Рішення

від 17.01.2017 по справі 910/10298/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.2017Справа № 910/10298/15 За позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної М.А.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "М.М.Д."

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2

про стягнення 1 577 213,64 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Лавриненко К.Л. (представник за довіреністю № 43 від 03.01.2017р.);

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної М.А. звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "М.М.Д." заборгованості за Кредитним договором № 36 від 23.02.2005р. в розмірі 1 577 213,64 грн. з яких: 1 500 000,00 грн. заборгованість по кредиту, 73 674,66 грн. заборгованість за процентами, 1 446,88 грн. пеня за несвоєчасну сплату процентів, 165,34 грн. 3% річних та 1 926,76 грн. інфляційні збитки за несвоєчасну сплату відсотків.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що вимоги позивача були задоволені у повному обсязі за рахунок застави, шляхом прийняття у власність майнових прав на грошові кошти в сумі 2 500 000,00 грн. на підставі пунктів 4.1, 4.2, 4.3, 4.3.1 Договору застави майнових прав № 26-З-2011 від 21.03.2011р., який укладений між позивачем та ОСОБА_2 (заставодавцем), та пунктів 1.2, 1.3 Договору про відступлення права вимоги № 36-У-2011 (з відкладальною обставиною) від 21.03.2011р.

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Ковтун С.А.) від 23.07.2015 року у справі №910/10298/15 в позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2016 року рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2015 року у справі №910/10298/15 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.10.2016р. рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2016 року у справі №910/10298/15 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Справа розглядається судом першої інстанції вдруге.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 24.10.2016р. справу №910/10298/15 передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2016р. справу №910/10298/15 прийнято до свого провадження суддею Морозовим С.М., розгляд призначено на 29.11.2016р.

Позивачем на виконання вимог ухвали суду було надано для долучення до матеріалів справи письмові пояснення з урахуванням позиції суду касаційної інстанції, відповідно до яких, останній вказує на те, що звернення стягнення на предмет застави є правом кредитора, а не його обов'язком, відтак банк не обмежений у виборі способу захисту свого порушеного права та не зобов'язаний задовольняти свої вимоги виключно за рахунок предмету застави в судовому або позасудовому порядку. Враховуючи те, що банком не вчинялися дії щодо звернення стягнення на предмет застави, до позивача, на його думку, не перейшло право кредитора за Договором банківського вкладу Строковий № 216755/2011 від 21.03.2011р., укладеного з третьою особою.

В додаткових поясненнях, адресованих суду, позивач також зазначив про те, що на підставі ст. 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" 07.02.2015р. за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_2 було відшкодовано грошові кошти гарантованої суми в розмірі 200 000,00 грн., а кошти, які знаходилися на рахунку, належному третій особі в розмірі 2 500 000,00 грн. не були списані банком в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором. З урахуванням того, що третя особа не зверталась до позивача щодо включення його вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів, його вимоги до реєстру вимог кредиторів не було включено та такі вимоги вважаються погашеними.

Відповідачем на виконання вимог ухвали суду також було подано письмові пояснення, відповідно до яких останній зазначає, що виникнення заборгованості за Кредитним договором свідчить про фактичний перехід права вимоги грошових коштів в розмірі 2 500 000,00 грн. за Договором банківського вкладу Строковий № 216755/2011 від 21.03.2011р. та припинення зобов'язань за Кредитним договором шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України) та фактичну реалізацію права застави шляхом задоволення вимог позивача за кредитним договором. Таким чином, за твердженнями відповідача, в силу положень п. 4.3. Договору застави та п. п. 1.2., 1.3. Договору відступлення права вимоги, позивач отримав задоволення своїх вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2016р. розгляд справи відкладено до 13.12.2016р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2016р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів та відкладено розгляд справи до 17.01.2017р.

