Ухвала

від 19.01.2017 по справі 370/1061/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 370/1061/16-ц Головуючий у І інстанції Устимчук М. Ю. Провадження № 22-ц/780/227/17 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я. С. Категорія 26 19.01.2017

УХВАЛА

Іменем України

19 січня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Волохова Л.А., Матвієнко Ю.О.,

та секретаря Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний банк" на заочне рішення Макарівського районного суду Київської області від 22 серпня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Всеукраїнській Акціонерний Банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славкіної Марини Анатоліївни до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ Всеукраїнській Акціонерний Банк звернулося до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що 15 червня 2007 року між ВАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк , правонаступником якого є ПАТ ВіЕйБі Банк та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, згідно з яким відповідачу було надано кредит в сумі 67 000 доларів США, в порядку і на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами №1, №2 та №3 від 15 червня 2007 року до нього, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами. У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між банком та відповідачем 15 червня 2007 року було укладено іпотечний договір, за яким відповідач передав в іпотеку банку земельну ділянку площею 0,2500 га, що розташована на території Маковищанської сільської ради, Макарівського району, Київської області.

Вказує, що відповідач належним чином не виконував зобов'язань із повернення кредитних коштів, через що він був змушений звертатися до суду із позовом про стягнення з відповідача на користь банку суми боргу, за результатом розгляду якого рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 травня 2011 року з ОСОБА_4 на користь ПАТ ВіЕйБі Банк було стягнуто заборгованость за вказаним кредитним договором в розмірі 442 396,09 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи в розмірі 120,00 грн.

Однак зазначає, що вказане рішення суду до цього часу відповідачем не виконано та станом на 29 лютого 2016 року загальна сума заборгованості відповідача за цим кредитним договором становить 84 217 доларів США 79 центів та 26597,91 грн., через що змушений звертатися до суду із цим позовом за захистом своїх майнових прав.

Заочним рішенням Макарівського районного суду Київської області від 22 серпня 2016 року позов було задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором звернуто стягнення на земельну ділянку, належну ОСОБА_4, та стягнуто з нього на користь ПАТ ВіЕйБі Банк судові витрати, а у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням, ПАТ ВіЕйБі Банк подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне з'ясування судом усіх обставин справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у цих сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що оскільки відповідачем не було виконано своїх зобов'язань за кредитним договором та кошти у добровільному порядку не повернуто, то позовні вимоги у частині звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 червня 2007 року між ВАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 429/, згідно з яким відповідачу було надано кредит в сумі 67 000 доларів США, в порядку і на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, що можуть бути укладені в майбутньому і що складатимуть невід'ємну частину цього договору; кредит наданий на споживчі потреби; за користування кредитними коштами встановлена плата в розмірі 13 % річних строком до 15 червня 2012 року (а. с. 10-17).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між відповідачем та позивачем 15 червня 2007 року було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передав в іпотеку банку земельну ділянку площею 0,2500 га, що розташована на території Маковищанської сільської ради, Макарівського району, Київської області (а. с. 23-30).

Однак, з матеріалів справи вбачається, що відповідач порушив зобов'язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом.

Так, 20 травня 2011 року Шевченківський районний суд м. Києва ухвалив рішення про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ ВіЕйБі Банк заборгованості за кредитним договором № 429/11 від 15 червня 2007 року в розмірі 442 396,09грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі - 1 700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи в розмірі - 120,00 грн. (а. с. 33-34).

Не зважаючи на рішення суду, зобов'язання за кредитним договором до цього часу не виконано та станом на 29 лютого 2016 року (згідно розрахунку позивача) загальна сума заборгованості відповідача за вказаним кредитним договором становить 84 217 доларів США 79 центів та 26597,91 грн., що складається з: заборгованості за кредитом - 43900,00 дол. США; відсотків за користування кредитом - 40317,79 дол. США; заборгованості за комісією по обслуговуванню кредиту складає - 0,00 грн.; штрафу за несвоєчасне погашення кредиту (неустойка) - 26 597, 91грн. Загальна заборгованість - 2 305 058 грн. 76 коп. (а. с. 31-32).

В зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору, банк 26 квітня 2016 року направив відповідачу вимогу №12/2-24317 про наявність заборгованості, з вимогою погасити борг та попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі несплати заборгованості (а. с. 40-41).

Однак, вимогу банку було проігноровано, залишено без відповіді, кредитна заборгованість не погашена.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору; одностороння відмова від зобов'язання або од ностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Коде ксу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 7, п. 1 ст. 12 Закону України Про іпотеку , за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно п.9 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 30 березня 3012 року Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин , право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Таким чином, місцевий суд правильно встановив, що наявність рішення Шевченківського районного суду м. Києва в цивільній справі № 2-18520/10 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ ВіЕйБі Банк заборгованості за кредитним договором № 429/11 від 15 червня 2007 року в розмірі 442 396,09грн., яке залишилось невиконаним, не позбавляє можливості позивача звернутись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України Про іпотеку , у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України Про іпотеку , звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, зокрема, на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України Про іпотеку , у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання не менш, ніж у тридцятиденний строк та попередження про стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Як передбачено ст. 38 Закону України Про іпотеку якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Таким чином, оскільки відповідач своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову у частині звернення стягнення на предмет іпотеки, з урахуванням зокрема ст.ст. 526, 1054 ЦК України, Закону України Про іпотеку та п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин .

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованою відмову місцевого суду у задоволенні решти позовних вимог, зокрема щодо надання банку всіх прав продавця, оскільки дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 309 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний банк" відхилити.

Заочне рішення Макарівського районного суду Київської області від 22 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: