Постанова

від 18.01.2017 по справі 910/31978/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2017 р. Справа№ 910/31978/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тищенко О.В.

За участі представників:

від позивача: Балан О.Н. - представник;

Кобук Р.Н. - представник;

Фоміна О.О. - представник

від відповідача: Гриньковський С.П. - представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного науково-виробничого підприємства СИНАПС на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 у справі № 910/31978/15 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Техприлад

до Приватного науково-виробничого підприємства СИНАПС

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Техприлад звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного науково-виробничого підприємства СИНАПС з позовом про стягнення 900 000 грн. основної заборгованості; 93 897,89 грн. пені; 567 389,25 грн. інфляційних втрат; 130 825,11 грн. 3% річних, всього 1 692 112,25 грн. за неналежне виконання умов договору поставки трубопровідної арматури від 07.11.2011 № Х.099.51-57.ОС.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.03.2016, залишеним без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016, позов задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.09.2016 касаційну скаргу Підприємства задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 у справі № 910/31978/15 скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення 93 897,89 грн. пені, 130 825,11 грн. 3% річних та 567 389,25 грн. втрат від інфляції, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва у вказаній частині.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат задоволено.

Присуджено до стягнення з Приватного науково-виробничого підприємства Синапс на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Техприлад : 93 897 (дев'яносто три тисячі вісімсот дев'яносто сім) грн. 89 коп. пені; 567 389 (п'ятсот шістдесят сім тисяч триста вісімдесят дев'ять) грн. 25 коп. втрат від інфляції; 130 825 (сто тридцять тисяч вісімсот двадцять п'ять) грн. 11 коп. 3% річних та 11 881 (одинадцять тисяч вісімсот вісімдесят одну) грн. 68 коп. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач Приватне науково-виробниче підприємство СИНАПС звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 та прийняти нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги, а саме: стягнути з Приватного науково-виробничого підприємства СИНАПС на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Техприлад 900 000 грн. основної заборгованості, в іншій частині позовних вимог відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам закону, при повторному перегляді справи судом не було виконано вказівки, що містяться у постанові Вищого господарського суду України від 05.09.2016, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 18.01.2017.

Представник позивача 16.01.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Представники сторін у судове засідання з'явились та надали пояснення по суті спору.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

07.11.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Техприлад та Приватним науково-виробничим підприємством СИНАПС було укладено Договір, за умовами якого:

- продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити на умовах Договору трубопровідну арматуру (далі - товар) у відповідності до специфікацій, які наведені в додатках № 1 та № 2 до Договору (пункт 1.1 Договору);

- вартість Договору складає 3 581 163,45 грн., крім того ПДВ 20 % - 716 326,29 грн., що разом складає 4 297 957, 74 грн. (пункт 2.1 Договору);

- оплата за Договором здійснюється покупцем за графіком: 07.11.2011 - 300 000 грн.; 07.11.2011 - 200 000 грн.; 15.11.2011 - 500 000 грн.; 02.03.2012 - 200 000 грн.; 15.03.2012 - 220 000 грн.; 15.03.2012 - 250 000 грн.; 16.03.2012 - 250 000 грн.; 30.07.2012 -500 000 грн.; 14.09.2012 - 1 877 957,74 грн. (пункт 2.2 Договору);

- у випадку порушення покупцем строків оплати покупець оплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми затриманого платежу за кожний день затримки, але не більше 5 % від суми простроченого платежу (пункт 6.3 Договору);

- Договір вступає в дію з моменту його підписання та скріплення печатками обох сторін; Договір діє до дня повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (пункти 9.2, 10.1 Договору).

Договір підписано уповноваженими особами, а саме, від позивача директором Головачевим П.Г., який діяв на підставі статуту, та від відповідача директором Федоровим С.Д., який діяв на підставі статуту, та скріплено печатками.

Договір у встановленому порядку не оспорений, не розірваний, не визнаний недійсним.

Таким чином, Договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.

Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, укладений позивачем і відповідачем Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині стягнення пені, втрат від інфляції та 3 % річних Вищий господарський суд України вказав, що судами:

- не встановлено дату початку перебігу та можливу дату спливу строку позовної давності стосовно вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат;

- не досліджено чи вчинялись відповідачем певні дії спрямовані на визнання або виконання своїх зобов'язань саме із сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат;

- не надано належної правової оцінки таким діям (у разі вчинення останніх) з точки зору їх впливу на перебіг строку позовної давності щодо зазначених вимог.

Відповідно до частини першої статті 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача: 93 897,89 грн. пені; 567 389,25 грн. втрат від інфляції та 130 825,11 грн. 3 % річних.

У свою чергу, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог посилаючись на сплив строку позовної давності.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.ст. 257, 261 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями ч. 1 та ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України унормовано, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Нормами ст. 264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Відповідно до ст.266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

У п.4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів роз`яснено, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

За ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи предмет спору, до вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат застосовується загальний строк позовної давності, натомість до вимог про стягнення пені застосовується спеціальний, скорочений, строк позовної давності в 1 рік.

