Рішення

від 24.01.2017 по справі 395/1043/16-ц

НОВОМИРГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 395/1043/16-ц

Провадження № 2/395/33/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2017 рокум. Новомиргород

Новомиргородський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого - судді ЩЕНЮЧЕНКА С.В.,

при секретареві ЛИСЕНКУ В.С.,

за участю: позивача ОСОБА_1, представників відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 (далі - заявник, позивач, ОСОБА_1П.) до Редакції газети Новомиргородщина , ОСОБА_5 районної ради Кіровоградської області, ОСОБА_5 районної державної адміністрації Кіровоградської області (далі - відповідач, Редакція газети Новомиргородщина , ОСОБА_5 районна рада, ОСОБА_5 райдержадміністрація), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління Держпраці в Кіровоградській області (далі - третя особа, Управління Держпраці), про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2016 р. до Новомиргородського районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Редакції газети Новомиргородщина , ОСОБА_5 районної ради, ОСОБА_5 райдержадміністрації, третя особа: Управління Держпраці про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

У подальшому у вересні 2016 р. заявник двічі подала позовні заяви в новій редакції.

Посилаючись на ст. ст. 38, 40, 41, 235, 237-1 КЗпП України, позивач просить суд визнати її звільнення з займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України незаконним; поновити її на роботі у комунальному підприємстві Редакція газети Новомиргородщина на раніше займаній посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 липня 2016 року до дня поновлення її на роботі, а також відшкодувати 20 тис. грн. завданої моральної шкоди внаслідок її незаконного звільнення.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала позов повністю, посилаючись на обставини, викладені в заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 не визнав позов повністю, бо ОСОБА_5 райдержадміністрація вийшла зі складу засновників Редакції газети Новомиргородщина і ніякої участі у прийнятті рішення про звільнення заявника не приймала.

Представник відповідача ОСОБА_3 не визнала позов повністю, оскільки ОСОБА_5 районна рада ніякої участі у прийнятті рішення про звільнення заявника не приймала. До того ж головний редактор Редакції газети Новомиргородщина уповноважений приймати самостійні рішення, у тому числі про звільнення працівників з роботи.

Представник відповідача ОСОБА_4 не визнав позов повністю, бо його рішення про звільнення заявника з обійманої посади повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Окрім цього, позивач не надала доказів заподіяння їй моральної шкоди внаслідок звільнення з роботи.

Відповідачі також подали письмові заперечення проти позову, а Редакція газети Новомиргородщина наполягала при цьому на законності і обґрунтованості рішення про звільнення з роботи позивача.

Оповіщений у встановленому порядку про дату, час і місце розгляду справи представник третьої особи жодного разу у судове засідання не з'явився, бо вважає, що не повинен безпосередньо приймати участь у розгляді справи.

Як вбачається з письмової заяви представника третьої особи, він просить суд розглянути справу в його відсутність.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника третьої особи на підставі наявних доказів, оскільки у справі мається достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін.

Заслухавши згадані пояснення та безпосередньо дослідивши докази в справі: дослідивши письмові докази та інші матеріали справи, суд вважає за необхідне задовольнити позов частково із таких міркувань.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен громадянин має право на працю , що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується .

Разом з тим, відповідно до ст. 23 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі та сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

В свою чергу, декларацією Міжнародної організації праці (МОП) про основні принципи і права у сфері праці, що була затверджена Міжнародною конференцією праці на її 86-й сесії в Женеві 18 червня 1998 р., проголошено принцип недопущення дискри мінації у сфері праці та зайнятості.

Відповідно до пункту 20 преамбули Європейської соціальної хартії (перегля нута, Страсбург, 03.05.96), всі трудящі мають право на рівні можливості та рівне ставлення до них при вирішенні питань про працевлаштування та професію без дискримінації за ознакою вказаної статі.

У судовому засіданні безспірно з'ясовано, що позивач ОСОБА_1, маючи кваліфікацію складача на складальній рядковідливній машині п'ятого розряду, з серпня 1981 р. працювала у ОСОБА_5 друкарні, а потім - з жовтня 1992 р. - в редакціях засобів масової інформації (ЗМІ) на різних посадах, у тому числі з лютого 2001 р. по серпень 2008 р., із січня 2012 р. по жовтень 2013 р., а також з 06 жовтня 2015 р. по 29.07.2016 р. - на посаді відповідального секретаря редакції газети Новомиргородщина , що підтверджується копією диплому і трудової книжки заявника (а. с. 18- 26).

За приписами:

п. 1) ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року (з подальшими змінами та доповненнями) Про практику розгляду судами трудових спорів , розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

В усіх випадках звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності. При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.

