Рішення

від 19.01.2017 по справі 915/1178/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2017 року Справа № 915/1178/16

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікс» , 54015, АДРЕСА_1

до відповідача: Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» ,

54029, м.Миколаїв, вул. Галини Петрової, 2а

про: стягнення заборгованості в сумі 129 513,95 грн.

за участю представників сторін

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю.

Позивач 04.11.2016 року звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом стягнути з відповідача заборгованість в сумі 129513,95 грн., з яких: 65064,92 грн. - основний борг, 58818,69 грн. - втрати від інфляційних процесів, 5631,24 грн. - 3 % річних.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі умов пунктів 1.1, 4.3 договору № 2012- 03/08 від 02.03.2012 року; видаткових накладних № 8 від 18.11.2013 року та № 9 від 19.11.2013 року; рахунків; товарно-транспортних накладних; податкових накладних; письмових вимог до відповідача від 04.04.2016 року та від 10.10.2016 року; виписок банку про часткову оплату; актів звірки взаєморозрахунків; норм ст.ст. 530, 509, 526, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 174, 193, 229 Господарського кодексу України та мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе за договором поставки грошових зобов'язань, оскільки отриманий товар підприємством не оплачено у повному обсязі.

Відповідач у відзиві не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на те, що товар, який, як стверджує позивач, він поставив згідно з договором відповідачу, не відповідає предмету договору, відсутні будь-які документи на підтвердження якості товару. Позивачем не надано жодних доказів узгодження вартості товару відповідно до п. 4.2 договору № 2012-03/17 від 02.03.2012. Надані позивачем товарно-транспортні накладні ані за формою, а ні за змістом не відповідають вимогам законодавства, а тому не можуть бути доказом поставки нафтопродукту - палива котельного вуглеводневого сумішного.

Відповідач стверджує, що для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, особливо з урахуванням того, що йдеться про використання коштів Державного бюджету України. Відповідач також вважає, що надана позивачем видаткова накладна № 3 від 06.11.2016 року не може бути підставою для стягнення з відповідача заборгованості, оскільки не є належним доказом поставки палива котельного відповідачу.

19.01.2017 р. за результатами розгляду справи, суд на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представників сторін, дослідивши докази у їх сукупності, господарський суд -

встановив:

02 березня 2012 року між сторонами був укладений договір № 2012-03/08, згідно з предметом якого позивач, як постачальник, зобов'язався постачати покупцеві лакофарбні матеріали, склокульки та інші матеріали, узгодженими партіями, а відповідач, як покупець, взяв на себе зобов'язання цей товар оплатити та прийняти в кількості відповідно поданим заявкам, які погоджені з постачальником. Кількість лакофарбних матеріалів, склокульок та інших матеріалів для постачання за цим договором визначається відповідно до заявок покупця.

За умовами пунктів 3.1, 3.2, 3.3, 3.5 договору відвантаження кожної партії товару проводиться протягом 2-х календарних днів після отримання постачальником заявки на партію товару. Постачання товару може здійснюватися автотранспортом покупця та за рахунок покупця. Постачання товару також може здійснюватися постачальником власним автотранспортом, за рахунок покупця (в такому випадку оплата за перевезення вантажів визначається виходячи з калькуляції на перевезення), або найманим автотранспортом згідно договору оренди для перевезення вантажів. Датою поставки товару вважається дата отримання цього товару покупцем та одночасного надання постачальником покупцю документів вказаних в п. 5.2 цього договору.

Загальна вартість договору (у тому числі з урахуванням вартості автоперевезення) складає 10000000,00 грн. (п. 4.1 договору).

Пунктами 4.3, 4.4 договору сторони визначили, що покупець здійснює оплату товару відповідно виставленого рахунку з відтермінуванням платежів протягом 30-ти календарних днів після отримання товару та виконання п 5.2 договору. Оплата товару, що постачається, здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів, в національній валюті України, на банківський рахунок постачальника.

За умовами п. 8.4 угоди, договір набирає чинності та вступає в силу з дати його укладання і підписання сторонами та діє до повного виконання всіх зобов'язань, що випливають з цього договору.

Спірні відносини, які виникли між сторонами, виходячи з предмету та умов вищенаведеного договору, регулюються положеннями чинного законодавства про поставку.

