Постанова

від 25.07.2019 по справі 352/1979/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 липня 2019 року

м. Київ

справа № 352/1979/15-ц

провадження № 61-36025св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Лисецька селищна рада Тисменицького району Івано-Франківської області,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 січня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 та з урахуванням уточнених позовних вимог, просила скасувати рішення Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 13 жовтня 2006 року в частині надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначала, що з осені 2010 року ОСОБА_2 чинить їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,10 га по АДРЕСА_2 , яку вона успадкувала відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05 березня 1999 року. Зокрема, відповідачка самовільно захопила вказану земельну ділянку та засадила її городиною. Вказувала, що жодного рішення про вилучення у неї вказаної земельної ділянки не існує. Вважала, що Лисецька селищна рада незаконно надала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку та видала державний акт про право власності на земельну ділянку, чим порушила її право на землю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2016 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішення Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 13 жовтня 2006 року про надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 не порушує право позивача на земельну ділянку, успадковану згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 05 березня 1995 року, оскільки нею не виготовлялась технічна документація на успадковану земельну ділянку, а план присадибної ділянки, що міститься в технічному паспорті від 24 листопада 1986 року на будинковолодіння

АДРЕСА_2 , не є актом встановлення меж земельної ділянки в натурі, який станом на 1986 рік міг бути належним доказом на підтвердження права користування земельною ділянкою.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 січня

2017 року рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вважав, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційні скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у лютому 2017 року, ОСОБА_1 , посилаючись на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, дав неправильну оцінку наданим сторонами доказам, допустив порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалив незаконне рішення, а апеляційний суд вказаного не виправив, просить рішення Тисменицького районного суду від 14 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 січня 2017 року скасувати й ухвалити у справі нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.

Мотивуючи касаційну скаргу, ОСОБА_1 вказувала, що суди не врахували її доводів та не взяли до уваги наданих нею доказів про те, що вона набула права власності на спадкове майно після ОСОБА_3 , до складу якого входить спірна земельна ділянка, а відповідач без належних правових підстав почала користуватись вказаною земельною ділянкою, а в подальшому безпідставно отримала правовстановлюючі документи на таку земельну ділянку. Наголошувала, що у неї право на спірну земельну ділянку виникло раніше, ніж у ОСОБА_2 .

Зазначала також, що суди не прийняли до уваги її доводи щодо доцільності призначення земельно-технічної експертизи з метою визначення законності надання Лисецькою селищною радою ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.

Узагальнені доводи заперечення на касаційну скаргу

У травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому заявник, вважає рішення судів першої й апеляційної інстанцій законними й обґрунтованими. Просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. При цьому вказує, що доводи, викладені в касаційній скарзі, є необґрунтованими, формальними та безпідставними. Такі доводи вже були предметом розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу

№ 352/1979/15-ц з

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

10 липня 2018 року справу № 352/1979/15-ц передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу № 352/1979/15-ц призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю .

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05 березня 1999 року ОСОБА_1 успадкувала будинковолодіння АДРЕСА_2 , який розташований на земельній ділянці площею 7 529 кв. м.

Доказів отримання ОСОБА_1 відповідного документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, його державну реєстрацію, відведення на місцевості земельної ділянки площею 7 529 кв. м, на якій розташоване належне їй будинковолодіння матеріали справи не містять.

Рішенням Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 13 жовтня 2006 року надано у власність

ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 набула права власності на земельну ділянку площею

0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 з кадастровим номером НОМЕР_1 , що підтверджується державним актом

серії НОМЕР_2 , отриманим 24 листопада 2009 року.

Матеріали справи містять копію рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 02 жовтня 2013 року, що набрало законної сили, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Лисецької селищної ради, відділу Держземагенства у Тисменицькому районі про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування рішення про затвердження акта узгодження меж земельної ділянки, визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку, яким у позові ОСОБА_1 відмовлено, й встановлено, що право позивача на користування земельною ділянкою оскаржуваними нею рішенням про затвердження акта узгодження меж земельної ділянки та отриманим ОСОБА_2 державним актом про право власності на земельну ділянку не порушено.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно із положеннями частини другої статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частини третьої статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи чи особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня

2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Враховуючи системний аналіз наведених норм та встановлені у справі обставини, зокрема існування судового рішення, що набрало законної сили, яким встановлено законність отримання ОСОБА_2 державного акта про право власності на земельну ділянку, правомірність володіння та користування нею земельною ділянкою площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по

АДРЕСА_1 , а також те, що позивач у порушення вимог частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, що діяла на час розгляду справи) не надала суду належних і допустимих доказів на обґрунтування неправомірності набуття відповідачем права власності на вказану земельну ділянку на підставі оскаржуваного рішення селищної ради, колегія суддів вважає, що суди дійшли правильного висновку про необґрунтованість заявленого позову, у задоволенні якого правильно відмовили.

При цьому правильно суди не взяли до уваги посилання ОСОБА_1 у підтвердження належності користування нею спірною земельною ділянкою на наявний у технічному паспорті від 24 листопада 1986 року на будинковолодіння АДРЕСА_2 , яке належить позивачеві на праві власності згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 05 березня 1999 року, план садибної ділянки з огляду на те, що вказаний план садибної ділянки не є актом про встановлення в натурі меж земельної ділянки, який станом на 1986 рік був єдиним належним доказом на підтвердження права користування земельною ділянкою. Відповідно до вимог статті 22 чинного на той час ЗК УРСР 1970 року заборонялось користуватись наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею. Такого акта про встановлення в натурі меж земельної ділянки, якою користується позивач, остання суду не надала.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального й процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням вказаного вище, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки такі рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийС. Ю. Бурлаков Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко