Ухвала

від 01.02.2017 по справі 2а-18855/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-18855/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Губська Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

01 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Ісаєнко Ю.А.,

Парінова А.Б.,

при секретарі: Нікітіній А.В.,

за участю:

представника позивача Тригубчука О.В.,

представника відповідача Демченка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 07 листопада 2016 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Пулінг до Офісу великих платників податків ДФС, Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Пулінг , звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків від 10.11.2011р. №0000804200.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 07 листопада 2016 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач - Офіс великих платників податків ДФС - подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, в той час, як представник позивача проти цього заперечував, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного перегляду представник другого відповідача до суду не прибув, що, відповідно до ч.4 ст.196 КАС України, не є перешкодою для судового розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією у місті Києві по роботі з великими платниками податків відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та на підставі постанови слідчого проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Пулінг з питань повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю Ростман за період з 01.07.2008 по 30.06.2011.

За результатами перевірки складено акт від 31.10.2011 №958/42-40/32209212, яким встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 2 488 694,00грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.11.2011 №000804200, яким позивачеві визначено суму грошового зобов язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 37330,0041 грн., в тому числі 2488694,00 грн. - за основним платежем, 1244347,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказане податкове повідомлення-рішення є предметом цього позову, оскільки позивач вважає його протиправним.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суду перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції прийшов до висновку про необгрунтованість висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, як наслідок, податкове повідомлення-рішення, прийняте на його підставі, є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Також, відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 травня 2010 року між ТОВ Пулінг та ТОВ Ростман укладений господарський договір поставки № 2805-01, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - Покупцеві товар (товари), а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до 2.4 Договору право власності на поставлені товари переходить до Покупця в момент отримання товару від Постачальника (перевізника) за видатково-прибутковою накладною.

На підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано видатково-прибуткові накладні, податкові накладні, довідка про залишки товару, який оприбуткований внаслідок виконання ТОВ Ростман умов договору поставки, інформацію про рух товарно-матеріальних цінностей, документи на підтвердження подальшої реалізації товару.

При цьому, з акта перевірки вбачається, що у податкового органу відсутні зауваження чи претензії до змісту та обсягу господарських операцій, що зазначені в документах по взаємовідносинам позивача з даним контрагентом.

Приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, податковий орган виходив лише з того, що договір поставки №2805-01 від 28.05.2010р., який укладений між Позивачем та ТОВ Ростман відповідно до п.1, п.2 ст. 215, п.1, п.5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Такі висновки ДПІ ґрунтуються на висновках акту від 03.11.2010р. за результатами документальної невиїзної перевірки ТОВ Ростман щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ Діварос Софт за період з 01.06.2010р. по 30.06.2010р., якою встановлено відсутність фінансово-господарської діяльності ТОВ Ростман , а саме: неможливість фактичного здійснення господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі - продажу: здійснення операцій із товаром, який не придбавався; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності в разі відсутності управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

Статтею 78 ПК визначено порядок проведення документальних позапланових перевірок. Так, згідно з підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 цієї статті документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, зокрема, у випадку, коли отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

При цьому, відповідно до пункту 86.9 статті 86 ПК у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Разом з тим, відповідно до абзацу першого пункту 58.4 статті 58 ПК у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Системний та буквальний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що матеріали документальної позапланової виїзної перевірки, проведеної на підставі постанови слідчого, можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення лише після винесення судом обвинувального вироку, що набрав законної сили, або винесення рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2015 року у справі 21-494а14.

Враховуючи, що обвинувального вироку, що набрав законної сили, або рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами у кримінальній справі, що слугувала підставою для проведення перевірки позивача на даний час не прийнято, вірним є висновок суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення № 0000804200 від 10.11.2011 підлягає скасуванню за самостійною підставою, як таке, що є передчасними.

Наявність кримінальної справи №56-2659, порушеної за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, не може бути виключно-достатнім доказом для збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість, оскільки, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування, за умови, в даному випадку, наявності рішенням суду, що набрало законної сили.

Щодо наявності вироку Печерського районного суду міста Києва від 12.08.2010 по справі №1-652/10 (а.с. 60-64 Том 5), яким ОСОБА_1 (засновника та керівника Товариства з обмеженою відповідальністю Горнер ) визнано винним у вчинені злочинів, передбачених частиною першою статті 205 та частиною другою статті 358 Кримінального кодексу України, судом першої інстанції вірно наголошено, що даний вирок суду не свідчить на користь правомірності винесення спірного ППР, оскільки в рамках даного вироку судом не встановлено обставин щодо протиправності господарських взаємовідносин між позивачем і ТОВ Ростман .

При цьому, факти поставки товарів на користь позивача, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку та податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що інших доказів та обґрунтувань, крім зазначених, на підтвердження відсутності у позивача прав на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за фінансово - господарськими відносинами з вказаним контрагентом суду не надано та не зазначено про причини неможливості їх надання, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ Ростман мали реальний товарний характер.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надано належну оцінку первинним документам у їх сукупності, які підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, та встановлено умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів позивача.

Крім того, слід зазначити, що чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Водночас, лише достовірне встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в праві на валові витрати та праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на доказах, що відповідають критеріям, визначеним у статті 70 Кодексу, тобто бути належними, допустимими і достовірними.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в рішеннях від 05.10.2015р. (справа №К/9991/44826/12), від 21.09.2015р. (справа №К9991/35087/12) та від 15.09.2015р. (справа №К/800/13763/14).

Крім того, відповідно до статті 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців , яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Як було зазначено вище, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

В разі порушення контрагентом податкової дисципліни, відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Таким чином, суд вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв з огляду на положення частини другої статті 71 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 07 листопада 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту.

Ухвала в повному обсязі складена 02 лютого 2017 року.

Головуючий-суддя Л.В.Губська

Судді Ю.А.Ісаєнко

А.Б.Парінов

Головуючий суддя Губська Л.В.

Судді: Парінов А.Б.

Ісаєнко Ю.А.