Постанова

від 18.04.2017 по справі 904/11404/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2017 року Справа № 904/11404/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

головуючого судді Кощеєва І.М. ( доповідач ),

суддів: Кузнецова В.О., Науменко І.М.

секретар судового засідання Ковзиков В.Ю.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність № 068 від 22.03.2016 р.;

від відповідача: ОСОБА_2, представник, довіреність № б/н від 04.12.2016 р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги:

комунального закладу "Дніпропетровська міська лікарня № 5"

Дніпропетровської обласної ради на

рішення у господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2017 р. у справі

за позовом : комунального підприємства "ДНІПРОТЕПЛОЕНЕРГО"

Дніпропетровської обласної ради", м. Дніпро

до комунального закладу "Дніпропетровська міська лікарня № 5"

Дніпропетровської обласної ради, м. Дніпро

про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради" звернулося до господарського суду з позовною заявою до комунального закладу "Дніпропетровська міська лікарня № 5" Дніпропетровської обласної ради" ( згідно заяви про зменшення позовних вимог від 31.01.2017 р. ) про стягнення 22 044,63 грн., з яких: 14 328,63 грн. пені; 788,00 грн. трьох відсотків річних; 6 888,36 грн. інфляційних втрат.

Рішенням у господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2017 р. ( суддя Петренко І. В. ) у справі № 904/11404/16 позовні вимоги задоволено частково - стягнуто з комунального закладу "Дніпропетровська міська лікарня № 5" Дніпропетровської обласної ради на користь комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради - 13 949,77 грн. пені; 764,92 грн. трьох відсотків річних; 6 888,36 грн. інфляційних втрат; 1352,78грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, комунальний заклад "Дніпропетровська міська лікарня №5" Дніпропетровської обласної ради звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить апеляційний суд скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2017 р. у справі № 904/11404/16, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі.

В обгрунтування апеляційної скарги, Скаржник посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на те, що він діяв у відповідності до норм ст. 23 Бюджетного кодексу України та вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання по сплаті основного боргу за Договором, а прострочення платежу виникло з поважних причин - відсутності державних асигнувань. Розмір пені за Договором, майже дорівнює 50 % розміру заборгованості за послуги теплопостачання і відповідно до вимог ч. 2, ч. 3 та ч. 4 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів є несправедливим, оскільки всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Крім того, місцевий господарський суд вийшов за межі позовних вимог, здійснивши перерахунок пені в порушення припису ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. П. 7.3.7 та п. 7.3.8 Договору суперечать Конституції України та загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, ст. 549 ЦК України, що свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Задовольняючи позов в частині стягнення інфляційних втрат, суд першої інстанції не врахував індексацію у квітні 2016 року, а нарахування індексу інфляції після сплати заборгованості, тобто після 18.02.2016 р., є незаконним і суперечить положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Автоматичною системою документообігу для розгляду справи визначено суддю-доповідача ОСОБА_3 у складі колегії суддів: Кузнецова В.О., Науменко І.М.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 р. у справі № 904/11404/16, апеляційну скаргу прийнято до розгляду. Розгляд справи призначено на 21.03.2017 р.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 р. розгляд справи № 904/11404/16 було відкладено на , апеляційну скаргу прийнято до розгляду. Розгляд справи призначено на 18.04.2017 р.

У судовому засіданні проведеному 18.04.2017 р. оголошені вступна та резолютивна частини постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, в силу наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Ст. 714 ЦК України визначено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.02.2015 р. між комунальним підприємством "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради" ( Постачальник ) та комунальним закладом "Дніпропетровська міська лікарня № 5" Дніпропетровської обласної ради" ( Споживач ) укладено Договір № 132 про закупівлю теплової енергії для потреб опалення та гарячого водопостачання за державні кошти, відповідно до п. 1.1 умов якого Постачальник здійснює послуги з постачання пари та гарячої води ("Пара та гаряча вода; постачання пари та гарячої води", код Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-2010-35.30.1.) по об'єктах Споживача в 2015, а Споживач приймає та зобов'язується оплатити теплову енергію на умовах даного договору.

