Постанова

від 04.07.2017 по справі 910/21158/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2017 року Справа № 910/21158/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіШевчук С.Р. (доповідач) суддівЄвсікова О.О., Кролевець О.А. розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 у справі№910/21158/16 Господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Енергобанк" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Даліз-Фінанс" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаТовариство з обмеженою відповідальністю "Інвікта" провизнання договору уступки права вимоги недійсним в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: Мірошник С.Б., дов. № 09/05-101 від 13.06.2017

- відповідача: Москалюк Т.В., дов. № 5-2017 від 18.05.2017

- третьої особи: не з'явилися

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 Публічне акціонерне товариство "Енергобанк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Даліз-Фінанс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвікта", про визнання договору уступки права вимоги недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі № 910/21158/16 (суддя Нечай О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 (у складі головуючого судді Дикунської С.Я., суддів Жук Г.А., Мальченко А.О.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, ПАТ "Енергобанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 203, 234 Цивільного кодексу України )далі - ЦК України), ст. 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 у справі № 910/21158/16 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що спірний договір № 1 відступлення права вимоги від 29.02.2012 не спрямований на реальне настання подій та містить ознаки фіктивності, а також, що спірний договір не містить чітко визначеного предмету та строку дії договору.

Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу, вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Третя особа не скористалася правом, наданим ст.111 2 ГПК України, не надала відзив на касаційну скаргу, що в силу положень ст.111 2 ГПК України не перешкоджає перегляду судових актів, що оскаржуються.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2017 проведено автоматичну зміну складу суду колегії суддів у справі № 910/21158/16 та визначено склад колегії суддів: Шевчук С.Р. - головуючий, Євсіков О.О., Кролевець О.А.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 29.02.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Даліз-Фінанс" (відповідачем, новим кредитором) та Публічним акціонерним товариством "Енергобанк" (позивачем, первісним кредитором) було укладено Договір про відступлення права вимоги № 1 (далі - Договір відступлення), за умовами якого первісний кредитор, керуючись ст. 512-519 ЦК України, уступив новому кредитору в повному обсязі право вимоги по стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвікта" (третя особа, боржник) заборгованості за Договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 301-01 від 29.03.2007, укладеним між первісним кредитором і боржником з усіма додатковими угодами до нього (далі - Кредитний договір) в загальній сумі 24 843 697,14 грн, яка складається з заборгованості за:

- кредитом в сумі 16 887 175,53 грн;

- нарахованими на дату цього відступлення та несплаченими відсотками в сумі 7 956 521,61 грн.

Положеннями п. 1.2 Договору відступлення сторони погодили, що з моменту його укладення:

- первісний кредитор уступає право вимоги, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору за Кредитним договором, і до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора;

- новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за Кредитним договором, в тому числі сплати штрафних санкцій за невиконання боржником умов Кредитного договору, розрахункова сума яких на дату цього відступлення складає 966 119,99 грн.

Новий кредитор згідно п. 2.1 Договору відступлення зобов'язаний:

- прийняти оригінали документів, що підтверджують зобов'язання за Кредитним договором, в строк, встановлений цим Договором;

- компенсувати первісному кредитору вартість відступленого права вимоги за цим Договором шляхом перерахування 24 843 697,14 грн на рахунок первісного кредитора № 37397911 в ПАТ "Енергобанк", МФО 300272.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Вважаючи Договір відступлення недійсним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, ПАТ "Енергобанк" звернулося з позовом до суду про визнання недійсним договору № 1 відступлення права вимоги від 29.02.2012, укладеного між ПАТ "Енергобанк" та ТОВ "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Даліз-Фінанс".

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Згідно п.п. 2.1, 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним.

Як на підставу недійсності Договору відступлення позивач, зокрема, посилався на те, що за оспорюваним Договором відступлення було передано вимогу, якої не існує, адже п. 1.1 Договору відступлення передбачено уступку новому кредитору права вимоги про стягнення з боржника заборгованості за Договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 301-01 від 29.03.2007 з усіма додатковими угодами до нього, який між ним та ТОВ "Інвікта" ніколи не укладався.

Кредитор у зобов'язанні згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові ( ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора на підставі ст. 514 ЦК України переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.01.2003 між Акціонерним банком "Енергобанк" (банком) та ТОВ "Інвікта" (позичальником) було укладено Договір на видачу кредиту № 301-01 (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 974 210,00 Євро на строк з 10.01.2003 по 09.01.2007 згідно з Контрактом № 04-11 від 16.12.2002 та Контрактом № 80 від 03.12.2002 для придбання виробничого обладнання та на сплату ввізного мита.

В подальшому, між сторонами було укладено низку Додаткових угод до Кредитного договору, копії яких наявні в матеріалах справи.

Судами встановлено, що 29.03.2007 між банком та позичальником було укладено Додаткову угоду до Кредитного договору, за умовами якої сторони домовились викласти Кредитний договір в новій редакції. Цією Додатковою угодою сторони визначили нову назву Кредитного договору: "Договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 301-01".

Проаналізувавши умови Договору відступлення та Кредитного договору, з урахуванням укладеної між сторонами Додаткової угоди до Кредитного договору від 29.03.2007 про викладення Кредитного договору у новій редакції та зміну його назви, суди попередніх інстанцій встановили, що право вимоги було передано позивачем відповідачеві саме за Кредитним договором (Договором на видачу кредиту № 301-01 від 10.01.2003), що прямо вбачається з предмету Договору відступлення, визначеного в його розділі 1, який співпадає з предметом Кредитного договору з урахуванням всіх змін та доповнень до нього.

За таких обставин, за Договором відступлення від позивача до відповідача перейшло право вимоги до третьої особи як до боржника за Кредитним договором, яке реально існувало на момент укладення Договору відступлення, що спростовує доводи позивача в цій частині.

Отже, суди дійшли висновку, що, укладаючи договір про відступлення права вимоги № 1 від 29.02.2012, сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов для договору даного виду, погодили взаємні права та обов'язки, відтак умови спірного договору не суперечать вимогам чинного законодавства.

Крім цього, на думку позивача, невиконання сторонами умов договору щодо передачі документів свідчить про його недійсність, оскільки право вимоги за Кредитним договором відповідачу фактично не передавалось, передача документів за актом приймання-передачі не здійснювалась, оспорюваний договір не набрав юридичної сили та не може створювати юридичних наслідків.

Так, на підставі п. 2.2 Договору відступлення первісний кредитор зобов'язаний протягом 10 календарних днів з моменту укладення цього договору передати новому кредитору оригінали документів на підтвердження зобов'язання боржника перед первісним кредитором для пред'явлення регресних вимог. Передача таких документів здійснюється за актом приймання-передачі.

З огляду на наведене, суди зазначили, що зобов'язання з передачі документів відповідачу покладено саме на позивача, відтак не передання позивачем відповідачу документів на підтвердження зобов'язання боржника перед первісним кредитором може свідчити лише про неналежне виконання позивачем своїх зобов'язань за оспорюваним Договором відступлення.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами

Відтак суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що неналежне виконання Договору відступлення жодним чином не свідчить про те, що Договір відступлення не має юридичної сили або не створює для сторін юридичних наслідків, отже згадані доводи позивача є не обґрунтованими та безпідставними.

Разом з тим, судами встановлено, що відповідач як новий кредитор належним чином виконав свої зобов'язання за Договором відступлення щодо компенсації вартості відступленого права вимоги шляхом перерахування 24 843 697,14 грн на рахунок первісного кредитора, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень відповідача № 136 від 29.02.2012 на суму 24 500 000,00 грн з призначенням платежу: "Сплата за право вимоги боргу ТОВ "Інвікта" згідно Договору № 1 відступлення права вимоги від 29.02.12 р. Без ПДВ" та № 137 від 15.03.2012 на суму 343 697,14 грн з призначенням платежу "Сплата за право вимоги боргу ТОВ "Інвікта" згідно Договору № 1 відступлення права вимоги від 29.02.12 р. Без ПДВ". Згадані платіжні доручення виконані позивачем в дату їх складення та подання на виконання, що підтверджується відповідними відмітками позивача. Сплата відповідачем позивачу коштів згідно даних платіжних доручень також не заперечується позивачем.

Посилаючись на приписи ст. 35 ГПК України, позивач також вказував на преюдиційність висновків, встановлених рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2012 у справі № 4/7, яким було стягнуто з третьої особи на користь позивача заборгованість за Кредитним договором, що свідчить про належність права вимоги до боржника саме у банку.

Як встановлено матеріалами справи, ПАТ "Енергобанк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвікта" та Закритого акціонерного товариства "Інвікта-Маяк" про солідарне стягнення 19 388 719,47 грн заборгованості за Договором на видачу кредиту № 301-01 від 10.01.2003, з яких 16 887 175,53 грн заборгованість за кредитом, 2 402 819,66 грн - проценти, 98 724,28 грн - пеня за прострочення сплати процентів, в тому числі шляхом звернення стягнення на заставне майно, а саме: об'єкт незавершеного будівництва - частину виробничого корпусу №7, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т Московський, буд. 8, загальною площею 7 387,2 кв.м.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2012 у справі № 4/7 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвікта" на користь Публічного акціонерного товариства "ЕНЕРГОБАНК" 16 887 175,53 грн простроченої заборгованості за кредитом, 2 402 819,66 грн простроченої заборгованості за нарахованими процентами, 98 724,28 грн пені за прострочення сплати процентів за кредитом.

В рахунок погашення заборгованості у розмірі 19 388 719,47 грн за Кредитним договором № 301-01 було звернуто стягнення на нерухоме майно, а саме на об'єкт незавершеного будівництва - частину виробничого корпусу № 7, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т Московський, буд. 8, загальною площею 7 387,2 кв.м, що прийнято в заставу ПАТ "Енергобанк" відповідно до Договору застави від 13.01.2003, що посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 180 та належить Публічному акціонерному товариству "Інвікта-Маяк" на праві власності, з початковою ціною продажу з прилюдних торгів в розмірі 90% від вартості предмету застави, визначеної суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України.

Згідно описової та мотивувальної частин згаданого рішення, позивач не повідомив суд про укладення 29.02.2012 з ТОВ "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Даліз-Фінанс" Договору відступлення, незважаючи на ту обставину, що відповідно до п. 1.2 Договору відступлення саме з моменту укладення цього договору первісний кредитор уступає право вимоги, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору за Кредитним договором, і до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора; новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за Кредитним договором, в тому числі сплати штрафних санкцій за невиконання боржником умов Кредитного договору.

Окрім того судами зазначено, що на момент прийняття судового рішення (14.06.2012) позивач вже отримав від відповідача вартість відступлення в повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи та було достеменно відомо позивачу станом на дату прийняття рішення. Жодних доказів на підтвердження повернення відповідачу коштів, сплачених на виконання Договору відступлення, матеріали справи не містять.

Відтак судами обґрунтовано відхилено твердження позивача, щодо встановлення рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2012 у справі № 4/7 факту належності саме позивачу права вимоги до третьої особи за Договором на видачу кредиту № 301-01 від 10.01.2003, оскільки на момент прийняття Господарським судом міста Києва рішення у справі № 4/7 позивач не повідомив про укладення Договору про відступлення права вимоги № 1 від 29.02.2012, відповідно до якого право вимоги за Договором на видачу кредиту № 301-01 від 10.01.2003 перейшло до відповідача.

На підставі викладеного вище, враховуючи, що, укладаючи спірний договір, сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов для договору даного виду (в тому числі щодо предмету договору), погодили взаємні права та обов'язки, його зміст не суперечать вимогам чинного законодавства, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 1 від 29.02.2012, укладеного між сторонами, з підстав, викладених в позові.

Окрім того, звертаючись з даним позовом, позивач зазначив, що лише зі справи № 910/2526/14 про банкрутство ТОВ "Інвікта-Маяк", яке є майновим поручителем ТОВ "Інвікта", йому стало відомо про наявність Договору відступлення. Про існування Договору відступлення уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" також не було відомо.

Судами першої та апеляційної інстанції, на підставі частини першої статті 261 ЦК України, правомірно не застосовано строк позовної давності до даних правовідносин у зв'язку з відсутністю порушення права позивача.

Щодо доводів касаційної скарги, то вони не спростовують вказаних висновків судів, спростовуються вищенаведеним, та, крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

З огляду на викладене та враховуючи, що скаржник в силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не довів в установленому законом порядку тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та оскільки в силу вимог ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових актів у справі № 910/21158/16.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі № 910/21158/16 залишити без змін.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

С у д д я О.О. Євсіков

С у д д я О.А. Кролевець