Рішення

від 22.03.2017 по справі 904/2930/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.03.2017 Справа № 904/2930/16

За позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", м. Дніпро

до Приватного підприємства "Форест-Плюс", м. Дніпро

про зобов'язання вчинити певні дії

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: провідний юрисконсульт Бондаренко В.О., довіреність № 5133-К-О від 09.03.2017;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Форест-Плюс" про зобов'язання відповідача в особі ліквідаційної комісії визнати кредиторські вимоги позивача за договором №б/н від 17.05.2011, яка утворилася станом на 12.02.2016 у розмірі 168498,44 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 52000,00 грн, заборгованість за відсотками - 50550,34 грн, заборгованість по комісії - 10078,81 грн, пеня - 55869,29 грн та включити зазначені вимоги до проміжного ліквідаційного балансу.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору банківського обслуговування №б/н від 17.05.2011, за яким відповідач отримав кредитний ліміт у розмірі 52000,00 грн, однак не здійснював погашення заборгованості у встановлені строки. ПАТ КБ "Приватбанк" стало відомо (з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), що ПП "Форест-Плюс" перебуває в стані припинення. 16.02.2016 ПАТ КБ "Приватбанк" направило голові ліквідаційної комісії ПП "Форест-Плюс" заяву з кредиторськими вимогами №б/н від 16.02.2016. Вищезазначена заява 25.03.2016 була повернута на адресу позивача у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання, що підтверджується відомостями з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта". Позивач вважає, що вказана обставина свідчить про протиправне ухилення ліквідаційної комісії ПП "Форест-Плюс" від виконання обов'язку щодо визнання реально існуючої заборгованості перед ПАТ КБ "Приватбанк" та включення вимог позивача до проміжного ліквідаційного балансу для їх подальшого задоволення за рахунок коштів та майна особи, яка ліквідується.

Рішенням суду від 01.06.2016, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.10.2016, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.01.2017 рішення попередніх інстанцій скасовано та справу №904/2930/16 направлено на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

За результатами розподілу автоматизованою системою документообігу суду у відповідності до вимог ст. 2 1 Господарського процесуального кодексу України дана справа передана на розгляд судді Воронько В.Д.

Ухвалою суду від 06.02.2017 справу №904/2930/16 прийнято до провадження суддею Воронько В.Д. та призначено до розгляду в засіданні суду на 28.02.2017.

Позивач 27.02.2017 надав до суду письмові пояснення, у яких повністю підтримує заявлені позовні вимоги.

Відповідач відзиву на позов не надав, участі свого повноважного представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

На адресу господарського суду Дніпропетровської області від відповідача повернулося рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, що свідчить про отримання ним 14.02.2017 ухвали суду від 06.02.2017.

З огляду на викладене суд керується ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до п.3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців").

Згідно з ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 №958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь його представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Вищий господарський суд України, скасовуючи рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.10.2016 у даній справі, зазначив наступне:

- відмовляючи в позові, суди виходили з того, що звернення позивача з грошовими вимогами до відповідача у ліквідаційній процедурі відбулося після спливу двомісячного строку, встановленого для пред'явлення вимог кредиторів, у зв'язку з чим визнання та задоволення цих вимог порушить права інших кредиторів, які своєчасно заявили вимоги до боржника;

- колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, які мають значення для справи, а також за невірного застосування норм матеріального права;

- несвоєчасне заявлення кредитором (позивачем) грошових вимог у процедурі добровільної ліквідації боржника (відповідача) не має наслідком їх погашення, а впливає лише на порядок задоволення таких вимог;

- відмова судами попередніх інстанцій позивачу у визнанні його вимог з підстав їх несвоєчасного заявлення до відповідача є неправомірною, оскільки автоматично означає їх погашення в силу приписів ч. 5 ст. 112 ЦК України;

- усі спірні вимоги кредитора підлягають розгляду судом по суті, чого судами зроблено не було, і підставою для відмови у визнанні цих вимог може бути тільки їх необґрунтованість або пропущення кредитором встановленого ч. 5 ст. 112 ЦК України місячного строку на звернення до суду з позовом;

- згідно з ч. 3 ст. 60 ГК України (яка була чинною станом на час прийняття рішення про припинення відповідача - 2013 рік) ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в друкованих органах відповідно до закону повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені цим Кодексом чи спеціальним законом строки;

- однак суди не встановили, чи було відповідачем повідомлено банк персонально у письмовій формі як явного (відомого) кредитора, з яким відповідачем укладено договір банківського обслуговування від 17.05.2011, як того вимагають положення ч. 3 ст. 60 ГК України, а тому суди дійшли передчасного висновку про неповажність причин пропуску позивачем вищевказаного строку.

Як вбачаться з матеріалів справи, 17.05.2011 відповідач - Приватне підприємство "Форест-Плюс" (далі також - позичальник) (код - 32387795, банк боржника - ДГРУ, відділення "Кредитно-Депозитний центр", код банку - 305299, рахунок №26007050400753) за допомогою встановлених засобів електронного зв'язку, а саме - системи інтернет-клієнт-банкінгу "Приват 24" шляхом накладення електронно-цифрового підпису у системі, звернувся до позивача - Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі також - банк) з заявою, якою приєднався та погодився з умовами, викладеними в Умовах і Правилах надання банківських послуг, Тарифах ПриватБанку, що розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua (а.с. 14).

Згідно з вказаною заявою банк за наявності вільних грошових коштів здійснює обслуговування кредитного ліміту на вказаному рахунку, про розмір якого банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банку та клієнта; порядок встановлення, зміни ліміту, погашення заборгованості та розмір відсоткової ставки за користування кредитним лімітом регламентуються Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, що розміщенні в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua, які разом з цією заявою складають Договір банківського обслуговування.

Відповідно до пункту 3.18.1.1 Умов та Правил надання банківських послуг (в редакції, чинній на момент укладення договору) які є невід'ємною частиною укладеного між сторонами договору від 17.05.2011, кредитний ліміт на поточний рахунок (далі - кредит) надається на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту (далі - ліміт); техніко-економічне обґрунтування кредиту - фінансування поточної діяльності; про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших); банк здійснює обслуговування ліміту клієнта, що полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку клієнта, при наявності вільних грошових ресурсів, за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, шляхом дебатування поточного рахунку; при цьому утворюється дебетове сальдо; кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта з повернення кредиту, сплаті процентів та винагороди (п. 3.18.1.3 Умов та Правил надання банківських послуг).

Згідно довідки №08.7.0.0.0/151124180559 від 24.11.2015 позивачем відповідачу було встановлено кредитній ліміт у розмірі 1000,00 грн - з 17.05.2011, 0,00 грн - з 17.08.2011, 50000,00 грн - з 27.02.2012 та 52000,00 грн - з 13.03.2013 (а.с. 15).

Пунктом 3.18.1.8 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до "Умов та правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/ інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-які іншій формі - далі "Угода"); при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбачених Умовами та Правилами надання банківських послуг, банк на свій розсуд має право змінити умови кредитування, встановивши інший термін повернення кредиту; згідно статей 212, 651 ЦКУ при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань за кредитом, банк на свій розсуд, починаючи з 91-ого дня порушення будь-якого з зобов'язань має право встановити інший термін повернення кредиту; при цьому банк направляє клієнту повідомлення з зазначенням дати терміну повернення кредиту на свій вибір або в письмовій формі, або за допомогою засобів електронного зв'язку банка і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms- повідомлення чи інших); при непогашенні заборгованості у термін, визначений у повідомленні, вся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, вказаної в повідомленні, вважається простроченою.

