Ухвала

від 25.01.2017 по справі 825/1828/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2017 року м. Київ К/800/9093/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Приходько І.В.

суддів Бухтіярової І.О.

Веденяпіна О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (правонаступник Державної податкової інспекції у м.Чернігові Державної податкової служби)

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.06.2013 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 р.

у справі № 825/1828/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Укрметал-Чернігів

до Державної податкової інспекції у м.Чернігові Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2013 року Товариством з обмеженою відповідальністю Укрметал-Чернігів (далі - позивач, ТОВ Укрметал-Чернігів ) подано до суду позов до Державної податкової інспекції у м.Чернігові Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у м. Чернігові) про скасування податкових повідомлень-рішень від 22.01.2013 р. № 0000512200 та № 0000502200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.06.2013 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 р., позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові від 22.01.2013 р. № 0000512200 та № 0000502200.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Позивач своїм процесуальним правом не скористався, заперечень на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає розгляду її по суті.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведена документальна виїзна позапланова перевірка щодо декларування позивачем в податковій звітності з податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.09.2010 р. по 30.09.2010 р. та з 01.10.2010 р. по 31.10.2010 р. операцій з ТОВ КОМПАНІЯ ПРОГРЕС-2010 , за результатами якої складено акт № 6/22/35686810 від 03.01.2013 р.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 пп.5.3 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств №283/97-ВР від 22.05.97 р. (зі змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 247539,00 грн., у т.ч. за 3 квартал 2010 року на суму 118 043 грн., за 4 квартал 2010 року на суму 129 496 грн. та пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7, пп7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість № 168/97-ВР від 03.04.97 р. (зі змінами та доповненнями) внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на суму 198 031 грн., у т.ч. по декларації за вересень 2010 року на суму 94 434 грн., за жовтень 2010 року на суму 103 597 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 22 січня 2013 року: № 0000512200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 247 539 грн., з них: +198031 грн. - за основним платежем та 49 508 грн. - за штрафними санкціями, та № 0000502200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 309 424 грн., з них: +247 539 грн. - за основним платежем та 61 885 грн. - за штрафними санкціями.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, скасовуючи прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення, обґрунтовував своє рішення тим, що податковим органом, всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України, не надано достатніх доказів на підтвердження правомірності прийнятих рішень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.09.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Прогрес-2010 (Продавець) та позивачем (Покупець) було укладено договір № 25/09-10, згідно якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає і оплачує на умовах даного договору товар. Ціни на товар, вказані в рахунку-фактурі, що є додатком до даного договору, до кінця його дії (пп.1.2 Договору). Відповідно до пп.2.1 Договору покупець проводить розрахунок за поставлений продавцем товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Умови поставки товару: доставка на склад Покупця (п. 4.2 Договору).

Виконання договору підтверджується наявними у позивача видатковими та податковими накладними, оплата за отриманий товар проведена позивачем на підставі виставлених ТОВ Компанія Прогрес-2010 рахунків в період з 03.09.2010 р. по 08.10.2010 р. на загальну суму 313612,5 грн., шляхом безготівкових розрахунків, згідно з платіжними дорученнями, копії яких наявні в матеріалах справи та випискою по рахунку .

Придбане за вищезазначеним договором жито та борошно було відображено в бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку: 281 місце зберігання: ТМЦ та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку: 631.

Крім того, 01.09.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Прогрес-2010 (Виконавець) та позивачем (Замовник) було укладено договір № 26/09-10, за умовами якого виконавець надає транспортно-експедиційні послуги замовнику, а замовник приймає дані послуги та оплачує на умовах цього договору. Ціни на послуги, вказані в рахунку-фактурі, що є додатком до даного договору, до кінця його дії (п. 1.2 Договору). Відповідно до пп.3.1 договору оплата послуг проводиться на підставі виставленого рахунку виконавця не пізніше 20 календарних днів з моменту підписання актів виконаних робіт. Пунктом 4.1 Договору встановлено, що послуги надаються згідно акту прийому-передачі.

На підтвердження факту належного виконання договору, позивачем надано акти здачі-приймання виконаних робіт, оплата за отримані позивачем транспортно-експедиційні послуги здійснювалась на підставі виставлених ТОВ Компанія Прогрес-2010 рахунків-фактур в період з 02.09.2010 р. по 29.10.2010 р., факт проведення оплати шляхом безготівкових розрахунків підтверджується платіжними дорученнями, копії яких наявні в матеріалах справи та випискою по рахунку.

Необхідність укладення договору з ТОВ Компанія Прогрес-2010 про надання транспортно-експедиційних послуг та для підтвердження маршрутів, зазначених в актах здачі-приймання робіт (надання послуг) підтверджується наданими позивачем суду договорами поставки з іншими контрагентами, зокрема з ЗАТ Дніпровська холдингова компанія , ТОВ Науково-виробничий комерційний центр ПРЕС , ТОВ АВ метал груп , ТОВ Земля і воля , товарно-транспортними накладними.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що для підтвердження наявності умов для зберігання придбаного товару позивачем надано договорами оренди №2 від 01.01.2010 та №1/10 від 04.01.2010 складських приміщень, що знаходяться за адресами: м. Чернігів, вул. Квітнева, 5-А та вул. Гребінки, 128, платіжні доручення.

На момент виникнення спірних правовідносин порядок формування валових витрат та податкового кредиту були врегульовані Законами України Про оподаткування прибутку підприємств та Про податок на додану вартість .

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Частиною 2 зазначеного підпункту встановлено, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Нормами підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

При цьому підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону, до складу валових витрат звітного періоду, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

У відповідності до пп.5.3.9 п. 5.3. ст.5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій, надані позивачем первинні документи були оцінені з дотриманням вимог ст. 86 КАС України, на підставі їх аналізу, суди дійшли вірного висновку про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум валових витрат та податкового кредиту по операціям з ТОВ Компанія Прогрес-2010 , які були предметом перевірки.

Судом першої та апеляційної інстанції також досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій з вище зазначеним контрагентом, на час укладення та виконання правочинів позивач мав офіційну інформацію щодо нього з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій, який був зареєстрований в ЄДРПОУ, був юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, перебував на обліку як платники податків, у тому числі був платником податку на додану вартість.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товарів (робіт, послуг) правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товарів (робіт, послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

У даному випадку спірні господарські операції були належним чином відображені позивачем у податковому обліку, жодних свідчень того, що їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження своїх доводів щодо створення контрагента позивача ТОВ Компанія Прогрес-2010 для здійснення протиправної діяльності та ухилення від сплати податків, відмивання та легалізації коштів, до яких, зокрема, належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит, не спростовано.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області - відхилити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.06.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий суддя І.В.Приходько

Судді І.О.Бухтіярова

О.А.Веденяпін