Постанова

від 04.04.2017 по справі 910/21158/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2017 р. Справа№ 910/21158/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Жук Г.А.

Мальченко А.О.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача Щербина О.Ю. - дов. № 09/05-51 від 20.03.2017

від відповідача Кійко Є.А. - дов. № 3-2017 від 10.01.2017

від третьої особи не з'явились

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Енергобанк

на рішення Господарського суду міста Києва

від 25.01.2017 (суддя Нечай О.В.)

у справі № 910/21158/16

за позовом Публічного акціонерного товариства Енергобанк

до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління

активами та адміністрування пенсійних фондів Даліз-Фінанс

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Інвікта

про визнання договору уступки права вимоги недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі № 910/21158/16 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, Публічне акціонерне товариство Енергобанк оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права в зв'язку з неповним з'ясуванням всіх обставин справи. На думку апелянта, за оспорюваним Договором було передано вимогу, якої не існує з огляду на те, що п. 1.1 Договору відступлення передбачено уступку новому кредитору права вимоги про стягнення з боржника заборгованості за Договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 301-01 від 29.03.2007 з усіма додатковими угодами до нього, який між ним та ТОВ Інвікта ніколи не укладався. Умова щодо зміни назви Договору про видачу кредиту № 301-01 від 29.03.2007 на Договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 301-01 від 29.03.2007, за твердженнями апелянта, не вступила в дію та сторонами не використовувалась. Крім цього, в порушення вимог чинного законодавства України оспорюваний Договір не містить чітко визначеного предмету щодо якого сторонами укладено угоду, не вірно зазначено, з якого саме правочину між ПАТ Енергобанк (первісним кредитором) та ТОВ Інвікта (боржником) виникли зобов'язання, що є істотною умовою договору даного виду й ,на думку позивача (апелянта), є підставами для визнання недійсним оспорюваного правочину згідно ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями, справу № 910/21158/16 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Дикунської С.Я., суддів: Жук Г.А., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2017 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Енергобанк прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 14.02.2017.

В судове засідання апеляційної інстанції з явились представники позивача та відповідача, представник третьої особи не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслав. Присутні в судовому засіданні представники позивача та відповідача не заперечували проти розгляду справи у відсутності представника третьої особи.

Згідно абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 цієї ж постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р.).

Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю Інвікта належним чином повідомлене про дату, час та місце розгляду справи, неявка його представників не перешкоджає вирішенню апеляційної скарги по суті, апеляційний суд вважав за необхідне апеляційну скаргу розглянути за відсутності цього представника за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, а оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін з підстав, викладених в запереченнях на апеляційну скаргу.

На підставі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Так, Публічне акціонерне товариство Енергобанк звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Даліз-Фінанс про визнання договору уступки права вимоги недійсним.

В обґрунтування своїх вимог зазначило, що за оспорюваним Договором відступлення було передано вимогу, якої не існує, адже п. 1.1 Договору передбачено уступку новому кредитору права вимоги про стягнення з боржника заборгованості за Договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 301-01 від 29.03.2007 з усіма додатковими угодами до нього, який між ним та ТОВ Інвікта ніколи не укладався. В порушення вимог чинного законодавства України оспорюваний договір не містить чітко визначеного предмету щодо якого сторонами укладено угоду, не вірно зазначено, з якого саме правочину між ПАТ Енергобанк (первісним кредитором) та ТОВ Інвікта (боржником) виникли зобов'язання, що є істотною умовою договору даного виду, що, на думку позивача, є підставами для визнання недійсним оспорюваного правочину згідно ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що право вимоги до третьої особи перейшло до відповідача згідно приписів чинного законодавства України, а доводи позивача щодо недійсності Договору відступлення є необґрунтованими та безпідставними.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Інвікта .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2017 за клопотанням відповідача про витребування доказів в порядку ст. 38 ГПК України зобов'язано позивача надати належним чином засвідчену копію Договору № 301-01 на видачу кредиту від 10.01.2003 з усіма додатками та додатковими угодами (договорами про внесення змін) до нього, а саме: Додаткову угоду від 10.06.2003; Додаткову угоду від 28.04.2004; Додаткову угоду від 05.01.2005; Додаткову угоду від 21.02.2005; Додаткову угоду від 01.02.2006; Додаткову угоду від 04.01.2007; Додаткову угоду від 29.03.2007; Додаткову угоду від 04.09.2007; Додаткову угоду від 29.05.2008; Додаткову угоду від 23.02.2009; Додаткову угоду від 13.05.2009; Додаткову угоду від 19.05.2009; Додаткову угоду від 19.11.2009.

