Постанова

від 25.01.2017 по справі 922/3962/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2017 р. Справа № 922/3962/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н. В., суддя Барбашова С.В.

при секретарі Бєлкіній О.М.

за участю представників сторін:

позивача – не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (вх. №118 Х) на рішення господарського суду Харківської області від 22.12.16 у справі № 922/3962/16

за позовом ПАТ Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до ТОВ "Будівельний торговий буднок", м. Харків

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.12.2016 у справі № 922/3962/16 (суддя Бринцев О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний торговий будинок" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню у сумі 7 015, 14 грн., три відсотки річних у сумі 1 062,18 грн., інфляційні втрати у сумі 3 289,74 грн. та 485,00 грн. судового збору. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 33 894,94 грн. основного боргу та 7 015,13 грн. пені - відмовлено.

Позивач звернувся з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області від 22.12.2016 у справі № 922/3962/16, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення в частині відмови в стягненні 7 015,14 грн. пені, прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 7 015,14 грн. пені. В іншій частині рішення залишити без змін. Позивач також просить судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування викладених вимог позивач зазначає про відсутність підстав для зменшення заявленої до стягнення пені, посилаючись на те, що суд першої інстанції при винесенні рішення у даній справі, порушив ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, надавши перевагу аргументам відповідача, та не врахувавши ступінь виконання зобов'язання та майновий інтерес позивача, ступінь виконання зобов'язання відповідачем та того, що заявлена до стягнення неустойка не компенсує всіх збитків, яких зазнає позивач.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, своїм правом на участь в судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги не скористався, про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Позивач також в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення уповноваженій особі ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна".

Згідно з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 ГПК України.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач та відповідач не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів вважає можливим розгляд апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 25.01.2017 року за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, їх юридичну оцінку в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 21 грудня 2015 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено договір № 2301/16-ТЕ-32 купівлі - продажу природного газу.

Відповідно до п.п.1.1 договору, постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити природний газ, на умовах цього договору.

За змістом пункту 12 договору він набирає чинності з дати його підписання і діє в частині реалізації газу з 01.01.2016 року до 31.03.2016 року, у частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Відповідно до пункту 3.1 договору право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі, після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Згідно з пунктом 3.5 договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, споживач зобов'язується надати підписані та скріплені печатками споживача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу в розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов`язується повернути споживачу один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до пункту 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 8.2 договору визначено, що у разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1 цього договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов укладеного договору позивач поставив у період з січня по березень 2016 року включно, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 210 698,43 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (т.с. 1 а.с. 22-24).

Відповідач, в свою чергу, як вказує позивач у позовній заяві, оплатив отриманий газ частково в розмірі 176 803,49 грн.

Як стверджує позивач у позовній заяві та вбачається із розрахунку заборгованості (а.с. 10-11), несплаченим станом на 22.07.2016 року залишився основний борг за поставлений природний газ у розмірі 33 894,94 грн., на який позивачем нараховані 14030,27грн. пені, 1062,18 грн. 3% річних та 3289,74 грн. інфляційних нарахувань.

Зазначені обставини стали підставою звернення позивача з позовною заявою про стягнення з відповідача 33 894,94 грн. суми основного боргу, 14030,27грн. пені, 1062,18 грн. 3% річних та 3289,74 грн. інфляційних нарахувань.

Вирішуючи даний господарський спір суд першої інстанції виходив з обставин, за якими встановив, що станом на 31.10.2016 року основний борг відповідача перед позивачем за договором № 2301/16-ТЕ-32 купівлі-продажу природного газу від 21.12.2015 відсутній, що підтверджується Актом звіряння розрахунків від 17.11.2016 р., підписаним та скріпленим печатками позивача та відповідача. Тому, враховуючи, що заборгованість була погашена до звернення позивача із даним позовом до суду - 18.11.2016, суд першої інстанції відмовив в позові про стягнення 33 894,94 грн. основного боргу, як у заявленому безпідставно.

Судом встановлено, що відповідач порушив свої зобов'язання щодо своєчасної оплати за фактично отриманий природний газ, і позивачем правомірно нараховані 14 030,27 грн. пені, 1062,18 грн. 3% річних та 3289,74 грн. інфляційних.

Разом з цим, суд першої інстанції, враховуючи заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та викладені ним обставини щодо скрутного фінансового стану підприємства, на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України, дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені на 50%, стягнувши з відповідача пеню за порушення строку оплати в розмірі 7015,14 грн.

Таким чином, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний торговий будинок" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пені у сумі 7 015, 14 грн., три відсотки річних у сумі 1 062,18 грн., інфляційних втрат у сумі 3 289,74 грн.

