Рішення

від 24.01.2017 по справі 916/3139/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" січня 2017 р.Справа № 916/3139/16

Позивач: Публічне акціонерне товариство акціонерний банк „ПОРТО-ФРАНКО» , в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АБ „ПОРТО-ФРАНКО» ОСОБА_1

Відповідач 1: Приватне підприємство „АГРОСОЮЗ-2000»

Відповідач 2: Товариство з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „ТОП ФІНАНС»

Про: визнання недійсною додаткової угоди

Суддя Демешин О. А.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - довіреність

від відповідача 1: ОСОБА_3 - довіреність

від відповідача 2: не з`явився

СУТЬ СПОРУ: Публічне акціонерне товариство акціонерний банк „ПОРТО-ФРАНКО» , в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АБ „ПОРТО-ФРАНКО» ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства „АГРОСОЮЗ-2000» (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „ТОП ФІНАНС» (далі - відповідач-2) про визнання недійсною додаткову угоду № 2 укладену 10.12.2014 року між Приватним підприємством „АГРОСОЮЗ-2000» та товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія „ТОП ФІНАНС» до кредитного договору № 196/2-13, укладеного 13.03.2013 року між Публічним акціонерним товариством акціонерним банком „ПОРТО-ФРАНКО» та приватним підприємством „АГРОСОЮЗ-2000» .

Відповідач-1 позов не визнав, з підстав, викладених у відзиві на позов від 12.12.2016 року № 255.

Відповідач-2 відзиву на позов не надав тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами, в порядку ст. 75 ГПК України.

В С Т А Н О В И В :

18.03.2013 року між Позивачем („Банк» ) та Відповідачем-1 („Позичальник» ) було укладено ОСОБА_4 договір (відзивна реверсивна кредитна лінія) №196/2-13 згідно умов якого Банк зобов'язався надати Позичальнику кредит у вигляді відзивної реверсивної кредитної лінії на поточні потреби у сумі 130000 доларів США на строк з 18.03.2013 року по 17.03.2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом - 14% (чотирнадцять відсотків) річних.

28.11.2013 року між тими ж сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до ОСОБА_4 договору, згідно положень якої змінено деякі пункти ОСОБА_4 договору, а саме збільшено суму кредиту до 230000 доларів США, та продовжено строк дії договору до 17.03.2015 року.

На виконання умов вищевказаного ОСОБА_4 договору Позивач надав Відповідачу кредит в сумі 230000 доларів США.

22.08.2014 року між Позивачем (Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „ТОП ФІНАНС» (Відповідач-2 по справі) (Фактор) укладено договір факторингу №2, згідно п. 1.1. якого, за Клієнт зобов'язався передати у власність Фактору, а Фактор прийняти Права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження Клієнта на умовах, визначених цим Договором.

10.12.2014 року між Приватним підприємством „АГРОСОЮЗ-2000» та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „ТОП ФІНАНС» було укладено спірну Додаткову угоду № 2 до вищевказаного кредитного договору № 196/2-13 від 18.03.2013 року, якою було змінено положення основного договору в частині розміру фактичної заборгованості, що підлягає погашенню, та порядку погашення заборгованості.

В п.п. 2, 2.2., 3. Додаткової угоди передбачено, що у зв'язку з достроковим погашенням кредиту за кредитним договором, сплата заборгованості, зазначеної в п. 1 цієї додаткової/угоди, проводиться позичальником в наступному порядку: в строк до 20.01.2015р. позичальник здійснює погашення кредитору в рахунок оплати основного боргу та процентів за користування кредитними коштами. Залишок боргу позичальника за кредитним договором, вважається повністю погашеним та підлягає списанню. Пеня, передбачена п. 5.1.7. кредитного договору, на суму заборгованості кредитором не нараховується та не підлягає сплаті позичальником.

Позивач вважає, що Додаткову угоду № 2 від 10.12.2014 року слід визнати недійсною, з огляду на те, що Рішенням господарського суду м. Києва від 09.07.2015 року по справі № 910/10144/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2015 року, було визнано недійсним Договір факторингу № 2, укладений 22.08.2014р. між ПАТ АБ „ПОРТО-ФРАНКО» та ТОВ „Фінансова компанія „ТОП ФІНАНС» , а спірна Додаткова угода укладалась на підставі вказаного Договору факторингу №2.

Відповідач-1 (ПП „АГРОСОЮЗ-2000» ) позов не визнав, вказавши у відзиві на позов, що положення Додаткової угоди № 2 до ОСОБА_4 договору № 196/2-13 від 18.03.2013 p., а отже і положення самого ОСОБА_4 договору, були виконані відповідачем в повному об'ємі.

Також Відповідач-1 зазначає, що ще до визнання недійсним договору факторингу № 2 від 22.08.2014 р. на підставі рішення господарського суду міста Києва від 09.07.2015 р. у справі № 910/10144/15, саме товариству з обмеженою відповідальністю „ТОП ФІНАНС» належали майнові права кредитора за кредитним договором (відклична реверсивна кредитна лінія) № 196/2-13 від 18.03.2013 р. та ПП „Агросоюз-2000» виконував зобов'язання позичальника за кредитним договором на виконання додаткової угоди №2 від 10.12.2014р. до кредитного договору і припинив сплачувати платежі на користь ПАТ АБ „'Порто-Фрапко» саме внаслідок укладення договору факторингу №2 від 22.08.2014р. та набуття ТОВ „Фінансова компанія „Топ Фіпанс» майнових прав кредитора за кредитним договором.

Враховуючи вищевказане, Відповідач-1 вважає, що, оскільки право вимоги за кредитним договором є погашеним, в силу закону, права та обов'язки сторін договору факторингу № 2 від 22.08.2014 р. відносно передачі права вимоги за Кредитним договором № 196/2-13 від 18.03.2013 р. припиняються на майбутнє з моменту прийняття судом рішення про визнання правочину недійсним. Тобто, застосовуються положення ч. 2 ст. 236 ЦК України, а не ч. 1 ст. 236 ЦК України, а отже посилання позивача на той факт, що ТОВ „ФК „ТОП ФІНАНС» ніколи не був кредитором за кредитним договором № 196/2-13 від 18.03.2013 р. є безпідставними та необґрунтованими.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позор підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

З преамбули спірної Додаткової угоди № 2 від 10.12.2014р. вбачається, що її було укладено Товариством з обмеженою відповідальністю »Фінансова компанія „ТОП ФІНАНС» в якості кредитора по ОСОБА_4 договору №196/2-13 від 18.03.2013 року (відзивна реверсивна кредитна лінія) на підставі Договору факторингу № 2 від 22.08.2014р.

Як зазначалось вище, Рішенням господарського суду м. Києва від 09.07.2015 року по справі № 910/10144/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2015 року, було визнано недійсним Договір факторингу № 2, укладений 22.08.2014р. між ПАТ АБ „ПОРТО-ФРАНКО» та ТОВ „Фінансова компанія „ТОП ФІНАНС» , а спірна Додаткова угода укладалась на підставі вказаного Договору факторингу №2.

Відповідно до ч. 1 от. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Недійсний правочин, як встановлено ч.1 ст.216 ЦК України, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, приймаючи до уваги вищевказане рішення господарського суду м.Києва, суд вважає, що з моменту укладення недійсного Договору факторингу №2 від 22.08.2013р., у відповідача 2 не виникло прав кредитора по ОСОБА_4 договору №196/2-13 від 18.03.2013р. (відзивна реверсивна кредитна лінія) і не було повноважень на укладення спірної Додаткової угоди.

Відповідно до ч. 1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1, 2 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 1 статті 92 ЦК України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Пунктом 3 ст.215 ЦК України зазначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ТОВ „Фінансова компанія „ТОП ФІНАНС» не набуло цивільних прав кредитора ОСОБА_4 договору №196/2-13 від 18.03.2013р. (відзивна реверсивна кредитна лінія) і, всупереч вимог чинного законодавства, - не мало правових підстав на укладення спірної Додаткової угоди № 2 в частині внесення змін до вищевказаного ОСОБА_4 договору.

За таких обставин, позовні вимоги, заявлені Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк „ПОРТО-ФРАНКО» , в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АБ „ПОРТО-ФРАНКО» ОСОБА_1 про визнання недійсною Додаткової угоди № 2 від 10.12.2014 року, укладеної між Приватним підприємством АГРОСОЮЗ-2000 та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ТОП ФІНАНС - є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача 1 про те, що він на момент укладення спірної угоди був належним кредитором по ОСОБА_4 договору №196/2-13 від 18.03.2013р., оскільки за Рішенням господарського суду м.Києва від 09.07.2015 року по справі № 910/10144/15, Договір факторингу №2 від 22.08.2013р. було визнано недійсним на майбутнє.

Як зазначалось вище, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 от. 236 ЦК України) та недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216 ЦК України). Визнання ж правочину недійсним на майбутнє стосується лише наслідків можливості або неможливості повернення сторонами всього одержаного по цьому правочину, але не спростовує вищевказаних положень ч.1 ст.236 та ч.1 ст.216 ЦК України.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 04.12.2014р. у справі №522/22217/14 визнано дійсним договори факторингу в тому числі і договір факторингу № 2 від 22.08.2014 року. В подальшому ухвалою Апеляційного суду Одеської області рішення Приморського районного суду м. Одеси було скасовано. При вирішенні спору суд приймає до уваги, що на момент укладення спірної Додаткової угоди № 2 від 10.12.2014 року вищевказане Рішення Приморського районного суду м. Одеси не набрало законної сили і не може бути застосоване в якості доказу, який не потребує доказуванню в сили ст.35 ГПК України.

З огляду на наведене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, з покладенням на відповідачів судових витрат.

Керуючись ст. ст. ,44, 49, 82 - 84 ГПК України

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною Додаткову угоду № 2 укладену 10.12.2014 року між Приватним підприємством АГРОСОЮЗ-2000 (65104, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, буд. 18, код - 30692730) та товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ТОП ФІНАНС (01010, м. Київ, вул. Миколи Гайцана, буд. 6, код - 38985197) до кредитного договору № 196/2-13, укладеного 13 березня 2013 року між Публічним акціонерним товариством акціонерним банком ПОРТО-ФРАНКО (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 10, код - 13881479) та приватним підприємством АГРОСОЮЗ-2000 (65104, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, буд. 18, код - 30692730).

3. Стягнути з Приватного підприємства АГРОСОЮЗ-2000 (65104, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, буд. 18, код - 30692730) на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку ПОРТО-ФРАНКО (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 10, код - 13881479): 689 гривень судового збору.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ТОП ФІНАНС (01010, м. Київ, вул. Миколи Гайцана, буд. 6, код - 38985197) на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку ПОРТО-ФРАНКО (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 10, код - 13881479): 689 гривень судового збору.

Рішення суду набирає законної сили, в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 25 січня 2017 р.

Суддя О.А. Демешин