В судове засідання 17.01.2017р. представники відповідача та третьої особи вкотре не з'явились, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи, належним чином повідомлених про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 17 січня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.02.2005 року між Відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк" (кредитодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Росток-СД" (позичальник) було укладено Кредитний договір № 36 з наступними змінами та доповненнями до нього (далі - Кредитний договір).

У відповідності до п. 1.1. вказаного договору кредитодавець зобов'язався надати позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, що складають невід'ємну частину договору.

Згідно п. 1.1.1. Договору кредит надається у формі поновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом в сумі 1 500 000, 00 грн. Термін користування кредитом до 16-00 21.02.2006 (п.1.1.2), процентна ставка за користування кредитом 20 % річних (п.1.1.3).

За умовами пункту 3.3.5. Кредитного договору позичальник зобов'язався сплачувати кредитодавцеві проценти та комісії на умовах, визначених цим договором.

У разі несвоєчасного погашення кредиту, сплати процентів та комісій, визначених цим договором, позичальник сплачує кредитодавцю пеню в національній валюті України у розмірі подвійної процентної ставки, визначеної п. 1.1.3. цього договору, від суми відповідного непогашеного платежу за кожний день прострочення виконання, за реквізитами та у день, вказаними кредитодавцем (п. 4.3. Кредитного договору).

Надалі, між сторонами було укладено ряд договорів, якими внесено зміни до Кредитного договору: додаткова угода №1 від 24.02.2005 року, додаткова угода №2 від 25.02.2005 року, додаткова угода №3 від 01.06.2005 року, додаткова угода №4 від 21.02.2006 року, додаткова угода №5 від 18.04.2006 року, додаткова угода №6 від 23.03.2007 року, додаткова угода №7 від 07.12.2007 року, додаткова угода №8 від 21.02.2008 року, додаткова угода №9 від 05.03.2008 року, додаткова угода №10 від 20.02.2009 року, договір про внесення змін №11 від 07.05.2009 року, додаткова угода №12 від 18.06.2009 року, додаткова угода №13 від 19.02.2010 року, додаткова угода №14 від 06.04.2010 року, додаткова угода №15 від 19.08.2010 року, договір про внесення змін №16 від 17.03.2010 року, договір про внесення змін №17 від 21.03.2010 року, договір про внесення змін №18 від 19.09.2011 року, договір про внесення змін №19 від 09.04.2012 року, договір про внесення змін №20 від 12.04.2013 року, договір про внесення змін №21від 09.04.2014 року, договір про внесення змін №22 від 20.06.2014 року.

Додатковою угодою №12 від 18.06.2009р. сторони Кредитного договору домовились здійснити заміну позичальника - ТОВ "Росток-СД" шляхом переведення боргу на нового боржника - ТОВ "М.М.Д." та визначили новий термін остаточного повернення кредиту до 19 лютого 2010 року включно.

Договором № 17 від 21.03.2010р. про внесення змін до Кредитного договору сторони погодили процентну ставку за користування кредитом на рівні 17,75%, а договором про внесення змін № 22 від 20.06.2014р. сторони домовились визначити термін остаточного повернення кредиту - 19 червня 2015 року включно.

У відповідності до п. 1.3. Кредитного договору визначено, що застава виступає забезпеченням виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат.

Пунктом 7.4. Кредитного договору (в редакції, яка викладена в додатковій угоді № 12 від 18.06.2009р.) цей договір набирає чинності з дати його укладання та діє до повного виконання сторонами прийнятих на зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивачем у повному обсязі виконано зобов'язання за Кредитним договором №36.

Сторони передбачили (п. 2.11.1. Кредитного договору), що в разі наявності у позичальника простроченої більше 5 (п'яти) банківських днів заборгованості за траншами/кредитом, нарахованими процентами та комісіями, банк має право призупинити надання траншів/кредиту та вимагати дострокового погашення заборгованості за цим договором у повному обсязі.

Так, згідно п. 1.3., 1.3.2. Кредитного договору в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат виступає застава. Умови передачі майна в заставу та звернення стягнення на заставлене майно регулюються нормами чинного законодавства України і відповідним договором застави/поруки/іпотеки.

21.03.2011р. між банком (заставодержателем) та громадянином України - ОСОБА_2 (заставодавцем) укладено Договір застави майнових прав № 36-З-2011 (далі - Договір застави).

Відповідно до п. 1.1. Договору застави, в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором заставодавець надав заставодержателю в заставу майнові права, які полягають в праві вимоги на грошові кошти в сумі 2 500 000, 00 грн., що знаходяться на вкладному рахунку № 2653880000257, відкритому у ПАТ "ВіЕйБі Банк", та належать заставодавцю на підставі договору банківського вкладу "Строковий" № 216755/2011 (в національній валюті України) від 21.03.2011 року (далі - договір банківського вкладу), укладеного між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та заставодавцем.

Пунктом 1.3. Заставодавець стверджує, що майно, яке є предметом застави по даному договору, нікому не продане, не подароване, не знаходиться під забороною або під арештом та не перебуває в податковій заставі, окрім обтяження, що було зареєстровано відповідно до умов Договору застави майнових прав №34-З-2011 від 21.03.2011 року, що укладений в забезпечення виконання зобов`язань ЗАТ "Компанія Росток" по Кредитному договору №34 від 10.06.2008 року, укладеному між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та ЗАТ "Компанія Росток".

Згідно з п. 1.4. Договору застави керуючись ст. ст. 212, 512-519 Цивільного кодексу України, Заставодавець, уклав на користь Заставодержателя Договір відступлення права вимоги №36-У-2011 (з відкладальною обставиною) від 21.03.2011 року, відповідно до якого відкладальною обставиною є повне або часткове невиконання Позичальником умов Кредитного договору та/або Заставодавцем цього Договору застави.

21.03.2011 року між ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та ОСОБА_2 було укладено Договір відступлення права вимоги №36-У-2011 (з відкладальною обставиною) (надалі - Договір відступлення).

У відповідності до умов вказаного договору відступлення кредитор, керуючись ст. ст. 212, 512-519 Цивільного кодексу України, відступає новому кредитору право вимоги (з відкладальною обставиною) на грошові кошти за Договором вкладу "Строковий" №216755/2011 (в національній валюті України) від 21.03.2011 року, укладеному між ПАТ "ВіЕйБі Банк" (Банк) і ОСОБА_2 (вкладник), в сумі заборгованості ПАТ "ВіЕйБі Банк" за Договором вкладу. На момент укладення цього договору розмір права вимоги, що відступається, складав 2 500 000, 00 грн. (п. 1.1.1.)

Пунктом 1.2. Договору відступлення визначено, що відкладальною обставиною в розумінні цього договору є невиконання ТОВ "М.М.Д." зобов'язань по кредитному договору № 36 від 23.02.2005р., укладеним між ПАТ "ВіЕйБі Банк" і ТОВ "М.М.Д." (позичальником) та/або заставодавцем по договору застави майнових прав №36-З-2011 від 21.03.2011 року.

Відповідно пункту 1.3. Договору відступлення передбачено, що з моменту настання відкладальної обставини, зазначеної в п. 1.2. договору відступлення права вимоги, до нового кредитора (ПАТ "ВіЕйБі Банк") переходить право вимоги, що належить кредитору (ОСОБА_2), визначене в п.1.1 цього договору.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо повернення наданих грошових коштів, зокрема погашення кредитної заборгованості, а також процентів за користування кредитом, за прострочення оплати яких позивачем нараховано пеню, а також на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та 3 % річних.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує на те, що виникнення заборгованості за Кредитним договором свідчить про фактичний перехід права вимоги грошових коштів в розмірі 2 500 000,00 грн. за Договором банківського вкладу Строковий № 216755/2011 від 21.03.2011р. та припинення зобов'язань за Кредитним договором шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України) та фактичну реалізацію права застави шляхом задоволення вимог позивача за кредитним договором.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частинами 1, 2 статті 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Як було зазначено вище та не заперечується відповідачем, позивачем на виконання умов Кредитного договору було надано відповідачу кредитні кошти в розмірі 1 500 000,00 грн.

Таким чином, позивач свої зобов'язання за Кредитним договором виконав належним чином, в свою чергу відповідач порушив вищезазначені положення договору в частині повернення кредиту та сплати процентів за його користування у встановлені договором строки.

Як встановлено судом, листом від 19.02.2015 р. №31/1-2208 (копія листа з доказами його направлення міститься в матеріалах справи) позивач звернувся до відповідача з вимогою про дострокове погашення кредиту за Кредитними договорами №28 від 10.04.2007 року та №36 від 23.02.2005 року, зокрема, вимагав достроково погасити заборгованість перед Банком у загальному розмірі 2 077 698, 00 грн. протягом 7-ми календарних днів від дати отримання даної вимоги.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Як передбачено в п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 1 від 24.11.2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" у силу частини другої статті 1054 ЦК України до кредитних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 1050 зазначеного Кодексу, якою встановлено санкцію за прострочення повернення чергової частини позики, а саме: позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, що належать йому відповідно до статті 1048 ЦК України. У такому випадку дострокове повернення кредиту не має ознак одностороннього припинення договірних зобов'язань та є належним способом захисту порушеного права.

Матеріалами справи підтверджується порушення позичальником договірних зобов'язань за Кредитним договором в частині повернення кредиту та сплати процентів, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за кредитом у розмірі 1 500 000,00 грн. та за процентами за користуванням кредитом у розмірі 73 674,66 грн.

Як зазначає відповідач у зв'язку з виникненням заборгованості за Кредитним договором до позивача в силу положень п. 4.3. Договору застави та п. п. 1.2., 1.3. Договору відступлення перейшло право вимоги грошових коштів в розмірі 2 500 000,00 грн. за Договором банківського вкладу Строковий № 216755/2011 від 21.03.2011р., внаслідок чого позивач отримав задоволення своїх вимог. З урахуванням чого, зобов'язання за Кредитним договором є припиненими шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України).

Положеннями ст. 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Аналогічне встановлено й Законом України "Про заставу", згідно ст. 1 якого застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

При заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права (ч. 1 ст. 23 Закону України "Про заставу").

Умовою переходу права вимоги за Договором банківського вкладу (депозиту) до позивача (банку) є невиконання відповідачем (позичальником) хоча б одного із зобов'язань, передбачених Кредитним договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Положеннями ст.ст. 514, 516 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі ч. 1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

З огляду на те, що виконання зобов'язання відповідача за Кредитним договором було забезпечено заставою (Договір застави) майнових прав заставодавця на грошові кошти за Договором банківського вкладу в сумі 2 500 000,00 грн., на підставі Договору відступлення права вимоги заставодавець передав заставодержателю (позивачу) право вимоги на ці майнові права з відкладальною обставиною, якою є невиконання зобов'язань відповідача за Кредитним договором, відтак до позивача (нового кредитора) перейшло право вимоги на майнові права на грошові кошти за Договором банківського вкладу в сумі 2 500 000, 00 грн.

Відповідно до ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Загальні підстави припинення зобов'язань визначено у ст. 598 ЦК України, згідно з якою зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Загальні умови припинення господарських зобов'язань визначено також ст. 202 Господарського кодексу України, за змістом якої господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 606 ЦК України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Аналогічну норму викладено у ч. 2 ст. 204 ГК України, згідно з якою господарське зобов'язання припиняється у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі. Зобов'язання виникає знову, якщо це поєднання припиняється.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що наведена у ст. 606 ЦК України підстава припинення цивільно-правового зобов'язання відноситься до групи підстав, що не належать до правочинів і не залежать від волі сторін.

Поєднання (збіг) боржника і кредитора в одній особі має місце у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної у законі підстави зобов'язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, і навпаки.

Поєднання боржника і кредитора в одній особі може відбуватися для юридичних осіб - у разі реорганізації шляхом злиття або приєднання юридичних осіб, пов'язаних між собою взаємним зобов'язанням; для фізичних осіб - у випадку спадкового правонаступництва у разі переходу майна кредитора до боржника і навпаки.

Отже, при такому поєднанні боржника і кредитора (двох суб'єктів) один із цих суб'єктів повинен зникнути, у зв'язку із цим і припиняється правовідношення.

З урахуванням викладеного положення ст. 606 ЦК України мають застосовуватися судом у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов'язання іншої особи відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі, та якщо при цьому один із суб'єктів правовідношення у зв'язку з обставинами, зазначеними в законі, зникає і з двох самостійних суб'єктів залишається (утворюється) один, в якому поєднується боржник і кредитор. Саме у такому разі підстава припинення цивільно-правового зобов'язання не залежатиме від волі сторін.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постановах від 16.09.2015 у справі № 6-43цс15, від 23.03.2016 у справі № 3-107гс16, від 13.07.2016 № 3-519гс16/26/16.

У справі, яка розглядається, поєднання боржника і кредитора в одній особі у розумінні приписів ст. 606 ЦК не відбулося, оскільки зобов'язання відповідача перед позивачем за кредитним договором були забезпечені заставою майнових прав на підставі договору застави, укладеного між позивачем і третьою особою. Крім того на підставі договору відступлення права вимоги третя особа передала позивачеві право вимоги на ці майнові права у разі невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором. Тобто у позивача та відповідача, позивача і третьої особи залишаються взаємні зобов'язання за договорами (кредиту, застави, відступлення права вимоги, банківського вкладу), що не може свідчити про припинення зобов'язання з цієї підстави.

У справі, яка розглядається, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором, і саме обставини та підстави виникнення/погашення, наявності/відсутності цієї заборгованості підлягають з'ясуванню при вирішенні такого спору.

Згідно п. 1.3.2. Кредитного договору умови передачі майна в заставу та звернення стягнення на заставлене майно регулюються нормами чинного законодавства і відповідним договором застави/поруки/іпотеки.

В п. 3.2.7. Кредитного договору закріплено право кредитодавця звернути стягнення на предмет застави у разі неповернення позичальником кредиту в обумовлений договором строк, несплати процентів, комісій, штрафних санкцій згідно з умовами договору.

Відповідно до положень п. п. 4.1. - 4.3. Договору застави Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у повному обсязі (сума боргу, проценти, неустойка, витрати по зверненню стягнення на предмет застави) в порядку, передбаченому цим Договором застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано (п. 4.1.). Звернення стягнення на предмет застави здійснюється на вибір Заставодержателя: 1) за рішенням суду; 2) шляхом позасудового врегулювання відповідно до чинного законодавства України. Визначені цим Договором застави способи звернення стягнення на предмет застави не перешкоджають заставодержателю застосувати інші способи звернення стягнення на предмет застави, встановлені чинним законодавством України та/або письмовою домовленістю Сторін, в тому числі за Договором відступлення права (п. 4.2.). Здійснюючи позасудове звернення стягнення та реалізацію майнових прав, що є предметом застави, Заставодержатель вправі задовольнити свої вимоги за рахунок предмету застави такими способами на свій вибір:

4.3.1. Звернути стягнення на предмет застави в позасудовому порядку шляхом прийняття у власність відступлених майнових прав в порядку, передбаченому чинним законодавством про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень, цим Договором застави та Договором відступлення права вимоги.

4.3.2. На підставі ст. 1071 Цивільного кодексу України Банк має право здійснити договірне списання коштів, розміщених на вкладному рахунку Заставодавця відповідно до Договору банківського вкладу, та нарахованих на нього відсотків, на свою користь та направити зазначені грошові кошти на погашення зобов'язань та витрат, передбачених п.1.1. цього Договору застави.