Як встановлено матеріалами справи, 29.02.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Даліз-Фінанс (відповідачем, новим кредитором) та Публічним акціонерним товариством Енергобанк (позивачем, первісним кредитором) було укладено Договір про відступлення права вимоги № 1 (далі - Договір відступлення), за умовами якого первісний кредитор, керуючись ст. 512-519 ЦК України, уступив новому кредитору в повному обсязі право вимоги по стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю Інвікта (третя особа, боржник) заборгованості за Договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 301-01 від 29.03.2007, укладеним між первісним кредитором і боржником з усіма додатковими угодами до нього (далі - Кредитний договір) в загальній сумі 24 843 697,14 грн., яка складається з заборгованості за:

- кредитом в сумі 16 887 175,53 грн.;

- нарахованими на дату цього відступлення та несплаченими відсотками в сумі 7 956 521,61 грн.

Положеннями п. 1.2 Договору відступлення сторони погодили, що з моменту його укладення:

- первісний кредитор уступає право вимоги, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору за Кредитним договором, і до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора;

- новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за Кредитним договором, в тому числі сплати штрафних санкцій за невиконання боржником умов Кредитного договору, розрахункова сума яких на дату цього відступлення складає 966 119,99 грн.

Новий кредитор згідно п. 2.1 Договору відступлення зобов'язаний:

- прийняти оригінали документів, що підтверджують зобов'язання за Кредитним договором, в строк, встановлений цим Договором;

- компенсувати первісному кредитору вартість відступленого права вимоги за цим Договором шляхом перерахування 24 843 697,14 грн. на рахунок первісного кредитора № 37397911 в ПАТ Енергобанк , МФО 300272.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (далі постанова пленуму № 11) правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України Про приватизацію державного майна , частини другої статті 20 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) , частини другої статті 15 Закону України Про оренду землі , статті 12 Закону України Про іпотеку , частини другої статті 29 Закону України Про страхування , статті 78 Закону України Про банки і банківську діяльність , статті 7-1 Закону України Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності тощо.

Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ст. 207 ГК України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків.

З огляду на наведене, вищезазначені положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним належить довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним.

Визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін.

Так, звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що лише зі справи № 910/2526/14 про банкрутство ТОВ Інвікта-Маяк , який є майновим поручителем ТОВ Інвікта , йому стало відомо про наявність Договору відступлення. Про існування Договору відступлення уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Енергобанк також не було відомо.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 12.02.2015 № 96 Про віднесення ПАТ Енергобанк до категорії неплатоспроможних , виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 12.02.2015 № 29 Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Енергобанк , згідно якого з 13.02.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ Енергобанк .

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 11.06.2015 № 370 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ ЕНЕРГОБАНК виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12.06.2015 № 115 Про початок процедури ліквідації ПАТ ЕНЕРГОБАНК та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку , згідно якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ ЕНЕРГОБАНК та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ ЕНЕРГОБАНК Ільчука Олександра Павловича строком на 1 рік з 12.06.2015 до 11.06.2016 включно. В подальшому, рішенням виконавчої дирекції Фонду № 136 від 14.07.2015 відсторонено від виконання обов'язків уповноваженої особи на ліквідацію ПАТ ЕНЕРГОБАНК Ільчука Олександра Павловича та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ ЕНЕРГОБАНК Брайка Станіслава Анатолійовича.

Згадана інформація є загальновідомою, відтак на підставі ст.35 ГПК України не потребує доказування.

Крім цього, як на підставу недійсності Договору відступлення позивач, зокрема, посилався на те, що за оспорюваним Договором відступлення було передано вимогу, якої не існує, адже п. 1.1 Договору відступлення передбачено уступку новому кредитору права вимоги про стягнення з боржника заборгованості за Договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 301-01 від 29.03.2007 з усіма додатковими угодами до нього, який між ним та ТОВ Інвікта ніколи не укладався.

Кредитор у зобов'язанні згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові ( ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора на підставі ст. 514 ЦК України переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено матеріалами справи, позивачем на вимогу суду було надано копію Договору на видачу кредиту № 301-01 від 10.01.2003, укладеного між Акціонерним банком Енергобанк (банком) та ТОВ Інвікта (позичальником) (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 974 210,00 Євро на строк з 10.01.2003 по 09.01.2007 згідно з Контрактом № 04-11 від 16.12.2002 та Контрактом № 80 від 03.12.2002 для придбання виробничого обладнання та на сплату ввізного мита.

В подальшому, між сторонами було укладено низку Додаткових угод до Кредитного договору, копії яких наявні в матеріалах справи.

Як встановлено матеріали справи, 29.03.2007 між банком та позичальником було укладено Додаткову угоду до Кредитного договору, за умовами якої сторони домовились викласти Кредитний договір в новій редакції. Цією Додатковою угодою сторони визначили нову назву Кредитного договору: Договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 301-01 .

За приписами ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, які визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зміст господарського договору згідно ст. 180 ГК України становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Проаналізувавши умови Договору відступлення та Кредитного договору, з урахуванням укладеної між сторонами Додаткової угоди до Кредитного договору від 29.03.2007 про викладення Кредитного договору у новій редакції та зміну його назву, апеляційний суд встановив, що право вимоги було передано позивачем відповідачеві саме за Кредитним договором (Договором на видачу кредиту № 301-01 від 10.01.2003), що прямо видно з предмету Договору відступлення, визначеного в його розділі 1, який співпадає з предметом Кредитного договору з урахуванням всіх змін та доповнень до нього.

За таких обставин, за Договором відступлення від позивача до відповідача перейшло право вимоги до третьої особи як до боржника за Кредитним договором, яке реально існувало на момент укладення Договору відступлення, що спростовує доводи позивача (апелянта) в цій частині.

Отже, укладаючи Кредитний договір про відступлення права вимоги № 1 від 29.02.2012, сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов для договору даного виду, погодили взаємні права та обов'язки, відтак умови спірного договору не суперечать вимогам чинного законодавства.

Крім цього, оскільки право вимоги за Кредитним договором відповідачу фактично не передавалось, передача документів по акту приймання-передачі не здійснювалась, оспорюваний договір не набрав юридичної сили та не може створювати юридичних наслідків, на думку позивача, невиконання сторонами умов договору щодо передачі документів свідчить про його недійсність.

Так, на підставі п. 2.2 Договору відступлення первісний кредитор зобов'язаний протягом 10 календарних днів з моменту укладення цього договору передати новому кредитору оригінали документів на підтвердження зобов'язання боржника перед первісним кредитором для пред'явлення регресних вимог. Передача таких документів здійснюється за актом приймання-передачі.

З огляду на наведене, зобов'язання по передачі документів відповідачу покладено саме на позивача, відтак не передання позивачем відповідачу документів на підтвердження зобов'язання боржника перед первісним кредитором може свідчити лише про неналежне виконання позивачем своїх зобов'язань за оспорюваним Договором відступлення.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами

Неналежне виконання Договору відступлення жодним чином не свідчить про те, що Договір відступлення не має юридичної сили або не створює для сторін юридичних наслідків, отже згадані доводи позивача (апелянта) є не обґрунтованими та безпідставними.

Разом з тим, відповідач, як новий кредитор, належним чином виконав свої зобов'язання за Договором відступлення щодо компенсації вартості відступленого права вимоги шляхом перерахування 24 843 697,14 грн. на рахунок первісного кредитора (24 500 000,00 грн. не пізніше 29.02.2012, решта - 343 697,14 грн. не пізніше 31.03.2012).

Так, в матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії платіжних доручень відповідача № 136 від 29.02.2012 на суму 24 500 000,00 грн. з призначенням платежу: Сплата за право вимоги боргу ТОВ Інвікта згідно Договору № 1 відступлення права вимоги від 29.02.12 р. Без ПДВ та № 137 від 15.03.2012 на суму 343 697,14 грн. з призначенням платежу Сплата за право вимоги боргу ТОВ Інвікта згідно Договору № 1 відступлення права вимоги від 29.02.12 р. Без ПДВ . Згадані платіжні доручення виконані позивачем в дату їх складення та подання на виконання, що підтверджується відповідними відмітками позивача. Сплата відповідачем позивачу коштів згідно даних платіжних доручень також не заперечується позивачем.

Таким чином, наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень № 136 від 29.02.2012 та № 137 від 15.03.2012 є належними доказами оплати відповідачем позивачу вартості відступленого права вимоги за оспорюваним Договором відступлення, що свідчить про його виконання сторонами.

Всі доводи позивача щодо недійсності Договору відступлення, за виключенням відсутності предмету договору, зводяться до неналежного виконання Договору, що не може свідчити про його недійсність.

