Ухвала

від 01.02.2017 по справі 607/12392/16-ц

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.02.2017 Справа №607/12392/16-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді В.М. Братасюка, секретаря судового засідання О.І. Чичкевич розглянувши заяву про забезпечення позову , -

в с т а н о в и в :

Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області відкрите 23.11.2016 року провадження у справі за позовом ТОВ Спільне українсько канадське підприємство Росан до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення шкоди, заподіяної дорожно транспортною пригодою, а саме стягнення солідарно з відповідачів грошових коштів в сумі 150 561, 41 гривень.

Представником позивача одночасно з позовом, подано заяву про забезпечення позову, шляхом накладання арешту на належний відповідачу ОСОБА_1автомобіль ОСОБА_3, д.н.з. НОМЕР_1, та грошові кошти та майно в сумі 150 561, 41 гривень, належне відповідачу ОСОБА_2.

Ухвалою суду від 23.11.2016 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено за недоведеністю позивачем ризиків існування труднощів невиконання рішення в разі невжиття судом заходів забезпечення позову.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ТОВ Спільне українсько канадське підприємство Росан звернулося до апеляційного суду Тернопільської області із скаргою, якою просило суд скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про забезпечення позову.

Ухвалою від 17.01.2017 року апеляційний суд Тернопільської області частково задовольнив заяву апелянта, ухвалу суду першої інстанції від 23.11.2016 року скасував і передав питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції доводи заявника не дослідив належним чином, у зв'язку з чим суд не повністю перевірив обставини справи щодо вимоги про вжиття заходів забезпечення позову, в також те, чи види забезпечення позову , які просить застосувати позивач є співмірними із заявленими вимогами, тобто суд порушив порядок вирішення заяви, визначений процесуальним законом.

Матеріали справи на новий розгляд передано головуючому судді 01.02.2017 року.

Вирішуючи питання забезпечення позову суд виходить з наступного.

Необхідність вжиття заходів забезпечення позову у даний спосіб, позивач обґрунтовує тією обставиною, що відповідачі мають можливість відчужити належне їм майно, що унеможливить виконання рішення суду з потенційного задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь справі може вжити заходи забезпечення позову.

Згідно Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , суд повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження позовних вимог, пересвідчитись зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, застосувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно ч.3 ст.152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Суд зауважує, що види забезпечення позову, котрі позивач просить суд вжити, є співмірними з розміром позовних вимог, оскільки ціною позову є сума 150 561, 41 гривень, і позивач відповідно просить суд про накладання арешту на належний ОСОБА_1автомобіль ОСОБА_3, д.н.з. НОМЕР_1, та грошові кошти та майно в сумі 150 561, 41 гривень, належне відповідачу ОСОБА_2

Разом з тим, на відміну від адміністративного судочинства, визначальний принцип цивільного судочинства полягає у змагальності сторін, тобто у покладанні обов'язку доказування обставин в обґрунтування вимог\заперечень покладається на кожну із сторін процесу

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, та певні протоколи до неї, і ця обставина з огляду на приписи ч.1 ст. 9 Конституції України, Закону України від 29.06.2004 року Про міжнародні договори свідчить про обов'язковість застосування національними судами України норм Конвенції.

Накладання судом арешту на майно особи, безперечно є втручанням зі сторони державного органу у право власності особи, передбачене статтею 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті частини другої статі 1 Протоколу №1, має забезпечити справедливу рівновагу між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються і поставленою метою. (Рішення ЄСПЛ у справі ОСОБА_4 проти Італії від 28.07.1999 року, заява №22774\93).

Відтак суд наголошує, що диспозиція ст. 151 - 153 ЦПК України, яка дозволяє суду забезпечити позов шляхом накладання арешту на майно особи, носить оціночний характер судом ризиків заподіяння шкоди інтересам позивача, як особи якій, за її твердженням, з вини відповідачів заподіяно шкоду і яка вимагає арешту майна відповідачів ще до ухвалення судом остаточного рішення у справі, та відповідачів, котрі, зі слів знову ж таки позивача, заперечують вимогу позивача, з метою недопущення необґрунтованого втручання в право власності.

Представник позивача в заяві про забезпечення позову зазначає, як і надавав пояснення в 17.01.2017 року в судовому засіданні апеляційного суду Тернопільської області, про що відображено в ухвалі від 17.01.107 року, що відповідачі добровільно не хочуть відшкодувати заподіяні збитки, мають можливість відчужити майно, тобто існує потреба забезпечення позову, мають можливість відчужити належне їм майно, що унеможливить виконання рішення суду з потенційного задоволення позовних вимог.

Суд наголошує, що гідно ст. 57 ЦПК України, пояснення сторін не є належними та допустимими доказами у справі. При цьому стороною позивача належними та допустимими доказами не доведено наявності наміру відповідачів будь - яким чином відчужити належне їм, описане в заяві про забезпечення позову майно, з метою уникнення виконання рішення суду .

Заперечення позовних вимог є правом особи, і саме по собі заперечення позову не свідчить про намір особи ухилятися від виконання судового рішення - очевидно мають існувати вагомі докази на підтвердження наміру особи ігнорувати та не виконувати остаточне рішення суду.

А тому, навіть якщо між сторонами і існує спір з приводу чи повинні відповідачі відшкодовувати позивачу заподіяну шкоду, рішення суду, постановлене у формі ухвали, про накладання арешту на майно, тобто втручання в основоположне право особи вільно володіти майном, до ухвалення остаточного рішення у справі - не може ґрунтуватися виключно на припущеннях позивача, про те, що відповідачі можуть та мають намір відчужити належне їм майно з метою ухиляння від виконання судового рішення.

Окремо суд зазначає, що сторона позивача узагалі не довела наявності у відповідача ОСОБА_2 будь - якого майна, на яке потенційно можна було б накласти арешт в порядку забезпечення позову.

Керуючись ст. 151, 152 , 209 ЦПК України ,-

у х в а л и в :

В задоволенні заяви представника ТОВ Спільне українсько канадське підприємство Росан про забезпечення позову, шляхом накладання арешту на належний відповідачу ОСОБА_1автомобіль ОСОБА_3, д.н.з. НОМЕР_1, та грошові кошти та майно в сумі 150 561, 41 гривень, належне відповідачу ОСОБА_2 - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подано до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд протягом п'яти днів .

У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали

Головуючий суддяОСОБА_5