Постанова

від 30.01.2017 по справі 902/788/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2017 р. Справа № 902/788/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В. ,

суддя Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Клімук Л.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Еліт Едвайс" на рішення господарського суду Вінницької області від 24.11.2016 р. у справі №902/788/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Еліт Едвайс"

до комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго"

про стягнення 404 341,34 грн., з яких 366318,21 грн. - інфляційних втрат, 38023,13 грн. - 3% річних

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 24.11.2016 року у справі №902/788/16 (суддя Білоус В.В.) в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Еліт Едвайс" до комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" про стягнення 404341,34 грн., з яких 366318,21 грн. - інфляційних втрат, 38023,13 грн. - 3% річних - відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначив, що аналіз ст.512-514, 516, 517, 518, 519 ЦК України дає підстави суду для висновку про те, що підставою виникнення грошових зобов'язань між позивачем та відповідачем є договір оперативної оренди обладнання № 75-а від 01.09.2009 р., а не договір № 30/13 від 30.01.2013 р. про відступлення права вимоги та повідомлення - вимога № 14/10 від 14.10.2013 р. (саме такий преюдиційний факт встановлено в постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 02.02.2015 р. у справі № 902/1279/14), договір № 30/13 від 30.01.2013 р. про відступлення права вимоги лише змінює кредитора і не змінює предмет зобов'язання, строки виконання зобов'язань за договором оперативної оренди обладнання № 75-а від 01.09.2009 р.. Тільки вказаний договір оренди надає позивачеві як новому кредитору право вимагати виконання зобов'язань за цим договором, а договір № 30/13 від 30.01.2013 р. про відступлення права вимоги створює тільки повноваження позивача як нового кредитора, тому позов з підстав вказаних в заяві позивача про зміну підстави позову та збільшення розміру позовних вимог, а саме договору № 30/13 від 30.01.2013 р. про відступлення права вимоги та повідомлення - вимоги № 14/10 від 14.10.2013 р. не підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач ТОВ "Юридична компанія "Еліт Едвайс", звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Вінницької області від 24.11.2016 року у справі №902/788/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що з моменту виникнення у позивача права вимагати у відповідача сплати заборгованості у розмірі 609000,00 грн., до останнього також перейшло й право на притягнення відповідача до відповідальності за неналежне виконання своїх зобов'язань, в тому числі і шляхом отримання встановлених ч.2 ст. 625 ЦК України сум. Вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте при неповному з'ясуванні обставин справи, зокрема, щодо підстав виникнення зобов'язань, а також з порушенням норм матеріального права, а саме ст.ст. 11, 509, 513, 514, 516, 625 ЦК України, внаслідок чого підлягає скасуванню.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Відповідно до п. 1, п. 2 постанови Пленуму ВГСУ №6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись, зокрема на повному з'ясуванні правової кваліфікації відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та визначення правової норми, яка підлягає застосуванню для вирішення спору.

Судом першої інстанції при винесенні вказаного рішення указаних вимог повною мірою дотримано не було.

Апеляційним судом встановлено, що 02.11.2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницькі теплові мережі - 2" (орендодавець) та комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (орендар) укладено договір оперативної оренди обладнання № 75а (а.с.127-129).

Згідно до п.1.1 договору орендодавець зобов'язується передати орендареві, а орендар зобов'язується прийняти в тимчасове володіння та користування обладнання (майно), що наведене в додатку № 1 до договору та зобов'язується сплачувати орендареві орендну плату.

30.01.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницькі теплові мережі -2" (за договором первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Еліт Едвайс" (за договором новий кредитор) укладено договір № 30/13 про відступлення права вимоги .

Згідно умов договору первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе права вимоги за укладеним, між первісним кредитором, як орендодавцем та комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (в подальшому - "боржник"), як орендарем, договором оперативної оренди обладнання від 01 вересня 2009 року № 75-а (надалі - "договір оренди") (п.1.1. договору відступлення права вимоги).

Відповідно до розділу 2 договору про відступлення права вимоги, право вимоги переходить до нового кредитора з моменту передачі первісним кредитором документів, які засвідчують право вимоги оплати заборгованості з орендної плати (п. 2.1.). До документів, що підтверджують право вимоги належить: договір оперативної оренди обладнання від 01.09.2009 року № 75-а; акт приймання - передачі обладнання в оперативну оренду; Додаткова угода до договору від 31.08.2011 року; акти здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) за січень-грудень 2012 року на 12 арк.; лист ТОВ "Вінницькі теплові мережі - 2" від 27.04.2012 року вих. № 01-003; лист ТОВ "Вінницькі теплові мережі - 2" від 12.09.2012 року вих. № 01/007; вимоги про виконання грошового зобов'язання на 5 арк. (п. 2.2). Передання документів, що підтверджують право вимоги, посвідчується актом приймання-передачі, який складається та підписується уповноваженими представниками сторін.

30.01.2013 року був оформлений акт приймання-передачі документів до договору відступлення права вимоги від 30.01.2013 року. Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницькі теплові мережі - 2" передало, а товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Еліт Едвайс" прийняло оригінали вищезазначених документів.

14.10.2013 року ТОВ "Юридична компанія "Еліт Едвайс" направило на адресу КП Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" повідомлення - вимогу № 14/10 про відступлення права вимоги та виконання грошового зобов'язання.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.02.2015 р . у справі № 902/1279/14, яка залишена в силі постановою Вищого господарського суду України від 28.07.2015 року, рішення господарського суду Вінницької області від 27.10.2014 року у цій же справі скасовано, стягнуто з КП Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" на користь ТОВ "Юридична компанія "Еліт Едвайс" 609000 грн. - основний борг та судові витрати.

Судом першої інстанції на підставі довідки банку щодо руху коштів на рахунку позивача вірно встановлено, що відповідач остаточно виконав вказану вище постанову Рівненського апеляційного господарського суду лише 02.03.2016 року (а.с.43-46).

Аналізуючи наведене, колегія суддів вважає таким, що не суперечить вимогам законодавства, визначений позивачем період нарахування 3% річних та інфляційних, починаючи з часу надіслання та отримання відповідачем повідомлення про укладення договору уступки права вимоги (з 22.10.2013 р., тобто через 7 днів після направлення повідомлення-вимоги від 14.10.2013 року) до моменту повного розрахунку зі сплати суми основного боргу відповідачем (02.03.2016 року).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про неправильність визначеної позивачем в його заяві підстави позову (а.с.36-39). При цьому, суд прийняв до уваги, як підставу позову про стягнення 3% річних та інфляційних вказівку позивача на факт укладення договору цесії.

Такий висновок суду першої інстанції, колегія суддів вважає помилковим та таким, що не відповідає обставинам справи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що прийнята судом заява позивача (а. с. 36-39) якраз і містить вказівку на невчасне виконання відповідачем грошового зобов?зання зі сплати 609000 грн. основного боргу за договором оренди, у зв?язку з чим, з посиланням на положення ст. 625 ЦК України, позивач, як новий кредитор і просив суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні.

Отже, підставою позову є наявність прострочення виконання грошового зобов?язання зі сплати основного боргу, за період існування якої позивач просив стягнути на його користь інфляційні втрати в сумі 366318,21 грн. та 3% річних в сумі 38023,13 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 510 ЦК сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Загальні підстави припинення зобов'язань визначено у ст. 598 ЦК, згідно з якою зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Загальні умови припинення господарських зобов'язань визначено також ст. 202 Господарського кодексу України (далі - ГК), за змістом якої господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. (п.7.1. постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 598, ст.ст. 599, 600, 604-609 ЦК України , саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору , не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Отже, навіть за умови прийняття судом рішення про стягнення боргу, що виник з договору оренди, до моменту повного виконання боржником грошового зобов'язання з його погашення перед кредитором, між сторонами продовжують існувати договірні правовідносини, а в боржника продовжує існувати грошове зобов'язання. Тобто прийняття рішення суду про стягнення боргу на підставі договору не припиняє правовідносин сторін за договором і не тягне виникнення нового грошового зобов'язання в більшому розмірі з урахуванням інфляційних втрат. При цьому, захист прав кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за період з моменту винесення судом рішення до моменту фактичної сплати боргу може бути реалізований шляхом стягнення інфляційних нарахувань за вказаний період, нарахованих на чисту суму боргу.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат за період з листопада 2013 року по березень 2016 року, з врахуванням часткового погашення боргу 01.07.2015 року на суму 36710,13 грн., 07.10.2015 року на суму 354981,61 грн., 12.02.2016 року на суму 4474,71 грн., всього нараховано 366318,21 грн. інфляційних втрат (а. с. 38-39).

Відповідно до наданого позивачем розрахунку 3% річних за період з 22.10.2013 року по 30.06.2015 року на суму боргу 609000,00 грн. нараховано 30811,75 грн. річних; за період з 01.07.2015 року по 06.10.2015 року на суму боргу 572289,87 грн. (з врахуванням часткового погашення боргу) нараховано 4598,92 грн. річних; за період з 07.10.2015 року по 11.02.2016 року на суму боргу 217308,26 (з врахуванням часткового погашення боргу) нараховано 2280,87 грн. річних; за період з 12.02.2016 року по 02.03.2016 року (дата повного погашення боргу) нараховано 331,59 річних, а всього на загальну суму 38023,13 грн.

Перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних за період з листопада 2013 року по березень 2016 року в сумі 366318,21 грн. та 3% річних за період з 22.10.2013 року по 02.03.2016 року в сумі 38023,13 грн., з урахуванням проведення часткових оплат боргу відповідачем в розмірах та періоди, що вказані в довідці банку щодо руху коштів по рахунку позивача, колегія суддів вважає його арифметично вірним, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини, що мають значення для справи, дійшов висновків, яким ці обставини не відповідають, внаслідок чого неправильно застосував норми матеріального права, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, є підставою для скасування прийнятого у справі рішення та винесення нового рішення про задоволення позову.

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог, то відповідно до ч. 6 ст. 49 ГПК України апеляційний суд змінює розподіл судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Еліт Едвайс" на рішення господарського суду Вінницької області від 24.11.2016 р. у справі №902/788/16 задоволити.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 24.11.2016 р. у справі №902/788/16 скасувати та прийняти нове рішення.

3. Позов задоволити.

4.Стягнути з комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (21100, м.Вінниця, вул. 600-річчя, буд.13, код ЄДРПОУ 33126849) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Еліт Едвайс" (03115, м.Київ, вул.Михайла Котельникова, буд.51, код ЄДРПОУ 37898376) 404341,31 грн., з яких 366318,21 грн. інфляційних втрат, 38023,13 грн. 3% річних, а також 6065,12 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, 6671,63 грн. судового збору за розгляд апеляційної інстанції.

5. Господарському суду Вінницької області видати відповідні судові накази.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

7. Справу №902/788/16 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.