомірному віднесенні до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, за ІІ квартал 2011 року витрат у сумі 14338,92 грн. за операціями з придбання товару (обладнання та запчастин) у Товариства з обмеженою відповідальністю Промислові мастила за договором від 01.02.2011 № 335/201. При цьому, відповідач посилається на висновки, викладені в акті від 17.11.2011 № 756/23-2/20601546 перевірки податкових декларацій з податку на додану вартість за квітень, травень, червень 2011 року ТОВ Промислові мастила , про непідтвердження фактичного вчинення господарських операцій з його контрагентами - Товариством з обмеженою відповідальністю Сіріус-Сервіс КІА та Товариством з обмеженою відповідальністю Вегаплюс .

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 18.10.2012 № 0001492351 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 198290,00 грн., в т.ч. 169575,00 грн. за основним платежем та 28715,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, слугували висновки, викладені в акті перевірки, про порушення позивачем вимог пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість та п.198.1, п.198 ст.198 Податкового кодексу України, що полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість за серпень 2010 року в сумі 5697,00 грн. за операціями з придбання товару у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та за квітень, травень, червень 2011 року в сумі 2867,78 грн. за операціями з придбання товарів у ТОВ Промислові мастила . При цьому, податковий орган виходив з тих самих мотивів, якими обґрунтовуються порушення вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , пп.138.4, пп.138.10.2 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України.

Згідно зі ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Відповідно, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.5.2 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Пунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Порядок формування платником податку на прибуток підприємств витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, регулюється ст.138 Податкового кодексу України, а порядок формування платником податку на додану вартість податкового кредиту - ст. 198 Податкового кодексу України.

З 01.04.2011 набрав чинності розділ ІІІ Податкового кодексу України Податок на прибуток підприємств .

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема з витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Підпунктом 138.1.1. п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Зважаючи на вищенаведені норми законів, колегія суддів зазначає, що витрати платника податків мають бути фактично здійснені як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, і підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що передбачають реальні господарські операції, які відображаються в податковому обліку та які повинні спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем на підтвердження фактичного надання послуг та їх зв'язку із господарською діяльністю до перевірки було надано: контракт б/н від 31.12.2009, укладений між позивачем та C.L. GlassProductionConsulting LLC (США); акти приймання-передачі послуг, підписані C.L. GlassProductionConsulting LLC (США) та позивачем; банківські виписки та платіжні доручення, що підтверджують перерахування позивачем коштів компанії C.L. GlassProductionConsulting LLC (США); договір про надання юридичних послуг б/н від 19.02.2010р., укладений між представництвом Г.Л.Н ЄВРОПА та позивачем; акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг), підписані позивачем та представництвом Г.Л.Н ЄВРОПА ; банківські виписки та платіжні доручення, які підтверджують факти перерахування коштів позивачем представництву Г.Л.Н ЄВРОПА ; технічні звіти до актів приймання-передачі послуг, підписані з компанією C.L. GlassProductionConsulting LLC (США), з детальним описом послуг, що надавались представником C.L. GlassProductionConsulting LLC (США) на заводі позивача.

Також суду надано описи виконаних представництвом Г.Л.Н ЄВРОПА послуг до актів № ОУ49001527 від 30.06.2011, № ОУ49001578 від 30.06.2011, № ОУ49001476 від 12.05.2011, № ОУ001406 від 28.04.2011, № ОУ001440 від 31.03.2011, № ОУ49001483 від 12.05.2011, № ОУ001349 від 01.02.2011, № ОУ001371 від 25.02.2011, № ОУ001405 від 28.04.2011, № ОУ001441 від 31.03.2011, № ОУ49001481 від 12.05.2011, № ОУ49001522 від 30.06.2011, № ОУ49001577 від 30.06.2011, № ОУ001663 від 08.12.2011, № ОУ1688 від 04.10.2011, № ОУ49001482 від 12.05.2011, № ОУ49001524 від 30.06.2011, № ОУ1840 від 12.01.2012, № ОУ001350 від 01.02.2011, № ОУ001366 від 25.02.2011, № ОУ001439 від 31.03.2011, № ОУ001409 від 28.04.2011, № ОУ001438 від 31.03.2011, № ОУ49001492 від 02.06.2011, № ОУ1841 від 12.01.2012, № ОУ001399 від 24.04.2011, № ОУ001424 від 31.03.2011, № ОУ49001497 від 02.06.2011, № ОУ49001538 від 30.06.2011, № ОУ001364 від 25.02.2011, № ОУ49001470 від 12.05.2011, № ОУ49001526 від 30.06.2011, № ОУ49001580 від 30.06.2011, № ОУ49001286 від 20.12.2010, № ОУ001365 від 28.02.2011, які за зверненням позивача були надані представництвом Г.Л.Н ЄВРОПА .

