Постанова

від 23.01.2017 по справі 904/2930/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2017 року Справа № 904/2930/16

Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіЄвсікова О.О., суддівКролевець О.А., Самусенко С.С., розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.10.2016 (головуючий суддя Сизько І.А., судді Джихур О.В., Чимбар Л.О.) на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2016 (суддя Мілєва І.В.) у справі№ 904/2930/16 Господарського суду Дніпропетровської області за позовомПублічного акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" доПриватного підприємства "ФОРЕСТ-ПЛЮС" прозобов'язання вчинити певні дії, за участю представників: позивачаТузова В.О., відповідачане з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2016 у справі № 904/2930/16, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.10.2016, відмовлено в позові про зобов'язання ПП "ФОРЕСТ-ПЛЮС" в особі ліквідаційної комісії визнати кредиторські вимоги ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" за договором №б/н від 17.05.2011, що утворилися станом на 12.02.2016 у розмірі 168.498,44 грн., та включити зазначені вимоги до проміжного ліквідаційного балансу.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 111, 112 ЦК України, ст. 60 ГК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що звернення позивача з грошовими вимогами до відповідача у ліквідаційній процедурі після спливу двомісячного строку, встановленого для пред'явлення вимог кредиторів, є підставою для відмови у включенні до проміжного ліквідаційного балансу кредиторських вимог позивача.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників відповідача.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач - Приватне підприємство "ФОРЕСТ-ПЛЮС" (ідентифікаційний код 32387795) з 07.06.2013 перебуває в стані припинення підприємницької діяльності за рішенням засновників.

В наведеному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань також визначено відомості про строк, визначений засновниками (учасниками) юридичної особи, для заявлення кредиторами своїх вимог - 17.08.2013.

16.02.2016 позивач направив на адресу ліквідатора ПП "ФОРЕСТ-ПЛЮС" заяву з кредиторськими вимогами та розрахунком суми заборгованості за кредитним договором, що підтверджується фіскальним чеком № 4902712316380 від 16.02.2016 та описом вкладення у цінний лист.

Спір у справі виник у зв'язку з ухиленням відповідача від розгляду заяви банку про визнання грошових вимог в розмірі 168.498,44 грн. та включення їх до проміжного ліквідаційного балансу позивача.

Відмовляючи в позові, суди виходили з того, що звернення позивача з грошовими вимогами до відповідача у ліквідаційній процедурі відбулося після спливу двомісячного строку, встановленого для пред'явлення вимог кредиторів, у зв'язку з чим визнання та задоволення цих вимог порушить права інших кредиторів, які своєчасно заявили вимоги до боржника.

Колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, які мають значення для справи, а також за невірного застосування норм матеріального права з огляду на таке.

У п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом в сукупності.

Як зазначав позивач в обґрунтуваннях свого позову, звернення кредитора з грошовими вимогами до відповідача у ліквідаційній процедурі після спливу двомісячного строку, встановленого для пред'явлення вимог кредиторів, не є підставою для відмови у включенні до проміжного ліквідаційного балансу кредиторських вимог позивача.

Однак суди вказаним обставинам та доводам належної оцінки не надали, як і положенням ст. 112 ЦК України.

Згідно з ж ч. 4 ст. 112 ЦК України вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

Таким чином несвоєчасне заявлення кредитором (позивачем) грошових вимог у процедурі добровільної ліквідації боржника (відповідача) не має наслідком їх погашення, а впливає лише на порядок задоволення таких вимог.

У свою чергу частина 5 ст. 112 ЦК України встановлює, що вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

За таких обставин відмова судами попередніх інстанцій позивачу у визнанні його вимог з підстав їх несвоєчасного заявлення до відповідача є неправомірною, оскільки автоматично означає їх погашення в силу приписів ч. 5 ст. 112 ЦК України.

В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

У зв'язку з вищенаведеним усі спірні вимоги кредитора підлягають розгляду судом по суті, чого судами зроблено не було, і підставою для відмови у визнанні цих вимог може бути тільки їх необґрунтованість або пропущення кредитором встановленого ч. 5 ст. 112 ЦК України місячного строку на звернення до суду з позовом.

Колегія суддів також відзначає, що згідно з ч. 3 ст. 60 ГК України (яка була чинною станом на час прийняття рішення про припинення відповідача - 2013 рік) ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в друкованих органах відповідно до закону повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені цим Кодексом чи спеціальним законом строки.

Однак суди не встановили, чи було відповідачем повідомлено банк персонально у письмовій формі як явного (відомого) кредитора, з яким відповідачем укладено договір банківського обслуговування від 17.05.2011, як того вимагають положення ч. 3 ст. 60 ГК України, а тому суди дійшли передчасного висновку про неповажність причин пропуску позивачем вищевказаного строку.

Таким чином суди в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності з урахуванням об'єкта і предмета спору, а отже дійшли передчасних висновків.

Як визначено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спорів у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, а також з урахуванням наведених вище процесуальних порушень, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки в сукупності з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.10.2016 у справі № 904/2930/16 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець С.С. Самусенко