Ухвала

від 24.01.2017 по справі 825/3419/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/3419/14 Головуючий у 1-й інстанції: Бородавкіна С.В. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

24 січня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Менської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства Валдис до Менської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року приватне підприємство Валдис (далі - Позивач, ПП Валдис ) звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Новгород-Сіверської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області, у подальшому заміненої на правонаступника - Менську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - Відповідач, Менська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.10.2014 року №0000442200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.11.2014 року позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2015 року апеляційну скаргу Відповідача задоволено - постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову, якою у задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.10.2016 року частково задоволено касаційну скаргу ПП Валдис - постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2015 року та постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.11.2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення, суд касаційної інстанції зазначив, що факт наявності окремих недоліків первинних документів не може бути єдиною підставою для зменшення розміру податкового кредиту платника податку, оскільки такий висновок може бути зроблений виключно в сукупності з дослідженими обставинами справи та встановленими судом фактами, що ставлять під сумнів реальність відповідної господарської операції. Крім того, Вищий адміністративний суд України підкреслив, що можливість здійснення перевезення бензину двох різних марок за одну поставку однією автоцистерною Позивач має обґрунтувати документально.

З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції вказав, що для встановлення факту реальності господарської операції між позивачем та його контрагентом судам попередніх інстанцій необхідно встановити: рух активів платника у процесі здійснення господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку; чи розкривають наявні у позивача первинні документи зміст господарських операцій за укладеними договорами та чи є вони належними доказами, що підтверджують факт здійснення господарських операцій; подальше використання придбаних платником товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.11.2016 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено правомірність включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, а тому позовні вимоги є повністю обґрунтованими. Крім того, суд зауважив, що Відповідачем не подано жодних доказів безтоварності укладеного Позивачем з ТОВ Константа-Імпекс договору, на підставі якого ПП Валдис було сформовано податковий кредит.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення. Підкреслює, що Позивачем було надано неналежним чином оформлену товарно-транспорту накладну, не підтверджено можливість транспортування різних нафтопродуктів одним транспортом, а також не надано подорожні листи, що, на переконання Відповідач, ставить під сумнів реальність господарської операції.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.

При цьому судовою колегією критично оцінюються клопотання ПП "Валдис" про відкладення розгляду справи, оскільки явка сторін обов'язковою не визнавалася, а в силу ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представника Відповідача, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що у вересні 2014 року працівниками Новгород-Сіверської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області наказу від 19.09.2014 року №280 згідно пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП Валдис з питань правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Константа-Імпекс за листопад 2013 року. У ході перевірки податковим органом було встановлено порушення Позивачем: п. 185.1 ст. 185, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість за листопад 2013 року в сумі 36 657,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 25.09.2014 року №503/22/35289311 (т. 1 а.с. 17-25). На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 14.10.2014 року винесено податкове повідомлення-рішення форми Р №0000442200 (т. 1 а.с. 26), яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 45 821,25 грн., у тому числі за основним платежем - 36 657,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 9 164,25 грн.

Надаючи оцінку правомірності оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню, суд першої інстанції встановив, що у період, що перевірявся, Позивачем до складу податкового кредиту було включено, зокрема, 36 657,00 грн., сформованого за наслідками господарських відносин з ТОВ Константа-Імпекс .

Вирішуючи питання про реальність укладеного між Позивачем та вказаним контрагентом договору, суд першої інстанції встановив наступне.

Між ТОВ Константа-Імпекс (Продавець) та ПП Валдис (Покупець) укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів від 10.01.2013 року №01-04К (т. 1 а.с. 34-35), за умовами якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти й оплатити нафтопродукти відповідно до умов цього Договору й Додатків до нього (далі - Договір).

Відповідно до п. 3.1 Договору товар поставляється Покупцеві партіями на підстав погодженої заяви на умовах: СРТ - (залізничним транспортом), EXW - (естакада наливу), DDP - (пункт призначення, вказаний покупцем в заявці на відвантаження товару).

Згідно п. 3.2 Договору обсяг заявки, прийнятої до виконання, визначається найменуванням товару і його кількістю, зазнаною в рахунку-фактурі.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що Покупець провадить приймання товару по кількості і якості відповідно до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання відпустки й обліку нафти й нафтопродуктів на підприємства й в організаціях України, затвердженої спільним наказом Держнафтогазпрому, Міністерства транспорту України, Деркомстандарту й Держкомстату України №281/171/578/155 від 20.05.2008 року.

На переконання суду першої інстанції, факт реальності господарської операції підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: податкової накладної (т. 1 а.с. 28), видаткової накладної (т. 1 а.с. 29), рахунку-фактури (т. 1 а.с. 30), товарно-транспортної накладної (т. 1 а.с. 31), довіреності (т. 1 а.с. 32), подорожнього листа (т. 1 а.с. 68), заявки (т. 1 а.с. 228). Факт оплати товару встановлений Відповідачем у ході перевірки та підтверджується наявними у матеріалах справи копіями банківських виписок та платіжних доручень (т. 1 а.с. 205-219).

При цьому, як зазначив Чернігівський окружний адміністративний суд, у подальшому придбаний у ТОВ Константа-Імпекс товар було реалізовано Позивачем (т. 1 а.с. 238).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що підстав для визнання безтоварним укладеного Позивачем з ТОВ Константа-Імпекс договору немає. При цьому, суд наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента. Крім того, доказів визнання нікчемними угоди суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, доказів наявності у сторін договорів мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, Відповідачем надано не було.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції щодо відповідності складених сторонами первинних документів вимогам чинного законодавства, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Аналогічна позиція викладена у листі ВАС України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Твердження Апелянта відсутність у товарно-транспортній накладній від 01.11.2013 року №326 інформації щодо подорожнього листа оцінюється критично, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної. При цьому, матеріали справи свідчать, що договору перевезення між сторонами не укладалося, а відтак приписи затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.02.1998 року №128/2568 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які регулюють відносини між перевізниками та вантажовідправниками і вантажоодержувачами, до спірних правовідносин застосовуються не обов'язково.

Тобто, товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення. У даному ж спорі не оцінюється правомірність формування Позивачем даних податкового обліку за операцією з перевезення товарів.

Аналогічна позиція закріплена в постанові Вищого адміністративного суду України від 21.05.2014 року у справі №К/800/10421/14.

Крім того, як було встановлено раніше, Позивачем було надано копію подорожнього листа вантажного автомобіля від 01.11.2013 року №б/н, реквізити якого дають підстави для висновку, що останній складено саме на виконання господарської операції за Договором. При цьому факт надання вказаного документу взагалі не було враховано Апелянтом.

Твердження податкового органу щодо невідповідності найменування товару бензин автомобільний А-80 у видатковій накладній та рахунку-фактурі фактично отриманому Позивачем товару - бензин автомобільний А-76 , судом першої інстанції було вірно піддано критиці, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, зі змісту пояснень Позивача (т. 1 а.с. 64), інформації ДП Логрус-оіл (т. 1 а.с. 65) та інформації з довідкового джерела (т. 1 а.с. 66), визначення октанового числа вказаного бензину залежить від методу оцінки, а тому бензин марки А-76 та А-80 є одним і тим самим.

Крім того, Відповідачем не було враховано, що автоцистерна №024 марки НПЦН-22, №14199 СК, якою здійснювалося транспортування нафтопродуктів за Договором, згідно свідоцтва про державну повірку автоцистерни каліброваної (т. 1 а.с 68) має резервуар з 2-ма секціями місткістю 15 570 л та 7 190 л. Наведене, на переконання судової колегії свідчить про обґрунтованість висновків суду першої інстанції, що транспортування бензину різних марок могло здійснюватися однією автоцистерною та її об'єм не перевищує обсяг перевезеного за Договором товару.

Крім іншого, зі змісту наявної у матеріалах справи копії журналу приймання нафтопродуктів (т. 1 а.с. 67) вбачається, що факт поставки відображений у вказаному журналі із зазначенням температури та густини бензину у відповідності до вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання відпустки й обліку нафти й нафтопродуктів на підприємства й в організаціях України, затвердженої спільним наказом Держнафтогазпрому, Міністерства транспорту України, Деркомстандарту й Держкомстату України №281/171/578/155 від 20.05.2008 року. При цьому повноваження директора ПП Валдис на отримання від ТОВ Константа-Імпакс підтверджується оформленою відповідно до пп. 5.2.12 вказаної Інструкції довіреністю (т. а.с. 32).

З огляду на викладене, суд першої інстанції вірно зазначив, що наявні у матеріалах справи документи містять всі обов'язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам. Поряд з цим, Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства.

Щодо висновків суду першої інстанції про необґрунтованість висновків податкового органу щодо завищення ПП Валдис податкового кредиту з ПДВ, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.3 ст. 200 ПК України визначено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Як встановлено судом першої інстанції, на момент виписування податкової накладної Позивачу контрагент останнього був зареєстрований у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у Відповідача не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин Позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ПП Валдис , оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

При цьому колегія суддів погоджується з критичною оцінкою суду першої інстанції посилання Відповідача на матеріали акту Світловодської ОДПІ від 21.07.2014 року №207/2200/37624342 Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ Константа-Імпекс … (т. 1 а.с. 57-61), оскільки зустрічні звірки не є перевірками платника податків, письмовий документ який складається після проведення такої звірки (довідка) не може містити у собі висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства, у тому числі і про реальність, повноту, достовірність, господарських операцій такої особи. Тобто дані висновки не можуть братися до уваги та використовуватися податковими органами під час проведення перевірок інших платників податків, як податкова інформація чи доказова база.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Менської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області - залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства Валдис до Менської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.