Реалізація заставлених майнових прав відбувається у порядку, встановленому, зокрема, законами України "Про заставу", "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та умовами договору застави.

Тобто звернення стягнення на предмет застави та вчинення дій з боку кредитора у відношенні боржника щодо реалізації права на заставне майно здійснюється з урахуванням вимог законодавства та умов договору у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

Згідно ст. 19 закону України "Про заставу" за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Положеннями ч. 1 ст. 32 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" встановлено, що якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги, звернення стягнення на нього здійснюється шляхом відступлення обтяжувачу відповідного права. Обтяжувач зобов'язаний повідомити в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, боржника та інших обтяжувачів відповідного права грошової вимоги про свій намір набути на свою користь таке право.

Разом з цим, положення ст. 32 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" щодо необхідності направлення письмового повідомлення підлягають застосуванню в разі наявності інших обтяжувачів з відповідним пріоритетом, натомість обтяжувачем об'єкта обтяження у даній справі (майнові права на грошові кошти за Договором банківського вкладу в сумі 2 500 000,00 грн.) є виключно Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк", відтак немає жодної необхідності надсилати повідомлення в порядку ст. 32 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

За таких обставин, суд дійшов висновку про помилковість тверджень позивача про те, що відсутність повідомлень про звернення стягнення на предмет застави на адресу боржника та заставодавця, а також відсутність в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про реєстрацію звернення стягнення на предмет застави, може свідчити про те, що до позивача не перейшли права кредитора за Договором банківського вкладу Строковий № 216755/2011 від 21.03.2011р.

Поряд з цим, суд бере до уваги, що за змістом ст. 572 Цивільного кодексу України, ст. 19 закону України "Про заставу", а також положень п. п. 1.3.2., 3.2.7. Кредитного договору та п. п. 4.1. - 4.3. Договору застави, кредитору надано саме право, а не обов'язок звернути стягнення на предмет застави.

Норми статті 16 Цивільного Кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України містять перелік способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, якими є: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 10 жовтня 2012 року № 6-110цс12.

Відповідно до наданої позивачем до матеріалів справи виписки по рахунку № 26353880000257 за період з 21.03.2011р. по 12.12.2016р. на депозитному рахунку третьої особи станом на 22.06.2015р. знаходилися грошові кошти в розмірі 2 500 000,00 грн., що свідчить про те, що банк не скористався наданим йому правом на звернення стягнення на предмет застави, а зобов'язання за Кредитним договором не припинились.

Крім того, суд при розгляді даного спору виходить також з того, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року №733 Про віднесення Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський Акціонерний Банк до категорії неплатоспроможних , виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 листопада 2014 року №123 Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві Всеукраїнський Акціонерний Банк , згідно з яким з 21 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічне акціонерне товариство Всеукраїнський Акціонерний Банк .

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №63 від 20 березня 2015р. розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський Акціонерний Банк та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський Акціонерний Банк провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну Марину Анатоліївну.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №213 від 22 лютого 2016 року продовжено строк здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський Акціонерний Банк та повноваження ліквідатора Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський Акціонерний Банк провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіної Марини Анатоліївни на два роки до 19 березня 2018 року включно.

Зазначена інформація відображена на офіційному сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) та у розумінні статті 35 ГПК України є загальновідомою і не потребує доказуванню.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Нормами п.16 ст.2 зазначеного Закону встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 6 ст. 2 Закону ліквідація банку це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Згідно ст. 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень.

Як вбачається з довідки позивача № 22/3-58062 від 19.12.2016р. гарантована сума в розмірі 200 000,00 грн. була виплачена ОСОБА_2 07.02.2015р. та у зв'язку з тим, що третя особа не зверталась до позивача щодо включення його вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів, його вимоги до реєстру вимог кредиторів не було включено та такі вимоги вважаються погашеними на підставі п. 8 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" .

