Постанова

від 15.08.2017 по справі 916/3139/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2017 року Справа № 916/3139/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіШевчук С.Р. (доповідач) суддівВладимиренко С.В., Демидової А.М. розглянувши касаційну скаргуПриватного підприємства "Агросоюз-2000" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 у справі№ 916/3139/16 Господарського суду Одеської області за позовомПублічного акціонерного товариства акціонерний банк "Порто-Франко" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АБ "Порто-Франко" до 1. Приватного підприємства "Агросоюз-2000", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Топ Фінанс" провизнання недійсною додаткової угоди За участю представників сторін:

- позивача : не з'явилися

- відповідача-1: не з'явилися

- відповідача-2: не з'явилися

- вільний слухач: ОСОБА_4

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Порто-Франко" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АБ "Порто-Франко" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства "Агросоюз-2000" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Топ Фінанс" про визнання недійсною додаткової угоди.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.01.207 у справі № 916/3139/16 (суддя Демешин О.А.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 (у складі головуючого судді Ярош А.І., суддів Принцевської Н.М., Ліпчанської Н.В.), позов задоволено повністю, визнано недійсною Додаткову угоду № 2 укладену 10.12.2014 року між Приватним підприємством "АГРОСОЮЗ-2000" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ТОП ФІНАНС" до кредитного договору № 196/2-13, укладеного 13 березня 2013 року між Публічним акціонерним товариством акціонерним банком "ПОРТО-ФРАНКО" та приватним підприємством "АГРОСОЮЗ-2000".

Не погоджуючись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, ПП "Агросоюз-2000" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, зокрема ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зазначаючи, що право вимоги за кредитним договором є погашеним, а договір факторингу визнаний недійсним на майбутнє з моменту прийняття судом рішення про визнання правочину недійсним, просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.207 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 у справі № 916/3139/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовним вимог відмовити.

Також ПП "Агросоюз-2000" заявлено клопотання про зупинення виконання рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.207 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 у справі № 916/3139/16 до закінчення їх перегляду в порядку касації.

Розглянувши подане клопотання, колегія суддів вважає за необхідне його відхилити як необґрунтоване.

Позивач - ПАТ АБ "Порто-Франко" надало заперечення на касаційну скаргу, вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Також позивачем заявлено клопотання про припинення касаційного провадження з огляду на те, що касаційна скарга підписана директором ПП "Агросоюз-2000", а не адвокатом.

Розглянувши дане клопотання колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне його відхилити, оскільки касаційна скарга підписана у відповідності до вимог ч. 3 ст. 111 ГПК України безпосередньо директором на підставі наданих йому повноважень установчими документами.

Відповідач-2 не скористався правом, наданим ст. 111 2 ГПК України, не надав відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень ст. 111 2 ГПК України не перешкоджає перегляду судових актів, що оскаржуються.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, 18.03.2013 між Публічним акціонерним товариством акціонерний банк "Порто-Франко" (позивач, банк) та Приватним підприємством "Агросоюз-2000" (відповідач-1, позичальник) було укладено Кредитний договір (відзивна реверсивна кредитна лінія) №196/2-13 згідно умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у вигляді відзивної реверсивної кредитної лінії на поточні потреби у сумі 130 000 доларів США на строк з 18.03.2013 по 17.03.2014 зі сплатою процентів за користування кредитом - 14% річних.

28.11.2013 між тими ж сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, згідно положень якої змінено деякі пункти Кредитного договору, а саме збільшено суму кредиту до 230 000 доларів США, та продовжено строк дії договору до 17.03.2015.

На виконання умов вищевказаного Кредитного договору позивач надав відповідачу-1 кредит в сумі 230 000 доларів США.

22.08.2014 між Публічним акціонерним товариством акціонерний банк "Порто-Франко" (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Топ Фінанс" (відповідач-2, фактор) укладено договір факторингу №2, згідно п. 1.1. якого Клієнт зобов'язався передати у власність фактору, а фактор прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до пп. 3.1., 3.2., 3.3., 3.5. договору права вимоги переходять від клієнта до фактора у дату відступлення, після чого фактор одержує право вимагати від боржників і гарантів виконання усіх зобов'язань за первинними договорами і договорами забезпечення. Відступлення прав вимоги засвідчується складанням сторонами акта приймання-передачі прав вимоги за формою згідно з додатком 2 до цього договору. Після складання акту клієнт втрачає право на будь-які платежі боржників і гарантів в оплату їх заборгованості за первинними договорами і договорами забезпечення. У разі звернення боржників і гарантів до клієнта з приводу виконання зобов'язань за відступленими факторові правами вимоги клієнт повідомляє їх про необхідність виконання зобов'язань на користь фактора. Клієнт зобов'язується за власний рахунок повідомити кожного боржника і гаранта про відступлення прав вимог протягом 5 робочих днів з дати відступлення.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 04.12.2014 у справі № 522/22217/14 позов ТОВ "Фінансова компанія "Топ Фінанс" задоволено частково, визнано за ТОВ "Фінансова компанія "Топ Фінанс" право вимоги грошових коштів з позичальників згідно договорів факторингу №1 від 16.08.2014; №2 від 22.08.2014; №3 від 26.08.2014; №4 від 26.08.2014; №5 від 27.08.2014, укладених між ТОВ "Фінансова компанія "Топ Фінанс" та ПАТ АБ "Порто-Франко", визнано дійсним договір факторингу № 2, укладений 22.08.2014 між ПАТ АБ "Порто-Франко" та ТОВ "Фінансова компанія "Топ Фінанс".

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18.02.2016 зазначене рішення скасовано, цивільне провадження у справі закрито. Повідомлено позивача, що розгляд даної справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

10.12.2014 між Приватним підприємством "Агросоюз-2000" та ТОВ "Фінансова компанія "Топ Фінанс" було укладено Додаткову угоду № 2 до вищевказаного кредитного договору № 196/2-13 від 18.03.2013, якою було змінено положення основного договору в частині розміру фактичної заборгованості, що підлягає погашенню, та порядку погашення заборгованості. Визначено, що на дату підписання даної додаткової угоди заборгованість позичальника за кредитним договором складає: - п.1.1 основна заборгованість - 230 000,00 дол. США, що еквівалентно 3 598 809,77 грн по курсу НБУ на дату підписання додаткової угоди; п.1.2 нараховані проценти за користування кредитними коштами у розмірі 9 033,88 дол. США, що еквівалентно 141 353,11 грн по курсу НБУ на дату підписання додаткової угоди. Нараховані проценти за період 01.08.2014-10.12.2014 складають 11 806,55 дол. США, з них сплачено на користь ПАТ АБ "Порто-Франко" проценти за серпень 2014 року у розмірі 2 772,78 дол. США. Всього заборгованість складає 239 033,88 дол. США, що еквівалентно 3 740 162,88 грн по курсу НБУ станом на дату підписання додаткової угоди.

Сторони дійшли згоди, що у зв'язку з достроковим погашенням кредиту позичальником, погашення заборгованості, вказаної в п.1 даної додаткової угоди, проводиться позичальником в наступному порядку: в строк до 31.12.2014 позичальник погашає кредитору в рахунок оплати основного боргу та відсотків за користування кредитними коштами 1 581 200,00 грн, що еквівалентно 101 054,52 дол. США по курсу НБУ на дату підписання додаткової угоди.

Погашення заборгованості проводиться шляхом безготівкового переводу грошових коштів на банківські реквізити кредитора, вказані в даній додатковій угоді (п. 2.1.).

Після виконання позичальником п.2.1 даної додаткової угоди залишок основного боргу позичальника у розмірі 137 979,36 дол. США, що еквівалентно 2 158 962,88 грн по курсу НБУ станом на дату підписання додаткової угоди, вважається повністю погашеним та підлягає списанню (п. 2.2.).

Пеня, передбачена п. 5.1.7. кредитного договору, на суму заборгованості кредитором не нараховується та не підлягає сплаті позичальником (п. 3).

Судами встановлено, що ПП "Агросоюз-2000" повністю виконало свої обов'язки за кредитним договором (відклична реверсивна кредитна лінія) №196/2-13 від 18.03.2013 перед ТОВ "Фінансова компанія "Топ Фінанс" в строк, визначений додатковою угодою, а саме перерахувало кошти у розмірі 1 581 200 грн відповідно до платіжного доручення №255 від 29.12.2014.

Листом від 30.06.2015 №66/2 ТОВ "Фінансова компанія "Топ Фінанс" повідомило ПП "Агросоюз-2000" про те, що обов'язки ПП "Агросоюз-2000" за кредитним договором №196/2-13 від 18.03.2013 вважаються виконаними в повному обсязі та належним чином, кредит вважається погашеним повністю.

Також ТОВ ТОВ "Фінансова компанія "Топ Фінанс" повідомлено боржника про анулювання боргу листом №396 від 29.12.2014, та повідомлено що обов'язки ПП "Агросоюз-2000" за кредитним договором №196/2-13 від 18.03.2013 вважаються виконаними в повному обсязі та належним чином, кредит вважається погашеним повністю.

Рішенням господарського суду м. Києва від 09.07.2015 по справі № 910/10144/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2015, визнано недійсним Договір факторингу № 2, укладений 22.08.2014 між ПАТ АБ "Порто-Франко" та ТОВ "Фінансова компанія "Топ Фінанс".

Звертаючись до суду, ПАТ АБ "Порто-Франко" просить визнати недійсною Додаткову угоду № 2 від 10.12.2014, з огляду на те, що вона укладалась на підставі недійсного Договору факторингу №2.

За приписами частини першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно положень ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ч. 3 ст. 92 ЦК України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

З преамбули спірної Додаткової угоди № 2 від 10.12.2014 вбачається, що її було укладено Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Топ Фінанс" в якості кредитора по Кредитному договору №196/2-13 від 18.03.2013 року (відзивна реверсивна кредитна лінія) на підставі Договору факторингу № 2 від 22.08.2014.

Як уже зазначалося вище, рішенням господарського суду м. Києва від 09.07.2015 по справі № 910/10144/15, яке набрало законної сили, було визнано недійсним Договір факторингу № 2, укладений 22.08.2014 між ПАТ АБ "Порто-Франко" та ТОВ "Фінансова компанія "Топ Фінанс".

Згідно з частиною першою статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Отже, правочин є недійсним не з моменту встановлення або визнання цього факту судом, а з моменту його вчинення. Тобто судове рішення в цьому випадку має свого роду "зворотну силу". Тому правові наслідки, передбачені ст. 216 ЦК України застосовуються як до дій учасників правочину, які вже були вчинені до моменту винесення судом рішення, так і можуть поширюватися на дії, які ще не були виконані одним з учасників правочину. Зазначене правило поширюється як на нікчемні, так і на оспорювані правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З огляду на встановлене ТОВ "Фінансова компанія "Топ Фінанс" незаконно набув статусу нового кредитора за кредитним договором №196/2-13 від 18.03.2013 (відзивна реверсивна кредитна лінія) на підставі Договору факторингу № 2 від 22.08.2014.

Судами встановлено, що спірна Додаткова угода № 2 від 10.12.2014 до кредитного договору укладалась на підставі вказаного Договору факторингу №2 від 22.08.2014.

Враховуючи викладене вище, судами попередніх інстанцій правомірно задоволено позов та визнано недійсним Додаткову угоду № 2 від 10.12.2014, укладену між Приватним підприємством "Агросоюз-2000" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Топ Фінанс".

Щодо посилань скаржника на те, що оскільки право вимоги за кредитним договором є погашеним, а отже, права та обов'язки сторін договору факторингу № 2 від 22.08.2014 припиняються на майбутнє з моменту прийняття судом рішення про визнання правочину недійсним, тобто застосовується ч. 2 ст. 236 ЦК України, колегією суддів касаційної інстанції не приймаються до уваги, оскільки у разі визнання правочину недійсним потреба у застосуванні ч. 2 ст. 236 може виникнути лише у тому разі, коли на момент судового розгляду не відбулося виконання умов правочину, а якщо таке відбулося, то правочин має вважатися недійсним з моменту його вчинення.

З огляду на викладене та враховуючи, що скаржник в силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не довів в установленому законом порядку тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та оскільки в силу вимог ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових актів у справі № 916/3139/16.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Агросоюз-2000" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 та рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2017 у справі № 916/3139/16 залишити без змін.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

С у д д я С.В. Владимиренко

С у д д я А.М. Демидова