Повторно переглядаючи справу, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів погоджується з висновками щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки судом першої інстанції надано належну правову оцінку матеріалам справи по суті даного господарського спору, а також доводам та документальним доказам на підтвердження обставин, викладених в клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій, досліджені надані відповідачем документи в обґрунтування тяжкого фінансового стану підприємства, винятковості обставин, з якими закон пов'язує можливість зменшення штрафних санкцій, в зв'язку з чим, з урахуванням також інтересів позивача, суд першої інстанції цілком правомірно застосував норми ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України та частково зменшив розмір нарахованої пені.

Позивач в апеляційній скарзі не заперечує відсутність у позивача основного боргу у розмірі 33 894,94 грн. за договором № 2301/16-ТЕ-32 купівлі - продажу природного газу від 21 грудня 2015 року, проте зазначає про відсутність підстав для зменшення заявленої до стягнення пені, посилаючись на те, що суд першої інстанції при винесенні рішення у даній справі, порушив ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, надавши перевагу аргументам відповідача, та не врахувавши ступінь виконання зобов'язання та майновий інтерес позивача, ступінь виконання зобов'язання відповідачем та того, що заявлена до стягнення неустойка не компенсує всіх збитків, яких зазнає позивач.

З приводу наведених позивачем доводів, колегія суддів зазначає наступне.

За ч. 1 ст. 549. п. З ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання.

Так, згідно з п.8.2. договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору останній у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

На підставі зазначеного позивачем нараховано пеню за несвоєчасну оплату поставленого газу: за січень 2016 - 3.255,35 грн.; за лютий 2016 - 5.518,05 грн.; за березень 2015 - 5.256,86 грн., а всього за період нарахування з 15.02.2016 по 22.07.2016 у розмірі 14 030,27 грн.

Отже, судом встановлено, що відповідач порушив свої зобов'язання щодо своєчасної оплати за фактично отриманий природний газ, і позивачем правомірно нараховані 14 030,27 грн. пені.

Відповідно до ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до статті 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Разом з цим, колегія суддів враховує те, що ст. 233 Господарського суду України та ст. 83 Господарського процесуального кодексу України не встановлено конкретних критеріїв, за наявності яких суд зменшує заявлені до стягнення суми штрафних санкцій у тому чи іншому обсязі, відтак відповідний висновок має узгоджуватись зі ст. 3 Цивільного кодексу України, якою визначено загальні засади цивільного законодавства.

Як роз"яснив Пленум Вищого господарського суду України у Постанові від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із змінами), вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Так, з матеріалів справи та пояснень представника відповідача вбачається, що спірний договір укладався з метою забезпечення природним газом мешканців житлового будинку № 34 по вул. Зубарєва в місті Харкові, разом з тим рішенням суду від 21.07.2015 р. у справі № 922/3157/15 зобов'язано відповідача передати управління вказаним будинком ОСББ "Зубр" та з цього часу грошові кошти за використаний газ від мешканців житлового будинку № 34 не поступали, що ускладнило здійснення вчасних розрахунків за договором.

З огляду на надані позивачем розрахунки заборгованості по пені, інфляційним втратам та 3% річних, судом вбачається, що строк прострочення розрахунків з позивачем за отриманий природний є відносно незначним, та на момент вирішення справи по суті відповідач повністю здійснив оплату за отриманий природний газ.

При цьому, суд відзначає, що позивачем не надано доказів наявності у нього збитків, пов'язаних із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 2301/16-ТЕ-32 купівлі-продажу природного газу від 21.12.2015.

Судом апеляційної інстанції враховано правову позицію Конституційного Суду України, зазначену у рішенні від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013, про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, колегія суддів, з урахуванням балансу майнових інтересів сторін, виходячи із загальних засад, встановлених нормою статті 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності, вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив клопотання відповідача частково, та у відповідності до ст. 233 Господарського кодексу України, п.3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України зменшив розмір пені на 50%, стягнувши з відповідача пеню в розмірі 7 015,14 грн.

Таким чином, факти, викладені в апеляційній скарзі позивачем і його посилання на неправильне застосування та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при розгляді справи, не знайшли свого підтвердження.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що обставини справи були всебічно і повно досліджені господарським судом, а тому рішення господарського суду Харківської області від 22.12.16 у справі № 922/3962/16 відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а доводи заявника, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для його зміни або скасування.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне змінити рішення господарського суду в зазначеній частині, оскільки суд першої інстанції допустив арифметичні помилки в підрахунках, що не впливає на суть прийнятого у справі рішення.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" м. Київ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 22.12.2016 у справі № 922/3962/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Барбашова С.В.