У пункті 3.18.1.11 Умов та Правил надання банківських послуг періодом безперервного користування є період часу, протягом якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку; початком періоду безперервного користування кредитом вважається перший день, починаючи з якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня; зменшення або збільшення заборгованості по кредиту в цей період не впливають на зміну дати закінчення періоду безперервного користування кредиту; датою закінчення періоду безперервного користування кредитом вважається день, після закінчення якого на поточному рахунку зафіксовано нульове дебетове сальдо; період безперервного користування "кредитним лімітом на поточному рахунку" - не більше 35 днів.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 "Кредит" цього Кодексу і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно наданого позивачем розрахунку у зв'язку з неповерненням кредитних коштів за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 52000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Пунктом 3.18.4.1 Умов та Правил надання банківських послуг (в редакції, чинній на момент укладення договору) встановлено, що за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт виплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом (диференційована процентна ставка).

За період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнуління сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця, розрахунок процентів здійснюється за процентною ставкою в розмірі 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п. 3.18.4.1.1 Умов та Правил надання банківських).

При не обнулінні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулінню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулінню, клієнт виплачує банку за користування кредитом проценти в розмірі 24% річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнулінню (п. 3.18.4.1.2 Умов та правил надання банківських послуг).

У разі непогашення кредиту протягом 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання клієнта щодо погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні клієнтом будь-якого грошового зобов'язання клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом 48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань і при реалізації права банку на встановлення іншого строку повернення кредиту, передбаченого умовами і правилами надання банківських послуг, клієнт сплачує банку пеню у розмірі 0,1315% від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення. Сплата здійснюється з дня, наступного з датою порушення зобов'язань ( п. 3.18.4.1.3 Умов та Правил надання банківських послуг).

Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати (п. 3.18.4.9 Умов та правил надання банківських послуг).

Виходячи з вищенаведеного, відповідач за користування кредитними коштами повинен був сплатити відсотки, які згідно розрахунку становлять 50550,34 грн за період з 25.03.2013 по 27.02.2015.

Також клієнт сплачує банку винагороду за використання ліміту відповідно до п.п. 3.18.1.6, 3.18.2.3.2, 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць, в порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг; клієнт доручає банку здійснювати списання винагороди зі своїх рахунків; сплата винагороди здійснюється в гривні (п. 3.18.4.4 Умов та Правил надання банківських послуг).

Як вбачається, відповідач за використання ліміту повинен був сплатити комісію, яка згідно розрахунку становить 10078,81 грн за період з 01.04.2013 по 10.02.2015.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тому строк повернення кредитних коштів, сплати відсотків і комісії за користування кредитними коштами вважається таким, що настав.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У статті 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п. 3.18.2.2.2, 3.18.4.1, 3.18.4.2, 3.18.4.3, термінів повернення кредиту, передбачених п.п. 3.18.1.8, 3.18.2.2.3, 3.18.2.3.4, винагороди, передбаченої п. п. 3.18.2.2.5, 3.18.4.4, 3.18.4.5, 3.18.4.6, клієнт сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, клієнт сплачує банку пеню у розмірі, зазначеному в п. 3.18.4.1.3 від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні (п.3.18.5.1 Умов та Правил надання банківських послуг).

Нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбаченої п.п. 3.18.5.1, 3.18.5.2, 3.18.5.3, здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано клієнтом (п. 3.18.5.4 Умов та правил надання банківських послуг в редакції, чинній на момент укладення договору).

Отже, згідно розрахунку пеня за період з 01.11.2013 по 12.02.2016 становить 55869,29 грн.

Таким чином, у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору банківського обслуговування № б/н від 17.05.2011 в частині своєчасного та повного повернення кредитних коштів, сплати процентів та комісії, у останнього, за розрахунком позивача, станом на 12.02.2016 виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 168498,44 грн, з яких: 52000,00 грн - заборгованість за кредитом, 50550, 34 грн - заборгованість за відсотками, 55869, 29 грн - пеня та 10078,81 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом.