Так, згідно з приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріали справи свідчать що на виконання умов договору № 2012-03/08 від 02.03.2012 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 162996,39 грн., що підтверджується:

1) видатковою накладною № 8 від 18.11.2013 (поставка 16 тон мінерального порошку на суму 13712,00 грн.); рахунком № 8 від 18.11.2013 на суму 13712,00 грн., довіреністю № 197 від 01.11.2013р., товарно-транспортною накладною від 18.11.2013 р., податковою накладною від 18.11.2013р.;

2) видатковою накладною № 9 від 19.11.2013 (поставка палива котельного вуглеводневе сумішне 22,10 тон на суму 149284,39 грн.); рахунком № 9 від 19.11.2013 на суму 149284,39 грн., довіреністю № 197 від 01.11.2013р., товарно-транспортною накладною від 18.11.2013 р., податковою накладною від 19.11.2013р.

З матеріалів справи також вбачається, що між сторонами неодноразово складалися акти звірок взаємних розрахунків: з 01.11.2013 по 24.02.2014, з 01.08.2013 по 05.02.2016, з 02.11.2013 по 10.10.2016. Зазначені акти звірок мають узгоджені між сторонами записи щодо факту наведених поставок за видатковими накладними № 8 від 18.11.2013 та № 9 від 19.11.2013, підписані обома сторонами без зауважень та заперечень, підписи сторін скріплені печатками підприємств.

Крім цього, матеріали справи містять докази про неодноразове звернення позивача до відповідача з письмовими вимогами щодо погашення заборгованості за поставлений товар за договором № 2012-03/08 від 02.03.2012.

Так, перша вимога позивача датована 04.04.2016 р. про оплату заборгованості в сумі 162996,39 грн. Отримана ця вимога відповідачем 07.04.2016 року.

Друга вимога позивачем датована 10.10.2016 року про оплату заборгованості в розмірі 65064,92 грн. Отримав дану вимогу відповідач 12.10.2016 року.

Водночас матеріали справи не містять жодної відповіді відповідача на вказані звернення позивача, що свідчить про те, що вимоги постачальника до покупця, щодо належного виконання зобов'язань, останнім були проігноровані.

Позивач надав суду документальні докази, які вказують на часткову оплату заборгованості відповідачем в загальній сумі 97931,47 грн., що підтверджується випискою по рахунку позивача (27.04.2016 на 47931,47 грн., 02.06.2016 на 50000,00 грн.). В призначенні платежу зазначено: оплата за паливо котельне згідно акту звірки від 05.02.2016 р.

Отже, за даними позивача, зазначеними платежами товар поставлений позивачем відповідачу за видатковими накладними № 8 від 18.11.2013 на суму 13712,00 грн., № 9 від 19.11.2013 на суму 149284,39 грн. був частково оплачений, залишок боргу складає в сумі 65064,92 грн. (162996,39 - 97931,47).

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Наведені обставини, щодо здійснених оплат по спірним відносинам відповідачем не спростовані.

Таким чином, за наданими суду доказами, загальний розмір основного боргу відповідача перед позивачем за договором поставки № 2012-03/08 від 02.03.2012 дійсно складає в сумі 65064,92 грн.; при цьому суд також взяв до уваги, що поставка товару за цим договором у відповідній кількості та відповідної вартості не заперечується відповідачем у його письмових поясненнях.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності із вимогами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши норми чинного законодавства згідно з обставинами справи, суд дійшов наступних висновків:

Згідно з вимогами статей 509, 510, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язанням з правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів, та мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Дїї сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) відповідають змісту правовідносин за договором поставки.

Відповідно з частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, а відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом з'ясовано, що текст договору № 2012-03/08 містить умову про строк оплати товару, відповідно до якої покупець здійснює оплату товару відповідно виставленого рахунку з відтермінуванням платежів протягом 30-ти календарних днів після отримання товару та виконання пункту 5.2 договору (надання покупцю продавцем рахунку-фактури, видаткової накладної; податкової накладної, оформленої відповідно до Податкового кодексу України; товарно-транспортної накладної (за потреби). Підставою для перерахування оплати за товар є рахунок-фактура від постачальника, а при затримці виконання пункту 5.2 відлік строку оплати за товар розпочинається з дати отримання відповідних документів.

За змістом статті 662 Цивільного Кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, кількість та якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу; продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. У разі, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання; якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві (стаття 666 цього Кодексу).

Перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та у порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства (стаття 687 Цивільного кодексу України).

Матеріали справи не містять будь-яких доказів, що сторони обумовили у договорі інший порядок та строк передачі документів, які стосуються товару, ніж передача одночасно відповідно до договору або актів цивільного законодавства; також відповідач не надав доказів належної фіксації відсутності таких документів під час прийому-передачі товару, встановлення розумного строку для передачі цих документів; також у справі відсутні будь-які претензії або вимоги покупця до постачальника щодо неналежного виконання останнім взятих на себе договірних зобов'язань.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, у встановлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, статуту, Цивільного кодексу України. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами, договорами, статутними та уставними документами. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання в разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані довести обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами.

Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 36 ГПК України).

Посилання відповідача у відзиві на те, що: позивачем поставлений товар, який не відповідає предмету договору; не надано жодних доказів узгодження вартості товару; товарно-транспортні накладні оформлені не у відповідності з вимогами чинного законодавства; поставка нафтопродуктів не може підтверджуватись видатковими накладними, не доведені належними доказами та спростовуються матеріалами справи.

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; відповідно до частин 1, 2 статті 9 зазначеного вище Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За змістом пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. При застосуванні засобів обчислювальної та іншої оргтехніки реквізити можуть бути зафіксовані у вигляді коду. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Відповідно до підпункту 7.5.1 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 N 281/171/578/155, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за N 805/15496, нафта і нафтопродукти вантажоодержувачам постачаються централізовано або вивозяться самостійно вантажоодержувачем. Контролювання наливання нафти або нафтопродуктів здійснює оператор автоматизованої системи наливу, а кількість налитого до міри повної місткості продукту здійснюється водієм автоцистерни на підставі договору постачання. Згідно з підпунктами 7.5.6, 7.5.7, 7.5.8, 7.5.10 цієї Інструкції відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

Розділ 7.5 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за № 805/15496 від 02.09.2008 р., не містить вимог щодо виготовлення ТТН на спеціальних бланках ліцензованими спеціалізованими установами.

Посилання ж відповідача на невідповідність товарно-транспортних накладних постанові Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 р. № 283, відповідно до якої бланки товарно- транспортних накладних віднесені до документів суворого обліку і мають виготовлятися ліцензованими спеціалізованими установами, є безпідставними, оскільки зазначена постанова втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 456 від р. і на час спірних відносин не діяла. Постановою Кабінету Міністрів України № 456 від 14.05.2012 р. ТТН не відносяться до документів суворої звітності.

Разом із тим, за приписами частини першої статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Як вже зазначалось вище, обставини справи щодо одержання відповідачем товару відповідно до умов укладеного договору та згідно з наявними у справі документами первинного бухгалтерського обліку (видаткові накладні) у відповідні строки та кількості послідовно визнавались відповідачем, що підтверджується змістом наведених актів звірки взаємних розрахунків, цільовим призначенням платіжних документів та змістом податкових накладних з розшифровками податкових зобов'язань; будь-яких заяв та клопотань про витребування додаткових доказів у справі відповідач не подавав.

Твердження відповідача про фіктивність зазначеної поставки позивач спростовував договором № 11/03/13-1, укладеним між ТОВ Мікс та ТОВ Лімарті 11.03.2013 р., актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-18/11-1 від 18.11.2013 р., актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-19/11-1 від 19.11.2013 р.; договором оренди транспортного засобу № 1 від 01.10.2013 р., укладеного ТОВ Лімарті з ТОВ Валдіавіа , підтвердивши достовірність відомостей товарно-транспортних накладних від 18.11.2013 р. та від 19.11.2013 р. про перевезення ТОВ Лімарті на замовлення ТОВ Мікс мінерального порошку та палива котельного вантажоотримувачу ДП Миколаївський облавтодор .

Також судом не взято посилання відповідача на положення ст. 909 (ч. 1) Цивільного кодексу України, оскільки заявлені позивачем вимоги не пов'язані з перевезенням вантажу, а виникли у зв'язку з непроведенням відповідачем розрахунків за поставлений товар саме за договором поставки.

Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних, суд вважає за необхідне задовольнити його частково, оскільки позивачем передчасно, а отже невірно нараховано до стягнення з відповідача розміру 3% річних. Так, розрахунок 3% річних позивач хибно здійснив за період з 19.12.2013 року по 06 .11.2016 рік, оскільки з позовом товариство звернулось до господарського суду 04. 11.2016 року. Заяв про збільшення розміру позовних вимог від позивача протягом розгляду даного спору не надходило, отже виходячи з наведених обставин, в задоволенні частини стягнення 3% річних за період з 04.11.2016 року по 06.11.2016 рік слід відмовити.

Таким чином, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та, з урахуванням вищенаведеного, задоволенню їх частково.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 35, 36 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (54029, м.Миколаїв, вул. Галини Петрової, 2а, ЄДРПОУ 31159920) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікс» (54015, АДРЕСА_1, ЄДРПОУ 31365812) 129499,64 грн. з яких: 65064,92 грн. - основного боргу, 5616,03 грн. - 3 % річних, 58818,69 грн. - інфляційних втрат та 1923,28 грн. судового збору.

3. В задоволенні іншої частини стягнення 3% річних відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено та підписано 24.01.2017 р.

Суддя О.Г.Смородінова