Постанова

від 04.04.2017 по справі 916/3139/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2017 р.Справа № 916/3139/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

Суддів: Принцевської Н.М., Ліпчанської Н.В.,

секретар судового засідання Маленкова О.П.,

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність № б/н, дата видачі : 05.01.17;

від відповідача - ОСОБА_2, довіреність № 280, дата видачі : 27.12.16;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства „АГРОСОЮЗ-2000»

на рішення господарського суду Одеської області від 24.01.2017р

у справі № 916/3139/16

за позовом Публічне акціонерне товариство акціонерний банк „ПОРТО-ФРАНКО» , в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АБ „ПОРТО-ФРАНКО» ОСОБА_3

до: 1) Приватне підприємство „АГРОСОЮЗ-2000» ,

2) Товариство з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „ТОП ФІНАНС»

про: визнання недійсною додаткової угоди,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство акціонерний банк „ПОРТО-ФРАНКО» , в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АБ „ПОРТО-ФРАНКО» ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства „АГРОСОЮЗ-2000» (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „ТОП ФІНАНС» (далі - відповідач-2) про визнання недійсною додаткової угоди № 2, укладену 10.12.2014 року між Приватним підприємством „АГРОСОЮЗ-2000» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія „ТОП ФІНАНС» до кредитного договору № 196/2-13, укладеного 13.03.2013 року між Публічним акціонерним товариством акціонерним банком „ПОРТО-ФРАНКО» та приватним підприємством „АГРОСОЮЗ-2000» .

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням господарського суду м. Києва від 09.07.2015 року визнано договір факторингу №2, укладений 22.08.2014 року між ПАТ АБ ПОРТО-ФРАНКО та ТОВ ФК ТОП ФІНАНС - недійсним. Отже, наявність зазначеного рішення вказує на те, що ТОВ ФК ТОП ФІНАНС ніколи не був кредитором за кредитним договором №196/3-13 від 13.03.2013 року.

Рішенням господарського суду Одеської області від 24 січня 2017 року у справі № 916/3139/16 (суддя Демешин О.А.) позов задоволено повністю. Визнано недійсною Додаткову угоду № 2 укладену 10.12.2014 року між Приватним підприємством «АГРОСОЮЗ-2000» (65104, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, буд. 18, код - 30692730) та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТОП ФІНАНС» (01010, м. Київ, вул. Миколи Гайцана, буд. 6, код - 38985197) до кредитного договору № 196/2-13, укладеного 13 березня 2013 року між Публічним акціонерним товариством акціонерним банком «ПОРТО-ФРАНКО» (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 10, код - 13881479) та приватним підприємством «АГРОСОЮЗ-2000» (65104, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, буд. 18, код - 30692730).

Стягнуто з Приватного підприємства «АГРОСОЮЗ-2000» (65104, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, буд. 18, код - 30692730) на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «ПОРТО-ФРАНКО» (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 10, код - 13881479): 689 гривень судового збору.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТОП ФІНАНС» (01010, м. Київ, вул. Миколи Гайцана, буд. 6, код - 38985197) на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «ПОРТО-ФРАНКО» (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 10, код - 13881479): 689 гривень судового збору.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням господарського суду м. Києва від 09.07.2015 року по справі № 910/10144/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2015 року, було визнано недійсним Договір факторингу № 2, укладений 22.08.2014р. між ПАТ АБ „ПОРТО-ФРАНКО» та ТОВ „Фінансова компанія „ТОП ФІНАНС» , а спірна Додаткова угода укладалась на підставі вказаного Договору факторингу №2.

Тому суд першої інстанції вважає, що з моменту укладення недійсного Договору факторингу №2 від 22.08.2013р., у відповідача 2 не виникло прав кредитора по ОСОБА_4 договору №196/2-13 від 18.03.2013р. (відзивна реверсивна кредитна лінія) і не було повноважень на укладення спірної Додаткової угоди.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що ТОВ „Фінансова компанія „ТОП ФІНАНС» не набуло цивільних прав кредитора ОСОБА_4 договору №196/2-13 від 18.03.2013р. (відзивна реверсивна кредитна лінія) і, всупереч вимог чинного законодавства, - не мало правових підстав на укладення спірної Додаткової угоди № 2 в частині внесення змін до вищевказаного ОСОБА_4 договору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне підприємство „АГРОСОЮЗ-2000» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, та неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи.