Дослідивши усі надані позивачем вищевказані докази, судами попередніх інстанцій встановлено, що вони відповідають вимогам ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , ними підтверджено факти поставки компанією C.L. GlassProductionConsulting LLC (США) та представництвом Г.Л.Н ЄВРОПА послуг з метою використання у власній господарській діяльності позивача. Зазначені докази оцінені судами попередніх інстанцій як належні і допустимі.

Судами попередніх інстанцій також надана правильна оцінка доводам податкового органу про порушення позивачем вимог пп.5.4.2 п.5.4 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств .

Відповідно до пп.5.4.2 п.5.4 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку. Норми цього підпункту стосуються витрат на зазначені заходи незалежно від того, чи призвели такі заходи до збільшення доходів платника податку.

Статтею 1 Закону України Про наукову і науково-технічну діяльність визначено, що науково-технічна діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій. Її основними формами (видами) є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов'язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного їх використання. У разі виникнення розбіжностей між податковим органом та платником податку стосовно зв'язку витрат на цілі, обумовлені цим підпунктом, з основною діяльністю платника податку, такі податкові органи зобов'язані звернутися до Міністерства України у справах науки і технологій, чий експертний висновок є підставою для прийняття рішення податковим органом.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, послуги технологічного консалтингу, надані позивачу компанією C.L. GlassProductionConsulting LLC (США), не є творчою діяльністю, оскільки результатом таких послуг не є одержання якісно нових знань, а є застосування вже існуючого знання і досвіду однієї особи (консультанта) для вирішення завдань, що постають у господарській діяльності іншої особи (замовника послуг).

Відповідно до п.1.30 ст.1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, договір, укладений між позивачем та C.L. GlassProductionConsulting LLC (США), не передбачає передання в користування або надання права користування будь-яким авторським правом на твори, а передбачає надання послуг технічного консалтингу, тобто, передачу вже наявного промислового досвіду.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що контракт від 31.12.2009 б/н, укладений між позивачем та C.L. GlassProductionConsulting LLC (США), є договором про надання послуг, і цей контракт не передбачає вчинення операцій, про які йдеться у пп.5.4.2 п.5.4 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств .

Таким чином, посилання відповідача на те, що на зазначені витрати позивача поширюються положення пп. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , є безпідставними.

В результаті дослідження усіх первинних документів судами встановлено зв'язок понесених позивачем витрат за операціями компанією C.L. GlassProductionConsulting LLC (США) та Представництвом Г.Л.Н ЄВРОПА з господарською діяльністю позивача.

Зокрема, судами попередніх інстанцій встановлено, що послуги технологічного консалтингу, надання яких підтверджується контрактом від 31.12.2009 б/н, актами приймання-передачі послуг та технічними звітами виконавця, вказують, що послуги отримані від виконавця C.L. GlassProductionConsulting LLC (США), спрямовані на забезпечення удосконалення технологічного процесу виробництва скла, зменшення часу на заміну формокомплектів, покращення якості скла, збільшення швидкості машин, зменшення ваги виробів та усіх питань, які стосуються покращення ефективності виробництва. Згідно з довідкою ЄДРПОУ основним видом діяльності позивача є виробництво ємностей зі скла. Таким чином, послуги, спрямовані на підвищення ефективності виробництва скла, безпосередньо пов'язані із господарською діяльністю позивача.

Юридичні послуги, що надані позивачу представництвом Г.Л.Н ЄВРОПА за договором від 19.02.2010, пов'язані із представництвом інтересів позивача в судових справах, консультаціями з трудового, корпоративного, господарського та податкового права, підготовкою проектів договорів тощо.