Як зазначає позивач, з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців йому стало відомо, що Приватне підприємство "Форест-Плюс" перебуває в стані припинення.

Позивач подав до відповідача заяву з кредиторськими вимогами № б/н від 16.02.2016, у якій просив розглянути і визнати його кредиторські вимоги та включити зазначені кредиторські вимоги до проміжного ліквідаційного балансу. Вказана заява була надіслана відповідачу 16.02.2016 цінним листом з описом вкладення (а.с. 18), та повернута неврученою за закінченням встановленого терміну зберігання. Поштове повернення заяви одержано позивачем 28.03.2016, що підтверджується випискою з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" (а.с. 19).

Головою ліквідаційної комісії приватного підприємства "Форест-Плюс" залишено без розгляду заяву позивача про його включення до реєстру кредиторів, що і є причиною виникнення спору.

Вказана обставина, на думку позивача, свідчить про протиправне ухилення ліквідаційної комісії ПП "Форест-Плюс" від виконання обов'язку щодо визнання заборгованості перед ПАТ КБ "Приватбанк" та включення вимог позивача до проміжного ліквідаційного балансу для їх подальшого задоволення за рахунко коштів та майна особи, що ліквідуються. Внаслідок чого, позивач, посилаючись на приписи ст. 112 ЦК України звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову з таких підстав.

За змістом статей 111, 112 ЦК України ліквідаційна комісія діє не від власного імені, а від імені юридичної особи як її орган. Отже, в частині 2 статті 112 ЦК України йдеться про звернення до суду з позовом до юридичної особи в особі її ліквідаційної комісії. Отже, суд приходить до висновку, що такі спори підвідомчі господарським судам.

Так, згідно з положеннями частин 1 та 2 статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 110 ЦК України, юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Отже, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 27-28, 45-46), ПП "Форест-Плюс" перебуває в процесі припинення за рішенням засновників, про що 07.06.2013 внесено відповідний запис.

Згідно зі статтею 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію.

Після внесення запису про прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців повідомлення про внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Статтею 60 Господарського кодексу України (в редакції, що діяла станом на момент прийняття рішення про припинення юридичної особи відповідача; далі - ГК України) встановлено загальний порядок ліквідації суб'єкта господарювання, а саме: ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений цим Кодексом; ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується (ч. 1 статті); орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію (ч. 2 статті); ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в друкованих органах відповідно до закону, повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені цим Кодексом чи спеціальним законом строки (ч.3 статті).

Відповідачем суду не надано і матеріали справи не містять доказів персонального у письмовій формі повідомлення ПАТ КБ "Приватбанк про ліквідацію ПП "Форест-Плюс" та строки заявлення претензій до нього, як явного (відомого) кредитора, з яким відповідачем укладено договір банківського обслуговування від 17.05.2011 у відповідності до положень ч.3 ст. 60 ГК України.

У зв'язку з чим, позивач, будучи кредитором відповідача (боржника) та керуючись вимогами чинного законодавства, направив до ліквідаційної комісії ПП "Форест-Плюс" заяву від 16.02.2016 з кредиторськими вимогами в розмірі 168498,44 грн.

Факт направлення позивачем зазначеної заяви на адресу ліквідаційної комісії ПП "Форест-Плюс" 16.02.2016 підтверджено належними доказами: фіскальним чеком УДППЗ "Укрпошта" від 16.02.2016 та описом вкладення у цінний лист від 16.02.2016, належно засвідчені копії яких містяться в матеріали справи (а.с. 18).

Отже, матеріалами справи підтверджується звернення позивача до відповідача із заявою про кредиторські вимоги на суму 168469,44 грн.

Крім того, суд звертає увагу на наступне.

Згідно з частиною 8 статті 111 ЦК України ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду.

Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

У витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 27-28, 91-95), містяться відомості про строк, визначений засновниками (учасниками) ПП "Форест-Плюс", для заявлення кредиторами своїх вимог - 17.08.2013.