Згідно наказу головного редактора Редакції газети Новомиргородщина від 28 липня 2016 р. Про звільнення ОСОБА_1, відповідального секретаря Редакції газети Новомиргородщина , було звільнено з 29 липня 2016 р. у зв'язку зі скороченням штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 28).

Представник відповідача (Редакції газети Новомиргородщина ) ОСОБА_4, не визнаючи позов повністю, стверджував як у судовому засіданні, так і в письмових запереченнях проти позову, що право визначати штат і чисельність працівників належить лише власнику чи уповноваженого ним органу. Тому він, скориставшись таким правом, 27 травня 2016 року видав наказ № 17 про проведення скорочення штату і чисельності працівників Редакції газети Новомиргородщина , а саме: про скорочення посади відповідального секретаря, на якій перебувала позивач, та про скорочення посади заступника редактора, на якій перебувала інша особа.

Як вбачається з положень Статуту Редакції газети Новомиргородщина , затвердженого рішенням районної ради від 14.01.2008 р. за № 369, вказана Редакція газети заснована ОСОБА_5 районною радою та ОСОБА_5 райдержадміністрацією (п. 1.1), управління Редакції газети Новомиргородщина здійснюється відповідно Статуту на основі прав власника щодо господарського використання свого майна і принципів самоврядування трудового колективу (п. 4.1), засновники здійснюють загальне керівництво газети (п. 4.3), виконавчі функції щодо управління Редакції газети Новомиргородщина здійснює головний редактор (п. 4.4), головний редактор у межах своїх повноважень видає накази по редакції, має право приймати на роботу та звільняти з роботи працівників (п. 8.3), кошторис на випуск газети, штатний розпис, форми та розмір оплати праці штатних працівників газети затверджується районною радою не пізніше як на слідуючій сесії районної ради після затвердження районного бюджету на бюджетний рік (п. 12.1), ліквідація чи реорганізація Редакції газети Новомиргородщина може бути проведена за рішенням районної ради або у випадку порушення законодавства у судовому порядку (п. 20.1) (а. с. 4-16).

Таким чином, твердження вищезазначеного представника відповідача про наявність у нього одноособового права на проведення скорочення штату і чисельності працівників Редакції газети Новомиргородщина не відповідають положенням Статуту Редакції газети Новомиргородщина , а тому є безпідставними.

До того ж рішенням сесії ОСОБА_5 районної ради № 81 від 22.04.2016 р. було затверджено штатний розпис працівників Редакції газети Новомиргородщина , відповідно до якого у штаті згаданої редакції під № 3 зазначено посаду відповідального секретаря у кількості 1 штатної одиниці та визначено місячний оклад у розмірі 1.380 грн., а загальна кількість штатних одиниць становить 8,75 (а. с. 40).

Лише за рішенням сесії ОСОБА_5 районної ради № 190 від 23.12.2016 р. було затверджено інший штатний розпис працівників Редакції газети Новомиргородщина , відповідно до якого у штаті згаданої редакції відсутня посада відповідального секретаря, а загальна кількість штатних одиниць становить вже 7,75.

Суд також відкидає заперечення представників відповідачів ОСОБА_5 районної ради та ОСОБА_5 райдержадміністрації, що у зв'язку з реформуванням газети Новомиргородщина вони начебто не уповноважені вирішувати питання про штатний розпис та кількість працівників Редакції газети Новомиргородщина .

Як вбачається зі змісту Статуту Редакції газети Новомиргородщина , Свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації, а також витягу з Державного реєстру, до цього часу і районна рада, і райдержадміністрація вказані як засновники Редакції газети Новомиргородщина та є її кінцевими бенефіціарними власниками (а. с. 4-16, 134-135).

Вищевикладене незаперечно доводить, що представниками відповідачів не надано належних і допустимих доказів щодо змін в організації виробництва і праці Редакції газети Новомиргородщина на момент звільнення позивача, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників.

Тому за встановлених судом обставин передбачених законом підстав для звільнення ОСОБА_1 за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України не було.

Ураховуючи наведене, суд визнає наказ головного редактора Редакції газети Новомиргородщина від 28 липня 2016 р. № 24 Про звільнення щодо ОСОБА_1 незаконним та вважає за потрібне поновити позивача на посаді відповідального секретаря Редакції газети Новомиргородщина .

До того ж представником відповідача (Редакції газети Новомиргородщина ) також було грубо порушено передбачену законом процедуру звільнення заявника з роботи.

31 травня 2016 року відповідач (Редакція газети Новомиргородщина ) письмово попередив позивача про майбутнє звільнення із займаної посади з 1 серпня 2016 року у зв'язку із скороченням штатного розпису редакції газети Новомиргородщина .

У вказаному попередженні відповідач посилається на наказ № 17 від 27 травня 2016 року.