Судами попередніх інстанцій також належно досліджено операції з придбання позивачем у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 у липні 2010 року товару (автоматичного вимикача, конденсатора), та з придбання товару (обладнання та запчастин) у ТОВ Промислові мастила за договором від 01.02.2011 № 335/201, в результаті чого встановлено таке.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 та Товариство з обмеженою відповідальністю Промислові мастила зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та є платниками податку на додану вартість.

Операції з придбання та оплати товару підтверджені видатковою накладною від 26.07.2010 № РН-0000700 та податковою накладною від 26.07.2010 № 748 в сумі 34182,00 грн., в т.ч. податок на додану вартість в сумі 5697,00 грн., платіжним дорученням від 19.08.2012 № 9180002691 та випискою з журналу реєстрації довіреностей про отримання ТМЦ від 23.07.2012 №2560. Зазначені документи оцінені судами як належні та допустимі.

В результаті дослідження документів внутрішнього господарського обліку позивача (прибутковий ордер № 13 від 02.08.2010; список документів матеріалів від 13.02.2013 (щодо автоматичного вимикача 400А); список документів матеріалів від 13.02.2013 (щодо контактора конденсатора 50 кВАр); список документів матеріалів від 13.02.2013 (щодо конденсатора 10 кВАр); список документів матеріалів від 13.02.2013 (щодо конденсатора 20 кВАр); список документів матеріалів від 13.02.2013 (щодо конденсатора 30 кВАр); список документів матеріалів від 13.02.2013 (щодо конденсатора 40 кВАр); акт списання № 14 від 12.08.2010 вказаних конденсаторів у виробництво) судами встановлено факт оприбуткування товару та використання товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності.

Судом допитано свідка ОСОБА_6, який працює менеджером із постачання ПАТ Консюмерс-Скло-Зоря та безпосередньо організовував закупівлю товарно-матеріальний цінностей у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, який пояснив, що товарно-матеріальні цінності (автоматичні вимикачі та конденсатори) були надіслані позивачу фізичною особою-підприємцем за власний рахунок через службу доставки ІНТАЙМ , звідки їх забрав водій та передав на склад позивача, чим і пояснюється відсутність товарно-транспортних накладних на вказаний товар. Укладення договору з фізичною особою-підприємцем здійснювалось у спрощений спосіб, у стислі строки, у зв'язку з тим, що на компресорних установках склалась аварійна ситуація, яка могла призвести до зупинки виробництва.

Операції з придбання позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю Промислові мастила товару підтверджуються первинними документами: договором від 01.02.2011 № 335/201, накладною від 12.04.2011 № 4-307, податковою накладною від 12.04.2011 № 1210, накладною від 19.05.2011 № 4-464, податковою накладною від 19.05.2011 № 1792, накладною від 29.04.2011 № 4-395, податковою накладною від 29.04.2011 № 3084, а також випискою з журналу реєстрації довіреностей про отримання ТМЦ від 12.04.2011 № 437, від 06.05.2011 №506, від 19.05.2011 № 549. Зазначені документи оцінені судами як належні та допустимі.

В результаті дослідження документів внутрішнього господарського обліку позивача (прибуткового ордеру від 01.05.2011 № 5210597397, списків документів , нарядів-замовлень щодо товарів, акта про введення в експлуатацію МШП) судами встановлено факт оприбуткування товарів та їх використання в господарській діяльності.

Висновки податкового органу про нереальність господарських операцій позивача із контрагентами фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю Промислові мастила є безпідставними, оскільки ґрунтуються лише на висновках актів перевірок цих контрагентів. При цьому самі господарські операції позивача з контрагентами податковим органом не досліджувались.

Платник податків (покупець товарів, робіт, послу) не має обов'язку та повноважень здійснювати на час вчинення господарських операцій та після вчинення таких операцій контроль за дотриманням платником податку, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності та оподаткування і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та на податковий кредит за зафіксовані контролюючим органом порушення постачальника.

Допущені постачальником порушення вимог законодавства при веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо нього та не впливають на право покупця на віднесення до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та до складу податкового кредиту сплачених (нарахованих) витрат і податку на додану вартість.

У справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 наголошував на індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2013 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013 - без змін.

2. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді О.А. Веденяпін

Г.К. Голубєва