З матеріалів справи вбачається, що банк подав до відповідача заяву з кредиторськими вимогами із пропуском строку, визначенего частиною 6 статті 105 ЦК України, а відповідач зазначену заяву позивача не розглянув та не надав відповідь на згоду його включення до реєстру кредиторів ПП "Форест-Плюс", оскільки поштове відправлення повернулося до позивача, що і стало причиною виникнення спору.

Отже, вимоги позивача на суму 168498,44 грн не були розглянуті комісією з ліквідації, а відповідно і не могли бути включені до проміжного ліквідаційного балансу відповідача.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, такими підставами є виконання, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України), та ліквідація юридичної особи (ст. 609 ЦК України).

У відповідності до положень ст. 111 ЦК України виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, провадиться у порядку черговості, встановленої статтею 112 цього Кодексу, відповідно до проміжного ліквідаційного балансу, починаючи від дня його затвердження, за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться зі спливом місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу.

В разі недостатності у юридичної особи, що ліквідується, грошових коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи.

Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом (частини 9, 11 статті).

Частиною 3 статті 112 ЦК України передбачено, що у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно (ч. 4 цієї статті).

Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними (ч. 5 статті 112 ЦК України).

Таким чином, норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не дають права ліквідаційній комісії залишати вимоги кредиторів без розгляду, а несвоєчасне заявлення вимог кредитором (позивачем) у процедурі добровільної ліквідації боржника (відповідача) впливає лише на порядок задоволення таких вимог, і не може мати наслідком їх автоматичне погашення в силу приписів ч. 5 ст. 112 ЦК України.

Такі правові позиції наведено у постановах Вищого господарського суд України від 29.08.2012 у справі № 38/343пн та від 03.08.2016 у справі №904/10526/15.

На момент розгляду справи в суді Приватне підприємство "Форест-Плюс" перебуває в процесі припинення, тобто юридичну особу відповідача ще не ліквідовано. Доказів затвердження проміжного ліквідаційного балансу або ліквідаційного балансу ПП "Форест-Плюс" матеріали справи не містять, як не містять і доказів включення ПАТ КБ "Приватбанк" до реєстру вимог кредиторів відповідача.

Отже, проаналізувавши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, які мали місце при зверненні позивача до комісії по ліквідації ПП "Форест-Плюс" із заявою про кредиторські вимоги від 16.02.2016, проаналізувавши фактичні обставини справи у системному зв'язку з положеннями статей 111, 112 та глави 50 ЦК України, надавши оцінку всім цим обставинам у сукупності, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" є правомірними та обгрунтованими в частині стягнення з відповідача заборгованість за кредитом у сумі 52000,00 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом у сумі 50550,34 грн, заборгованості по комісії у сумі 10078,81 грн та пені у сумі 55869,29 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

У пункті 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

При зверненні з позовною заявою до суду першої інстанції позивачем сплачено судовий збір у сумі 1378,00 грн. Сума судового збору за подання апеляційної скарги становить 1515,18 грн, касаційної скарги - 1653,60 грн, а всього - 4546,78 грн, які відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача зі стягненням на користь позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Приватне підприємство "Форест-Плюс" в особі його ліквідаційної комісії (49000, м. Дніпро, пр. Мануйлівський (Воронцова), буд. 73, кім. 516; ідентифікаційний код 32387795) включити до реєстру вимог кредиторів вимоги Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50; ідентифікаційний код 14360570) на суму 168498,44 грн.

3. Стягнути з Приватного підприємства "Форест-Плюс" (49000, м. Дніпро, пр. Мануйлівський (Воронцова), буд. 73, кім. 516; ідентифікаційний код 32387795) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50; ідентифікаційний код 14360570) - 4576,78 грн витрат по сплаті судового збору.

Видати накази позивачу після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 23.03.2017.

Суддя В.Д. Воронько