В апеляційній скарзі, апелянт зазначає про необґрунтованість посилання суду лише на наявність рішення господарського суду м. Києва від 09.07.2015 року по справі №910/10144/15, адже воно не свідчить беззаперечно про те, що ТОВ ФК ТОП ФІНАНС ніколи не був кредитором за кредитним договором, оскільки договір факторингу було укладено 22.08.2014 року, а провадження у справі про визнання вищевказаного правочину недійсним було відкрито лише 23.04.2015 року.

Апелянт вважає, що оскільки право вимоги за кредитним договором є погашеним, в силу закону, права та обов'язки сторін договору факторингу №2 від 22.08.2014 р. відносно передачі права вимоги за Кредитним договором №196/2-13 від 18.03.2013 року припиняються на майбутнє з моменту прийняття судом рішення про визнання правочину недійсним.

Тобто, застосовуються положення ч.2, а не ч.1 ст.236 ЦК України.

Скаржник вважає, що посилання на той факт, що ТОВ ФК ТОП ФІНАНС ніколи не був кредитором за кредитним договором №196/2-13 від 18.03.2013 року - є безпідставними та необґрунтованими.

Представник ТОВ ФК ТОП ФІНАНС не з'являвся в судові засідання в суді апеляційної інстанції, хоча кожного разу належним чином повідомлявся про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до положень п.3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"); порядок доступу судів загальної юрисдикції до відомостей названого реєстру визначено відповідним Положенням, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2013 N 1556/5 (з подальшими змінами).

Пунктами 3.9.1, 3.9.2 вказаної Постанови визначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи належне повідомлення представника ТОВ ФК ТОП ФІНАНС , оскільки його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, жодних клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника відповідача-2.

Відповідно до вимог ст.85 ГПК України, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників позивача та відповідача-1, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено під час апеляційного перегляду, 18.03.2013 року між Позивачем („Банк» ) та Відповідачем-1 („Позичальник» ) було укладено ОСОБА_4 договір (відзивна реверсивна кредитна лінія) №196/2-13 згідно умов якого Банк зобов'язався надати Позичальнику кредит у вигляді відзивної реверсивної кредитної лінії на поточні потреби у сумі 130000 доларів США на строк з 18.03.2013 року по 17.03.2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом - 14% (чотирнадцять відсотків) річних.

28.11.2013 року між тими ж сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до ОСОБА_4 договору, згідно положень якої змінено деякі пункти ОСОБА_4 договору, а саме збільшено суму кредиту до 230000 доларів США, та продовжено строк дії договору до 17.03.2015 року.

На виконання умов вищевказаного ОСОБА_4 договору Позивач надав Відповідачу кредит в сумі 230000 доларів США.

22.08.2014 року між Позивачем (Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „ТОП ФІНАНС» (Відповідач-2 по справі) (Фактор) укладено договір факторингу №2, згідно п. 1.1. якого, за Клієнт зобов'язався передати у власність Фактору, а Фактор прийняти Права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження Клієнта на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до пп. 3.1., 3.2., 3.3., 3.5. договору права вимоги переходять від клієнта до фактора у дату відступлення, після чого фактор одержує право вимагати від боржників і гарантів виконання усіх зобов'язань за первинними договорами і договорами забезпечення. Відступлення прав вимоги засвідчується складанням сторонами акта приймання-передачі прав вимоги за формою згідно з додатком 2 до цього договору. Після складання акту клієнт втрачає право на будь-які платежі боржників і гарантів в оплату їх заборгованості за первинними договорами і договорами забезпечення. У разі звернення боржників і гарантів до клієнта з приводу виконання зобов'язань за відступленими факторові правами вимоги клієнт повідомляє їх про необхідність виконання зобов'язань на користь фактора. Клієнт зобов'язується за власний рахунок повідомити кожного боржника і гаранта про відступлення прав вимог протягом 5 робочих днів з дати відступлення.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 04.12.2014р. у справі № 522/22217/14 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Топ Фінанс" задоволено частково, визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Топ Фінанс" право вимоги грошових коштів з позичальників згідно договорів факторингу №1 від 16.08.2014р.; №2 від 22.08.2014р.; №3 від 26.08.2014р.; №4 від 26.08.2014р.; №5 від 27.08.2014р., укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Топ Фінанс" та Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком "Порто-Франко", визнано дійсним договір факторингу № 2, укладений 22.08.2014 року між Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком "Порто-Франко" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Топ Фінанс".

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18.02.2016 року зазначене рішення скасовано, цивільне провадження у справі закрито. Повідомлено позивача, що розгляд даної справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

10.12.2014 року між Приватним підприємством „АГРОСОЮЗ-2000» та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „ТОП ФІНАНС» було укладено Додаткову угоду № 2 до вищевказаного кредитного договору № 196/2-13 від 18.03.2013 року, якою було змінено положення основного договору в частині розміру фактичної заборгованості, що підлягає погашенню, та порядку погашення заборгованості. Визначено, що на дату підписання даної додаткової угоди заборгованість позичальника за кредитним договором складає -

п.1.1 основна заборгованість - 230 000,00 дол. США, що еквівалентно 3 598 809,77 грн. по курсу НБУ на дату підписання додаткової угоди.

п.1.2 нараховані проценти за користування кредитними коштами у розмірі 9033,88 дол. США, що еквівалентно 141 353,11 грн. по курсу НБУ на дату підписання додаткової угоди. При цьому нараховані проценти за період 01.08.2014-10.12.2014 р.р. складають 11 806,55 дол. США, з них сплачено на користь ПАТ АБ ПОРТО-ФРАНКО проценти за серпень 2014 року у розмірі 2772,78 дол. США.

Всього заборгованість складає 239 033,88 дол. США, що еквівалентно 3 740 162,88 грн. по курсу НБУ станом на дату підписання додаткової угоди.

2. Сторони дійшли згоди, що у зв'язку з достроковим погашенням кредиту позичальником, погашення заборгованості, вказаної в п.1 даної додаткової угоди, проводиться позичальником в наступному порядку:

В строк до 31.12.2014 року позичальник погашає кредитору в рахунок оплати основного боргу та відсотків за користування кредитними коштами 1 581 200,00 грн. , що еквівалентно 101 054,52 дол. США по курсу НБУ на дату підписання додаткової угоди.

2.1 Погашення заборгованості проводиться шляхом безготівкового переводу грошових коштів на банківські реквізити кредитора, вказані в даній додатковій угоді.

2.2 Після виконання позичальником п.2.1 даної додаткової угоди залишок основного боргу позичальника у розмірі 137 979,36 дол. США, що еквівалентно 2 158 962,88 грн. по курсу НБУ станом на дату підписання додаткової угоди, вважається повністю погашеним та підлягає списанню.

3. Пеня, передбачена п. 5.1.7. кредитного договору, на суму заборгованості кредитором не нараховується та не підлягає сплаті позичальником.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство "Агросоюз - 2000" повністю виконало свої обов'язки за кредитним договором (відклична реверсивна кредитна лінія) №196/2-13 від 18.03.2013 р. перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Топ Фінанс" в строк, визначений додатковою угодою, а саме перерахувало кошти у розмірі 1 581 200 грн. відповідно до платіжного доручення №255 від 29.12.2014 року (а.с.125).

Листом від 30.06.2015 року №66/2 ТОВ ФК ТОП ФІНАНС повідомило ПП Агросоюз-2000 про те, що обов'язки ПП Агросоюз-2000 за кредитним договором №196/2-13 від 18.03.2013р. вважаються виконаними в повному обсязі та належним чином, кредит вважається погашеним повністю (а.с.122).

Також ТОВ ФК ТОП ФІНАНС повідомлено боржника про анулювання боргу листом №396 від 29.12.2014 року, та повідомлено що обов'язки ПП Агросоюз-2000 за кредитним договором №196/2-13 від 18.03.2013р. вважаються виконаними в повному обсязі та належним чином, кредит вважається погашеним повністю (а.с.123).