Таким чином, формулювання підстави для звільнення у письмовому попередженні від 31 травня 2016 р.: скорочення штатного розпису редакції газети Новомиргородщина не відповідає вимогам вищезазначеного закону.

Згідно наказу представника відповідача (головного редактора редакції газети Новомиргородщина ) за № 17 від 27 липня 2016 року Про скорочення штату працівників у зв'язку із зростанням видатків на виплату заробітної плати працівникам Редакції газети Новомиргородщина , враховуючи потреби організації, було вирішено з 01 серпня 2016 р. скоротити дві штатні одиниці, у тому числі відповідального секретаря (а. с. 87-88).

Таким чином, зміст вищенаведеного наказу не відповідає вимогам закону як по суті, бо рішення про внесення змін до штату працівників Редакції газети Новомиргородщина уповноважена приймати лише ОСОБА_5 районна рада, так і по формі: адже відповідачі не скоротили посади заступника головного редактора та відповідального секретаря.

Як обґрунтована зазначає у позовній заяві ОСОБА_1, до 25 грудня 2015 року у Редакції газети Новомиргородщина був сформований трудовий колектив із загальною кількістю працівників 5 осіб,

У подальшому головний редактор Редакції газети Новомиргородщина ОСОБА_4 прийняв на роботу ще трьох осіб та, скориставшись положеннями п. 12.1. Статуту Редакції газети Новомиргородщина , представив на затвердження п'ятій сесії ОСОБА_5 районної ради 22 квітня 2016 року штатний розпис, за яким кількість працівників була збільшена до 8,75 одиниці та який включав посаду відповідального секретаря.

Згідно наданих суду штатних розписів Редакції газети Новомиргородщина на момент звільнення позивача та до грудня 2016 р. вони включають посаду відповідального секретаря, яку з жовтня 2015 р. обіймала заявник.

Оскільки посада відповідального секретаря Редакції газети Новомиргородщина не скорочувалася, передбачених законом підстав для попередження позивача про майбутнє звільнення з роботи не було.

У відповідності з ч. 1 та ч. 2 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності або штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам із більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається особам, в сім'ї яких немає інших працівників із самостійним заробітком, працівникам з тривалим стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації, а також іншим категоріям працівників.

Проте представники відповідачів не спростували у судовому засіданні твердження позивача, що вона має спеціальну освіту, її загальний стаж роботи у засобах масової інформації перевищує 20 років, а у згаданому вище друкованому виданні - понад 10 років, тобто що вона має вищу кваліфікацію та продуктивність праці ніж інші працівники.

До того ж в сім'ї позивача немає інших працівників із самостійним заробітком, оскільки з 11 грудня 2015 року її чоловік - ОСОБА_6 перебуває на обліку в ОСОБА_5 районному центрі зайнятості, про що свідчить довідка, видана ОСОБА_5 РЦЗ за № 1241 від 28 липня 2016 року.

За приписами КЗпП України:

ч. 2 ст. 40 - звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

ст. 49-2 - роботодавець зобов'язаний одночасно з попередженням про звільнення запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

За відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації, працівник за своїм розсудом звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно, а підприємство надалі не несе обов'язку щодо пропонування іншої посади.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 стверджував, що протягом досліджуваного періоду вакансій в редакції газети Новомиргородщина не було і тому позивачеві не пропонувалось переведення на іншу роботу.

Проте зі змісту наказу відповідача за № 17 від 27 травня 2016 року витікає, що головний редактор редакції газети Новомиргородщина особисто зобов'язався, бо контроль за виконанням наказу залишив за собою, запропонувати всім працівникам, що підпадають під скорочення штату, тобто і позивачу, переведення за їх згодою на інші вакантні посади (а. с. 87).

Крім цього, як вбачається зі змісту письмового попередження про майбутнє звільнення позивача, а також наказу відповідача за № 17, зміни до штатного розпису повинні були бути внесені з 01 серпня 2016 року.

Однак відповідач звільнив позивача 29 липня 2016 року, тобто за 3 дні до визначеного ним же строку.

До того ж, надсилаючи на адресу заявника листа від 01.08.2016 р. Про отримання трудової книжки , відповідач (Редакція газети Новомиргородщина ) безпідставно зазначив, що звільнення начебто відбулося за п. 4 ст. 40 КЗпП України, тобто за прогул без поважних причин (а. с. 17).

Як обґрунтовано зазначила у судовому засіданні заявник, таке безвідповідальне відношення до складання офіційних документів відповідача завдало позивачеві додаткових моральних страждань.

Таким чином, відповідачі не надали суду доказів щодо змін в організації виробництва і праці Редакції газети Новомиргородщина на момент звільнення ОСОБА_1, про те, що позивач відмовилася від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести заявника з її згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, що позивач не користувалася переважним правом на залишення на роботі та що вона була попереджена за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як зазначено в ч. 6 ст. 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

В даному випадку у відповідача (Редакції газети Новомиргородщина ,) з наведених вище міркувань відсутні законні та обґрунтовані підстави для звільнення позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Тому позов в частині визнання незаконним звільнення з роботи підлягає безспірному задоволенню.

За правилами ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує вимоги про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік.

Із наданої Редакцією газети Новомиргородщина довідки вбачається, що заробіток заявника за травень-червень 2016 р. склав 6.466,20 грн. і жодна з сторін не заперечувала проти такого розміру.

Тому з вказаного вище відповідача слід стягнути за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 29 липня 2016 року по 24 січня 2017 року 18.974 грн. (106,00 (грн..) х 179 (днів)).

За правилами ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пред'являючи вимогу відшкодувати моральну шкоду, позивач обґрунтовано стверджувала, що відповідач (Редакція газети Новомиргородщина ) грубо порушив вимоги чинного законодавства про працю і внаслідок безпідставного звільнення з роботи заявник втратила нормальні життєві зв'язки, була змушена прикладати додаткові зусилля для організації власного життя, зазнала значних моральних і фізичних страждань через погіршення майнового стану та стану здоров'я.

Хоча представник відповідача ОСОБА_4 наполягав, що позивач не надала доказів заподіяння їй моральної шкоди, він одночасно визнав у судовому засіданні, що сам факт звільнення особи з роботи обов'язково тягне за собою моральні страждання та психологічний дискомфорт.

До того ж заперечення представника відповідача спростовуються наданими позивачем витягами з медичної карти, відповідно до яких заявник з 28.07.2016 р. неодноразово зверталася до медичного закладу у зв'язку зі значним погіршенням стану здоров'я (а. с. 128-133).

Твердження позивача про необхідність прикладати додаткові зусилля для організації власного життя суд вважає обґрунтованими, бо з моменту звільнення ні вона, ні її чоловік не мали постійного заробітку, оскільки обидва втратили роботу.

Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру.

Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні проголошує, що всі права людини "випливають із властивої людській особі гідності".

Згідно положень ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини - головним обов'язком держави.

Таким чином, закріплення за державою обов'язку забезпечення прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутися до суду з метою їх захисту та відновлення, а також за компенсацією шкоди, завданої таким порушенням.

Як витікає з роз'яснень п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року (з подальшими змінами і доповненнями) Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов'язаних з відшкодуванням такої шкоди. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, суд враховує стан здоров'я позивача, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.

Ураховуючи наведене, суд вважає доцільним обмежити стягнення моральної шкоди сумою у 5.000 грн.

У решті позову потрібно відмовити за його недоведеністю.

Крім того, відповідно до вимог ст. 4 Закону України Про судовий збір , ст. ст. 79-80, 88 ЦПК України, судовий збір у сумі 1.920 грн. підлягає стягненню з відповідача (Редакції газети Новомиргородщина ) на користь держави.

Підстав для розподілу судових витрат між іншими відповідачами немає, бо зі змісту позовних вимог вбачається, що ні ОСОБА_5 районна рада, ні ОСОБА_5 райдержадміністрація не причетні до незаконного звільнення заявника з роботи та заподіяння їй моральної шкоди.

Згідно правил, передбачених пп. 2, 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, тобто у даному випадку у сумі 3.233 грн. 10 коп., та про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Керуючись ст. ст. 3, 8, 10, 208-215, 223, 292, 294, 296, 367 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Редакції газети Новомиргородщина , ОСОБА_5 районної ради Кіровоградської області, ОСОБА_5 районної державної адміністрації Кіровоградської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління Держпраці в Кіровоградській області, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді відповідального секретаря редакції газети Новомиргородщина (ідентифікаційний код юридичної особи 35867063) із 29 липня 2016 р.

Стягнути з відповідача - редакції газети Новомиргородщина (ідентифікаційний код юридичної особи 35867063) на користь ОСОБА_1 18.974 гривні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральну шкоду в сумі 5.000 гривень, а всього стягнути 23.974 (двадцять три тисячі дев'ятсот сімдесят чотири) гривні 00 коп.

В решті позову відмовити за його недоведеністю.

Стягнути з редакції газети Новомиргородщина (ідентифікаційний код юридичної особи 35867063) на користь держави судовий збір в розмірі 1.920 (одну тисячу дев'ятсот двадцять) гривень 00 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненої ОСОБА_1, а також про присудження позивачеві ОСОБА_1 виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, тобто у сумі 3.233 грн. 10 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду Кіровоградської області через Новомиргородський районний суд.

Головуючий:

Головуючий:

суддя С. В. Щенюченко

Згідно з оригіналом:

суддя С.ЩЕНЮЧЕНКО