Наведені обставини свідчать про те, що списання коштів з рахунку третьої особи відбулося не в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, а в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" , який є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що підстави для припинення дії Кредитного договору на підставі ст. ст. 598 - 599 Цивільного кодексу України відсутні та відповідно до ст. 629 вказаний договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Доказів на підтвердження сплати відповідачем суми кредиту в розмірі 1 500 000,00 грн. та процентів за користуванням кредитом у розмірі 73 674,66 грн., в тому числі й станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

З урахуванням викладеного, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми кредиту в розмірі 1 500 000,00 грн. та процентів за користуванням кредитом у розмірі 73 674,66 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім основної суми заборгованості, позивач також просить стягнути з відповідача на свою користь 1 446,88 грн. пеня за несвоєчасну сплату процентів, 165,34 грн. 3% річних та 1 926,76 грн. інфляційні збитки за несвоєчасну сплату відсотків.

У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 4.3. Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди № 12 від 18.06.2009р.) у разі несвоєчасного погашення кредиту, сплати процентів та комісій, визначених договором, позичальник сплачує кредитодавцю пеню в національній валюті України в розмірі подвійної процентної ставки, визначеної в п. 1.1.3. договору від суми відповідного непогашеного платежу за кожний день прострочення виконання.

Як вбачається з розрахунку пені, позивачем правомірно нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період.

Крім того, судом встановлено, що вказаний розрахунок відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства і є арифметично вірним, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 1 446,88 грн. за заявлений ним період є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року N 14 з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Зокрема, про можливість застосування до кредитних відносин ч. 2 ст. 625 зазначено також у постанові Вищого господарського суду України від 23.03.2015р. у справі №910/20969/14.

Судом перевірено наведені у матеріалах справи розрахунки інфляційних втрат та 3% річних та встановлено, що їх розмір відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства і є арифметично вірними, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 926,76 грн. інфляційних втрат та 165,34 грн. 3 % річних.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/10298/15 підлягають задоволенню в повному обсязі та до стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 1 500 000,00 грн. заборгованість по кредиту, 73 674,66 грн. заборгованість за відсотками, 1 446,88 грн. пеня за несвоєчасну сплату процентів, 1 926,76 грн. інфляційних втрат та 165,34 грн. 3% річних.

Щодо розподілу судових витрат суд відзначає наступне.

У відповідності до вимог статті 49 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору згідно п. 22 ч. 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" (в редакції станом на дату звернення до суду з позовом), судовий збір в розмірі 31 544,27 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції покладається на відповідача та підлягає стягненню з останнього в доход Державного бюджету України.

Згідно пункту 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

За таких обставин, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору в розмірі 34 698,69 грн. за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2015р. у даній справі та судовий збір в розмірі 37 853,12 грн. за подання касаційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2015р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2016р., що разом становить 72 551,81 грн.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "М.М.Д." (ідентифікаційний код 31813847, адреса: 03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, буд. 23-Б) на користь Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" (ідентифікаційний код 19017842, адреса: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 27 Т) 1 500 000,00 грн. (один мільйон п'ятсот тисяч гривень 00 коп.) заборгованості по кредиту, 73 674,66 грн. (сімдесят три тисячі шістсот сімдесят чотири гривні 66 коп.) заборгованості за процентами, 1 446,88 грн. (одну тисячу чотириста сорок шість гривень 88 коп.) пені за несвоєчасну сплату процентів, 1 926,76 грн. (одну тисячу дев'ятсот двадцять шість гривень 76 коп.) інфляційних втрат, 165,34 грн. (сто шістдесят п'ять гривень 34 коп.) 3% річних та 72 551,81 грн. (сімдесят дві тисячі п'ятсот п'ятдесят одну гривню 81 коп.) судових витрат.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "М.М.Д." (ідентифікаційний код 31813847, адреса: 03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, буд. 23-Б) в доход Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) 31 544,27 грн. (тридцять одну тисячу п'ятсот сорок чотири гривні 27 коп.) судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.01.2017р.

Суддя С.М. Морозов