Рішенням господарського суду м. Києва від 09.07.2015 року по справі № 910/10144/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2015 року, було визнано недійсним Договір факторингу № 2, укладений 22.08.2014р. між ПАТ АБ „ПОРТО-ФРАНКО» та ТОВ „Фінансова компанія „ТОП ФІНАНС» .

Звертаючись до суду, ПАТ АБ „ПОРТО-ФРАНКО» просило визнати недійсною Додаткову угоду № 2 від 10.12.2014 року, з огляду на те, що вона укладалась на підставі недійсного Договору факторингу №2.

Частини 1, 4 ст.202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За частинами першою та другою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Згідно положень ст.207 ЦК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Згідно з ч. 3 ст. 92 ЦК України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

З преамбули спірної Додаткової угоди № 2 від 10.12.2014р. вбачається, що її було укладено Товариством з обмеженою відповідальністю »Фінансова компанія „ТОП ФІНАНС» в якості кредитора по ОСОБА_4 договору №196/2-13 від 18.03.2013 року (відзивна реверсивна кредитна лінія) на підставі Договору факторингу № 2 від 22.08.2014р.

Рішенням господарського суду м. Києва від 09.07.2015 року по справі № 910/10144/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2015 року, було визнано недійсним Договір факторингу № 2, укладений 22.08.2014р. між ПАТ АБ „ПОРТО-ФРАНКО» та ТОВ „Фінансова компанія „ТОП ФІНАНС» , а спірна Додаткова угода укладалась на підставі вказаного Договору факторингу №2.

Згідно з частиною першою статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). Зазначена норма означає, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення в силу закону, а рішення суду про визнання оспорюваного правочину недійсним має зворотну силу в часі.

Частина друга статті 236 ЦК України, згідно з якою якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється, не встановлює винятків із правил частини першої статті 236 ЦК України. Натомість частина друга статті 236 ЦК України конкретизує норму абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України, згідно з якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Саме, частина друга статті 236 ЦК України встановлює, що за нікчемним правочином та за правочином, визнаним судом недійсним, не виникають не тільки ті права та обов'язки, настання яких сторони передбачали з моменту укладення правочину, а й ті, виникнення яких передбачалося лише в майбутньому.

Момент, з якого нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є таким, а також припинення можливості настання у майбутньому прав та обов'язків за такими правочинами, імперативно встановлені частинами першою та другою статті 236 ЦК України, і не можуть бути змінені судом. Тому в разі задоволення судом позову про визнання правочину недійсним в рішенні не слід вказувати ні момент, з якого правочин є недійсним, ні про припинення можливості настання прав та обов'язків за правочином у майбутньому.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з урахуванням рішення господарського суду м. Києва від 09.07.2015 року по справі № 910/10144/15, з моменту укладення недійсного Договору факторингу №2 від 22.08.2013р., у відповідача 2 не виникло прав кредитора по ОСОБА_4 договору №196/2-13 від 18.03.2013р. (відзивна реверсивна кредитна лінія) і не було повноважень на укладення спірної Додаткової угоди.

За таких обставин, судом першої інстанції правомірно визнано недійсною Додаткову угоду № 2 від 10.12.2014 року, укладену між Приватним підприємством «АГРОСОЮЗ-2000» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТОП ФІНАНС» , як таку, що укладена особою, яка не мала на це повноважень та не являлась кредитором ПП Агросоюз-2000 .

При цьому, судова колегія роз'яснює, що ПП Агросоюз-2000 не позбавлений права на звернення до суду з вимогами про повернення від ТОВ «Фінансова компанія «ТОП ФІНАНС» безпідставно набутих коштів за недійсним правочином.

За положеннями статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України на сторони покладено обов'язок доведення належними та допустимими доказами обставин, на які вони посилаються у підтвердження своїх вимог та заперечень.

За таких обставин, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, передбачених ст.104 ГПК України, для скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись ст.99, п.1 ст.103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства „АГРОСОЮЗ-2000» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 24.01.2017 року у справі №916/3139/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 10.04.2017 року

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя Н.В. Ліпчанська

Суддя Н.М. Принцевська