П. 1.2 договору визначено, що теплова енергія постачається споживачу в обсязі до 1490,196 Гкал протягом 2015 року.

Відповідно до п. 1.3 договору теплова енергія постачається Споживачу на такі потреби: опалення - в період опалювального періоду; гаряче водопостачання - протягом року.

Згідно з п. 4.7 договору, Постачальник на протязі 5-ти днів з дня отримання від Споживача документів, передбачених пунктами 5.3, 5.5 цього договору, виставляє Споживачу рахунки на сплату з коригуванням фактично спожитої теплової енергії. Зазначені рахунки повинні бути сплачені Споживачем не пізніше 15 числа місяця, що слідує за розрахунковим.

Строк дії договору, відповідно до роздіду 9 та п. 10.1 договору складає з 01.01.2015 р. по 31.12.2015 р. включно, а в частині розрахунків за спожиту теплову енергію - до їх повного здійснення.

Відповідно до ч. 7 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк ( термін ).

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

На виконання умов укладеного між сторонами договору Постачальник протягом 2015 року поставив, а Споживач прийняв теплову енергію, вартість якої станом на 31.01.2017 р. оплачена у повному обсязі, однак несвоєчасно, що і стало підставою звернення Позивача до господарського суду з даною позовною заявою.

Факт отримання Відповідачем теплової енергії підтверджується матеріалами справи, а саме актами виконаних робіт за лютий 2015 року, за березень 2015 року, за квітень 2015 року, за червень 2015 року, за жовтень 2015 року, за листопад 2015 року та за грудень 2015 року, які підписано представниками сторін та скріплені печатками підприємств Позивача та Відповідача.

В свою чергу, відповідно до п.п. 4.5, 4.6, 4.7, 4.8, 4.9 розділу IV Договору, розрахунковим періодом за спожиту теплову енергію є поточний місяць. Постачальник до 5-го числа поточного місяця виставляє Споживачу рахунок на 100 % передплату місячної суми планових платежів, передбачених п.1.2 Договору. Постачальник протягом 5-ти днів з дня отримання від Споживача документів, передбачених Договором виставляє Замовнику рахунки. Обов'язок по отриманню Рахунків покладається на Споживача. У разі не отримання Рахунків на 100 % передоплату, він самостійно розраховує та здійснює оплату планових платежів, передбачених п. 1.2 Договору.

З огляду на положення п. 4.7 договору, строк оплати за отриману теплову енергію є таким, що настав.

Станом на 31.01.2017 р. заборгованість Відповідача перед Позивачем за спожиту теплову енергію за період з січня по грудень 2015 оплачена у повному обсязі, однак з порушенням строку.

Так, вартість спожитої теплової енергії за період січень - грудень 2015 р. сплачена Відповідачем в повному обсязі лише у січні 2017 р. ( на підставі листа вих. № 15 від 17.01.2017 р. у відповідності до якого, Позивачем зараховано суму 55 277,14 грн. оплачену платіжним дорученням № 9 від 18.02.2016 р. ( кошти зараховані на поточний рахунок Позивача 19.02.2016 p., що підтверджується банківською випискою ) в рахунок договору № 132 від 18.02.2015 р. ).

Позивач, посилаючись на порушення Відповідачем зазначених приписів чинного законодавства та умов названого договору щодо оплати, звернувся до господарського суду з даним позовом та просить стягнути з Відповідача - 14 328,63 грн. пені за загальний період прострочення з 16.02.2015 р. по 18.02.2016 р. на загальну суму 14 328,63грн. ( розрахунок пені здійснено за кожен період окремо ); 788,00 грн. трьох відсотків річних за загальний період прострочення з 16.02.2015 р. по 18.02.2016 р. ( розрахунок трьох відсотків річних здійснено за кожен період окремо ); 6 888,36 грн. інфляційних втрат за загальний період прострочення березня 2016 року по лютий 2016 року ( розрахунок інфляційних втрат здійснено за кожен період окремо ).