Посилаючись на приписи ст. 35 ГПК України, позивач (апелянт) також вказував на преюдиційність висновків, встановлених рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2012 у справі № 4/7, яким було стягнуто з третьої особи на користь позивача заборгованість за Кредитним договором, що свідчить про належність права вимоги до боржника саме у банку.

Як встановлено матеріалами справи, ПАТ Енергобанк звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Інвікта та Закритого акціонерного товариства Інвікта-Маяк про солідарне стягнення 19 388 719,47 грн. заборгованості за Договором на видачу кредиту № 301-01 від 10.01.2003, з яких 16 887 175,53 грн. заборгованість за кредитом, 2 402 819,66 грн. проценти, 98 724,28 грн. пеня за прострочення сплати процентів, в тому числі шляхом звернення стягнення на заставне майно, а саме: об'єкт незавершеного будівництва - частину виробничого корпусу №7, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т Московський, буд. 8, загальною площею 7 387,2 кв.м.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2012 у справі № 4/7 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Інвікта на користь Публічного акціонерного товариства ЕНЕРГОБАНК 16 887 175, 53 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 2 402 819, 66 грн. простроченої заборгованості за нарахованими процентами, 98 724, 28 грн. пені за прострочення сплати процентів за кредитом, 12 750,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В рахунок погашення заборгованості у розмірі 19 388 719,47 грн. за Кредитним договором № 301-01 було звернуто стягнення на нерухоме майно, а саме на об'єкт незавершеного будівництва - частину виробничого корпусу № 7, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т Московський, буд. 8, загальною площею 7 387,2 кв.м., що прийнято в заставу ПАТ Енергобанк відповідно до Договору застави від 13.01.2003, що посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 180 та належить Публічному акціонерному товариству Інвікта-Маяк на праві власності, з початковою ціною продажу з прилюдних торгів в розмірі 90% від вартості предмету застави, визначеної суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України; та було стягнуто з Публічного акціонерного товариства Інвікта-Маяк на користь Публічного акціонерного товариства ЕНЕРГОБАНК 12 750,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Згідно описової та мотивувальної частин згаданого рішення, позивач не повідомив суд про укладення 29.02.2012 з Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Даліз-Фінанс Договору відступлення, незважаючи на ту обставину, що відповідно до п. 1.2 Договору відступлення саме з моменту укладення цього договору первісний кредитор уступає право вимоги, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору за Кредитним договором, і до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора; новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за Кредитним договором, в тому числі сплати штрафних санкцій за невиконання боржником умов Кредитного договору.

Більше того, на момент прийняття судового рішення (14.06.2012) позивач вже отримав від відповідача вартість відступлення в повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи та було достеменно відомо позивачу станом на дату прийняття рішення. Жодних доказів на підтвердження повернення відповідачу коштів, сплачених на виконання Договору відступлення, матеріали справи не містять. Отже, позивач фактично отримав борг за Кредитним договором в подвійному розмірі, що свідчить про недобросовісність позивача як учасника господарських відносин.

Встановлення рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2012 у справі № 4/7 факту належності саме позивачу права вимоги до третьої особи за Договором на видачу кредиту № 301-01 від 10.01.2003, не можуть бути прийняті судом до уваги в даній справі, адже на момент прийняття Господарським судом міста Києва рішення у справі № 4/7 позивач не повідомив про укладення Договору про відступлення права вимоги № 1 від 29.02.2012, відповідно до якого право вимоги за Договором на видачу кредиту № 301-01 від 10.01.2003 перейшло до відповідача.

Оскільки укладаючи спірний договір сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов для договору даного виду (в тому числі щодо предмету договору), погодили взаємні права та обов'язки, його зміст не суперечать вимогам чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 1 від 29.02.2012, укладеного між сторонами, з підстав, викладених в позові.

Доводи позивача (апелянта) щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на необхідність застосування строків позовної давності до позовних вимог Публічного акціонерного товариства Енергобанк про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 1 від 29.02.2012.

Відповідно до абз. 2 п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом його права та охоронювані законом інтереси відповідачем не порушувались, суд відмовляє в позові в зв'язку із недоведеністю й необґрунтованістю позовних вимог, відтак питання порушення строку позовної давності не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Енергобанк залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі № 910/21158/16 - без змін.

Матеріали справи № 910/21158/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Г.А. Жук

А.О. Мальченко