Рішення

від 25.01.2017 по справі 910/21158/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2017Справа №910/21158/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Енергобанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Даліз-Фінанс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвікта"

про визнання договору уступки права вимоги недійсним.

Суддя Нечай О.В.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Щербина О.Ю., за довіреністю;

від відповідача: Кійко Є.А., за довіреністю;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду міста Києва надійшли позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Даліз-Фінанс" (далі - відповідач) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвікта", про визнання договору уступки права вимоги недійсним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.11.2016 було порушено провадження у справі № 910/21158/16, залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвікта" (далі - третя особа) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, розгляд справи призначено на 07.12.2016.

07.12.2016 представники учасників судового процесу в судове засідання не з'явились, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 22.11.2016 про порушення провадження у справі № 910/21158/16 учасники судового процесу не виконали.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.12.2016 розгляд справи №910/21158/16 було відкладено на 11.01.2017.

12.12.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про вихід за межі позовних вимог.

12.12.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано документи на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва від 07.12.2016.

11.01.2017 представник позивача у судове засідання з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 07.12.2016 позивач виконав частково.

11.01.2017 представник відповідача у судове засідання з'явився та подав клопотання про витребування доказів, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 07.12.2016 відповідач не виконав.

11.01.2017 представник третьої особи у судове засідання не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 07.12.2016 третя особа не виконала.

Відповідно до ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Розглянувши у судовому засіданні 11.01.2017 клопотання представника відповідача про витребування у позивача доказів, суд дійшов висновку про необхідність його задоволення в частині витребування у позивача належним чином засвідченої копії Договору № 301-01 на видачу кредиту від 10.01.2003 з усіма додатками та додатковими угодами (договорами про внесення змін) до нього, а саме:

- Додаткова угода від 10.06.2003;

- Додаткова угода від 28.04.2004;

- Додаткова угода від 05.01.2005;

- Додаткова угода від 21.02.2005;

- Додаткова угода від 01.02.2006;

- Додаткова угода від 04.01.2007;

- Додаткова угода від 29.03.2007;

- Додаткова угода від 04.09.2007;

- Додаткова угода від 29.05.2008;

- Додаткова угода від 23.02.2009;

- Додаткова угода від 13.05.2009;

- Додаткова угода від 19.05.2009;

- Додаткова угода від 19.11.2009.

У судовому засіданні 11.01.2017, розглянувши наявні у матеріалах справи документи, суд дійшов висновку про необхідність витребування у позивача нових доказів.

Представники сторін у судовому засіданні 11.01.2017 подали спільне клопотання про продовження строку розгляду справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Розглянувши у судовому засіданні 11.01.2017 клопотання представників сторін про продовження строку розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вищезазначеного клопотання.

Враховуючи не з'явлення в судове засідання представника третьої особи, часткове виконання позивачем вимог ухвали суду, невиконання відповідачем та третьою особою вимог ухвали, та у зв'язку з необхідністю витребування у позивача нових доказів, розгляд справи було відкладено на 25.01.2017.

23.01.2017 представником позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва було подано заяву.

25.01.2017 представником відповідача через відділ діловодства господарського суду міста Києва було подано заяву про застосування позовної давності та письмовий відзив на позов.

У судове засідання 25.01.2017 представник позивача з'явився, надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судове засідання 25.01.2017 з'явився, надав суду усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечував.

Представник третьої особи у судове засідання 25.01.2017 не з'явився.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

29.02.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Даліз-Фінанс (далі - відповідач, новий кредитор) та Публічним акціонерним товариством Енергобанк (далі - позивач, первісний кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги № 1 (далі - Договір відступлення), відповідно до умов якого первісний кредитор, керуючись статтями 512 - 519 Цивільного кодексу України, уступив новому кредитору в повному обсязі право вимоги по стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю Інвікта (далі - третя особа, боржник) заборгованості за Договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 301-01 від 29.03.2007, укладеним між первісним кредитором і боржником з усіма додатковими угодами до нього (далі - Кредитний договір), в загальній сумі 24 843 697,14 грн, яка складається з заборгованості за:

- кредитом в сумі 16 887 175,53 грн;

- нарахованими на дату цього відступлення та несплаченими відсотками в сумі 7 956 521,61 грн.

Пунктом 1.2 Договору відступлення визначено, що з моменту укладення цього Договору:

- первісний кредитор уступає право вимоги, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору за Кредитним договором, і до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора;

- новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за Кредитним договором, в тому числі сплати штрафних санкцій за невиконання боржником умов Кредитного договору, розрахункова сума яких на дату цього відступлення складає 966 119,99 грн;

- прийняти оригінали документів, що підтверджують зобов'язання за Кредитним договором, в строк, встановлений цим Договором;

- компенсувати первісному кредитору вартість відступленого права вимоги за цим Договором шляхом перерахування 24 843 697,14 грн на рахунок первісного кредитора № 37397911 в ПАТ Енергобанк , МФО 300272.

Позивач у своєму позові зазначає про те, що лише зі справи про банкрутство № 910/2526/14 ТОВ Інвікта-Маяк , який є майновим поручителем ТОВ Інвікта , йому стало відомо про наявність Договору відступлення.

Судом встановлено, що на підставі Постанови Правління Національного банку України від 12.02.2015 № 96 "Про віднесення ПАТ "Енергобанк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 12.02.2015 № 29 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Енергобанк", згідно з яким з 13.02.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ Енергобанк .

Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 11.06.2015 № 370 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Енергобанк виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 12.06.2015 р. №115 про початок процедури ліквідації ПАТ Енергобанк .

Позивач зазначає суду про те, що про існування Договору відступлення уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Енергобанк не було відомо.

Крім того, за доводами позивача, Договір відступлення є недійсним з тих підстав, що, на думку позивача, за оспорюваним Договором відступлення було передано вимогу, якої не існує, з огляду на те, що п. 1.1 Договору відступлення передбачено уступку новому кредитору права вимоги про стягнення з боржника заборгованості за Договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 301-01 від 29.03.2007, з усіма додатковими угодами до нього, який, згідно з твердженнями позивача, між ним та ТОВ Інвікта ніколи не укладався.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, зазначаючи у своєму письмовому відзиві про те, що право вимоги до третьої особи перейшло до відповідача у відповідності до приписів чинного законодавства України, а доводи щодо недійсності Договору відступлення є необґрунтованими та безпідставними.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною 1 ст. 513 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 Цивільного кодексу України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

На вимогу суду позивачем було надано копію Договору на видачу кредиту № 301-01 від 10.01.2003, укладеного між Акціонерним банком Енергобанк (банк) та ТОВ Інвікта (позичальник) (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 974 210,00 Євро на термін з 10.01.2003 про 09.01.2007 згідно з Контрактом № 04-11 від 16.12.2002 та Контрактом № 80 від 03.12.2002 для придбання виробничого обладнання та на сплату ввізного мита.

В подальшому, між сторонами було укладено низку Додаткових угод до Кредитного договору, які наявні у матеріалах справи.

Судом встановлено, що 29.03.2007 між банком та позичальником було укладено Додаткову угоду до Кредитного договору, відповідно до умов якої сторони домовились викласти Кредитний договір в новій редакції. Вказаною Додатковою угодою сторони визначили нову назву Кредитного договору: Договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 301-01 .

Відповідно до частин 1 - 3 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Проаналізувавши умови Договору відступлення та Кредитного договору, з урахуванням укладеної між сторонами Додаткової угоди до Кредитного договору від 29.03.2007, якою сторонами було викладено Кредитний договір у новій редакції та змінено його назву, суд встановив, що право вимоги було передано позивачем відповідачу саме за Кредитним договором, що прямо вбачається з предмету Договору відступлення, визначеного у розділі 1 вказаного договору, який співпадає з предметом Кредитного договору, з урахуванням всіх змін та доповнень до нього.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що до відповідача від позивача за Договором відступлення перейшло право вимоги до третьої особи як до боржника за Кредитним договором, яке реально існувало на момент укладення Договору відступлення, що спростовує доводи позивача, викладені у позовній заяві.

Крім того, позивач стверджує, що право вимоги за Кредитним договором відповідачу фактично не передавалось, оскільки не здійснювалась передача документів по акту приймання-передачі, що на думку позивача є підставою вважати, що оспорюваний договір не набрав юридичної сили та не може створювати юридичних наслідків.

Відповідно до п. 2.2 Договору відступлення первісний кредитор зобов'язаний протягом 10 календарних днів з моменту укладення цього договору передати новому кредитору оригінали документів, що підтверджують зобов'язання боржника перед первісним кредитором для пред'явлення регресних вимог. Передача таких документів здійснюється за актом приймання-передачі.

Таким чином, на думку позивача, між сторонами не відбулось виконання Договору відступлення, що свідчить про його недійсність.

Однак вищевказані доводи свідчать про те, що позивач помилково ототожнює недійсність договору з його неналежним виконанням сторонами.

З аналізу вищевказаного положення Договору відступлення вбачається, що зобов'язання по передачі документів відповідачу покладено саме на позивача. Відтак не передання позивачем відповідачу документів на підтвердження зобов'язання боржника перед первісним кредитором може свідчити лише про неналежне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором відступлення.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Неналежне виконання Договору відступлення жодним чином не свідчить про те, що Договір відступлення не має юридичної сили або не створює для сторін юридичних наслідків, а відтак вказані доводи позивача є не обґрунтованими та безпідставними.

В свою чергу відповідач, як новий кредитор, свої зобов'язання за Договором відступлення виконав належним чином, з огляду на наступне.

За умовами Договору відступлення, а саме п. 1.2, новий кредитор зобов'язаний компенсувати первісному кредитору вартість відступленого права вимоги шляхом перерахування 24 843 697,14 грн на рахунок первісного кредитора наступним чином:

- не пізніше 29.02.2012 - 24 500 000,00 грн;

- не пізніше 31.03.2012 - 343 697,14 грн.

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії платіжних доручень відповідача № 136 від 29.02.2012 на суму 24 500 000,00 грн (призначення платежу: Сплата за право вимоги боргу ТОВ Інвікта згідно Договору № 1 відступлення права вимоги від 29.02.12 р. Без ПДВ ) та № 137 від 15.03.2012 на суму 343 697,14 грн (призначення платежу: Сплата за право вимоги боргу ТОВ Інвікта згідно Договору № 1 відступлення права вимоги від 29.02.12 р. Без ПДВ ). Вказані платіжні доручення були виконані позивачем в дату їх складення та подання на виконання, що підтверджується відповідними відмітками позивача. Сплата відповідачем позивачу коштів за даними платіжними дорученнями також не заперечується позивачем.

Відтак наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень № 136 від 29.02.2012 та № 137 від 15.03.2012 є належними доказами оплати відповідачем позивачу вартості відступленого права вимоги за Договором відступлення.

Частинами 1 - 4 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 та 2.5.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29 травня 2013 року N 11 правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним.

Визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін.

Зміст Договору відступлення не суперечить приписам чинного на дату його укладення законодавства України, предмет вказаного Договору сторонами погоджено, також судом встановлено, що право вимоги у позивача до третьої особи за Кредитним договором на дату укладення Договору відступлення фактично існувало, зворотного учасниками судового процесу суду не доведено, в свою чергу всі доводи позивача щодо недійсності Договору відступлення, за виключенням відсутності предмету договору, зводяться до неналежного виконання Договору, що не може свідчити про його недійсність. Також судом не встановлено жодних обставин, з якими закон пов'язує неукладеність Договору відступлення.

Позивач, посилаючись на приписи ст. 35 ГПК України, також зазначає про те, що господарським судом міста Києва було винесено рішення, яким було стягнуто на його користь з третьої особи заборгованість за Кредитним договором, що, на думку позивача, свідчить про належність права вимоги до боржника саме у банку.

Судом встановлено, що ПАТ Енергобанк звернувся до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю Інвікта та Закритого акціонерного товариства Інвікта-Маяк 16 887 175,53 грн заборгованості за кредитом, 2 402 819,66 грн процентів, 98 724,28 грн пені за прострочення сплати процентів, а всього 19 388 719,47 грн заборгованості за Договором на видачу кредиту № 301-01 від 10.01.2003, в тому числі шляхом звернення стягнення на заставне майно, а саме: об'єкт незавершеного будівництва - частину виробничого корпусу № 7, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т Московський, буд. 8, загальною площею 7 387,2 кв.м.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.06.2012 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Інвікта на користь Публічного акціонерного товариства ЕНЕРГОБАНК простроченої заборгованості за кредитом 16 887 175 грн 53 коп., простроченої заборгованості за нарахованими процентами - 2 402 819 грн 66 коп., пені за прострочення сплати процентів за кредитом 98 724 грн 28 коп., 12 750,00 грн. державного мита та 118,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У рахунок погашення заборгованості у розмірі 19 388 719,47 грн за Кредитним договором № 301-01 було звернуто стягнення на нерухоме майно, а саме на об'єкт незавершеного будівництва - частину виробничого корпусу № 7, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т Московський, буд. 8, загальною площею 7 387,2 кв.м., що прийнято в заставу ПАТ Енергобанк відповідно до Договору застави від 13.01.2003р., що посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 180 та належить Публічному акціонерному товариству Інвікта-Маяк на праві власності, з початковою ціною продажу з прилюдних торгів в розмірі 90% від вартості предмету застави, визначеної суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України; та було стягнуто з Публічного акціонерного товариства Інвікта-Маяк на користь Публічного акціонерного товариства ЕНЕРГОБАНК 12 750,00 грн державного мита та 118,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Як вбачається з описової та мотивувальної частин вказаного рішення, позивач не повідомив суд про укладення 29 лютого 2012 року з Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Даліз-Фінанс Договору відступлення, незважаючи на ту обставину, що відповідно до п. 1.2 Договору відступлення саме з моменту укладення цього договору первісний кредитор уступає право вимоги, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору за Кредитним договором, і до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора ; новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за Кредитним договором, в тому числі сплати штрафних санкцій за невиконання боржником умов Кредитного договору . Більше того, на момент прийняття судового рішення (14.06.2012) позивач вже отримав від відповідача вартість відступлення в повному обсязі , що підтверджується матеріалами справи та було достеменно відомо позивачу станом на дату прийняття рішення. Також позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження повернення відповідачу коштів, сплачених на виконання Договору відступлення . Враховуючи вищезазначене, позивач фактично отримав борг за Кредитним договором в подвійному розмірі , що свідчить про недобросовісність позивача як учасника господарських відносин .

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про визнання Договору відступлення недійсним не підлягають задоволенню.

Крім того, відповідач у своєму письмовому відзиві на позов зазначив про пропуск позивачем позовної давності для звернення до суду із позовом про визнання недійсним Договору відступлення.

Відповідно до абз. 2 п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29 травня 2013 року N 10 перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки суд дійшов висновку про те, що права позивача не були порушені відповідачем, а Договір відступлення відповідає приписам чинного законодавства України, позовна давність не застосовується.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 4, 49, 82 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судовий збір покласти на позивача.

Повне рішення складено 06.02.2017.

Суддя О.В. Нечай