Ухвала

від 23.01.2017 по справі 352/1979/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 352/1979/15-ц

Провадження № 22-ц/779/118/2017

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Хоминець М. М.

Суддя-доповідач Фединяк В.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого- судді Фединяка В.Д.

суддів: Максюти І.О., Матківського Р.Й., секретаря Петріва Д.Б.

з участю ОСОБА_2 її представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 її представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_4 про скасування рішення селищної ради, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Тисменицького районного суду від 14 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернулась в суд з указаним позовом та із врахуванням уточнених позовних вимог зазначала, що з осені 2010 року ОСОБА_4 чинить їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,10 га по АДРЕСА_1 яку вона успадкувала згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05.03.1999 року. Зокрема, відповідачка самовільно захопила вказану земельну ділянку, переорала її та засадила городиною. Посилаючись на те, що жодного рішення про вилучення у неї земельної ділянки та надання її ОСОБА_4 немає. Лисецька селищна рада незаконно надала у власність ОСОБА_4 земельну ділянку та видала державний акт на право власності на земельну ділянку, який порушує право позивачки на землю, просила скасувати рішення Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 13 жовтня 2006 р. у частині надання у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_2

Рішенням Тисменицького районного суду від 14 листопада 2016 року відмовлено у позові ОСОБА_2 до Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_4 про скасування рішення селищної ради. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 3307 (три тисячі триста сім) грн. 20 коп. судових витрат.

В апеляційній скарзі представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про задоволення позову, вказуючи на те, що суд неповно з'ясував обставини справи, дав неправильну оцінку поданим доказам, допустив порушення норм матеріального і процесуального права й ухвалив незаконне рішення. На думку апелянта, суд не врахував того, що за ОСОБА_4 обліковується земельна ділянка площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою виконкому Лисецької селищної ради від 17 грудня 2013 року №1097, а ОСОБА_2 володіє спадковим майном після ОСОБА_6, до складу якого входить земельна ділянка по вул. Сніжна, 8 в смт. Лисець. Зазначав про доцільність призначення земельно-технічної експертизи з метою визначення законності надання Лисецькою селищною радою ОСОБА_4 земельної ділянки по АДРЕСА_2 встановлення чи є накладання останньої на земельну ділянку ОСОБА_2 по АДРЕСА_1, а також законність зміни нумерації земельної ділянки ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 та з'ясування фактичного розташування будівель, споруд та інших об'єктів ОСОБА_4 відносно меж земельних ділянок по АДРЕСА_1

У судовому засіданні ОСОБА_2 та представник ОСОБА_3 підтримали доводи апеляційної скарги, просять задовольнити цю скаргу.

ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 апеляційну скаргу не визнали, вважають рішення суду законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 303 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 13 жовтня 2006 року про надання у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 не порушено право власності чи право користування позивачкою земельною ділянкою успадкованою згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05.03.1995 року, оскільки нею не виготовлялась технічна документація на успадковану земельну ділянку розміром, а план присадибної длянки по АДРЕСА_1 не являється актом встановлення меж земельної ділянки в натурі.

Висновок суду відповідає вимогам закону і матеріалам справи.

Судом встановлено, що рішенням Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 13 жовтня 2006 року надано у власність відповідачці ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 (а.с.65).

ОСОБА_4 набула права власності на земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 з кадастровим номером НОМЕР_1, що підтверджується державним актом серії НОМЕР_2, отриманим відповідачкою 24.11.2009 р. (а.с.108).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 02.10.2013 р. (а.с.103-106), що набрало законної сили, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Лисецької селищної ради, відділу Держземагенства у Тисменицькому районі про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування рішення про затвердження акту узгодження меж земельної ділянки, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, яким у позові ОСОБА_2 відмовлено, встановлено, що право позивачки на користування земельними ділянками оскаржуваними нею рішенням про затвердження акту узгодження меж земельної ділянки та отриманим ОСОБА_4 державним актом на право власності на земельну ділянку не порушено.

У відповідності з вимогами ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи чи особа, щодо якої встановлено ці обставини. Встановивши, що рішенням суду встановлено законність отримання ОСОБА_4 державного акту, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2

Суд відхиляє доводи апеляційної скарги з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05 березня 1999 року ОСОБА_2 успадкувала домоволодіння у АДРЕСА_1 який розташований на земельній ділянці розміром 7529 кв.м.(а.с.5).

Доказів того, що відповідно ст.ст.125,126 ЗК України ОСОБА_2 отримала документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, його державну реєстрацію, відведення на місцевості земельної ділянки розміром 7529 кв.м., на якій розташований належне їй домоволодіння АДРЕСА_1 позивачка суду не подала.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду викладених в оскаржуваному рішенні, тому не можуть бути підставою для скасування справедливого і по суті правильного рішення суду лише з одних формальних міркувань.

За таких обставин, колегія суддів вважає оскаржуване рішення таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстав для скасування цього рішення, за доводами апеляційної скарги не встановлено.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити. Рішення Тисменицького районного суду від 14 листопада 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з часу набрання законної сили.

Судді: В.Д.Фединяк

І.О.Максюта

Р.Й.Матківський