Постанова

від 21.03.2017 по справі 915/1178/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2017 р.Справа № 915/1178/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії судді:

головуючого судді: Бєляновського В.В.,

суддів: Величко Т.А., Поліщук Л.В.

при секретарі - Колбасовій О.Ф.

За участю представників:

Від позивача: Шамрай В.Я.

Від відповідача: Чекамов В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

на рішення господарського суду Миколаївської області

від 19 січня 2017 року

у справі № 915/1178/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікс"

до відповідача: Дочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про: стягнення заборгованості в сумі 129 513,95 грн.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мікс" звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Дочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - ДП "Миколаївський облавтодор") про стягнення заборгованості в сумі 129 513,95 грн., з яких 65 064,92 грн. основного боргу, що виник внаслідок неналежного виконання відповідачем договору № 2012-03-08 від 02.03.2013 року щодо оплати у повному обсязі поставленого 18-19 листопада 2013 року товару, а також 58 818,69 грн. втрат від інфляції та 5 631,24 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання. Позовні вимоги обґрунтовувалися посиланнями на ст. ст. 174, 193 ГК України, ст. ст. 509, 525, 526, 530, 610, 625 ЦК України.

ДП "Миколаївський облавтодор" не визнало позов посилаючись на те, що товар, який позивач поставив згідно з договором № 2012-03-08 від 02.03.2013р.відповідачу, не відповідає предмету договору, відсутні будь - які документи на підтвердження якості товару і позивачем не надано доказів узгодження вартості товару відповідно до умов даного договору. Надані позивачем на підтвердження пред'явлених вимог товарно - транспортні накладні ані за формою, ані за змістом не відповідають вимогам законодавства, а тому не можуть бути доказом поставки визначеного товару. Відповідно до товарно - транспортної накладної поставка товару здійснювалася позивачем через автоперевізника - ТОВ Лімарті , однак суб'єкт господарювання з такою назвою в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відсутній. Надана позивачем видаткова накладна не може бути підставою для стягнення з відповідача заборгованості, оскільки не є належним доказом поставки товару відповідачу, так як для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 19 січня 2017 року (суддя - Смородінова О.Г.) позов задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікс" 129 499,64 грн., з яких: 65 064,92 грн. - основного боргу, 5 616,03 грн. - 3 % річних, 58 818,69 грн. - інфляційних втрат та 1 923,28 грн. судового збору. В задоволенні іншої частини стягнення 3% річних відмовлено.

Судове рішення мотивовано приписами ст. ст. 509, 510, 526, 625, 662, 687, 712 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст. ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України, в порушення яких відповідач не надав суду належних доказів виконання в повному обсязі своїх зобов'язань за укладеним договором № 2012-03-08 від 02.03.2013р. щодо оплати отриманого товару у встановлений строк, отже, наявний борг, а також втрати від інфляції та проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання підлягають стягненню на користь позивача.

В апеляційній скарзі ДП "Миколаївський облавтодор" просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник посилається на те, що обставини, які суд визнав встановленими, не були доведені належними та допустимими доказами, а при ухваленні рішення судом було порушено та неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права. При цьому, скаржник зокрема вказує те, що всупереч приписам статей 33, 34 ГПК України, суд визнав встановленими обставини справи щодо здійснення позивачем поставки нафтопродуктів за відсутності належних доказів (товарно - транспортної накладної), не застосував обов'язкові положення Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008р. N 281/171/578/155, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.09.2008р. за N 805/15496. Видаткові накладні, якими позивач та суд обґрунтували доведення факту поставки товару, не можуть бути доказом надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом, оскільки не містять передбачених чинним законодавством даних для ідентифікації певної господарської операції, а видана відповідачем своєму представнику ОСОБА_3 довіреність не містить повноважень на прийняття послуг з автоперевезення.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 02.03.2013 року між ДП "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (покупець) та ТОВ "Мікс" (постачальник) було укладено договір поставки № 2012-03-08, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався постачати покупцеві лакофарбні матеріали, склокульки та інші матеріали (надалі - товар), узгодженими партіями, а покупець зобов'язався його оплатити та прийняти в кількості відповідно поданим заявкам, які погоджені з постачальником. Кількість лакофарбних матеріалів, склокульок та інших матеріалів для постачання за цим договором визначається відповідно до заявок покупця.

За умовами пунктів 3.1, 3.2, 3.3, 3.5 договору, відвантаження кожної партії товару проводиться протягом 2-х календарних днів після отримання постачальником заявки на партію товару. Постачання товару може здійснюватися автотранспортом покупця та за рахунок покупця. Постачання товару також може здійснюватися постачальником власним автотранспортом за рахунок покупця (в такому випадку оплата за перевезення вантажів визначається виходячи з калькуляції на перевезення), або найманим автотранспортом згідно договору оренди для перевезення вантажів. Датою поставки товару вважається дата отримання цього товару покупцем та одночасного надання постачальником покупцю документів вказаних в п. 5.2 цього договору.

Пунктами 4.1, 4.3, 4.4 договору визначено, що загальна вартість договору (у тому числі з урахуванням вартості автоперевезення) складає 10 000 000,00 грн., в т.ч. ПДВ. Покупець здійснює оплату товару відповідно виставленого рахунку з відтермінуванням платежів протягом 30-ти календарних днів після отримання товару та виконання п 5.2 договору. Підставою для перерахування оплати за товар є рахунок - фактура від постачальника. При затримці виконання п.5.2, відлік строку оплати за товар розпочинається з дати отримання відповідних документів. Оплата товару, що постачається, здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів, в національній валюті України, на банківський рахунок постачальника.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що постачальник зобов'язаний надати покупцеві такі документи на товар, що постачається: - рахунок - фактуру; - видаткову накладну; - податкову накладну, оформлену відповідно до діючого Податкового кодексу України; - товарно - транспортну накладну (за потреби).

Згідно з п. 8.4 договору, цей договір набирає чинності та вступає в силу з дати його укладання і підписання сторонами та діє до повного виконання всіх зобов'язань, що випливають з цього договору.

На виконання своїх зобов'язань за укладеним договором позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 162 996,39 грн., що підтверджується довіреністю № 197 від 01.11.2013р., видатковою накладною № 8 від 18.11.2013р. на суму 13 712 грн. (мінеральний порошок у кількості 16 тн), рахунком - фактурою № 8 від 18.11.2013р. на суму 13 712 грн., податковою накладною від 18.11.2013р. та товарно-транспортною накладною від 18.11.2013р., а також видатковою накладною № 9 від 19.11.2013р. на суму 149 284,39 грн. (паливо котельне вуглеводне сумішне у кількості 22.100 тн), рахунком - фактурою № 9 від 19.11.2013р. на суму 149 284,39 грн., податковою накладною від 19.11.2013р. та товарно-транспортною накладною від 18.11.2013р.

Наявні у справі довіреність № 197 від 01.11.2013р. видана ДП "Миколаївський облавтодор" своєму представнику ОСОБА_3 на отримання від ТОВ Мікс визначеного товару, видаткова накладна № 8 від 18.11.2013р., рахунок - фактура № 8 від 18.11.2013р., податкова накладна від 18.11.2013р., товарно-транспортна накладна від 18.11.2013р., а також видаткова накладна № 9 від 19.11.2013р., рахунок - фактура № 9 від 19.11.2013р., податкова накладна від 19.11.2013р. та товарно-транспортна накладна від 18.11.2013р. в їх сукупності є належними доказами підтвердження достовірності факту передачі позивачем та отримання відповідачем визначеного товару на загальну суму 162 996,39 грн., чим спростовується безпідставне твердження відповідача про зворотне.

Отже, за встановленими судом на підставі вищезгаданих документів обставинами справи загальна вартість поставленого позивачем відповідачу товару за договором поставки № 2012-03-08 від 02.03.2013р. складає 162 996,39 грн.

Таким чином, відповідно до умов п. 4.3 даного договору остаточний розрахунок з позивачем за отриманий згідно з вищевказаними накладними товар відповідач повинен був здійснити не пізніше 18 та 19 грудня 2013 року відповідно.

Проте, оплата отриманого товару у встановлений строк відповідачем здійснена не була, у зв'язку з чим в нього утворилася прострочена заборгованість перед позивачем в сумі 162 996,39 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.11.2013 по 24.02.2014 та актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.08.2013 по 05.02.2016, підписаними обома сторонами та посвідченими їх печатками.

Листом від 04.04.2016р. позивач повідомив відповідача про наявність простроченої заборгованості за поставлений згідно з договором поставки № 2012-03-08 від 02.03.2013р. за вищевказаними накладними товар в сумі 162 996,39 грн. та виклав вимогу оплатити існуючу заборгованість. Зазначену вимогу було отримано відповідачем 07.04.2016р. за вхідним № 412-1.

