Рішення

від 18.01.2017 по справі 686/5626/16-ц

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 686/5626/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2017 року Хмельницький міськрайонний суд в складі:

головуючої судді Мороз В.О.,

за участю секретаря Козельської Г.В.,

представника позивача - відповідача ОСОБА_1, представника відповідача позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хмельницького цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності в порядку спадкування, визнання незаконним набуття права власності, визнання недійсними правочинів та за зустрічним позовном ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування на частку автомобіля,-

встановив :

11 березня 2016 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Хмельницького міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання незаконним набуття ОСОБА_4 права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, яка на праві спільної сумісної власності на момент смерті належала його синові - ОСОБА_7 та просить визнати за ним право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 на ? частини квартиру АДРЕСА_1. Свої вимоги мотивує тим, що 01 травня 2014 року в результаті автотранспортної пригоди загинув його син - ОСОБА_7 та всі члени його сім'ї. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 16 грудня 2014 року по справі №686/25063/14-ц його визнано єдиним спадкоємцем на спадкове майно, що залишилось після смерті сина та визнано право на спадкування земельної ділянки для садівництва площею 0,6 га та гаража в гаражному кооперативі Керамік у м. Хмельницькому. Тобто факт того, що він є спадкоємцем після смерті ОСОБА_7 і прийняв спадщину відповідно до вимог закону, встановлено судовим рішенням і тому не підлягає подальшому доказуванню. Під час оформлення спадщини його інтереси представляла мати його покійної невістки ОСОБА_8 - ОСОБА_4 на підставі виданого ним доручення. При цьому ОСОБА_4 при зверненні до суду від його імені свідомо не вказала все майно, яке підлягало спадкуванню після смерті дітей та онуків. Так, шлюб його сина та невістки було зареєстровано 04.11.1995 року. Під час перебування у шлюбі його син з невісткою спільно придбали на підставі договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1, яка за їх рішенням була зареєстрована лише на невістку - ОСОБА_8 Вказує, що відповідно до норм Сімейного кодексу України, на момент смерті його син мав право на ? частку квартири АДРЕСА_1 і він як його єдиний спадкоємець також має право на спадкування цієї частки. Незважаючи на такі обставини ОСОБА_4, скориставшись тим, що вона представляла його інтереси під час оформлення спадщини, оформила свідоцтво про право на спадщину на дану квартиру лише на себе і після цього 25 листопада 2014 року перереєструвала право власності на це житло на себе. Вважає, що за вказаних обставин відповідач незаконно набула право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, яка належала його синові - ОСОБА_7 відповідно до вимог ст. 70 Сімейного кодексу України на праві спільної сумісної власності і яку він має право успадкувати після його смерті.

04 травня 2016 року позивач збільшив позовні вимоги та просив, також, визнати за ним право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 на автомобіль Форд-Транзит , 2004 року випуску, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до листа Регіонального сервісного центру МВС в Хмельницькій області вих. №31/22-С-33 від 25.04.2016 року за його покійним сином - ОСОБА_7 на момент його смерті було зареєстровано право власності на автомобіль Форд-Транзит , 2004 року випуску. Так як він самостійно не мав можливості займатись оформленням спадщини, то для цього надав доручення на ім'я ОСОБА_4, яка займалась оформленням спадщини від його імені. ОСОБА_4 оформила на нього право на спадкування страхового відшкодування після дорожньо-транспортної пригоди, земельну ділянку для садівництва площею 0,6 га та гаража в гаражному кооперативі Керамік у м. Хмельницькому. В той же час автомобіль Форд-Транзит ОСОБА_4 на нього не оформила, а зловживаючи його довір'ям розпорядилась цим майном на власний розсуд. Коли йому стало відомо про таке зловживання його довірою з боку ОСОБА_4 при оформленні спадщини він скасував видане їй доручення. Вважає, що такий розподіл спадкового майна здійснений ОСОБА_4 є нечесним, несправедливим та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України.

05 липня 2016 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, пред'явивши позов до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, в якій просить також визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля Форд-Транзит , 2004 року випуску, укладений 02.12.2014 року на підставі оформленої ОСОБА_5 у ТОВ К.С.Вікторія довідки-рахунку серії ВІА №804452 від 02.12.2014 року та визнати недійсним оформлений територіальним сервісним центром 3841 РСЦ у Хмельницькій області договір купівлі-продажу №6841/2016/01/4079 транспортного засобу - автомобіля Форд-Транзит , 2004 року випуску, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Свої вимоги мотивує тим, що зловживаючи довірою позивача ОСОБА_4 умисно не оформила на його ім'я свідоцтво про спадщину на зазначений вище автомобіль Форд-Транзит . Після цього, ОСОБА_4 заволоділа вказаним транспортним засобом переоформивши право власності на цей автомобіль на свого чоловіка - ОСОБА_5 В подальшому, не бажаючи передавати вказаний вище автомобіль Форд-Транзит законному спадкоємцю, ОСОБА_5 наступного ж дня після того, як судом було відкрито провадження про визнання за позивачем права власності на цей автомобіль, тобто 06.05.2016 року оформив договір купівлі-продажу цього транспортного засобу, передавши його ОСОБА_6 Про недійсність даної угоди свідчить не тільки дата правочину, а й зазначена у п.2.1 вказаного вище договору купівлі-продажу вартість автомобіля Форд-Транзит визначена за домовленістю сторін у сумі 1000, 00 грн., що в 32 рази менше тієї суми, яку ОСОБА_5 заплатив за цей транспортний засіб півтори роки назад. Оскільки переоформлення права власності на автомобіль Форд-Транзит , 2004 року випуску, після смерті ОСОБА_7 за ОСОБА_5 без участі однієї з сторін, а саме без власника цього майна, є всі підстави вважати, що цей правочини незаконний.

4 липня 2016 року ОСОБА_4 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_3 про визнання за нею права власності в порядку спадкування на 1/2 частину автомобіля Форд-Транзит , 2004 року випуску, мотивуючи свої вимоги тим, що в період шлюбу в січні 2008 року сім'я дочки за їх з чоловіком фінансової участі купили автомобіль Форд-Транзит , 2004 року випуску, оформивши право власності на чоловіка дочки ОСОБА_7 Даний автомобіль згідно ст. 60 СК України має статус спільної сумісної власності подружжя, так як все майно придбане подружжям під час шлюбу належить їм на праві спільної сумісної власності і частки їх у цьому майні є рівними (ст. 70 СК України). Вказує, що вона являється єдиним спадкоємцем ОСОБА_8 Вона оформила спадкові права на спадщину після смерті своєї дочки, на майно, яке було оформлено на її ім'я, а для оформлення спадкових прав на вищевказаний транспортний засіб, який є спільною сумісною власністю її дочки та чоловіка дочки, оформлений на праві власності на ім'я зятя, тому вона змушена звертатися до суду з цим позовом, так як батько зятя (позивач по первісному позову) неправомірно претендує на даний автомобіль та помилково не враховує 1/2 частку в цьому майні, на яке вона, як спадкоємець дочки, має право на спадщину згідно ст. 1226 ЦК України.

В судовому засіданні представники позивача - відповідача ОСОБА_3 вимоги позову підтримали з підстав викладених у позові та просили задовольнити. Щодо зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 заперечили, вказавши, що даний позов не обґрунтований та пред'явлений до неналежного відповідача.

Представник відповідача - позивача ОСОБА_4 заперечила щодо задоволення позову ОСОБА_3 з підстав викладених в письмових запереченнях, вказавши, що квартира, яку ОСОБА_4 отримала у спадок на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 листопада 2014 року, на половину якої претендує ОСОБА_3, була особистою власністю її дочки ОСОБА_8, що підтверджується договором дарування від 19 червня 1996 року; договором купівлі-продажу від 01 червня 2005 року. За отримані кошти від продажу належної їй на праві особистої власності квартири ОСОБА_8 згідно договору купівлі-продажу від 07 червня 2005 року придбала у ОСОБА_9 трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 вартістю 29 484 грн. ОСОБА_8, 01 червня 2005 року продала квартиру АДРЕСА_3, яка була її особистою приватною власністю, тому отримані кошти у сумі 70 700 грн. за продаж цієї квартири стали також її особистою приватною власністю. Одразу після продажу цієї квартири, 07 червня 2005 року вона придбала за частину отриманих коштів трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_4, а саме за 29 484 грн. Придбана трьохкімнатна квартира була без ремонту, тому решта суми отримана дочкою від продажу квартири була використана на проведення ремонту та облаштування придбаної квартири. Оскільки ця квартира не була спільною сумісною власністю подружжя, а придбана її дочкою за кошти, які отримані нею від продажу дарованої їй квартири, тому в розумінні п.3 ч.1 ст. 57 СК України квартира є майном, яке було особистою приватною власністю її дочки, ОСОБА_8, яку вона законно успадкувала, а тому в задоволенні позову слід відмовити. Зустрічний позов підтримала та просила задовольнити з підстав викладених у позові.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, направив суду заперечення проти позову, в яких зазначив, що він офіційно оформив право власності на автомобіль в територіальному сервісному центрі регіонального сервісного центру в Хмельницькій області та на законних підставах продав автомобіль громадянину ОСОБА_6

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, направив суду заперечення проти позову, в яких зазначив, що придбав автомобіль законно, оформивши право власності в територіальному сервісному центр 6841 регіонального сервісного центру в Хмельницькій області, являється добросовісним набувачем.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що первісний позов слід задовольнити частково, а в задоволенні зустрічного слід відмовити, у зв'язку із наступним.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Так, судом встановлено, що згідно договору дарування від 19.06.1996 року ОСОБА_10 подарувала ОСОБА_11 у дар однокімнатну квартиру АДРЕСА_5. Дар оцінено в чотириста вісім мільйонів сто дев'яносто дев'ять тисяч карбованців.

За договором купівлі-продажу від 01 червня 2005 року ОСОБА_8 продала однокімнатну квартиру АДРЕСА_6 З.П. за 70 700 грн.

Відповідно до договору купівлі продажу квартири від 07.06.2005 року ОСОБА_8 придбала у ОСОБА_9 трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 за 29 484 грн.

Із повідомлення Хмельницького БТІ від 18.02.2016 р. № 696569 вбачається, що за ОСОБА_8 10.06.2005 р. було зареєстровано 1 долю квартири АДРЕСА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 07.06.2005 р. за № 12145. Дані станом на 31.12.12 р.

04.11.1995 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, що вбачається із витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб від 19.02.2016 р. та копії свідоцтва про одруження серії 1-БВ № 001241.

01 травня 2014 року померли ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3 та ОСОБА_12, що вбачається із копії свідоцтв про смерть.

23 травня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_7, а ОСОБА_13 подала нотаріусу заяву про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3

23 травня 2014 року ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_4 представляти його інтереси, в тому числі у державній нотаріальній конторі з питань оформлення спадкових прав після смерті сина ОСОБА_7, який помер 01 травня 2014 року і до дня смерті постійно проживав в ІНФОРМАЦІЯ_1, вчиняти (за винятком договорів дарування) будь-які дозволені законодавством договори, включаючи договори купівлі-продажу, міни, ренти, застави, іпотеки (в тому і виступати майновим поручителем), оренди (найму), лізингу, підряду, кредитні, договори страхування, поруки, інвестиційні договори та інші, а також договори про внесення змін і доповнень до раніше вчинених договорів, щодо яких буде досягнута згода, в тому числі інвестиційних, продовжувати строк їх дії, вносити зміни і доповнення.

Довіреність була прочитана, її зміст ОСОБА_3 зрозумілий та відповідає його волі, про що особисто розписався. Довіреність зареєстрована за № 550.

24 листопада 2014 року ОСОБА_4, яка діяла в інтересах ОСОБА_3, подала нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 на автомобіль Нісан, 2013 р.в. та страхове відшкодування.

Про що нотаріусом 14.11.2014 року було видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 на автомобіль Нісан, 2013 р.в. та свідоцтво про право на спадщину за законом на страхове відшкодування.

21 травня 2014 року ОСОБА_4 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8

25 листопада 2014 року ОСОБА_4 звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва після смерті ОСОБА_8 про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 та грошові вклади.

Про що нотаріусом 25.11.2014 р. було видано ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_8 на квартиру АДРЕСА_1 та свідоцтво про право на спадщину за законом на грошові вклади.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 16.12.2014 р. визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку для садівництва, кадастровий номер 6810100000:36:001:0221, що знаходиться на території обслуговуючого кооперативу Керамік м. Хмельницький та право власності на цегляний гараж площею 18 кв.м., блок №13 бокс 4, який знаходиться в гаражному кооперативі Центральний по провулку Гагаріна, 12, м. Хмельницького, як спадкоємцем за законом після смерті сина ОСОБА_7

11.02.2016 року ОСОБА_3 подав заяву нотаріусу про скасування довіреності, виданої ним на ім'я ОСОБА_4, яка зареєстрована в реєстрі за № 113.

Із листа Регіонального сервісного центру в Хмельницькій області від 25.04.2016 р. № 31/22 -с33 вбачається, що за ОСОБА_7 на момент його смерті було зареєстровано право власності на автомобіль Форд-Транзит , 2004 року випуску.

Документи, які були підставою для реєстрації автомобіля Форд-Транзит , 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, кузов WFOVXXGBFV4B83718, на гр. ОСОБА_7 знищені (згідно п 2.4 наказу МВС України від 11 серпня 2010 року № 379 "Про затвердження Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них" матеріали, які стали підставою для проведення реєстраційних операцій, зберігаються 5 років), що вбачається із листа Регіонального сервісного центру в Хмельницькій області від 15.07.2016 р.

ОСОБА_3, спадкоємець майна померлого 01.05.2014 року ОСОБА_7 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини на все майно померлого. Заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину на автомобіль Форд-Транзит , 2004 року випуску ОСОБА_3 не подавав, письмова відмова щодо оформлення даного автомобіля не надавалась, що вбачається із листа нотаріуса від 02.08.2016 р. № 1895/01-16.

Транспортний засіб Форд-Транзит , 2004 року випуску, д.н. НОМЕР_2 переоформлено на ОСОБА_5 згідно довідки рахунок ВІА № 804452 від 02.12.2014 р., яка видана ТОВ К.С. Вікторія , що вбачається із листа Регіонального сервісного центру в Хмельницькій області від 29.07.2016 р. та копії довідки рахунок ВІА № 804452 від 02.12.2014 року та заяви ОСОБА_5 про перереєстрацію автомобіля на нового власника від 02.12.2014 р.

Станом на 26.05.2016 р. автомобіль Форд-Транзит , 2004 року випуску, кузов WFOVXXGBFV4B83718, належить ОСОБА_6, що вбачається із листа Регіонального сервісного центру в Хмельницькій області від 26.05.2016 р., заяви ОСОБА_6 від 06.05.2016 р. про перереєстрацію автомобіля на нового власника за договором купівлі продажу. З договору купівля продажу автомобіля від 06.05.2016 р. вбачається, що ОСОБА_5 продав транспортний засіб Форд-Транзит , 2004 року випуску, кузов WFOVXXGBFV4B83718, ОСОБА_6 за 1000,00 грн.

Відповідно до листа ТОВ ЮК Центуріон від 12.12.2016 р. вбачається, що 28.08.2014 р. відбулась передача корпоративних прав по ТОВ К.С. Вікторія (ЄДРПОУ 37347268) від власника на користь ТОВ Міжнародна юридична компанія Моніторинг інвест дівелопмент .У ТОВ КЖ Центуріон одним із напрямків діяльності є припинення (закриття) підприємств. Щодо запитуваних документів повідомили, що вони відсутні.

Щодо позову ОСОБА_3 про визнання незаконним набуття ОСОБА_4 права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, яка на праві спільної сумісної власності на момент смерті належала його синові - ОСОБА_7 та визнання за ним права власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 на ? частини квартиру АДРЕСА_1, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За приписами ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до п.1.2. Глави 10 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій в Україні, при зверненні спадкоємця у зв'язку з відкриттям спадщини нотаріус з'ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

Стаття 63 Закону України Про нотаріат передбачає, що нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Ст. 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). На підставі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до частин 1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Ст. 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Успадкування спадщини спадкодавця здійснюється за законом, якщо відсутній заповіт спадкодавця.

Відповідно до ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно . Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців (ст. 1297 ЦК України).

Відповідно до ст. 1298 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1300 ЦК України, за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину . На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування № 7 від 30 травня 2008 року, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

Відповідно до гл.7 Закону України Про нотаріат свідоцтво про право на спадщину надається громадянам за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Стаття 67 ЗУ Про нотаріат встановлює, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо. Свідоцтво про право на спадщину видається після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270 і статтею 1276 Цивільного кодексу України, - не раніше зазначених у цих статтях строків. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена. При переході спадкового майна до держави свідоцтво про право на спадщину видається відповідному фінансовому органові.

Відповідно до ст. 68 Закону нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна. Спадкоємці за законом, які позбавлені можливості подати документи, що підтверджують наявність підстав для закликання до спадкоємства, можуть бути за письмовою згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину і подали докази родинних, шлюбних чи інших відносин із спадкодавцем, включені до свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до ч.4 ОСОБА_10 10 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріальних дій України, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє наявність підстав для закликання до спадкування за законом осіб, які подали заяви про видачу свідоцтва (4.1) . Свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 Цивільного кодексу України, - не раніше зазначених у цих статтях строків (4.9). Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена (4.10). Свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів (4.12) .

Відповідно до ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Статтею 1003 ЦК України передбачено, що у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Разом з тим, однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно положень ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

У відповідності до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, ОСОБА_3, посилаючись на те, що ОСОБА_4 заволоділа оспорюваним майном, скориставшись його довірою, не довів такого факту, оскільки довіреність якою він уповноважив ОСОБА_14 на вчинення нотаріальних дій була ним прочитана, зміст її йому був зрозумілий та відповідав його волі, йому були роз'яснені ст.ст. 237-250, 1000-1010 ЦК України.

До того ж, він не звертався до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва на вказане майно, а отримавши свідоцтва про право на спадщину за законом на інше майно після смерті ОСОБА_7 в 2014 р. та при визнанні права власності на майно згідно рішення суду, у нього не виникало питань щодо того, що він не успадкував оспорювану квартиру.

Крім того, у відповідності до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма ст. 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Верховний суд України у постанові від 01.07.2015 року по справі №6-612цс15 висловив правову позицію - Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими: 1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності; 2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них. З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила. Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України. За цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Указаний правовий висновок викладений також у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року № 6-2333цс15 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Аналізуючи вище перелічені договір дарування від 19.06.1996 р. та договір купівлі продажу від 01.06.2005 р., суд приходить до висновку, що квартиру, яку отримала у спадок ОСОБА_4 була особистою приватною власністю ОСОБА_8, оскільки ще до шлюбу їй була подарована квартира, за кошти якої була придбана інша квартира, а потім квартира АДРЕСА_1, що прослідковується із дат укладення правочинів.

При цьому ОСОБА_3 не доведено, що оспорювана квартира була придбана за спільні кошти подружжя.

А тому підстави для визнання незаконним набуття ОСОБА_4 права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, яка на праві спільної сумісної власності на момент смерті належала його синові - ОСОБА_7 та визнання за ним права власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 на ? частини квартиру АДРЕСА_1, відсутні.

Щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля Форд-Транзит , 2004 року випуску, укладеного 02.12.2014 року на підставі оформленої ОСОБА_5 у ТОВ К.С.Вікторія довідки-рахунку серії ВІА №804452 від 02.12.2014 року та визнання недійсним оформленого територіальним сервісним центром 3841 РСЦ у Хмельницькій області договору купівлі-продажу №6841/2016/01/4079 транспортного засобу - автомобіля Форд-Транзит , 2004 року випуску, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ч.ч. 1,3,5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 5 (абзац 5) постанови від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. У п. 26 Постанови зазначено, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони цього правочину.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції.

Відповідно до ч.4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

А тому правочин, щодо купівлі-продажу автомобіля Форд-Транзит , 2004 року випуску, укладений 02.12.2014 року на підставі оформленої ОСОБА_5 у ТОВ К.С.Вікторія довідки-рахунку серії ВІА №804452 від 02.12.2014 року не міг бути укладений ОСОБА_7, який був власником автомобіля Форд-Транзит , 2004 року випуску на день смерті, оскільки його цивільна правоздатність припинилася 01 травня 2014 року, тобто до укладення оспорюваного правочину, а тому даний договір підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 р. № 9 Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину . У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК. Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Проте, в цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача). У разі задоволення віндикаційного позову суд повинен вирішити питання про відшкодування добросовісному набувачеві понесених ним витрат на придбання майна. Такі витрати має бути стягнено зі сторони, яка отримала кошти за недійсним правочином, або з особи, яка є винною в недійсності правочину.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК. Оскільки відповідно до статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК, переходить до спадкоємців власника. Недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі. (п. 26 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07.01.2014 р. № 5)

А тому підстави для визнання недійсним наступного правочину, а саме оформленого територіальним сервісним центром 3841 РСЦ у Хмельницькій області договору купівлі-продажу №6841/2016/01/4079 транспортного засобу - автомобіля Форд-Транзит , 2004 року випуску, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, задоволенню не підлягають.

Щодо визнання за ОСОБА_3 права власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 на автомобіль Форд-Транзит , 2004 року випуску, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) та спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частиною п'ятою статті 1268 ЦК України встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, яким згідно із частиною другою статті 1220 цього Кодексу є день смерті особи.

Частиною ч. 1 ст. 1297 ЦК України встановлено обов'язок спадкоємця звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Як роз'яснено у п.23 Постанови Пленуму ВСУ від 30.05.2008 р. №7 Про судову практику в справах про спадкування , свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Тобто, звернення до суду може мати місце в разі відмови нотаріусом в видачі свідоцтва з таких підстав, які унеможливлюють їх видачу.

Так, ОСОБА_3 не звертаючись до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на оспорюваний автомобіль просить визнати право власності на нього, однак таке визнання права власності є передчасним, оскільки нотаріус не відмовив у видачі свідоцтва, а в ході розгляду справи було встановлено, що власником даного авто є третя особа, а саме ОСОБА_6, а позов до нього про витребування майна не пред'являвся. А тому відсутні правові підстави для визнання права власності на означений автомобіль.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування на частку спірного автомобіля, також, не підлягає задоволенню, оскільки є передчасним, так як, з заявою про видачу свідоцтва на вказане майно позивач не зверталася, а в ході розгляду справи було встановлено, що власником даного авто є третя особа, а саме ОСОБА_6, а позов до нього про витребування майна не пред'являвся. До того ж, такий позов пред'явлено до ОСОБА_3, який не успадкував дане майно, не є власником даного автомобіля. А тому відсутні правові підстави для визнання права власності на частку означеного автомобіля.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 57, 60 СК України, ст. 67, 68 ЗУ Про нотаріат , ст.ст. 16, 25, 203-204, 215, 328, 388, 392, 1000, 1003, 1216-1218, 1268, 1296-1298, 1300 ЦК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності в порядку спадкування, визнання незаконним набуття права власності, визнання недійсними правочинів задовольнити частково.

Визнати недійсним правочин купівлі договору автомобіля Форд Транзит , 2004 року випуску, номер кузова НОМЕР_3, укладений 02.12.2014 року на підставі оформленої ОСОБА_5 у Товариства з обмеженою відповідальністю «К.С. Вікторія довідки - рахунку серії ВІА № 804452 від 02.12.2014 р.

В іншій частині відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування на частку автомобіля, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 551, 20 грн. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Хмельницької області.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя