Рішення

від 06.02.2017 по справі 904/11404/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.02.2017 Справа № 904/11404/16

За позовом комунального підприємства "ДНІПРОТЕПЛОЕНЕРГО" Дніпропетровської обласної ради", м.Дніпро

до комунального закладу "Дніпропетровська міська лікарня №5" Дніпропетровської обласної ради, м.Дніпро

про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за неналежне виконання умов договору №132 від 18.02.2015 про закупівлю теплової енергії для потреб опалення та гарячого водопостачання за державні кошти

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1 - довіреність № 349 від 02.12.16р.;

від відповідача: представник ОСОБА_2 - довіреність № б/н від 04.12.16р.

СУТЬ СПОРУ:

07.12.2016 комунальне підприємство "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради", м.Дніпро (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до комунального закладу "Дніпропетровська міська лікарня №5" Дніпропетровської обласної ради", м.Дніпро (далі по тексту - відповідач) про стягнення 23816,21грн. пені; 3233,52грн. трьох відсотків річних; 1501,29грн. інфляційних втрат.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням в частині оплати послуг з постачання пари та гарячої води за договором №132 від 18.02.2015.

За результатами розгляду позовної заяви від 06.12.2016 за вих.№б/н ухвалою суду від 08.12.2017 порушено провадження по справі та призначено слухання на 05.01.2017.

04.01.2017 через канцелярію суду отримано заяву за вих.№б/н від 04.01.2017 про збільшення позовних вимог в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 27190,14грн. пені; 6279,03грн.; 2028,00грн. трьох відсотків річних.

За результатами огляду заяви позивача за вих.№б/н від 04.01.2017 про збільшення позовних вимог господарський суд прийняв її до розгляду.

10.01.2017 через канцелярію суду отримано заяву за вих.№б/н від 10.01.2017 про виправлення описок в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 55277,14грн. основної заборгованості; 27190,14грн. пені; 2028,00грн. трьох відсотків річних; 6279,03грн. інфляційних втрат.

За результатами огляду заяви позивача за вих.№б/н від 10.01.2017 про виправлення описок господарський суд прийняв її до розгляду.

Суд оголошував перерву з 05.01.2017 до 11.01.2017;

Суд розгляд справи відкладав з 11.01.2017 на 06.02.2017, у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів.

31.01.2017 через канцелярію суду отримано заяву за вих.№б/н від 31.01.2017 про зменшення позовних вимог в якій в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 14328,63грн. пені; 788,00грн. трьох відсотків річних; 6888,36грн. інфляційних втрат.

За результатами огляду заяви позивача за вих.№б/н від 10.01.2017 31.01.2017 про зменшення позовних вимог господарський суд прийняв її до розгляду.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 11.01.2017 та явкою представника в судове засідання.

Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 11.01.2017 та явкою представника в судове засідання.

В судовому засіданні, яке відбулося 06.02.2017 повноважний представник позивача позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Повноважний представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечує, посилаючись на обставини, викладені у відзиві.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції .

Судом враховано. В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997р. №475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

В силу вимог статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 06.02.2017 в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

18.02.2015 між комунальним підприємством "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради" (далі по тексту - позивач, постачальник) та комунальним закладом "Дніпропетровська міська лікарня №5" Дніпропетровської обласної ради", (далі по тексту - відповідач, споживач) укладено договір №132 про закупівлю теплової енергії для потреб опалення та гарячого водопостачання за державні кошти (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого постачальник здійснює послуги з постачання пари та гарячої води ("Пара та гаряча вода; постачання пари та гарячої води", код Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-2010-35.30.1.) по об'єктах споживача в 2015, а споживач приймає та зобов'язується оплатити теплову енергію на умовах даного договору.

Пунктом 1.2 договору визначено, що теплова енергія постачається споживачу в обсязі до 1490,196 Гкал протягом 2015 року.

Пунктом 1.3 договору визначено, що теплова енергія постачається споживачу на такі потреби:

- опалення - в період опалювального періоду;

- гаряче водопостачання - протягом року.

Пунктом 4.7 договору визначено, що постачальник на протязі 5-ти днів з дня отримання від споживача документів, передбачених пунктами 5.3, 5.5 цього договору, виставляє споживачу рахунки на сплату з коригуванням фактично спожитої теплової енергії. Зазначені рахунки повинні бути сплачені споживачем не пізніше 15 числа місяця, що слідує за розрахунковим.

Пунктом 10.1 договору відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України та статті 180 Господарського кодексу України цей договір набирає чинності з 01.01.2015 по 31.12.2015 включно, а в частині розрахунків за спожиту теплову енергію - до їх повного здійснення.

На виконання умов укладеного між сторонами договору постачальник протягом 2015 року поставив, а споживач прийняв теплову енергію на загальну суму 1359003,85грн.

Станом на 31.01.2017 відповідачем вартість спожитої теплової енергії за період з січня по грудень 2015 року оплачена у повному обсязі, однак несвоєчасно, що і стало підставою звернення позивача до господарського суду з даною позовною заявою.

Відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист, надав відзив на позов.

Зазначив, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язань.

Відповідач пояснив, що прострочка платежів сталася з поважних причин, оскільки підприємство є комунальним закладом охорони здоров'я, який фінансується з бюджету згідно кошторису і плану асигнувань.

В І кварталі 2015 року лікувальний заклад працював по тимчасовому кошторису на І квартал 2015 року, не міг здійснювати передплату за договором №132 від 18.02.2015.

Кошторисом на 2015 рік, який зареєстрований в органах казначейської служби 27.02.2015, всі кошти використані в повному обсязі згідно плану асигнувань.

З таких підстав відповідач вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання - по сплаті основного боргу, а прострочка платежу виникла з поважних причин.

Враховуючи поважність причин відповідач просить суд відмовити в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

10.01.2017 через канцелярію суду від відповідача отримано пояснення по справі.

Відповідач вказує, що основну заборгованість у розмірі 55277,14грн. сплачено 19.02.2016. Позивач суму у розмірі 55277,14грн. відповідачу не повернув, отже визнав погашення заборгованості. Визнання боргу у розмірі 55277,14грн. підтверджується актом звірки №1 від 28.11.2016.

Дане питання врегульовано, що вбачається з заяви позивача за вих.№б/н від 31.01.2017 про зменшення позовних вимог.

Відповідач вважає, що відсутні правові підстави для стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, з огляду на той факт, що відповідач вжив всіх залежних від нього заходів з метою належного виконання зобов'язання.

Прострочку відповідач допустив з поважних причин, оскільки підприємство є комунальним закладом охорони здоров'я, який фінансується з бюджету згідно кошторису і плану асигнувань.

В першому кварталі 2015 року відповідач працював по тимчасовому кошторису та не міг здійснювати передплату за спірним договором.

03.02.2017 від відповідача отримано доповнення до відзиву.

Відповідач вважає, що при нарахуванні пені порушено вимоги статті 61 Конституції України, а отже в задоволенні вимог про стягнення пені слід відмовити.

Розмір пені, яку вимагає стягнути позивач дорівнює 50% розміру заборгованості за послуги теплопостачання.

Щодо інфляційних втрат. Відповідач стверджує, що позивач здійснив розрахунок по 01.12.2016, в той час як вся заборгованість сплачена 18.02.2016.

Три відсотки річних не підлягають стягненню, так як відсутня вина відповідача у виникненні заборгованості.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності до частиною 3 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно з частиною другою статті 4 3 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Отже, обов'язок доказування в господарському процесі, у відповідності до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, покладено на сторони та інших учасників судового процесу, які обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України).

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України визначено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором.

Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов договору, відповідачем господарському суду надано не було.

Факт отримання відповідачем теплової енергії підтверджується матеріалами справи, а саме актами виконаних робіт за лютий 2015 року, за березень 2015 року, за квітень 2015 року, за червень 2015 року, за жовтень 2015 року, за листопад 2015 року та за грудень 2015 року, які підписано представниками сторін та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.

Поставка теплової енергії в лютому та січні 2015 року підтверджується:

- актом здачі-приймання виконаних робіт/послуг за лютий 2015 року №132/2/П від 12.03.2015 на суму 1730,05грн.;

- актом здачі-приймання виконаних робіт/послуг за лютий 2015 року №132/2/Т від 12.03.2015 на суму 2032,36грн.;

- актом здачі-приймання виконаних робіт/послуг за лютий 2015 року №132/2/В від 12.03.2015 на суму 269137,51грн.;

На загальну суму 272 899,92грн.

Поставка теплової енергії в березні 2015 року підтверджується:

- актом здачі-приймання виконаних робіт/послуг за березень 2015 року №132/3/П від 07.04.2015 на суму 2460,14грн.;

- актом здачі-приймання виконаних робіт/послуг за березень 2015 року №132/3/Т від 08.04.2015 на суму 1779,74грн.;

- актом здачі-приймання виконаних робіт/послуг за березень 2015 року №132/3/В від 08.04.2015 на суму 178038,16грн.;

Поставка теплової енергії в квітні 2015 року підтверджується:

- актом здачі-приймання виконаних робіт/послуг за квітень 2015 року №132/4/Т від 13.05.2016 на суму 651,92грн.;

- актом здачі-приймання виконаних робіт/послуг за квітень 2015 року №132/4/П від 13.05.2016 на суму 554,95грн.;

- актом здачі-приймання виконаних робіт/послуг за квітень 2015 року №132/4/В від 13.05.2016 на суму 65215,76грн.;

На загальну суму 66422,63грн.

Поставка теплової енергії в червні 2015 року підтверджується:

- актом здачі-приймання виконаних робіт/послуг за червень 2015 року №132/6В/Т на суму 58671,52грн.;

На загальну суму 58671,52грн.

Поставка теплової енергії в жовтні 2015 року підтверджується:

- актом здачі-приймання виконаних робіт/послуг за жовтень 2015 року №132/10/В на суму 103782,36грн.;

- актом здачі-приймання виконаних робіт/послуг за жовтень 2015 року №132/10/Т на суму 969,21грн.;

- актом здачі-приймання виконаних робіт/послуг за жовтень 2015 року №132/10/П на суму 798,90грн.;

На загальну суму 105550,47грн.

Поставка теплової енергії в листопаді 2015 року підтверджується:

- актом здачі-приймання виконаних робіт/послуг за листопад 2015 року №132/11/П на суму 1978,49грн.;

- актом здачі-приймання виконаних робіт/послуг за листопад 2015 року №132/11/Т на суму 2400,26грн.;

- актом здачі-приймання виконаних робіт/послуг за листопад 2015 року №132/11/В на суму 257019,09грн.;

На загальну суму 261397,84грн.

Поставка теплової енергії в грудні 2015 року підтверджується:

- актом здачі-приймання виконаних робіт/послуг за грудень 2015 року №132/12/В на суму 349318,67грн.;

- актом здачі-приймання виконаних робіт/послуг за грудень 2015 року №132/12/Т на суму 3262,22грн.;

- актом здачі-приймання виконаних робіт/послуг за грудень 2015 року №132/12/П на суму 2688,98грн.;

На загальну суму 355269,87грн.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отриману теплову енергію передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення пункту 4.7 договору, строк оплати за отриману теплову енергію є таким, що настав.

Станом на 31.01.2017 заборгованість відповідача перед позивачем за спожиту теплову енергію за період з січня по грудень 2015 оплачена у повному обсязі, однак з порушенням строку.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 275 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі -енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Пунктом 2 ст. 714 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

За приписами частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» , розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012р. у справі N6-49цс12, від 24.10.2011 у справі N6-38цс11).

Статтею 252 Цивільного кодексу України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Пунктом 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що відносно пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Господарський суд констатує, що умовами укладеного між сторонами договору не передбачено більший, ніж шість місяців період часу, за який нараховується пеня.

Умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (пункт 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Пунктом 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Пунктом 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

До уваги. Господарським судом перерахунок інфляційних втрат здійснено з урахуванням приписів пункту 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.03.2016р. по справі №904/11237/15 та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2016р. по справі №904/9336/15 позицію господарського суду підтримано.

Пунктом 7.3.8 договору визначено, що за несвоєчасну сплату спожитої теплової енергії, передбачену пунктом 4.7 договору, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі 1% за кожен день прострочення платежу на підставі Закону України „Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій №686-ХІУ» .

Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за загальний період прострочення з 16.02.2015 по 18.02.2016 на загальну суму 14328,63грн. (розрахунок пені здійснено за кожен період окремо).

Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та визнав його таким, що містить помилки, а вимогу такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 13949,77грн.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних за загальний період прострочення з 16.02.2015 по 18.02.2016 на загальну суму 788,00грн. (розрахунок трьох відсотків річних здійснено за кожен період окремо).

Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його таким, що містить помилки, а вимогу такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 764,92грн.

Позивач нарахував відповідачу до сплати інфляційні втрати за загальний період прострочення березня 2016 року по лютий 2016 року на загальну суму 6888,36грн. (розрахунок інфляційних втрат здійснено за кожен період окремо).

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1352,78грн., з урахуванням того, що 98,17% позовних вимог позивача судом задоволено.

Постановою Верховного суду України від 15.05.2012р. у справі №11/446 визначено, що за змістом частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005р. відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Господарський суд констатує факт відсутності притягнення відповідача двічі до відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Господарський суд врахував, що сторони в пункті 10.1 договору визначили, що відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України та статті 180 Господарського кодексу України договір набирає чинності з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року включно, а в частині розрахунків за спожиту теплову енергію - до їх повного здійснення.

Отже, заперечення відповідача судом відхиляються.

Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» , ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 610, 612, 625, 629, 714 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 218, 231, 232, 275 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з комунального закладу "Дніпропетровська міська лікарня №5" Дніпропетровської обласної ради (49128, м.Дніпро, вул.Велика Діївська, 111; ідентифікаційний код 01985205) на користь комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради (49005, м.Дніпро, вул.Феодосіївська, 7; ідентифікаційний код 30982775) 13949,77грн. (тринадцять тисяч дев'ятсот сорок дев'ять грн. 77 коп.) пені; 764,92грн. (сімсот шістдесят чотири грн. 92 коп.) трьох відсотків річних; 6888,36грн. (шість тисяч вісімсот вісімдесят вісім грн. 36 коп.) інфляційних втрат; 1352,78грн. (одна тисяча триста п'ятдесят дві грн. 78 коп.) судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

07.02.2017

Суддя ОСОБА_3