27.04.2016 року відповідач здійснив часткову оплату поставленого за видатковою накладною № 9 від 19.11.2013р. товару в розмірі 47 931,47 грн. та 02.06.2016 року в розмірі 50 000 грн., а всього відповідачем було сплачено 97 931,47 грн., з призначенням платежу: оплата за паливо котельне згідно акту звірки від 05.02.2016р. , що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку позивача та актом звірки взаємних розрахунків за період з 02.11.2013 по 10.10.2016, підписаним обома сторонами та посвідченим їх печатками.

Отже, заборгованість відповідача за поставлений товар з урахуванням часткової оплати в розмірі 97 931,47 грн. становить 65 064,92 грн.

Листом від 10.10.2016р. позивач вдруге повідомив відповідача про наявність простроченої заборгованості за поставлений згідно з договором поставки № 2012-03-08 від 02.03.2013р. за вищевказаними накладними товар в сумі 65 064,92 грн. та виклав вимогу оплатити існуючу заборгованість. Зазначену вимогу було отримано відповідачем 12.10.2016р. за вхідним № 2088.

Проте, відповідач вказану вимогу залишив без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Місцевий господарський суд з'ясував, що договір № 2012-03/08 містить умову про строк оплати товару, відповідно до якої покупець здійснює оплату товару відповідно виставленого рахунку з відтермінуванням платежів протягом 30-ти календарних днів після отримання товару та виконання пункту 5.2 договору (надання покупцю продавцем рахунку-фактури, видаткової накладної; податкової накладної, оформленої відповідно до Податкового кодексу України; товарно-транспортної накладної (за потреби). Підставою для перерахування оплати за товар є рахунок-фактура від постачальника, а при затримці виконання пункту 5.2 відлік строку оплати за товар розпочинається з дати отримання відповідних документів.

За змістом ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, кількість та якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу; продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. У разі, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання; якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві (стаття 666 цього Кодексу).

Перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та у порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства (стаття 687 ЦК України).

Разом з тим, матеріали справи не містять будь-яких доказів, що сторони обумовили у договорі інший порядок та строк передачі документів, які стосуються товару, ніж передача одночасно відповідно до договору або актів цивільного законодавства; також відповідач не надав доказів належної фіксації відсутності таких документів під час прийому-передачі товару, встановлення розумного строку для передачі цих документів; також у справі відсутні будь-які претензії або вимоги покупця до постачальника щодо неналежного виконання останнім взятих на себе договірних зобов'язань.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України сторони зобов'язані довести обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами.

Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 36 ГПК України).

Місцевий господарський суд правомірно не взяв до уваги доводи відповідача щодо невідповідності поставленого товару предмету договору, відсутності документів на підтвердження якості товару, не надання доказів узгодження вартості товару відповідно до умов даного договору та невідповідності вимогам законодавства видаткових накладних та товарно - транспортних накладних наданих позивачем на підтвердження пред'явлених вимог, оскільки такі доводи об'єктивно нічим не підтверджені та спростовуються матеріалами справи.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; відповідно до частин 1, 2 статті 9 зазначеного вище Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За змістом п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. При застосуванні засобів обчислювальної та іншої оргтехніки реквізити можуть бути зафіксовані у вигляді коду. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Відповідно до підпункту 7.5.1 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 N 281/171/578/155, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за N 805/15496, нафта і нафтопродукти вантажоодержувачам постачаються централізовано або вивозяться самостійно вантажоодержувачем. Контролювання наливання нафти або нафтопродуктів здійснює оператор автоматизованої системи наливу, а кількість налитого до міри повної місткості продукту здійснюється водієм автоцистерни на підставі договору постачання. Згідно з підпунктами 7.5.6, 7.5.7, 7.5.8, 7.5.10 цієї Інструкції відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

Водночас, Розділ 7.5 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за № 805/15496 від 02.09.2008 р., не містить вимог щодо виготовлення ТТН на спеціальних бланках ліцензованими спеціалізованими установами.

Посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 19.04.1993р. № 283, відповідно до якої бланки товарно - транспортних накладних віднесені до документів суворого обліку і мають виготовлятися ліцензованими спеціалізованими установами, є безпідставними, оскільки зазначена постанова втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 456 від 14.05.2012р. і на момент виникнення спірних відносин не діяла.