Зважаючи на вказані обставини, з посиланням на норми ст. ст. 20, 173, 174, 193, 230-232, 275-277 ГК України та ст. ст. 530, 625, 629 ЦК України, суд першої інстанції оскаржуваним рішенням задовольнив частково позов: перевірив розрахунок пені здійснений Позивачем та визнав його таким, що містить помилки, а вимогу такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 13 949,77 грн.; перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його таким, що містить помилки, а вимогу такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 764,92 грн.; перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений Позивачем та визнав вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Апеляційний господарський суд вважає такий висновок місцевого господарського суду обґрунтованим, у зв'язку з наступним.

Обставини, на які посилається Позивач в обґрунтування заявлених вимог про стягнення з Відповідача суми пені, трьох відсотків річних, інфляційних втрат підтверджені матеріалами справи та не спростовані Відповідачем.

З огляду на положення умов Договору № 132 про закупівлю теплової енергії для потреб опалення та гарячого водопостачання за державні кошти від 18.02.2015 р., строк виконання Відповідачем грошових зобов'язань з оплати теплової енергії, поставленої протягом 2015 року є таким, що настав.

Щодо доводів викладених в апеляційній скарзі, то колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Враховуючи сферу застосування Закону України Про захист прав споживачів а також те, що Відповідач є юридичною особою, твердження останього, що на нього розповсюджується дія вказаного Закону є помилковим.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

П. 7.3.8. Договору передбачена відповідальність за несвоєчасну сплату спожитої теплової енергії, передбачену п. 4.7. Договору, у вигляді пені в розмірі 1 % за кожен день прострочення платежу на підставі Закону України Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій № 686-Х1У.

Позивачем розрахунок пені було проведено із застосуванням обмеження на рівні подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення виконання зобов'язання.

Ч. 6 ст. 232 ГК України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

П. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що відносно пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Як вбачається з розрахунку пені, що міститься в матеріалах справи, Позивачем період часу, продовж якого було проведено нарахування штрафних санкцій, не перевищено.

Посилання Скаржника в апеляційній скарзі Відповідач на п. 7.3.7. та п. 7.3.8. Договору та ст. 61 Конституції України стосовно заборони подвійної цивільно-правової відповідальності, також є безпідставним, оскільки до Відповідача застосовано лише один вид відповідальності у вигляді пені за несвоєчасну сплату по договірним зобов'язанням за фактично спожиту теплову енергію в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на нас прострочення виконання зобов'язання.

Ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

П. 10.1. Договору передбачено, що сторони домовились, відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України, стосовно набрання чинності Договору з 01.01.2015 р. Тобто, всі права та обов'язки по Договору, в тому числі й по своєчасній оплаті за спожиту теплову енергію, розповсюджуються на правовідносини між сторонами, які фактично розпочались з 01.01.2015 р.

Отже, враховуючи сплату Відповідачем повної вартості спожитої теплової енергії у січні 2017 р. ( на підставі листа вих. № 15 від 17.01.2017 р. ), нарахування індексу інфляції після 18.02.2016 р., є законним і не суперечить положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України, як зазначає Скаржник.

Посилання Відповідача на норми ст. 23 Бюджетного кодексу України та відсутності державних асигнувань, обґрунтовано відхилено судом першої інстанції, оскільки за змістом ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання (постанова Верховного суду України від 15.05.2012 р. у справі № 11/446 ).

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 22.03.2012 р. Про судове рішення рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На думку судової колегії місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам.

Наведені Скаржником в апеляційній скарзі доводи, які фактично повторюють доводи викладені ним у відзиві на позов і яким місцевий суд дав належну оцінку, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.

Судові витрати по апеляційній скарзі покладаються на Скаржника.

Керуючись ст. ст. 101 - 103, 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу комунального закладу "Дніпропетровська міська лікарня №5" Дніпропетровської обласної ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2017 р. у справі № 904/11404/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Постанова складена у повному обсязі 19.04.2017 року

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя В.О. Кузнецов

Суддя І.М. Науменко