Однак, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до частини третьої статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Разом з тим, рішенням Господарського суду міста Києва від 01.03.2016 зі справи № 910/31978/15, яке в частині стягнення основного боргу залишено без змін, було стягнуто 900 000 грн. основного боргу та встановлено таке:

- на виконання умов Договору Товариство за період з 04.01.2012 по 15.08.2012 поставило, а Підприємство прийняло товар на загальну суму 4 297 957,74 грн., належні та допустимі докази чого наявні в матеріалах справи;

- поставлений за Договором товар до 14.09.2012 оплачувався Підприємством у відповідності до графіку визначеного в Договору, а з 14.09.2012 з порушенням графіку та не в повному обсязі. В період з 20.09.2012 по 30.04.2015 Підприємством було 15 платежами частково здійснено оплату останнього за графіком платежу (1 877 957,74 грн.) в розмірі 977 957,74 грн. Доказів здійснення повної оплати поставленого товару матеріали справи не містять;

- факт наявності боргу у Підприємства перед Товариством за Договором в сумі 900 000 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і не спростований, строк оплати товару, у відповідності до пункту 2.2 Договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у сумі 900 000 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, вказаним рішенням було встановлено факт прострочення відповідачем оплати отриманого за Договором товару, а тому нарахування 3 % річних, втрат від інфляції та пені є правомірними, тобто права позивача були порушені відповідачем, аналогічного висновку дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, натомість колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції щодо обрахунку строку позовної давності за позовними вимогами є помилковим з огляду на наступне.

Позивач просив стягнути з відповідача: 93 897,89 грн. пені (не більше 5% від суми простроченого зобов'язання); 567 389,25 грн. втрат від інфляції; 130 825,11 грн. 3 % річних (період прострочення з 15.09.2012 по 16.12.2015).

Відповідач, в порушення умов Договору, не здійснив платіж за графіком 14.09.2012.

Отже, з 15.09.2012 почався перебіг строку позовної давності, який мав би закінчитися 15.19.2015.

Разом з тим, 22.12.2014 Товариство отримало від Підприємства лист від 17.12.2014 № 323.БХ.41217, зі змісту якого вбачається, що відповідач визнав суму боргу 1 200 000 грн. саме за Договором та гарантував оплату відповідно до графіку (перший платіж - 25.12.2014, а останній 25.12.2015), однак, визнання основного боргу не свідчить про визнання інфляційних нарахувань, відсотків річних та штрафних санкцій, а відповідно, строк позовної давності до вимог про сплату пені, інфляційних втрат та відсотків річних не переривався та не починався заново.

Крім того, направлення відповідачем листа від 17.12.2014 № 323.БХ.41217, дійсно свідчить про визнання відповідачем основної заборгованості, однак, не вносить змін до спірного Договору, в частині порядку та строків виконання умов Договору.

Наведені обставини свідчать, що строк позовної давності за вимогами про стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних розпочався 15.09.2012, не переривався та закінчився 15.09.2013 щодо вимог про стягнення пені, а в частині вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат сплив 15.09.2015

Позивач звернувся з даним позовом лише 21.12.2015, тобто за межами встановленого законом строку позовної давності.

Спірні суми інфляційних втрат та 3% річних нараховано позивачем на основну заборгованості за Договором за період прострочення з 15.09.2012 по 16.12.2015, а пеня нарахована за період з 15.09.2012 по 14.03.2013 (з урахуванням максимального розміру пені 5%).

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Колегія суддів зазначає, що переривання позовної давності за основною вимогою про стягнення суми боргу у зв`язку з визнанням боргу листом від 17.12.2014 № 323.БХ.41217 та фактичним погашенням заборгованості в сумі 300 000,00 грн. не свідчить про її переривання за вимогою про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України № 918/329/16 від 25.10.2016).

Матеріали справи не містять доказів, про наявність обставин, які б свідчили про переривання строку позовної давності щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Таким чином, враховуючи наявність заяви відповідача про застосування позовної давності та підставність позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 93 897,89 грн. пені; 567 389,25 грн. інфляційних втрат; 130 825,11 грн. 3% річних за неналежне виконання умов договору поставки трубопровідної арматури від 07.11.2011 № Х.099.51-57.ОС

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 року у справі № 910/31978/15 підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, апеляційна скарга Приватного науково-виробничого підприємства СИНАПС підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного науково-виробничого підприємства СИНАПС задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 року у справі № 910/31978/15 - скасувати.

3. Постановити нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Техприлад в частині стягнення з Приватного науково-виробничого підприємства СИНАПС : 93 897 (дев'яносто три тисячі вісімсот дев'яносто сім) грн. 89 коп. пені; 567 389 (п'ятсот шістдесят сім тисяч триста вісімдесят дев'ять) грн. 25 коп. втрат від інфляції; 130 825 (сто тридцять тисяч вісімсот двадцять п'ять) грн. 11 коп. 3% річних - відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Техприлад (04073, м. Київ, пров. Куренівський 4/9, ідентифікаційний код 22887660) на користь Приватного науково-виробничого підприємства СИНАПС (03055, м. Київ, вул. В. Василевської, 7; ідентифікаційний код 24267073) 13066,49 грн. (тринадцять тисяч шістдесят шість грн. 49 коп.) судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2016, 14254,35 грн. (чотирнадцять тисяч двісті п'ятдесят чотири грн. 35 коп.) судового збору за подання касаційної скарги та 13066,49 грн. (тринадцять тисяч шістдесят шість грн. 49 коп.) судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2016.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

6. Матеріали справи № 910/31978/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді І.А. Іоннікова

О.В. Тищенко