Разом із тим, за приписами ч. 1 ст. 35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Як вже зазначалось вище, обставини справи щодо одержання відповідачем товару відповідно до умов укладеного договору та згідно з наявними у справі документами первинного бухгалтерського обліку (видаткові накладні) у відповідні строки та кількості послідовно визнавались відповідачем, що підтверджується змістом вищезгаданих актів звірки взаємних розрахунків, цільовим призначенням здійснених відповідачем платежів та змістом податкових накладних з розшифровками податкових зобов'язань; будь-яких заяв та клопотань про витребування додаткових доказів у справі відповідач не подавав. В апеляційній скарзі відповідачем не наведено обставин справи, з яких у суду повинні були виникнути сумніви щодо достовірності визнаних обставин та добровільності їх визнання на час вчинення тієї чи іншої дії, а доводи апеляційної скарги в цій частині є надуманими та непереконливими.

Твердження відповідача про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців суб'єкта господарювання з найменуванням ТОВ Лімарті та про фіктивність спірних поставок спростовуються наявними у справі витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 22.12.2016р. № 1001894992, ліцензією серії АД № 065047 виданою Міністерством транспорту та зв'язку України 31.07.2012 року ТОВ Лімарті для надання послуг з перевезення пасажирів та небезпечних вантажів автомобільним транспортом, договором № 11/03/13-1, укладеним між ТОВ Мікс та ТОВ Лімарті 11.03.2013р., актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-18/11-1 від 18.11.2013р., актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-19/11-1 від 19.11.2013 р.; договором оренди транспортного засобу № 1 від 01.10.2013р., укладеного ТОВ Лімарті з ТОВ Валдіавіа , чим підтверджується достовірність відомостей зазначених в товарно-транспортних накладних від 18.11.2013р. та від 19.11.2013р. про перевезення ТОВ Лімарті на замовлення ТОВ Мікс мінерального порошку та палива котельного вантажоотримувачу ДП Миколаївський облавтодор .

Не приймаються до уваги також наведені скаржником в апеляційній скарзі питання щодо не доведення належними доказами факту надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом та відсутності у представника ОСОБА_3 повноважень на прийняття послуг з автоперевезення, з безпредметним посиланням на ст. 909 ЦК України, яка регулює договір перевезення вантажу, оскільки підставою для звернення позивача з позовом у даній справі стало неналежне виконання ДП Миколаївський облавтодор умов договору поставки № 2012-03/08 від 02.02.2013р. щодо оплати переданого йому товару. Підписанням вищевказаних видаткових накладних № 8 від 18.11.2013р. та № 9 від 19.11.2013р., які є первинними обліковими документами, сторони зафіксували факт здійснення господарських операцій, тим самим встановивши договірні відносини, відмінні від перевезення вантажів, а саме відносини з поставки визначеного товару, що є підставою для виникнення обов'язку відповідача розрахуватися за отриманий товар, при цьому обов'язок відповідача здійснити оплату за перевезення вантажів встановлений умовами п. 3.3 договору.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки вони об'єктивно нічим не підтверджені та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не заперечуючи по суті та не спростувавши факту отримання від позивача товару у визначених кількості та вартості, не надав суду належних доказів проведення остаточного розрахунку, у зв'язку з чим прострочений борг відповідача перед позивачем в сумі 65 064,92 грн. обґрунтовано визнано судом першої інстанції таким, що підлягає стягненню.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахував відповідачеві 58 818,69 грн. втрат від інфляції та 5 631,24 грн. 3% річних.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, оскільки факт порушення встановленого умовами договору строку виконання грошового зобов'язання з боку відповідача є встановленим, і останнім не спростовано, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з відповідача втрат від інфляції та 3% річних є обґрунтованою.

Перевіривши обчислені позивачем розрахунки втрат від інфляції та процентів річних господарський суд першої інстанції правильно встановив, що вони відповідають умовам укладеного сторонами договору поставки та чинному законодавству і відповідачем не спростовані як в цілому, так і за їх складовими, а тому дійшов до підставного висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково у розмірі 5 616,03 грн. - 3% річних у зв'язку з допущеною позивачем арифметичною помилкою та у заявленій до стягнення сумі 58 818,69 грн. втрат від інфляції.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 19 січня 2017 року у справі № 915/1178/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Величко Т.А.

Поліщук Л.В.